Скільки років Анастейше Стіл у першій книзі

Пригадайте з 5 класу, як ведеться підрахунок історичного часу. Що таке хронологічна послідовність і що вона дає історикам?

1. Що таке відлік часу в історії?

Поміркуйте! Навіщо люди почали вести відлік часу від певної події? Зробіть припущення, до чого призвела б ситуація, якби люди відмовилися використовувати лічбу часу.

Вивчати історію без дат неможливо. Тому для істориків важливо не лише дізнатися про саму історичну подію, а й визначити її дату та тривалість. Утім, для того, щоб орієнтуватися в часі (наприклад, визначити рік події), потрібна його точка відліку – ера (із латинської мови – вихідне число).

Ерою (літочисленням) називається лічба (відлік) років від певної події.

Щоб вести відлік часу, люди домовлялись, який рік вважати першим. Найчастіше народи в давнину вели відлік часу від якоїсь визначної події в їхньому житті. Так, стародавні єгиптяни розпочинали відлік часу від початку володарювання кожного правителя. Давні римляни вели відлік часу від заснування міста Рим. Народи, які сповідують іслам, ведуть літочислення з 622 р., коли пророк Мухаммад (засновник цієї релігії), рятуючись від грізної небезпеки, переселився з Мекки до Медіни. Таким чином, у різних народів відлік часу вівся по-різному. А це було незручно.

Різдво Христове. Поклоніння волхвів (українська ікона XVII ст.; автор Йов Кондзелевич)

2. Що означає «наша ера»?

Обговоріть у класі! Чому в різних народів були різні системи літочислення? Як виникло сучасне літочислення?

Близько двох тисяч років тому виникла християнська релігія. Серед багатьох народів поширилась віра в те, що на Землі у вигляді простої людини жив Син Божий – Ісус Христос. Згодом народи, котрі сповідували християнство, стали вести відлік часу від Різдва Христового – моменту, коли народився Ісус Христос. Так почалася християнська ера, яку стали називати нашою ерою. Нині ця ера прийнята майже у всьому світі не лише християнами, а й у тих країнах, де християнська релігія не набула поширення.

Проте люди жили й творили і до Різдва Христового. Усе, що сталося до моменту народження Ісуса Христа, вважається подіями до нашої ери та записується скорочено — до н. е. або до Р. Х. (до Різдва Христового). Наприклад, «345 р. до н. е.». Рік нашої ери, тобто дату події, що відбулася після Різдва Христового, зазвичай вказують без позначення.

Запам’ятайте! Щоб уникнути плутанини, дати до нашої ери (до народження Христа) вказують з обов’язковим позначенням: «до Р. X.» або «до н. е.»

3. Що потрібно знати при лічбі років?

Працюємо в парі! Визначте особливості лічби років в історії Стародавнього світу. Чим вони зумовлені?

Одним з основних вимірників історичного часу є рік. Аби простіше рахувати великі проміжки часу, кожні сто років вважають одним століттям, або віком. Тисячу років (або десять століть) – це тисячоліття.

Під час написання історичної дати використовують такі скорочення: тисячоліття – тис., століття – ст., рік – р., роки – рр.

Щоб уявити плин історичного часу до нашої ери, намалюємо стрічку часу. Праворуч від дати народження Ісуса Христа – події нашої ери, ліворуч – до нашої ери.

Рік напередодні народження Ісуса Христа називають першим роком до н. е., а перед цим були другий, третій… і так далі роки до н. е. Тобто відлік часу до Різдва Христового іде немовби у зворотному порядку. Наприклад, Друга Пунічна війна розпочалася в 218 р. до н. е., а завершилась у 201 р. до н. е.

Якщо потрібно дізнатися, скільки років відбувалась та чи інша подія, яка сталася до нашої ери, то від початку події віднімаємо рік її завершення. Наприклад, 218 – 201 = 17. Таким чином, Друга Пунічна війна тривала 17 років. Для подій нашої ери все навпаки: від року кінця події віднімають рік її початку.

Запам’ятайте! Під час лічби часу потрібно враховувати, що нульового року в історії немає. Це варто знати тоді, коли, наприклад, підраховуємо вік людини, що народилася до н. е., а померла після її початку. Складаючи суму років, потрібно віднімати один рік. Перший римський імператор народився у 63 р. до н. е., а помер в 14 р. н. е. Отже, він прожив: (63 + 14) – 1 = 76 років.

4. Як визначати століття та тисячоліття?

Обговоріть у класі! Чому важливо визначати століття та тисячоліття, коли відбулася подія? Поміркуйте, чому відлік років до нашої ери ведеться у зворотному порядку.

Історія людства охоплює величезний проміжок часу – від моменту виникнення людини до сьогодення. Тому, вивчаючи історію, вам треба навчитися визначати століття та тисячоліття, коли відбулася подія. У підручниках та історичних працях зазвичай роки позначають арабськими цифрами, а століття та тисячоліття – римськими.

На що варто звернути увагу? Перше століття нашої ери розпочинається 1 січня 1 року й закінчується 31 грудня 100 року. Друге століття починається відповідно 1 січня 101 року. Отже, початкові роки століть це – 101, 201, 301, …, 2001, а роки з двома нулями (100, 200, … 1900, 2000) – останні роки століть.

Покажемо в таблиці приклади визначення початку та кінця різних століть нашої ери.

Кобзар Все про збірку

«Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простою і поетичною грацією вислову»

Дата створення: Написано: Орієнтовно 1837-39 р.
Опубліковано: 1840 р.

Місце створення: Санкт-Петербург
Мова: українська (використовувалась ярижка (жартівливо-зневажлива назва російської абетки)

Видання цієї збірки – було одним із головних завдань в житті великого поета. Скільки раз він страждав та скільки раз доля не давала виконати цю мрію. Більшість життя у неволі, як “дуже небезпечний злочинець”, знущання царської влади та принизливі скорочення цензорів майбутньої головної книги України, не зламали Шевченка. Кобзар був, є і буде.

Історія створення

Виданню першої збірки сприяли Євген Гребінка, Петро Мартос та Василь Штернберг. Останній виступив ролі художника. Він створив гравюру, на якій зображені співак – кобзар та хлопець – поводир.

За однією із версій головним ініціатором в створенні Кобзаря вважаються Є. Гребінка. Він познайомив Шевченка зі своїм другом П. Мартосом, що товаришував з цензором і міг би виділити кошти на цю ідею.

В другій версії П. Мартос вважає, що саме він став першовідкривачем Шевченківського хисту до писання.

П. Мартос шукав художника, який зміг би намалювати його портрет і Є. Гребінка зарекомендовав Тараса Григоровича як талановитого портретиста.

Одного вечора, після чергового сеансу малювання П. Мартос знайшов шматок паперу, на якому було написано 4 рядки:
“Червоною гадюкою

(Далі цитата із збірника П. І. Мартоса “Эпизоды из жизни Шевченка”)

— Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець, — отвечал он. — Так що ж? Се ваше сочинение? — Еге ж! — А багато у вас такого? — Та б чималенько. — А де ж воно? — Та отам, під ліжком у коробці. — А покажіть!

Шевченко вытащил из-под кровати лубочный ящик, наполненный бумагами в кусках, и подал мне. Я сел на кровать и начал разбирать их, но никак не мог добиться толку.

— Дайте мені оці бумаги додому, — сказал я, — я їх прочитаю. — Цур йому, добродію! Воно не варто праці. — Ні, варто — тут є щось дуже добре. — Йо? Чи ви ж не смієтесь із мене? — Та кажу ж, ні. — Сількось, візьміть, коли хочете; тільки, будьте ласкаві, нікому не показуйте й не говоріть. — Та добре ж, добре!

Взявши бумаги, я тотчас же отправился к Гребенке, и мы с большим трудом кое-как привели их в порядок и, что могли, прочитали.

При следующем сеансе я ничего не говорил Шевченку об его стихах, ожидая, не спросит ли он сам о них, но он упорно молчал; наконец я сказал:

— Знаєте що, Тарас Григорьевич? Я прочитав ваші стихи — дуже, дуже добре! Хочете — напечатаю?
— Ой, ні, добродію! Не хочу, не хочу, далебі що не хочу! Щоб іще попобили! Цур йому!

Много труда стоило мне уговорить Шевченка; наконец он согласился, и я в 1840 году напечатал «Кобзаря» .

Перше видання

8 творів на цигарковому папері, 115 сторінок, 1000 примірників та гравюра на початку – таким був перший збірник Кобзаря, який увірвався в історію української літератури.

Після того, як в видання втрутився цензор, наступні примірники вже мали 114 сторінок. До сьогоднішнього часу оригінал Козаря зі 115 сторінками, який вилучили, безпосередньо, у самого Шевченка при арешті, зберігся. За не підтвердженою інформацією, він знаходився у науковій бібліотеці Ленінградського університету, але наразі доля цього примірника невідома.

Критика

Деякі газети писали, що “у віршах Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них гаряча любов до вітчизни”, але не всі прийняли вихід книги позитивно.
Реакція російських критиків, здебільшого, була агресивна:

Рецензент з газети “Северная пчела”, з ініціалами Л. Л. писав, що “особливої української мови немає”, хтось не міг прийняти українську мову, тому, казав, що книга написана гібридським діалектом, а хтось був впевнений, що українська мова не має шансів на існування.

Ніхто тоді не міг припустити, що ця книга стане скарбницею віршів про рідну неньку Україну, адже сьогодні від старого до малого знають, що таке Кобзар.

Друге видання

Через 3 роки після першого видання Шевченко вирішив відредагувати початкову версію Кобзаря, тож в 1844 р. світ зустрічає “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки”.
До збірки входили тіж самі, 8 творів, що були в першій книзі, а також поема “Гайдамаки”.

Повна і оригінальна назва другого видання була такою “Чигиринскій Кобзарь и Гайдамакы и дв? поэмы на малороссійскомъ язык? Т. Г. Шевченка”

Виданню сприяв книготорговець із Петербурга, І.Т. Лисенков. Не встиг І. Т. Лисенков надрукувати другий Кобзар, як від керівництва вийшов наказ на заборону продажу цієї книги. Тоді ж Шевченка заарештували і заслали в Оренбург.

Має відношення до історії з Богданом Хмельницьким, адже його маєток розташовувався у місті Чигирин.

Третє видання

Під час другого заслання (1850-1857 рр), мрією Шевченка було повернення в Україну та перевидання Кобзаря.
Повернувшись додому, сама доля звела Тараса Григоровича з меценатом Платоном Федоровичем Симиренком. Знайомство для них обох стало за честь і вже через декілька годин, поет став для родини Симиренків як рідний.

Одного разу за обідом, актуальною стала тема про книгу Кобзар, якої ніде не було в продажу. Тоді ж Шевченко відповів, що не має коштів на видання. Симиренко відразу запропонував виділити кошти на таку важливу справу, чим самим, на крок приблизив поета до виконання його другої мрії.

Платон Симиренко виступив не тільки “спонсором”, а й “маркетологом”, адже після того, як було випущено 5800 примірників, він безкоштовно розповсюдив книгу серед селян України та своїх робочих.

Коли Симиренко отримав перший примірник і побачив своє прізвище та ім’я на першій сторінці, то обурився і сказав “Нікому не може бути ніякого діла до того, як я витрачаю свої гроші”.

Це цікаво: в тому ж, 1860 р., Кобзар був переведений російською мовою та виданий російськими поетам, під редакцією М. Гербеля.

Третє видання стало останнім для Тараса Шевченка, адже через рік, у 1861 р. великий український поет помер.

Інші видання

Четверте видання готувалось до публікації ще за життя Шевченка, але вийшло воно вже після його смерті, в 1861 р. Це не була повноцінна книга, це було декілька сторінок в журналі “Основа”.

В 1961 р., тобто після 100 років з останнього друкування, Кобзар вийшов книгою, нарешті сучасною українською мовою. Кошти на цю книгу (мабуть, про яку справді мріяв Шевченко) було виділено українським підприємцем, який проживав в Канаді Степаном Дурбаком.

Цікаві факти про Кобзар

В 1860 р., коли в виданні Кобзаря приймав участь П. Симиренко, справжнє число примірників було не 5800, а 6050. 250 примірників були нецензурованої версії. Своїми руками Шевченко вклеював заборонені цензурою рядки віршів, які були надруковані на маленьких шматочках паперу.

В 1861 р. вийшов “Буквар” Тараса Шевченка. Взагалі, Симиренко разом з Шевченком готували підручники для шкільної програми, але смерть поета, а через декілька років і його вірного друга Симиренка, не дали втілити в життя цю задумку.

В 1861 р., коли Кобзар був виданий в журналі “Основа”, вірші були написані по системі Кушіла, тобто кулішовкою. На кожному слові, яке складалось з декількох складів, стояв наголос, крім української букви “і”, адже за технічних причин типографія не могла поставити на ній наголос.

В Черкасах існує музей, який має назву “Музей Однієї книги”. Він містить велику кількість раритетних видань Кобзаря.

В Києві існує музей мікромініатюри, в ньому зберігається сама маленька книга Кобзаря. Вона має 12 сторінок, а обкладинка зроблена з листя безсмертника, площею 0, 6 мм². В ній містяться 6 творів, портрет поета, а також зображення його хати в Моринцях. Товщина букв складає 3 мікрона. Автор цієї дивовижної роботи українець Микола Сядристий.

Автор статті Коломоєць Катерина