1. Складнопідрядне речення з підрядною з’ясувальною частиною

Складопідрядним реченням із підрядною з’ясувальною називають таке складне речення, у якому під­рядна частина пояснює зміст того слова в головній частині , що потребує додаткового з’ясування .

Ти краще розказуй , як треба гарбузи садити, як за скотиною ходити, за пасікою! Тоді тебе приймуть і скажуть , що ти корисний чоловік (М. Івченко).

Найчастіше підрядна з’ясувальна пояснює присудок у головному реченні. Без підрядної з’ясувальної частини будова й зміст головного речення незавершені, неповні . Зазвичай підрядна частина у таких реченнях стоїть після головної, інколи може стояти всередині , але обов’язково після пояснюваного слова. Підрядна з’ясувальна відповідає на запитання непрямих відмінків (що? кого? чого? кому? чому? про що? тощо).

З головним реченням підрядна з’ясувальна з’єднується за допомогою:
мовлення ( говорити, казати, розповідати, повідомити, запитати, пояснити, нагадати тощо);
мислення ( думати, передбачати, упевнитися, згадувати, розуміти тощо);
відчуття, сприймання ( бачити, помічати, чути, відчувати, пишатися, бажати тощо).

Підрядні з’ясувальні можуть залежати від прислівників ( відомо, зрозуміло, видно, треба, жаль тощо), прикметників та дієприкметників ( певен, радий, задоволений, переконаний тощо).

Переконаний , що у нас вийде завершити дослід. Невдовзі стало зрозуміло , що на кіносеанс ми запізнюємося.

Зрідка підрядні з’ясувальні відносяться до сталих словосполучень головної частини ( дати слово, дати знати, спасти (спало) на думку, вбити собі в голову, дати голову на відруб, звернути увагу, мати гадку, мати на увазі тощо).

Майте на увазі, що потяг рушає рівно о сімнадцятій. Даю голову на відруб , що з ними нічого не сталося (О. Гончар).

Підрядні з’ясувальні можуть залежати від вказівного займенника той ( те, ті, та ) в головній частині. Він не має конкретного значення, уживання його не обов’язкове.

Денщик покинув смажити ковбасу і швидко переклав офіцерові те, ( що ?) що сказав Джмелик (Гр. Тютюнник). Щасливий [тим], ( чим ?) що живу тобою, Вітчизно рідна — земле сподівань (М. Сингаївський).

Якщо підрядна частина залежить від дієслівних іменників ( чутка, уява, думка, згадка, звістка ), при яких у головній частині немає вказівного сло­ва той ( та, те, ті ), то таке речення є підрядним означальним . Якщо ж у головній частині при цих іменниках з’являються такі вказівні слова, то підрядну частину треба вважати з’ясувальною :

Думка така, ( яка ?) щоб хоч трохи дечого розповісти людям (М. Івченко). Думка про те , ( про що ?) щоб хоч трохи дечого розповісти людям.

Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. – Х.: ВД «Школа», 2004. – 496с.
Ющук І. П. Практикум з правопису і граматики української мови.— К.: Освіта, 2012.— 270 с.

Українська мова: підручник для 9 класу загальноосвітніх навч. закладів / Голуб Н.Б., Ярмолюк А.В. — К.: Педагогічна думка, 2017. — 308с.

1. Складнопідрядне речення з підрядною з’ясувальною частиною

Складопідрядним реченням із підрядною з’ясувальною називають таке складне речення, у якому під­рядна частина пояснює зміст того слова в головній частині , що потребує додаткового з’ясування .

Ти краще розказуй , як треба гарбузи садити, як за скотиною ходити, за пасікою! Тоді тебе приймуть і скажуть , що ти корисний чоловік (М. Івченко).

Найчастіше підрядна з’ясувальна пояснює присудок у головному реченні. Без підрядної з’ясувальної частини будова й зміст головного речення незавершені, неповні . Зазвичай підрядна частина у таких реченнях стоїть після головної, інколи може стояти всередині , але обов’язково після пояснюваного слова. Підрядна з’ясувальна відповідає на запитання непрямих відмінків (що? кого? чого? кому? чому? про що? тощо).

З головним реченням підрядна з’ясувальна з’єднується за допомогою:
мовлення ( говорити, казати, розповідати, повідомити, запитати, пояснити, нагадати тощо);
мислення ( думати, передбачати, упевнитися, згадувати, розуміти тощо);
відчуття, сприймання ( бачити, помічати, чути, відчувати, пишатися, бажати тощо).

Підрядні з’ясувальні можуть залежати від прислівників ( відомо, зрозуміло, видно, треба, жаль тощо), прикметників та дієприкметників ( певен, радий, задоволений, переконаний тощо).

Переконаний , що у нас вийде завершити дослід. Невдовзі стало зрозуміло , що на кіносеанс ми запізнюємося.

Зрідка підрядні з’ясувальні відносяться до сталих словосполучень головної частини ( дати слово, дати знати, спасти (спало) на думку, вбити собі в голову, дати голову на відруб, звернути увагу, мати гадку, мати на увазі тощо).

Майте на увазі, що потяг рушає рівно о сімнадцятій. Даю голову на відруб , що з ними нічого не сталося (О. Гончар).

Підрядні з’ясувальні можуть залежати від вказівного займенника той ( те, ті, та ) в головній частині. Він не має конкретного значення, уживання його не обов’язкове.

Денщик покинув смажити ковбасу і швидко переклав офіцерові те, ( що ?) що сказав Джмелик (Гр. Тютюнник). Щасливий [тим], ( чим ?) що живу тобою, Вітчизно рідна — земле сподівань (М. Сингаївський).

Якщо підрядна частина залежить від дієслівних іменників ( чутка, уява, думка, згадка, звістка ), при яких у головній частині немає вказівного сло­ва той ( та, те, ті ), то таке речення є підрядним означальним . Якщо ж у головній частині при цих іменниках з’являються такі вказівні слова, то підрядну частину треба вважати з’ясувальною :

Думка така, ( яка ?) щоб хоч трохи дечого розповісти людям (М. Івченко). Думка про те , ( про що ?) щоб хоч трохи дечого розповісти людям.

Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. – Х.: ВД «Школа», 2004. – 496с.
Ющук І. П. Практикум з правопису і граматики української мови.— К.: Освіта, 2012.— 270 с.

Українська мова: підручник для 9 класу загальноосвітніх навч. закладів / Голуб Н.Б., Ярмолюк А.В. — К.: Педагогічна думка, 2017. — 308с.