Еле́гія (грец. ἐλεγεία — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. Ліричний вірш задумливого, сумного характеру.
Елегія — камерний музичний твір задумливого, сумного характеру. Елегія як інструментальна п'єса (для будь-якого музичного інструменту або невеликого ансамблю) розвивалася переважно на рубежі XIX–XX століть у творчості Ферруччо Бузоні, Едварда Гріга, Габрієля Форе, Сергія Рахманінова, Василя Калинникова.
Стародавньому Єгипті. Хвалебний твір урочистого характеру.
(лад) сумовитий, журливий, меланхолійний, невеселий; елегіч ний.
ЕЛЕ́ГІЯ – жанр вокальної або інструментальної мініатюри. Е. – невелика за розмірами п'єса переважно сумного характеру, пов'яз. з мотивами самотності, страждань, нерозділеного кохання тощо, для якої характерні мінор.
Еле́гія (грец. ἐλεγεία — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. В античній …
Про автора