Вінні Пух (історія найвідомішого ведмедя)

Вінні Пух – це найвідоміше ведмежа. Своє ім’я герой книги Алана Мілна запозичив у улюбленого ведмедика сина письменника. Мишка Альфа англійської фірми JK Farnell письменник Алан Олександр Мілн і його дружина подарували на день народження своєму синові Крістоферу Робіну в 1921 році.

Цей мохеровий ведмедик був волохатий, з маленькими блискучими оченятами, довгенький і сумний. Крістофер назвав його Вінні Пух на честь вподобаного ним у лондонському зоопарку північноамериканського ведмедя Вінні, і лебедя Пуха.

«Це незвичайне ім’я подарував йому Крістофер Робін. Треба вам сказати, що колись Крістофер Робін був знайомий з одним лебедем на ставку, якого він кликав Пухом. Для лебедя це було дуже відповідне ім’я, тому що якщо ти кличеш лебедя голосно: «Пу-ух! Пу-ух!»- А він не відгукується, то ти завжди можеш зробити вигляд, що ти просто ніби стріляєш; а якщо ти кличеш його тихо, то всі подумають, що ти просто подув собі під ніс. Лебідь потім кудись подівся, а ім’я залишилося, і Крістофер Робін вирішив віддати його своєму ведмежаті, щоб воно не пропало даремно.

А Вінні – так звали найкращу, саму добру ведмедицю в зоологічному саду, яку дуже-дуже любив Крістофер Робін. А вона дуже-дуже любила його. Чи її назвали Вінні на честь Пуха, чи Пуха назвали на її честь – тепер уже ніхто не знає, навіть тато Крістофера Робіна. Колись він знав, а тепер забув.

Словом, тепер ведмедика звуть Вінні-Пух, і ви знаєте чому. Іноді Вінні-Пух любить вечерком у щось погратися, а іноді, особливо, коли тато вдома, він більше любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку.»

Так починається відома і улюблена дітьми і дорослими книга Алана Олександра Мілна «Вінні Пух і Всі-Всі-Всі». А перипетії, в які потрапляв Віні Пух, ми знаємо з дитинства. То він потрапить до бджіл. Пам’ятайте?

Ведмедик дуже любить мед!

Чому? Хто зрозуміє?

Мед так подобається йому?

Ось він видерся ще трохи вище. і ще трошки. і ще зовсім-зовсім трішечки вище. І тут йому забриніла інша пісенька:

Якщо б ведмеді були б бджолами,

То вони б нізащо

Ніколи і не подумали

Так високо будувати будинок;

І тоді (звичайно, якщо б

Бджоли – це були ведмедики!)

Нам би, ведмедикам, не треба було б

Лазити так високо!

А потім як Крістофер Робін походжав туди-сюди під деревом і примовляв, що, здається, дощ збирається. А Вінні-Пух заспівав таку пісню:

Я Хмарка, Хмарка, Хмарка,

Я зовсім не ведмідь,

Ой, як приємно Хмарці

Ой, у синьому-синьому небі

Порядок і затишок –

Тому всі Хмарки

Так весело співають!

А пам’ятаєте, як Віні Пух, прийшов у гості до Кролика?

«Вінні-Пух завжди був охочий трохи підкріпитися, а надто в годину так одинадцяту ранку, бо в цей час сніданок уже давно закінчився, а обід ще й не думав починатися. І, звичайно, він страшенно зрадів, побачивши, що Кролик дістає чашки і тарілки. А коли Кролик запитав «Тобі чого до хліба – меду чи згущеного молока?» – Пух так розхвилювався, що вигукнув: «І того й іншого!» Правда, схаменувшись, він, щоб не здатися дуже жадібним, скоріше додав: «А хліба можна взагалі не давати!»

А ось прообразом мальованого Вінні Пуха став плюшевий ведмедик синочка художника-ілюстратора Ернеста Шефарда. Це ведмежа звали «Growler» (Буркун), а виготовлений він був німецькою фірмою «Steiff», і на відміну від ведмежати Альфа фірми JK Farnell був дуже товстенький. У даний час оригінали начерків Ернеста Шефарда зберігаються в Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, а основні малюнки – в Нью-йоркській публічній бібліотеці.

Сьогодні книга Мілна переведена на двадцять мов, і вже неможливо уявити дитячу літературу без його персонажів. З тридцятих років багато фірм приступили до випуску м’яких іграшок героїв книги, що полюбилися дітлахам. Пізніше одна з компаній Стефана Слезінгера закупила права на торгівлю серією Вінні Пух в США і Канаді. У 1960 році Уолт Дісней отримав усі права на Вінні Пуха. Тоді вибухнув гучний скандал. Хто б міг подумати, що буде стільки шуму через милого ведмедика, купленого в Лондонському магазині «Херродс» в 1921 році.

Нашим людям дуже полюбився цей персонаж з радянського мультфільму. Діснеєвський герой – так і не прижився. Хочете знати, як створювалися герої цього мультфільму?

Перша серія мультфільму про Вінні Пуха, який так і називався «Вінні-Пух», вийшов на екрани в 1969 році. Глядачі відразу і назавжди закохалися в цього товстого, незграбного, трошки жадібного, але дуже привабливого ведмедика. І ніхто навіть не здогадувався, як помучилися творці фільму, перш ніж придумали Пуха.

Першим героя намалював художник Володимир Зуйков: шерсть у ведмедика тоді стирчала в усі сторони, очі були різного розміру, ніс з’їхав на щоку, а вуха взагалі виглядали так, ніби їх хтось довго жував. Над «іміджем» Вінні Пуха довелося працювати всім: і режисеру, і художникам, і постановникам, і навіть актору Євгену Леонову, який озвучував ведмедика. Героя позбавили кудлатості і привели в порядок мордочку. Тільки одне вухо вирішили залишити «пожованим». Режисер Федір Хитрук придумав для цього дуже витончене пояснення: у Пуха м’яте вухо, бо він на ньому спить. Зрештою ведмедик став своїм зовнішнім виглядом сильно нагадувати письменника Бориса Заходера, який перевів книжку Мілна «Вінні-Пух і всі-всі-всі» і був одним з авторів сценарію мультфільму.

З П’ятачком теж довелося повозитися. Всі поросята, яких довгий час малювали художники Едуард Назаров та Володимир Зуйков, були схожі на вертикальну товсту сардельку. Але якось раз Зуйков взяв і вималював у однієї з цих ковбасок тоненьку шийку – і відразу вийшов П’ятачок.

Вийшла найвідоміша дитяча книжка про ведмедика

У Лондоні 14 жовтня 1926-го вийшла в світ дитяча книжка “Вінні Пух та всі-всі-всі” англійського письменника Алана Александера Мілна. Прообразом ведмедика Пуха була канадська ведмедиця, головного героя списав із свого сина. Твір називають однією з найпопулярніших дитячих книжок у світі.

Алан Мілн народився в 1882-го в Лондоні, починав як автор гумористичних фейлетонів в журналі Punch, писав п’єси. В першу світову війну служив розвідником, але був пацифістом. 1920-го у нього та дружини Дороті народився єдиний син Крістофер. Хлопчика до 10 років виховувала няня.
На свій перший день народження він отримав від батьків у подарунок плюшевого коричневого ведмедика, назвав його Едвардом.

На четвертому році життя батько повів Крістофера до Лондонського зоопарку. Зіркою була ведмедиця на прізвисько Вінніпег або просто Вінні. Хлопець заходив до неї у клітку та змінив ім’я своєму плюшевому ведмедику на Вінні. А “Пухом” хлопчик назвав лебедя, що плавав у ставку і якого він підгодовував.

Родина переїхала з Лондона до маєтку в Кочфордському окрузі на південному сході Англії. Якось Крістофер організував для батька невелику гру, в якій відтворив кілька історій з ведмедиком і його друзями – поросям, Кенгою із Ру в сумці і Тигрою. Батько зацікавився грою і просив сина вигадати нові.
Алан Мілн створив образ ведмедика Вінні-Пуха – симпатичного жовтого ведмедя, доброзичливого, але трохи неуважного. Його вірні друзі живуть у лісі і стають героями цікавих пригод. А головний герой – хлопчик Крістофер Робін щодня грається з ними. Книжка вийшла проста, добра і щира. У англійському видавництві Methuen одразу погодилися надрукувати твір. Уже за перший рік після публікації продали понад мільйон примірників.

Крістофера Робіна часто фотографували з ведмедиком. Він брав участь у записі аудіокниг за творами батька, виступив перед залом глядачів – читав розділи з “Вінні-Пуха” і співав пісні. Алан Мілн радів успіху книжки, проте був засмучений, що письменницька слава прийшла до нього як автора дитячих книжок, а не як серйозного драматурга. Через рік вийшла друга частина оповідань “Тепер нас стало шестеро”, а 1928-го побачила світ заключна частина під назвою “Будинок на Пуховому узліссі”. У ній Крістофер Робін залишає своїх друзів, тому що на нього чекає школа.

1930-го справжній Крістофер вирушив вчитися в школу-пансіонат. Свої іграшки – Вінні Пуха, Кенгуру, П’ятачка, Тигру 27-річний Крістофер Робін віддав Йоркській публічній бібліотеці, де вони й зберігаються й досі. Він хотів стати письменником, але усвідомлював, що його завжди порівнюватимуть з батьком. Із дружиною переїхали в портове місто Дартмут, де відкрили книжковий магазин “Харбур”. Після смерті Алана Мілна1956-го, Крістофер більше не повертався в дім батьків та не бачився із матір’ю понад 15 років аж до її смерті. Сам помер у 76 років, написавши три автобіографії.

Книжку “Пригоди Аліси в Країні чудес від Льюїса Керролла” надрукували 4 липня 1865-го в друкарні Oxford University Press видавництвом Macmillan and Co. Тираж у 2 тис. екземплярів оплатив сам автор – Чарльз Доджсон.

“Пригоди Аліси у Країні Чудес” переклали 174 мовами світу. За сім років вийшло продовження – “Аліса в Задзеркаллі”.