Авторські права

Особисті немайнові права належать тільки автору твору і дають йому право:

• 1) вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;
• 2) забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;
• 3) обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;
• 4) на недоторканність твору.

Забезпечення недоторканності твору передбачає, що автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити його честі та репутації, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

• 1) виключне право на використання твору;
• 2) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

• • відтворення творів;
• • публічне виконання і публічне сповіщення творів;
• • публічну демонстрацію і публічний показ;
• • будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
• • переклади творів;
• • переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
• • включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
• • розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат;
• • імпорт примірників творів.

Цей перелік не вичерпується означеними позиціями.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону “Про авторське право і суміжні права”, після чого ця особа стає суб’єктом авторського права.

При передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об’єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.

Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:

• • латинська літера С, обведена колом – ©;
• • ім’я особи, яка має авторське право;
• • рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

Право слідування

Автор твору образотворчого мистецтва (у разі його смерті – спадкоємці) впродовж встановленого ст. 28 Закону “Про авторське право і суміжні права” строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування) [4].

Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.

Авторське право на службові твори

Авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.

Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір і порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Авторське право на аудіовауальний твір

Авторами аудіовізуального твору є:

• • режисер-постановник;
• • автор сценарію і (або) текстів, діалогів;
• • автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього;
• • художник-постановник;
• • оператор-постановник.

Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій.

Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов’язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

Обмеження майнових прав автора

Національне законодавство певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору, допускаючи вільне використання твору.

Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

• • використання цитат (коротких уривків) із опублікованих творів;
• • використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;
• • відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних тем;
• • відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії;
• • відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях без використання у комерційних цілях;
• • видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для незрячих;
• • відтворення творів для судового та адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;
• • публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;
• • відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів;
• • репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку;
• • відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів ж ілюстрацій для навчання;
• • особа, яка володіє правомірно виготовленим примірником комп’ютерної програми, має право без згоди автора виготовити одну копію комп’ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп’ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання;
• • допускається без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в

особистих цілях або для кола сім’ї попередньо правомірно оприлюднені твори.

Строк дії авторського права

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору та діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Строк дії авторського права після смерті автора починається від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.

Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону “Про авторське право і суміжні права” охороняються безстроково [4].

Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь- якою особою, за винятками, встановленими законом (ЦКУ, Ст. 447).

Майнові права на код та AI-обʼєкти. Головні зміни в новому законі про авторське право

1 січня 2023 року набув чинності новий закон про авторське право та суміжні права. Він прийшов на зміну застарілому документу від 1993 року, який, наприклад, визначав, що комп’ютерні програми охороняються як літературні твори.

Розповідаємо про ключові зміни в новому законі та що вони означають для айтівців.

Значення термінів, використаних у статті

Суб’єктом авторського права базово є автор твору, тобто результату інтелектуальної діяльності, наприклад коду. Суб’єктами майнових авторських прав надалі можуть бути й інші фізичні та юридичні особи, до яких законно перейшли майнові права на твір.

Об’єктом авторського права можуть бути комп’ютерні програми, застосунки чи персонажі комп’ютерних ігор.

Немайнові авторські права — право називатися автором, забороняти згадування свого імені як автора, право на псевдонім тощо. Немайнові права не можуть бути передані іншим особам або вилучені.

Майнові авторські права — це права на використання, публікацію, комерційне використання, зміну та публічну демонстрацію твору тощо. Від початку вони належать автору твору й можуть бути правомірно передані іншій особі, яка автоматично стає суб’єктом авторського права.

🟢 Ключові питання

Навіщо оновили закон

Потреба законодавчо догнати розвиток інформаційного простору виникла давно, адже технології розвивалися швидше за законодавство, яке їх регулювало. За останні 30 років з моменту ухвалення попередньої редакції закону побільшала і кількість шляхів для створення та поширення контенту.

Через легкий доступ до контенту стало простіше порушувати права авторів, розповсюдилось інтернет-піратство, а самі порушення стало важче відстежувати.

• Перша причина — адаптація законодавства до нинішнього стану розвитку технологій.

• Друга — курс на вступ до Євросоюзу. З дня підписання Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 році Україна взяла на себе зобов’язання щодо гармонізації законодавства з європейським. Метою цього закону також є імплементація норм директив ЄС у сфері авторського права.

• Третя — узгодження закону із Цивільним кодексом України, адже дотепер між ними неодноразово виникали колізії.

Кому належать майнові права

Тривалий час в українському законодавстві існувала колізія між Цивільним кодексом і Законом про авторське право та суміжні права, що стосувалися об’єктів, які створюються за трудовим чи цивільно-правовим договором.

У попередніх редакціях закон регулював лише питання трудових відносин (права на службовий твір). Питання права власності на об’єкти, створені за замовленням, тобто за цивільно-правовим договором, регулював Цивільний кодекс.

До літа 2021 року майнові права на твір одночасно мали замовник і автор. У липні 2021 року набув чинності Закон про Дія City. За ним майнові права на комп’ютерні програми чи бази даних, створені в межах виконання контракту, належать суто роботодавцеві, якщо інше не записано в договорі.

Разом з новим законом про авторське права набула чинності остання редакція Цивільного кодексу. Відтепер обидва документи уніфіковані: майнові права переходять роботодавцеві чи замовнику з моменту створення і за трудовим договором, і за контрактом, підписаним з ФОПом.

Отже, з моменту створення об’єкта авторського права (не важливо, завершеного чи ні) майнові права в повному складі переходять замовнику чи роботодавцю. Втім сторони завжди можуть прописати питання передачі майнових прав інакше — у договорі.

Крім цього, новий закон прямо передбачає, що тепер роботодавець чи замовник має право доручити іншому розробнику доробити чи переписати код у разі звільнення його автора чи переведення на інший проєкт. Він також може вносити в нього будь-які зміни, адже законодавство не обмежує можливості змін і модифікацій.

Окремо зауважимо про винагороду. За передання майнових авторських прав на, скажімо, код автор має обов’язково отримати винагороду. Її розмір визначає замовник чи роботодавець, а не сам закон. Якщо ж написання цього коду входить до посадових обов’язків автора, винагороду можна додати в зарплату.

Юристи рекомендують не оминати цей важливий момент у договорах з розробниками чи іншими IT-спеціалістами та прописувати, як виплачується винагорода за передання майнових авторських прав роботодавцеві чи замовнику.

Чи має розробник право на публікацію частини коду

На жаль, закон належно не врегульовує це питання. Однак все вказує на те, що розробник не може опублікувати частину створеного ним під час роботи на певну компанію коду. По-перше, з моменту створення коду майнові права на нього переходять до компанії, а публікація — це реалізація майнового права. По-друге, це може вважатися порушенням комерційної таємниці. Зазвичай такі нюанси прописують у договорі. Також у контракті має бути вказано, чи може фахівець використовувати частину коду у своєму портфоліо, чи є заборона на це.

Майнові права на створений у вільний час і не пов’язаний з роботою за договором код належать автору, і він може розпоряджатися ним на власний розсуд.

🟢 Авторські права на бази даних

Новий закон про авторське право детальніше регулює питання прав на бази даних: законом охороняються тільки ті бази, які є результатом творчої праці, а таке трапляється нечасто. Творчою працею під час створення бази даних може бути підбір і розташування складових частин бази, а також їхнє упорядкування в ручному режимі.

Решта баз даних за законом належать до «неоригінальних об’єктів», і для них діють особливі права (sui generis), які захищають не результат роботи, а зусилля, витрачені на їхнє створення.

Як це працює? Оскільки люди докладають зусиль для створення бази даних чи перевірки її вмісту, зокрема фінансових, розумових, часових, закон наділяє їх правом на використання бази даних і надання такого права іншим, перешкоджання несанкціонованому вилученню чи використання вмісту.

Такі права можуть належати кільком суб’єктам і діють незалежно від того, чи охороняється об’єкт законом про авторське право чи іншими законами. Це ще один приклад узгодження з директивами ЄС.

🟢 Авторські права на об’єкти, створені штучним інтелектом

У новому законі українське законодавство вперше врегулювало авторське право на результати роботи штучного інтелекту.

Оскільки творчої участі людини у згенерованому нейромережами контенті фактично немає, немайнові авторські права на створений ШІ-обʼєкт не виникають. Водночас законодавство ще не дійшло до того, щоби наділити такими правами штучний інтелект.

Однак на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, поширюються особливі права — sui generis: автори та користувачі таких програм можуть використовувати згенерований штучним інтелектом твір, надавати дозвіл на його використання, передавати права на використання, продавати тощо. Фактично це всі майнові права, які притаманні звичним творам, створеним людиною.

Це мають розуміти й розробники програм, які використовують штучний інтелект: користувачі отримують усі майнові права на створені ШІ твори.

Також не варто забувати, що штучний інтелект не бере інформацію з повітря, а навчається за допомогою вже створених творів, які мають авторів. Через це розробникам доволі легко стати порушниками авторських прав, просто навчаючи штучний інтелект.

Нещодавно в США художники Сара Андерсен, Келлі Мак-Кернан і Карла Ортіс подали судовий позов проти творців артгенераторів на основі ШІ Stable Diffusion, Midjourney і DreamUp. Вони стверджують, що організації порушили права «мільйонів художників», навчивши свої інструменти штучного інтелекту на п’яти мільярдах зображень, зібраних з інтернету «без згоди оригінальних художників».

Крім того, фотостокова платформа Getty Images подала позов проти компанії Stability AI за порушення копірайту для тренування штучного інтелекту.

Важливо, що позови стосуються комерційних ШІ-програм, які використовують захищені авторським правом зображення. Тож такі судові справи зададуть вектор правовим відносинам між творцями нейромереж та авторами і правовласниками контенту.

🟢 Захист авторських прав у користувацькому контенті

З аналізу статті та Директиви ЄС, на основі якої вона створена, зрозуміло, що положення стосуються провайдерів послуг обміну контентом — сервісів на кшталт YouTube, Facebook, Twitter, TikTok.

Відповідно до закону, сервіси несуть відповідальність за порушення авторських прав через незаконне розміщення користувацького контенту без дозволу правовласника, якщо тільки не доведуть, що:

1. Вжили всіх можливих заходів для отримання такого дозволу (в законі не деталізується, що мається на увазі під «всіма можливими заходами»).
2. Оперативно відреагували на повідомлення від правовласників про порушення і вжили всіх можливих заходів для унеможливлення обміну таким контентом.
3. Вжили заходів для недопущення повторного завантаження цього контенту.

Отже, якщо користувач YouTube, скажімо, використає у своєму відео завеликий шматок серіалу The Last of Us чи опублікує свіже фото Енні Лейбовіц на своїй сторінці у фейсбуці, а автори цих робіт надішлють скаргу про порушення авторського права, — компанії можуть нести за це відповідальність. Порушення не буде, якщо компанія виконає зазначені вище пункти або користувач використає твір правомірно, наприклад, для пародії чи критики.

Статті нового закону пояснюють, за яких умов можна використовувати об’єкти авторського права без згоди автора. Зокрема, дозволено публікувати невеликі частини музики й фільмів для створення критичного огляду/матеріалу чи виокремлювати цитати — для новин чи наукових робіт. Комп’ютерні програми дозволено копіювати з метою їхнього збереження, а декомпілювати — з навчальною та дослідницькою метою.

Водночас винятки зробили для стартапів і нових компаній, які працюють менше як три роки, у яких обсяг річного доходу менший за 10 мільйонів гривень, а середня місячна кількість унікальних відвідувачів за попередній календарний рік не перевищує п’ять мільйонів осіб. Такі бізнеси повинні лише вжити всіх можливих заходів для отримання дозволу на використання контенту.

Вимоги не стосуються онлайн-енциклопедій, маркетплейсів, хмарних сервісів B2B і звичних хмарних сервісів для особистого використання людьми. Якщо ж компанія не отримувала скарг про порушення авторського права щодо конкретних об’єктів, вона не зобов’язана моніторити весь контент і шукати порушення.

В Україні ще не напрацьована судова практика в таких справах, також немає додаткових роз’яснень, яких конкретних заходів повинні вживати розробники згаданих платформ. Однак директива вже вплинула на європейський ринок, і спочатку її досить недоброзичливо сприйняли в ЄС. Здебільшого бізнеси турбувало, чи потрібно застосовувати фільтри, щоби не допускати завантаження на свої платформи контенту, який порушує авторські права. Це вимагає багато ресурсів, часто неспівмірних з вартістю розробки самої платформи. Однак директива, як і стаття нового закону, насамперед стосується великих технологічних компаній.

Ані директива, ані закон про авторське право не зобов’язує фільтрувати та моніторити весь завантажуваний контент. Водночас онлайн-платформи мають запровадити механізми та інструменти, які дозволять правовласникам повідомляти про порушення і надавати відповідну інформацію. Наприклад, YouTube для цього використовує інструмент Content ID та Copyright Match Tool.

Текст створений за участі старшої юристки компанії Legal IT Group Катерини Намаки.