ЧАЕС у рік повномасштабного вторгнення Росії

Чорнобильска атомна електростанція остаточно перестала генерувати енергію понад два десятиліття тому: у 2000-му році зупинив роботу її останній енергоблок №3. Утім, остаточне виведення ЧАЕС з експлуатації має тривати щонайменше до 2065 року (включно з консервацією, а потім і демонтажем реакторних установок). Саме тому на станції досі працює і дбає про її безпеку чимала кількість персоналу, які 24 лютого 2022 року опинилися у заручниках російської армії.

Росіяни захопили ЧАЕС у першу ж добу повномасштабного вторгення. Перетнувши кордон з Білоруссю, цим шляхом на Київ рухалися найбільш боєздатні та модернізовані частини армії РФ. Угрупованню з тактичним знаком V відводилася вирішальна роль у захопленні Києва: ці окупаційні війська мали наступати на столицю України вздовж правого берега Дніпра, захопити Чорнобильську АЕС, а потім просунутися південніше і перерізати Житомирську трасу (автошлях міжнародного значення М06 Київ — Чоп) та вийти до Фастова. Одночасно Росія сподівалася швидко захопити та взяти під контроль інші працюючі АЕС України, зокрема Запорізьку та Південноукраїнську.

І хоча план окупантів здебільшого провалився, від самого початку вторгнення і до 31 березня 2022 року війська РФ утримували ЧАЕС, зробивши тут одну зі своїх баз на півночі України. “Головний їхній штаб знаходився на території ЧАЕС. Там було близько 50 одиниць техніки, та близько тисячі солдатів охороняли всередині Чорнобильську АЕС”, — розповідав згодом Євген Крамаренко, голова Державного агентства України з управління зоною відчуження. Крім того, за його словами, загарбники влаштували комендатуру в місті Чорнобиль, де перебувало до 500 військових.

Понад три тижні окупанти не дозволяли провести ротацію персоналу на ЧАЕС, який має змінюватися щодоби. Лише 20 березня зі станції вперше вдалося вивезти 64 осіб: змінний персонал ЧАЕС, службовців Нацгвардії України (вісьмох жінок та одного онкохворого), одну працівницю ДСНС, а також чотирьох «сталкерів». На заміну їм відправили 46 добровольців з-поміж працівників станції. Однак ще до цього, 14 березня, персонал ЧАЕС перестав проводити ремонт та технічне обслуговування обладнання — через фізичну та психологічну втому і безперервну роботу протягом майже трьох тижнів.

Працівник ЧАЕС Юрій Добрицький в розмові з NV згодом пояснював, що на станції могло бути в десятки більше людей, якби окупанти почали вторгнення вдень, а не вночі. “Дуже пощастило, що це була нічна зміна, вночі тут персоналу мінімум — близько 56 осіб, не враховуючи військових, які охороняють станцію. Якщо б це сталося вдень — можете собі уявити, це дві електрички по 12 вагонів, у кожному по 100 посадочних місць — всі ці люди були б тут”.

За час окупації ЧАЕС через злочинну блокаду та дії росіян на станції трапилося чимало ситуацій, які критично загрожували її безпеці:
• на об’єкті Укриття вийшли з ладу кілька датчиків контролю нейтронного потоку, потужності дози гамма-випромінювання та радіаційного забруднення повітря,
• у МАГАТЕ повідомляли про втрату зв’язку із системами контролю на ЧАЕС,
• на деякий ЧАЕС було повністю знеструмлено, що створювало загрозу викиду радіоактивних речовин зі сховища ядерних відходів,
• майже відразу після вторгнення окупаційних військ у зону відчуження там підвищився рівень радіаційного забруднення, оскільки їхня техніка підняла радіоактивний пил,
• окупанти транспортували та зберігали значну кількість боєприпасів у безпосередній близькості від ЧАЕС.

Місяць, як пішли варвари. Як повертається до нормальної роботи та оборони Чорнобильська АЕС — репортаж НВ

Свято гарбуза

31 березня російські війська залишили ЧАЕС, забравши в полон майже 170 осіб — зокрема українських нацгвардійців, які охороняли станцію. Крім того, змусивши працівників Чорнобильскої АЕС підписати документ про відсутність будь-яких претензій, вони розграбували ЧАЕС. Російські мародери вивозили зі станції навіть чайники та кавоварки, а з готелю в самому Чорнобилі окупанти вкрали сервізи, вилки, ложки і тарілки, розповів Євген Крамаренко, голова Державного агентства України з управління зоною відчуження. За його словами, при відході росіян з окупованої частини Київської області через Чорнобиль пройшло близько 10 тис. одиниць російської техніки.

Ось як розповідав про мародерство окупантів дозиметрист ЧАЕС Юрій Добрицький журналістам NV:

В останній день прийшли до начальника зміни станції. Поклали йому таку бумагу: мовляв, ми тримали під охороною вашу ЧАЕС, ви претензій до нас не маєте і ми вам її здаємо назад. Начальник зміни каже: “Я не буду це підписувати”. Тоді, кажуть, якщо не будете підписувати, разом з військовими повеземо вас в автозаках у полон. Начальник зміни підписав, після цього вони закрили його в приміщенні і пішли ламати-трощити всі кабінети, пішов цей дерибан мародерський. Комп’ютери, кавоварки, кофемолки, електрочайники — все. Ламали меблі, стільці, столи трощили. Комп’ютери розкурочили, вінчестери забрали, а все інше — просто скидали на підлогу, ламали, били. Навіщо це було?

Про крадіжки окупантів розповів NV і заступник начальника 11-го рятувального загону ДСНС на ім’я Сергій: “Вони декілька разів заходили на територію [пожежної] частини, робили огляди на предмет наявності в нас зброї. Дещо покрали у хлопців: мобільні телефони, ноутбук, деяке майно підрозділу, два безпілотники”.

За час перебування в зоні ЧАЕС російські військові “відзначилися” також максимально безвідповідальною і самовбивчою поведінкою. Працівники ЧАЕС розповіли агентству Reuters, що росіяни проїхали на своїй техніці Рудим лісом, «піднявши хмари радіоактивного пилу», без будь-якого радіаційного захисту. Один зі спеціалістів станції назвав це «самогубством» і заявив, що цей пил міг спричинити внутрішнє опромінення. «Коли їх запитали, чи знають вони про катастрофу 1986 року, про вибух четвертого енергоблоку, вони й гадки не мали. Вони гадки не мали, на якому об’єкті перебувають», — сказав співрозмовник Reuters про своє спілкування з деякими військовими РФ.

Пізніше стало відомо, що в білоруський Гомель на лікування привезли кілька партій окупантів, які отримали високі дози опромінення на ЧАЕС. Також підтвердилися повідомлення про те, що російські військовослужбовці рили окопи в Рудому лісі, найзабрудненішому в усій Зоні відчуження. Інформацію «про фортифікаційні споруди — окопи, які рашисти будували прямо в Рудому лісі» підтвердили зокрема в компанії Енергоатом.

Десять важливих фактів про Чорнобильску катастрофу та її наслідки

Машина Швидкої допомоги, що застрягла в багнюці й завалі / Фото: Надано Оленою Насировою

Фахівці Держбуду УРСР показують делегації англійських будівельників територію техногенної катастрофи. Вдалині — забудова Петропавлівської вулиці. З колекції Д. Малакова / Фото: Надано Оленою Насировою

Хоча невеликі аварії й нещасні випадки траплялися протягом практично всього періоду будівництва ЧАЕС, перша серйозна локальна аварія на атомній електростанції сталася в 1982 році — за чотири роки до Чорнобильскої катастрофи. 14 вересня 1982-го внаслідок аварії на першому енергоблоці ЧАЕС радіоактивне паливо випало у графітову кладку.

14 вересня в необслуговуваних приміщеннях газового контуру і дренажних систем сталося підвищення рівня гамма-випромінювань до 1000 мікрорентгенів на секунду, що перевищило допустиму межу в 100 разів. Крім того, внаслідок викиду радіоактивної пари через вентиляційну трубу під час дощу сталося локальне радіаційне забруднення території на майданчику радіусом близько 250 метрів.

Забруднені ділянки промили водою, засипали ґрунтом і листям, після чого, відповідно до твердження Мухи, радіаційний фон знизився до норми. «УКДБ здійснюються заходи щодо недопущення розповсюдження панічних, провокаційних чуток і інших негативних проявів у зв’язку з цією подією. КДБ СРСР повідомлено», — йшлося в повідомленні радянської спецслужби.

Катастрофа на ЧАЕС спровокувала в 400 разів потужніший викид радіоактивних речовин, аніж бомбардування Хіросіми

Вибух четвертого енергоблоку ЧАЕС — найбільша техногенна аварія в історії людства. Це одна з лише двох ядерних аварій, які отримали максимальний сьомий ступінь тяжкості за Міжнародною шкалою ядерних подій (другою є катастрофа на АЕС Фукусіма в Японії в 2011 році, яку спричинили землетрус і цунамі).

Причиною аварії на ЧАЕС став погано спланований експеримент та проектні недосконалості станції. 25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора станції в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували. Експеримент, який розпочали близько 01:23 ночі 26 квітня, перетворився на трагедію: внаслідок двох теплових вибухів 4-й реактор було повністю зруйновано. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор ЧАЕС: його запустили лише в 1984 році.

Знімок 4-го енергоблоку ЧАЕС після катастрофи, зроблений з вертольота / Фото: USFCRFC / IAEA Imagebank via Flickr

За деякими підрахунками, внаслідок катастрофи в атмосферу потрапило в 400 разів більше радіоактивних речовин, ніж після вибуху атомної бомби Малюк в японському місті Хіросіма. А в порівнянні з катастрофою на АЕС Фукусіма в 2011 році, після трагедії в Чорнобилі в повітря було викинуто у 10 разів більше радіоактивних частинок: 5,300 петабеккерелів проти 520 петабеккерелів (беккерель — одиниця виміру активності радіоактивного джерела). Якщо брати за основу іншу одиницю виміру радіоактивності, радіаційні наслідки аварії на ЧАЕС можна оцінити між 50 і 200 мільйонами кюрі.

Повністю дезактивувати Чорнобильську зону після катастрофи 1986 року неможливо: серед викидів, спричинених аварією, є елемент плутоній-239, період напіврозпаду якого становить 24 110 років. Крім цього, продукт напіврозпаду плутонію — америцій-241 — сам проходить період напіврозпаду протягом 432 років.

Знак про радіаційне забруднення на ЧАЕС / Фото: USFCRFC / IAEA Imagebank via Flickr
СРСР визнав катастрофу лише 28 квітня, а першою на Заході про неї дізналася Швеція

Працівники шведської атомної електростанції Форсмарк першими у світі, окрім радянських функціонерів, дізналися про трагедію в Чорнобилі. Ця АЕС розташована від ЧАЕС на відстані приблизно в 1100 кілометрів. Вранці 28 квітня, через два дні після вибуху на ЧАЕС, на станції Форсмарк прозвучали сирени: прилади виявлення радіації зафіксували у повітрі радіоактивні частинки, однак спочатку шведи не розуміли, що було їх джерелом.

Після цього працівники Форсмарка провели детальний аналіз і з’ясували, що вітер приніс небезпечні частинки з СРСР.

Ось що розповів Клас-Йоран Рунермарк, який у ті роки працював диспетчером на шведській АЕС:

Завдяки ранньому виявленню ми змогли поінформувати шведську владу, яка пізніше повідомила світу про радіоактивний викид, що стався після катастрофи в Радянському Союзі.

Влада СССР сповістила жителів Союзу про катастрофу лише ввечері 28 квітня — ймовірно, про це намагалися б промовчати довше, якби не шведи. Та й зрозуміти масштаб катастрофи з офіційного повідомлення було неможливо. “На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію”, — таке оголошення почули телеглядачі головної в СРСР програми новин Время о 21:00 28 квітня.

Резервіст дезактивує автомобіль біля Чорнобиля / Фото: USFCRFC / IAEA Imagebank via Flickr

Тим часом шведські журналісти, які працювали в Києві, одними з перших після трагедії намагалися отримати інформацію про вибух, однак їм перешкодили співробітники КДБ. «У м. Києві перебувають 16 іно[земних] кореспондентів. Відвернено спроби кореспондентів з Англії, Франції та Швеції зібрати тенденційну інформацію на залізничному вокзалі м. Києва», — йдеться в документах радянських спецслужб.

Про шведських журналісток, які намагалися дізнатися правду про катастрофу, також розповідала відома білоруська письменниця і лауреатка Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич. «Мені зателефонувала моя подруга, журналістка зі Швеції, і розповіла про аварію. Я ж, як нормальна радянська людина того часу, сказала: „Ну, може бути… Наші радіостанції мовчать — думаю, ви перебільшуєте“. Потім, не раз зустрічаючись з нею, ми згадували, як повільно ми, і я зокрема, звільнялися з-під „наркозу“ ідеї, віри в комунізм», — згадувала вона в інтерв’ю Радіо NV.

Радянська влада прямим указом засекретила відомості, що розкривають справжні причини аварії
Такий вигляд ЧАЕС мала взимку 1986 року / Фото: USFCRFC / IAEA Imagebank via Flickr

8 липня 1986 року п’ятий відділ Шостого управління КДБ СРСР (відповідало за економічну контррозвідку і промислову безпеку) видав секретний документ під назвою Перелік відомостей, що підлягають засекречуванню з питань, пов’язаних з аварією на блоці № 4 Чорнобильської АЕС (ЧАЕС).

‍Першим же пунктом було наказано засекретити «відомості, що розкривають справжні причини аварії на блоці № 4 ЧАЕС».

Відповідно до цього документу, від громадян приховали:
• зведені відомості про радіаційну обстановку, зокрема в Зоні відчуження (тоді називалася 30-кілометровою зоною);
• повні відомості про характер руйнувань та обсяги пошкоджень обладнання і систем енергоблоку АЕС;
• відомості про суміш, викинуту під час аварії;
• інформацію про масштаби ліквідації наслідків аварії;
• відомості про нові ефективні засоби і методи дезактивації;
• дані про захворюваність людей на променеву хворобу;
• відомості про радіоактивне забруднення природних середовищ, харчових продуктів і кормів;
• інформацію про масові отруєння та епідемічні захворювання, пов’язані з катастрофою тощо.

Радіаційний фон станом на 9−10 травня в Києві становив від 500 до 1050 мікрорентгенів на годину, а в приміщеннях — до 100 мікрорентгенів на годину, тоді як на пресконференції в Москві заявляли про показники в 3−6 разів нижчі. Нормою є показники до 30 мікрорентгенів на годину.

Водночас київські лікарі за наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР ставили хибні діагнози хворим на променеву хворобу (зокрема „вегето-судинна дистонія“).

80 тис. уболівальників на Олімпійському, школярі на параді в центрі Києва: злочини радянської дезінформації

Приховуючи правду про катастрофу на ЧАЕС, в перші дні і тижні після неї радянська влада не лише не стала скасовувати масові заходи, але й ретельно дбала про те, щоб їх проведення зберегло ілюзію “нормальності” життя в Києві та інших близьких до станції районах.

Ось лише кілька прикладів масових подій у Києві, учасників яких не попередили про ризики після вибуху на Чорнобильскій станції.

Першотравнева демонстрація за участі школярів. За словами першого президента України Леоніда Кравчука (на момент аварії — член відділу агітації і пропаганди ЦК КПУ), розпорядження про проведення першотравневої демонстрації в Києві відразу після вибуху на ЧАЕС надійшло від генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. Заради свята, зведеного в культ у Радянському Союзу, на центральні вулиці Києва тоді вивели навіть школярів — згодом на їхніх костюмах зафіксували високий радіаційний фон. «На період підготовки демонстрації 1 травня учням шкіл видали тренувальні костюми, в яких вони репетирували програму 27, 28, 29 [квітня]. З 5 до 8 травня ці костюми здали в школи. Одяг має досить високий рівень фону. Школи мають намір здати костюми до Палацу піонерів. Необхідна дезактивація», — йдеться в довідці 6 відділу УКДБ у Києві та Київській області про оперативну ситуацію в столиці України і в місцях розміщення евакуйованих осіб 8 травня 1986 р.

Діти з Прип’яті на першотравневій демонстрації 1986 року у неуточненому населеному пункті / Фото: USFCRFC / IAEA Imagebank via Flickr

‍Футбольний матч на найбільшому стадіоні Києва. 27 квітня на Республіканському стадіоні (нині НСК «Олімпійський») відбувся матч чемпіонату СРСР з футболу між командами київського Динамо і московського Спартака. “Трибуни просто неба були вщент заповнені, тут зібралося понад 80 тисяч уболівальників”, — розповідала NV головний редактор видавництва ВАРТО Олена Насирова. За її словами, Валентин Покровський, який займався в Україні добором гравців для Спартака, у своїх спогадах пише, що йому було заборонено ділитися з московськими гравцями чутками про вибух. Тому він не знав, що відповісти на “незручні” запитання футболістів: «Чому на вулицях обмаль людей?» або «Навіщо такої теплої пори потрібно закривати вночі кватирки в готельних номерах?»

Туристичні екскурсії для іноземців. Усього через три дні після вибуху на ЧАЕС туристів зі Сполучених Штатів, які перебували в Києві, відправили на екскурсію (у розсекречених документах КДБ не вказано її маршрут). Американці хотіли достроково залишити Київ на тлі чуток про аварію на ЧАЕС, однак агенти КДБ не дали їм цього зробити, щоб запобігти паніці. «Туристи групи СШA (31 особа), які мешкають у готелі Русь, вранці 29.04.86 р. намагалися придбати авіаквитки в Ленінград для дострокового виїзду з м. Києва, чинили тиск на адміністрацію готелю. [. ] Обстановку нормалізовано, група виїхала на екскурсію», — зазначено в записці радянських спецслужб.

Участь у ліквідації наслідків аварії брали до 600 тис. осіб

Таку цифру наводить Український інститут національної пам’яті. У ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних підрозділів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони та МВС СРСР. Влітку 1986 року до ліквідації наслідків залучили також військових запасу та вільнонайманих.

Першими ж на ліквідаційні роботи по тривозі прибули караули воєнізованих пожежних частин з охорони ЧАЕС (2-га частина під командуванням лейтенанта Володимира Правика) та міста Прип’ять (6-та частини під командуванням лейтенанта Віктора Кібенка). Загалом участь у гасінні пожежі в перші години після вибуху брали участь близько сорока пожежників. Намагаючись загасити вогонь на даху станції та довкола будівлі, вони працювали без необхідного додаткового захисного обладнання. Рятувальників не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, тож через надвеликі дозі опромінення більшість з них невдовзі померли від гострої променевої хвороби та радіаційних опіків. Володимир Правика не стало вже 11 травня.

Основні осередки вогню після катастрофи на ЧАЕС гасили до 5:00 ранку 26 квітня, тоді як всередині 4-го енергоблоку його вдалося загасити тільки 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.

Куренівська трагедія. Як і чому сталася одна знайбільших катастроф Києва

Свято гарбуза

Лише кілька років тому, у червні 2019-го, звання Героя України було присвоєно Олексію Ананенку, Валерію Беспалову та Борису Баранову (посмертно) — трьом легендарним добровольцям, які через кілька днів після вибуху спустилися у басейн-барботер під 4-м реактором, щоб спустошити його. Це було потрібно, щоб уникнути нової катастрофи: майже 200 тонн розплавленого ядерного матеріалу зі зруйнованого реактора пропалювали бетонну плиту, під якою в спеціальному басейні накопичувалася вода (її використовували зокрема і для гасіння пожежі в перші дні після аварії). Якби розплавлене паливо дісталося води, міг статися повторний вибух. Тож троє спеціалістів вирушили через затоплені камери четвертого реактора, щоб знайти два запірних клапани і спустити воду.

Евакуацію з Прип’яті розпочали лише через півтори доби після катастрофи

Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин. Опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч мешканців.

Навіть під час евакуації міста його жителі не почули правду: їм обіцяли, що повернутися додому можна буде вже через три дні. 27 квітня о 13:50 жителі Припʼяті зібралися біля під’їздів будинків, а о 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Тоді вивезли близько 44,5 тис. осіб. У Прип’яті залишилося близько 5 тис. людей, які були залучені до невідкладних робіт.

Загалом до кінця літа з 81 населеного пункту України було евакуйовано понад 90 тис. осіб.

Багато людей, не довіряючи інформації влади про масштаби катастрофи, намагалися покинути Київ і прилеглі міста. У 1990 році діти з забруднених радіацією районів вирушили на лікування за кордон на запрошення урядів іноземних держав / Фото: USFCRFC / IAEA Imagebank via Flickr

Внаслідок катастрофи було забруднено майже 2,3 тис. міст і селищ України

Понад 2290 українських міст і селищ із тодішнім населенням приблизно 2,6 млн осіб було забруднено радіоактивними нуклідами після катастрофи на ЧАЕС — такі дані наводить Український інститут національної пам’яті. Загалом близько 8,5 млн жителів України, Білорусі, та Росії в перші дні після аварії отримали значні дози опромінення. Дія радіоактивного забруднення поширилися на територію близько 200 тис.кв. кілометрів, з яких 52 тис. кв. км – сільськогосподарські землі.

Найбільший викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу тривав 10 днів, з 26 квітня до 6 травня, після чого знизився у тисячі разів.

Після того, як на ЧАЕС було ліквідовано перші безпосередні наслідки катастрофи — зокрема пожежу на станції — стало очевидно, що основну загрозу в подальшому становитиме радіоактивний пил. Щоб запобігти його поширенню або принаймні локалізувати його, над Чорнобильскою станцію вирішили звести щільний фізичний “саркофаг” — споруду з бетону і металу, відому як об’єкт Укриття.

Його будівництво почалося 20 травня 1986 року, через 25 днів після вибуху. До процесу спорудження Укриття залучили близько 90 тис. осіб, а збудувати об’єкт вдалося за 206 днів. На його створення було витрачено 400 тис. кубометрів бетонної суміші і 7 тис. тонн металоконструкцій.

Експлуатація об’єкта була розрахована на 20-30 років, після чого станція потребувала б більш сучасного захисту. Та навіть протягом цього періоду “саркофаг” стрімко втрачав свою надійність: загальна площа щілин в ньому досягла 1000 м2, а 13 лютого 2013 року стався обвал плит над машинним залом енергоблоку площею кілька сотень квадратних метрів.

Новий конфайнмент ЧАЕС розрахований на 100 років експлуатації

Ізоляційна аркова споруда над зруйнованим унаслідок аварії четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС / Фото: Tim Porter / wikipedia.org

Новий безпечний конфайнмент Чорнобильска АЕС отримала в листопаді 2016 року, коли відбулася офіційна церемонія фінального насування на четвертий енергоблок ЧАЕС більш сучасної захисної споруди. Конфайнмент має форму аркової споруди, яка накрила собою застарілий об’єкт Укриття і стала найбільшою у світі наземною рухомою конструкцією.

Будувати цей об’єкт почали ще в 2007 році. Тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового захисного об’єкту, оголошений Європейським банком реконструкції та розвитку, виграла компанія NOVARKA, спільне підприємство кількох французьких підрядників, як зрештою і втілило в життя складний інженерний задум. Загалом до будівництва нового конфайнменту для ЧАЕС були залучені спеціалісти з підрядних організацій 27 різних країн.

‍Ось лише кілька характеристик нового конфайнменту ЧАЕС:
• проектний термін експлуатації — 100 років,
• орієнтовна вартість — 1,5 млрд євро,
• вага — 36,2 тис. тонн,
• прогон арки — 257 метрів,
• висота споруди — 109 метрів (що приблизно дорівнює висоті 35-поверхового будинку),
• довжина конструкції — понад 160 метрів (півтора футбольних поля).

Новий безпечний конфайнмент оснащений низкою складних додаткових систем: від радіаційного і сейсмічного контрою до систем протипожежного захисту та резервного електроживлення. Окремо контролюється стан будівельних конструкцій, а сама арка має зовнішню і внутрішню стінки. Така особливість споруди передбачена для того, щоб між стінками можна було нагнітати сухе і тепле повітря. Воно створює надлишковий тиск, який запобігає виходу радіоактивних речовин з-під арки назовні, а також запобігає утворенню конденсату та допомагає уникнути корозії на металевих деталях арки.

Читайте також

БАБИН ЯР. ДНІ БОЛЮ ТА СТРАХУ

29 вересня виповнюється 81-а річниця трагедії в Бабиному Яру — в 1941 році в цьому місці на північному заході Києва нацистами і їх посіпаками були розстріляні до 50 тисяч єврейських жителів

Скнилівська трагедія

27 липня 2002-го, авіаційне шоу на Скнилівському аеродромі (нині Міжнародний аеропорт Львів імені Дани́ла Галицького) перетворилося на одну з найбільших трагедій в історії незалежної України.

© ТОВ «ВИДАВНИЧІЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені.
E-mail редакції: [email protected], відділ реклами: [email protected]

Аварія на Чорнобильській АЕС: відповіді на поширені запитання (FAQ)

26 квітня 1986 року о 1:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталося два вибухи, внаслідок яких зруйнувався та розплавився реактор. Ця аварія, як і інші аварії на інших АЕС, які траплялися у світі, стала комбінацією прорахунків розробників АЕС та помилок персоналу.

Під час вибуху атомний реактор зруйнувався, частина будівлі 4-го енергоблоку обвалилася, а з ядерним паливом у довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин: стронцію, цезію, урану, плутонію, америцію , радіоактивного йоду та інших. Радіоактивна хмара пилу накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, але й більшість країн Європи . 27 квітня почалася евакуація населення з 30-кілометрової зони довкола реактора, яка тривала до 6 травня. З забруднених територій еваку ювали понад 90 тисяч осіб.

1. Що таке Зона відчуження? Чи є чіткий радіус Зони?

Зона відчуження — це закрита для відвідування територія, яка після аварії на ЧАЕС постраждала найбільше внаслідок забруднення довгоживучими радіонуклідами (радіоактивними частинками) площею близько 2,6 тис . квадратних кілометрів — це утричі більше, ніж площа Києва.

Зона не має чіткого радіусу довкола реактора, але носить умовну назву 30- кілометрової і поділяється на дві підзони: промислову, яка є найбільш забрудненою та найближче прилягає до АЕС ; та зону біосферного заповідника за нею. Заповідник є умовним буфером та використовується переважно для наукових спостережень та досліджень.

1. Чи безпечно бути у Зоні відчуження? Чи можу я її відвідати?

Через погодні умови та напрямок вітру після аварії радіоактивне забруднення розподілилося по Зоні нерівномірно (плямами). Тож у Зоні є ділянки з незначним випромінюванням, на яких відносно безпечно перебувати. Проте, незахищене перебування у більшій частині Зони все ще несе ризики отримання небезпечної дози опромінення.

Тому відвідування Зони відчуження дозволено лише для персоналу (див. п. 5), у складі службових та офіційних делегацій. Також повнолітні громадяни і громадянки України можуть відвідати Зону відчуження з туристичною екскурсією, маршрут якої побудований таким чином, щоб мінімізувати опромінення для відвідувачів і відвідувачок.

4. Чи хтось з людей живе в зоні? Це легально? Хто такі сталкери?

У 1986 році всіх жителів навколишніх населених пунктів вивезли за межі Зони. Хоча дехто все ж повернувся, незважаючи на те, що це заборонено Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» .

У квітні 2019 року в Зоні мешкали 130 таких « самоселів » , більшість з яких у місті Чорнобиль, за 18 кілометрів від ЧАЕС. Інші нелегальні відвідувачі Чорнобильської зони — це « сталкери », люди, які самовільно протизаконно проникають на територію Зони відчуження більшою мірою з метою екстремального туризму. За даними правоохоронних органів, щорічно фіксується близько 300 проникнень на територію Чорнобильської зони відчуження .

5. Хтось працює в зоні зараз?

У Зоні відчуження на різних об’єктах працює близько 10 тисяч людей — це персонал Державного агентства з управління Зоною відчуження , Чорнобильської атомної електростанції, об’єкта «Укриття», численних об’єктів поводження з радіоактивними відходами, наукових та дослідних інституцій та працівники Державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» — установи, що здійснює моніторинг радіоактивного фону у Зоні відчуження.

1. Коли Зона відчуження знову стане придатною для життя людей?

Для того, щоб Зона знову стала придатною для життя людей , необхідно, щоб більшість радіонуклідів, які випали внаслідок вибуху на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС, розпалися та утворили простіші (не радіоактивні) елементи. Оскільки період напіврозпаду (час , за який інтенсивність випромінювання скорочується вдвічі) у деяких радіонуклідів (америцій, плутоній, уран) складає до 24 тисяч років, то небезпека для життя людини на території Зони залишатиметься потягом сторіччя, якщо не здійснити складну та коштовну процедуру деактивації — збору забрудненого ґрунту, матеріалів, рослин тощо.

У 1986 році для обмеження поширення радіації над зруйнованим реактором за декілька місяців було споруджено об’єкт «Укриття» , також відомий як «Саркофаг». Його планувал и використовувати 20–40 років, тому у 2012 році над вже збудованим саркофагом почалося спорудження « Нового безпечного конфайменту» (див. п. 8).

1. Що таке безпечний конфайнмент? Чи треба буде згодом ще одне укриття?

«Новий безпечний конфайнмент», або «Арка» — це новий об’єкт , збудований над зруйнованим енергоблоком і саркофагом, який має прослужити 100 років після введення в експлуатацію. За цей час планується розібрати та перезахоронити старий саркофаг і залишки 4-го реактора. Очікується, що до часу , коли « Арку » потрібно буде демонтувати, в новому укритті не буде необхідності.

1. Чи працюють досі три уцілілі енергоблоки ЧАЕС?

Після аварії перші два енергоблоки залишилися у нормальному працездатному стані і були зупинені 27 квітня 1986 року. Третій енергоблок, технічно пов’язаний з четвертим, зупинили через півтори години після аварії. Після проведення ряду заходів з дезактивації приміщень і споруд для зменшення рівня опромінення, будівництва захисних екранів, а також усунення технічних недоліків конструкції реакторів (які стали однією з причин вибуху на 4-му енергоблоці, див. п. 1) ЧАЕС була знову введена в експлуатацію. 1-й та 2-й енергоблоки були повторно запущені вже восени 1986 року і пропрацювали до 1996 і до 1999 р оків відповідно. У грудні 1987 року повернувся до роботи 3-й енергоблок. Він пропрацював до грудня 2000 р оку . Після припинення роботи енергоблоків почалась робота з остаточного виведення ЧАЕС з експлуатації, яка триватиме орієнтовно до 2064 р оку .

1. Чи захоронені і захороняються ще радіоактивні відходи у Зоні відчуження?

Більше 95% радіоактивних відходів в Україні утворилися під час аварії на ЧАЕС та в процесі її ліквідації. Ці відходи знаходяться під Саркофагом та у більше ніж 600 тимчасових сховищах. Серед найбільших пунктів захоронення радіоактивних відходів сховища: «Буряківка», «Підлісний», «ІІІ черга ЧАЕС».

У зоні також розбудовується комплекс « Вектор » для довгострокового зберігання радіоактивних відходів, як із Зони, так і ззовні. Зокрема там мають бути побудовані потужності для зберігання високоактивних радіоактивних відходів, що повертатимуться з Російської Федерації після переробки відпрацьованого палива українських АЕС.

На чорнобильському майданчику працює сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-1). У ньому зберігається паливо з трьох енергоблоків ЧАЕС. Оскільки це сховище вже старе, на його заміну було споруджено СВЯП-2. Термін використання нового сховища — 100 років.

Крім цього, там споруджується центральне сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), у якому планують зберігати відпрацьоване паливо з Хмельницької, Рівненської та Южно -У країнської АЕС протягом 100 років.

З відсутністю людей на великий території в Зоні почала відновлюватися природа. Там можна зустріти коней Пржевальського, яких було завезено ще у 19 90-х для відновлення популяції, лосів, лисиць, вовків, рисей, чорних лелек та багато інших видів, у тому числі занесених до Червоної книги України. Відновлюються також рослинні насадження, а ліси за відсутності профілактичних рубок повертаються до первинного стану.

Однак враження, що радіоактивне забруднення не має негативного впливу на флору та фауну — оманливе. Вчені зазначають , що під впливом радіації комахи та рослини зазнають мутацій. Згубний вплив опромінення легко можна спостерігати на популяціях комах, оскільки в Зоні легко знайти ділянки для порівняння , які відрізняються одна від одної лише потужністю опромінення.

1. Пожежі 2020 року у Зоні відчуження: Як близько до станції,«Укриття»та місця зберігання відходів дійшов вогонь? Чи відбувся знову викид радіації?

Пожежі різного масштабу виникають у Зоні відчуження щорічно у весняно-літній період, у тому числі через підпали. У 2020 році через посушливу зиму відбулася найбільша за масштабами пожежа, яка тривала майже місяць і знищила за попередніми оцінками 11,5 тис . га лісу (близько 5% заповідної території). Пожежа завдала шкоди фауні й флорі. Вогнем знищено частину відселених сіл, санаторій «Смарагдовий», піонерський табір « Казковий » , територію військового міста Чорнобиль-2 та частину міста Чорнобиль. Ці об’єкти складали частину туристичного маршруту. ЧАЕС не постраждала. Як повідомляли журналісти , полум’я підійшло до пункту захоронення радіоактивних відходів «Підлісний» приблизно на 2 км, проте пожежу загасили.

За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій , радіаційний фон у Києві та в області протягом пожежі був у нормі, а підвищення рівня фіксували лише в осередку вогню. Небезпека чорнобильських пожеж полягає у тому, що радіонукліди, які залишалися у ґрунті та накопичувалися у рослинах, вивільняються і потрапляють у довкілля. Гаряче повітря піднімає часточки пилу та утвореного попелу, після чого вони розносяться вітром. Кількість радіонуклідів у диму недостатня , щоб суттєво вплинути на забруднення великих територій. Проте, таке забруднення повітря є небезпечним для пожежників та інших людей які опинилися в диму неподалік від пожежі. Людина може вдихнути радіоактивну часточку, яка, потрапивши в легені, опромінюватиме організм людини довгий час, викликаючи захворювання внутрішніх органів.

На початку 2017 року тодішній Міністр екології Остап Семерак заявив про наміри спорудити сонячну станцію загальною потужністю понад 1 ГВт (приблизно така ж потужність одного енергоблока АЕС) у Зоні відчуження. А вже у жовтні 2018 року відкри ли сонячну електростанцію потужністю 1 МВт. Сонячна станція розташов ана неподалік від зруйнованого 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС. У листопаді 2019 року Українська асоціація відновлюваної енергетики повідомила про проведення тендеру на спорудження наступних 7 МВт у Зоні відчуження та про плани збільшити потужність станції до 100 МВт.

Проєкт Solar Chernobyl створений задля повторного використання територій, непридатних для використання у звичайному режимі. Будь-яка економічна діяльність збільшує кількість людей та транспортних засобів у Зоні та підвищує ризики несанкціонованого вивезення радіоактивних матеріалів. Крім цього, спорудження такого об’єкта в Зоні потребує особливої уваги до безпеки працівників , які можуть опинитися на радіоактивно забруднених ділянках і отримати підвищені дози опромінення.

Олександра Заїка, е кспертка з енергетичної політики, ГО « Центр екологічних ініціатив Екодія »;

Оксана Алієва, координаторка програми « Зміна клімату і енергетична політика » , Фонд ім. Г. Бьолля, Бюро Київ — Україна .

Скільки було радіації у Чорнобилі під час вибуху

26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Так звана активна стадія аварії тривала 10 діб. Весь цей час відбувалися надзвичайно інтенсивні викиди радіоактивних елементів. У тому числі – ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). Перші дні гарячий струмінь піднімався над розвалом реактора на висоту понад кілометр, пізніше – на кілька сотень метрів.

Найнебезпечніші рівні радіації охоплюють менші території. Чим важчі частинки ядерного пального, тим ближче вони впадуть. Чим менший рівень забруднення – тим він однорідніший і більшу площу займає.

Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. За офіційними даними забрудненню піддалося понад 200 000 кв. км. Приблизно 70% — на території Білорусі, Росії і України. Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен.

Спочатку була 30-кілометрова зона. Після вибуху зробили круг радіусом 30 кілометрів – круг передбачуваної зони ліквідації наслідків. Всередині 30-кілометрової є десятикілометрова зона, більш забруднена. Спочатку ці зони були просто кругами геометричними. Потім їх межі провели за показниками реального забруднення.

Поки іноземні журналісти говорили про загрозу для життя людей, у Києві та інших містах України та Білорусі проводилися традиційні травневі паради. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення необхідністю запобігти паніці серед населення. Рівень радіації у Києві на той час перевищував фоновий у декілька десятків разів.

Це сталося несподівано для всіх. Це було абсолютно непередбачене явище – і тому ми всі там учились в процесі. Я теж учився. Робив такі речі, які ніколи б не зробив в іншому стані і за інших умов. І тому я не засуджую, наприклад, Горбачова. На перших етапах аварії на вищих рівнях керівництва країни йшла затримка – ніхто не міг повірити у колосальний масштаб аварії й забруднення. На третій день, як мені розказували, замміністра енергетики бадьоро доповідав у Москву, що за три місяці четвертий енергоблок (якого вже не було) знову підключать до єдиної енергетичної мережі Радянського Союзу.

Автори численних досліджень так і не дійшли спільної думки з приводу кількості самих ліквідаторів. За різними даними, у 1986—1987 роках у дезактивації території АЕС та місцевості, що прилягає до неї, були задіяні від 200 до 900 тисяч чоловік. Загальну кількість евакуйованих із забруднених територій також оцінюють по-різному — від 135 до 350 тисяч людей.

Героїзм простих ліквідаторів постійно стикався із ідіотизмом штабних офіцерів. Мені на той момент було 27 років. Коли я потрапив у Чорнобиль, то побачив соціальну радянську систему у розрізі: колосальна здатність мобілізувати гігантські ресурси, кинуті на ліквідацію, і при цьому – не менш колосальна неефективність. У мене особисто левова частка зусиль, нервів і здоров’я пішла не на боротьбу із радіацією. Моя задача була зранку привести колону БРДМ, отримати завдання у штабі, роздати їх, розіслати екіпажі, самому поїхати на розвідку, ввечері здати дані у штаб і виїхати із зони у табір, який розташований за 5 км. Вночі – опрацювати гори паперів, порахувати дози, скласти плани на ранок, розписати машини, скласти звіти. З цього денного розпорядку найбільше нервів, окрім боротьби з начальством, у мене займала процедура виїзду із зони та спілкування із дезактиваторами.

Початок евакуації був запланований на 26 квітня, але вона була затримана за рішенням уряду та ЦК партії і почалася лише 27 квітня. 28 квітня із Прип’яті відселили більше 45,5 тисяч людей. Станом на 3 травня було евакуйовано населення 10-кілометрової зони. До 6 травня було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони.

З моєї точки зору у політиці відселення не було розуміння того, що ефекти радіації, в залежності від дози, суттєво відрізняються. Відселяли понад міру. Наші екіпажі розвідки часто були останніми, хто приїздив вимірювати села, це називалося об’єктивний контроль. Коли ми бачили, що забруднення більше ніж 0,7 міліренген на годину – село треба виселити. Живе село. В якому іноді вже живуть відселені мешканці ще кількох сіл. І от завтра до них прийдуть, скажуть “Кидай все назавжди, худобу під ніж і геть звідси”. Я знаю, який піднімався вий. Це неймовірні страждання людей. Тому я завжди кажу, що політика щодо місцевого населення має бути гнучкою. Когось потрібно було виселяти назавжди – це десь 20 сіл і місто Прип’ять у тому числі. Для когось потрібне було повне тимчасове відселення. У поясі, ще далі від епіцентру – відселення тільки дітей і вагітних на певний період. Наступний пояс – зона, куди потрібно просто підвозити їжу, воду і спеціальні засоби, але жити їх можна залишати.

За виключенням персоналу на майданчику реактора і аварійних працівників, які зазнали опромінення 26 квітня, більшість працівників, які брали участь у відновлювальних роботах, і люди, які проживають на забруднених територіях, отримали відносно низькі дози опромінення всього тіла, які можна порівняти з рівнями фонового опромінення, – нижчі за середні дози, що отримують особи, які проживають в деяких районах світу з високим рівнем природного фонового випромінювання.

Найбільше самі ліквідатори постраждали не від опромінення. Більшість, як я, одержали дози у межах радіаційної травми, з якими організм впорався. Але людей нажахали, пообіцяли компенсації, якщо вони захворіють. І хтось себе накрутив, хтось самонавіявся.

Мій особистий висновок: по-перше, Homo sapiens, як біологічний вид, фізично збудований значно міцніше, ніж прийнято думати. В тому числі – і в сенсі стійкості до радіації, яка є лише одним із впливів довкілля на організм. По-друге, ми значно вразливіші, ніж прийнято думати, як істоти з розвинутою психікою та як соціальні істоти. Зараз, у глобально інформатизовану еру, ми значно вразливіші до інформації. Один із найбільш неочевидних уроків Чорнобиля: зараз ЗМІ настільки ж потужні, небезпечні і неконтрольовані, як ядерна енергетика у 1986 році. Тоді і суспільство, і професіонали теж не розуміли всю міру небезпеки.

Green Peace і міжнародна організація “Лікарі проти ядерної війни” стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологій у новонароджених, 10 000 випадків раку щитоподібної залози і очікується ще 50 тисяч. За даними організації Союз “Чорнобиль”, із 600 000 ліквідаторів 10% померло і 165 000 стали інвалідами. Число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. З’ясувати, яка частина захворювань з’явилася наслідком аварії — вельми складне завдання для медицини і статистики.

Є два медичні наслідки Чорнобиля, які твердо і надійно пов’язані із фактом опромінення. Перше: кількасот смертей від гострої променевої хвороби тих ліквідаторів, які були задіяні у найперші дні. Друге. Полісся регіон із великим йододифіцитом. Тому щитовидна залоза місцевих жителів дуже жадібно поглинає весь той йод, який потрапляє в організм. Найжадібніша до йоду щитовидка у дітей. Ця залоза приймає участь у процесах росту, а діти ростуть найшвидше, тому йод їм більш потрібен. На тлі цього всього вибухає 4-й реактор, де напрацьовується, крім всього іншого, радіоактивний йод, як продукт поділу пального. Організм тих дітей нахапався всього того, щитовидна залоза сконцентрувала велику кількість радіоактивного йоду, він опромінив її. До цих подій рак щитовиднї залози у дітей був дуже рідкісною хворобою – 2-3 випадки на 100 тисяч дітей. Після Чорнобиля частота зросла приблизно на 100 раз. Після шалених дебатів у ВОЗ, МАГАТЕ і так далі, було доведено і визнано, що це був наслідок Чорнобильської аварії.