Чи справді у Росії незліченні запаси зброї

У сенсі оцінки кількості та стану російських озброєнь зберігається певний туман війни. Складно уявити, звідки взялась цифра, яка шириться в інформпросторі, про те, що у росіян є ще 17 тисяч танків у резерві. Оскільки Міжнародний інститут стратегічних досліджень вказував у довіднику The Military Balance, що станом на початок лютого 2022 року у росіян на зберіганні було всього 10 тисяч танків, без поправки на старі Т-55 і Т-62, а в строю – 3300 танків усіх типів.

Зараз той же Міжнародний інститут стратегічних досліджень обліковує, що в росіян могло залишитися на зберіганні максимум 5 тисяч танків усіх типів, включаючи Т-55 і Т-62. А в строю, за даними організації, в них залишилося орієнтовно 2 тисячі танків. Заступник командувача Східного угруповання військ зі стратегічних комунікацій полковник Сергій Череватий казав, що на Куп’янський та Лиманський напрямок противник стягнув близько 900 танків. Фактично це половина з того, що в них є в строю.

Чому дані про танки, що зберігаються на складах, можуть бути не зовсім показові? Тому що у росіян далеко не всі танки стояли в герметичному приміщенні, в ангарах, з належним обслуговуванням. Відповідно, за російськими нормативами, щоб зібрати один повністю робочий танк, треба скрутити запчастини з трьох танків. Тобто ця цифра, яка обліковувалась на початок цього року – 5 тисяч танків на складах зберігання – означає, що росіяни можуть зібрати 1,5-2 тисячі робочих танків на додачу до того, що в них є зараз.

Певні можливості відновлювати свій танковий потенціал у ворога є. Згідно з інформацією з відкритих джерел, противник на “Уралвагонзаводі” за місяць може виготовити 10-15 нових танків Т-90М “Прорив”. Це головний танковий завод РФ, на якому працює аж 12 тисяч людей, в тому числі законтрактовані зеки.

Крім того, вважається, що в теорії ще до 50 танків на місяць росіяни можуть модернізовувати. Наприклад, беруться старі Т-72Б і Т-80БВ зі складів, їх не лише ремонтують, а й ставлять на них ще якесь більш-менш сучасне обладнання. Або просто ремонтують старі радянські танки і відправляють їх на фронт.

Окремо ще можна розглянути здатність росіян відновлювати свої Т-55 і Т-62, які би мали в теорії піти на переплавку. Роботи щодо цих танків може виконувати тільки 103-й бронетанковий ремонтний завод на Забайкаллі. Темпи їхніх робіт – до 10 машин на місяць.

Тож, якщо в сумі росіяни можуть отримувати до 70 танками всіх сортів на місяць – це підкреслює, що вони поповнюють свою танкову техніку в кілька разів повільніше, ніж її знищує ЗСУ.

З одного боку, російські танки, навіть дуже старі, надокучають нашим військовим на фронті, оскільки противник використовує їх у форматі стрільби з закритих позицій: ствол спрямовують вверх на максимальний кут і стріляють з дистанції в кілька кілометрів по українських позиціях, особливо, коли відбувається ротація наших військових, тобто коли одна рота відходить на відпочинок і підходить інша рота, тоді росіяни починають лупити танками – неприцільно, але це все одно створює проблеми нашим військовим.

Очевидно, що військовому в окопі, який може постраждати від обстрілу навіть зі старого Т-55, не сильно важливо, скільки росіяни можуть ставити таких танків у стрій. З іншого боку, об’єктивні цифри показують, що все-таки у ворога танки поступово вичерпуються.

Є непряме свідчення того, що агресор відчуває певну нестачу справної танкової техніки саме для якихось активних наступальних дій. Це підтверджується тим, що на тому ж Куп’янському напрямку вони не наважилися використовувати свої танкові підрозділи в класичному форматі – тобто коли танки наступають. Хоча там базується відновлена 1-а танкова армія західного військового округу РФ, яка була розгромлена на Харківщині минулого року. Вперше таку практику росіяни почали застосовувати ще 1943 році, коли в них з танками були проблеми, і радянські воєначальники вирішили, що краще кидати в бій малопідготовлену піхоту, а танки економити та берегти.

Щодо бронемашин теж цікава історія. Якщо брати БМП-1, БМП-2 і МТ-ЛБ, то можна “на папері” також вийти на чисельність у понад 10 тисяч одиниць на зберіганні. Але, схоже, що ремонтопридатність БМП-1 та БМП-2 навіть для росіян залишає бажати кращого. Тому “на папері” і на супутникових знімках цю безмежну кількість машин побачити можна, але самі росіяни воліють розконсервовувати і кидати на поле бою МТ-ЛБ. На ці машини запчастини більш доступні. У 1990-х, 2000-х, 2010-х ці “мотолиги” були в обороті на цивільному ринку РФ. І плюс там є підприємства, які можуть займатися ремонтом та відновленням таких машин.

Тобто сказати, що в них безмежні можливості в плані бронемашин, теж не можна. Власне, тому й росіяни під час спроб будь-яких наступальних операцій зараз чи під час контратак на півдні або біля Бахмута все-таки покладаються на ту піхоту, яку прийнято називати “гарматним м’ясом”. Умовно кажучи, ще на пару років війни з такими втратами і у такому економному темпі бронетехніки їм ще вистачить, але далі вони ризикують зовсім вийти в нуль.

Щодо артилерії найбільш дискусійна картина. На початок цього року за даними того ж Міжнародного інституту стратегічних досліджень у росіян могло стояти на складах аж 17 тисяч артсистем різних типів. Питання в тому – скільки з них боєздатних і можуть стріляти. Доволі показово, що вже під кінець минулого року ворог був змушений розконсервовувати не новіші артсистеми типу гаубиць Д-30 чи Мста-Б 80-х років, а гаубиці Д-1 часів Другої світової війни. Цікаво, що ці гармати опинилися майже в усіх родах російських військ – і в цих 1-му і 2-му армійських корпусах, і в кадрових військових РФ, і у “вагнерівців”.

Є ще такий показник – кількість пострілів, який застосовується до всіх типів артсистем. Після 2500 пострілів треба міняти ствол. А ці гармати, що стоять у росіян на складах, м’яко кажучи, не нульові – вони мають певний настріл.

Проблема для нас в тому, що в росіян на складах є точно пару сотень особливо небезпечних самохідних гармат 2С7 “Піон” або 2С7М “Малка” з калібром 203 мм. Вони проектувались в Союзі під тактичну ядерну зброю. Якраз на такі гармати зараз росіяни роблять ставку, бо в них може бути дальність стрільби 40 кілометрів, що якраз відповідає дальності наших “натівських” систем.

Ще одна особливо небезпечна категорія російських САУ, пара сотень яких теж може бути знято з консервації – це 2С4 “Тюльпан”. Їхня дальність стрільби менше 20 кілометрів, але вони мають калібр 240 мм. Росіяни схожими мінометами руйнували “Азовсталь”. Такими мінометами вони зараз намагаються працювати по наших військах на півдні.

Згідно з російськими заявами, якраз під ці два типи артсистем вони починають формувати нові додаткові частини. На один дивізіон треба 18 артсистем, батарея – це 6 артсистем. З огляду на те, що в них є настільки потужні артсистеми, російська артилерія є для нас проблемою.

Крім того, противник застосовує далекобійні системи “Торнадо-С” – це фактично старий радянський “Ураган”, куди заряджається керована ракета. Виходить, що ці “Урагани” можна просто знімати з консервації. Оцінити реальний резерв у росіян щодо розконсервації РСЗВ насправді складно. Але після того як українські війська під час контрбатарейної боротьби успішно викосили значну частину ствольної артилерії ворога, росіяни почали замінювати її реактивними системами залпового вогню. Тобто тут ситуація двояка: десь вони об’єктивні слабкі і їхня міцність існує лише на папері, а в чомусь вони можуть створювати нам реальні проблеми.

Якщо говорити про боєприпаси, то також ситуація неоднозначна. Згідно з цифрами від російських аналітиків, якщо в 2022 році вони виробили 12 мільйонів боєприпасів усіх типів (не лише класичні снаряди до артилерії, а й снаряди до гармат на БМП тощо), то цього року вони вийдуть на 7 мільйонів, хоча справжній обсяг може виявитись вищим. Але водночас (що починають фіксувати західні аналітики) агресор намагається це компенсувати покращенням точності стрільби і нарощенням виробництва “Ланцетів”.

Основна загроза від “Ланцетів” в тому, що вони стають для ворога замінником артилерії, яку до цього успішно нищили українські війська. Заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ, бригадний генерал Олексій Громов говорив, що від початку широкомасштабного вторгнення до середини літа цього року ворог зміг виробити 900 таких дронів. Умовно кажучи, темп – 1,5 “Ланцета” на день.

Вони максимально примітизували виробництво цих БПЛА. Туди ставлять радянський кумулятивний заряд КЗ-6 – це достатньо потужна бойова частина. Плюс вони ставлять туди електромотори на кшталт тих, які йдуть до мініатюрних саморобних літаків на пультах – на ринку в Чехії та Польщі вони коштують по 300 євро. Парадокс, що “Ланцет” має стартову масу 12 кг, а вони якось начепили на нього ці електромотори за 300 євро, які розраховані на літальні апарати в 5 кілограм. На одному з “Ланцетів”, що вдалось збити під Бахмутом на початку серпня цього року, наші військові виявили саме такий електроморчик.

В “Ланцета” є слабке місце. Він не сам наводиться на ціль, а до нього потрібен ще безпілотник SuperCam. Тобто він не має своєї власної електроніки чи камери для наведення, а йому потрібен для цього додатковий розвідувальний безпілотник. Проте таке спрощення дозволяє росіянам потенційно масштабувати виробництво “Ланцетів”.

Навіть в умовах санкцій росіяни можуть виробляти не тільки ракети, а й літаки. Згідно з більш-менш релевантними даними за 2022 рік, ВПС РФ отримали 20 бойових літаків. На тлі тої кількості, яку збило наше ППО, виглядає мало, адже лише до травня 2022 року було уражено 200 одиниць. З іншого боку, є дані, що вже в цьому році росіяни змогли отримати щонайменше 10 нових літаків типу Су-35 і Су-34, а за планом вони мають виготовити і відновити загалом 40 військових літаків усіх типів (йдеться зокрема і про виготовлення навчально-бойові ЯК-130, які вони вже теж почали постачати Ірану, і про відновлення Ту-160).

Ми можемо довго обговорювати, скільки росіяни можуть виготовляти і ремонтувати танків на місяць. Але ми не можемо співставити це з нашими можливостями, оскільки відповідні дані у нас приховані. Ми можемо послуговуватися лише непрямими джерелами та відкритими даними. Наприклад, іноді ми побачимо у публікаціях наших військових кадри розконсервованих і модернізованих на наших заводах уже під час війни Т-72, дуже рідкісні модифікації танків Т-64 – вони теж служать нашим військовим поряд з сучаснішими танками Leopard2.

Взимку цього року Україна та Чехія в рамках меморандуму домовилися, що саме в Чехії будуть відновлювати танки Т-64 з консервації. Нюанс у тому, що цей танк виготовлявся тільки в Україні. І коли так звані російські воєнкори скаржаться, що в нас Т-64 не закінчаться ніколи – вони мають на це повні підстави.

До того ж є певна частина офіційної військової допомоги, про яку оголошують наші партнери. Проте Міноборони раніше не раз казало, що вони ще закупляють озброєння за рахунок державного бюджету. Якщо, наприклад, до 2021 року включно на нове озброєння в нас закладалося максимум 2 мільярди доларів, то тепер наші витрати з закупівлі зброї виросли в кілька разів.

Через те, що в публічному просторі немає цифр та офіційних заяв, якими можна оперувати, може складатися ілюзія, що ми нічого не робимо. Однак своє військове виробництво, яке дозволяє хоч у чомусь надолужувати відставання щодо російського потенціалу, у нас є. Усе, що можна відновити, усе, що працює за принципом “їздить і стріляє”, наш ВПК, очевидно, поставляє.

Чи будуть танки? Скільки й коли? На Заході формується «танкова коаліція» для України

Ці дні можуть стати ключовими для ухвалення рішення західними партнерами щодо поставок танків Україні. Триває робота з формування так званої «танкової коаліції» – групи країн, які готові надати танки західного виробництва. Поворотним моментом може стати чергова зустрічі у форматі «Рамштайн» – коли в Німеччині зберуться десятки міністрів оборони для обговорення наступного пакету західної військової допомоги для ЗСУ. Чи будуть в ньому танки? Це залежить від Німеччини, але не лише. Розбираємося в танковій темі.

З початку агресії Росії проти України країни Центральної та Східної Європи, які ще з часів Варшавського договору мали запаси радянських танків, вже передали їх Україні. За деякими даними, Україна отримала від посткомуністичних країн 400-410 танків радянського виробництва – переважно Т-72. Їх надали Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Словенія…

Наприкінці минулого року головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний сказав, що для перемоги у війні Україні потрібно ще 300 танків. Малися на увазі, вочевидь, танки західного виробництва.

«Ці б танки, потрапивши у бій, показали б себе на декілька голів вище за будь-який танк армії РФ, який є в них зараз на озброєнні. А враховуючи, що в них були там усілякі Т-72 чи Т-90, які насправді не сильно відрізняються від Т-72Б… Якщо дивитися глобально, то західні танки були створені для того, щоби максимально ефективно протистояти в тому числі й танкам Радянського Союзу», – каже Радіо Свобода головний редактор порталу Defense Express Олег Катков.

Британський танк Challenger 2. Британія стала першої країною, яка заявила про готовність надати Україні бойові важкі танки

Що з танковими обіцянками?

Наразі все «зациклилось» на Німеччині, яка виробляє танки Leopard​-2, які є на озброєнні багатьох європейських членів НАТО й ЄС.

За даними української сторони, наразі п’ять країн готові надати Україні Леопарди, але оскільки країною-виробником є Німеччина, то має бути дозвіл і Берліна.

Західні танки, потрапивши у бій, показали б себе на декілька голів вище за будь-який танк армії РФ

Серед цих п’яти країн відомі дві – Польща (має десь 250 танків Leopard) і Фінляндія (має понад сотню танків Leopard). Ще три країни не називають поки що.

Усього танки Leopard перебувають на озброєнні армій 20-ти країн. Важить Leopard-2 понад 60 тон, має 120-міліметрову гармату і може вражати цілі на відстані до п’яти кілометрів.

Але Німеччина оглядається на інших партнерів – зокрема на США.

Минулого тижня канцлер Олаф Шольц сказав, що «Німеччина не буде вдаватися до самостійних кроків».

«Німеччина завжди буде єдиною зі своїми друзями та союзниками. Особливо з нашим трансатлантичним партнером – США. Все інше було б безвідповідальним в такій небезпечній ситуації», – заявив Шольц.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц виступає з промовою біля танку Leopard 2 під час візиту на військову базу. Берген, Німеччина, 17 жовтня 2022 року

Тому Німеччина нині дивиться на США, а США – на Німеччину, коли розмірковують чи передавати американські танки Абрамс.

Треба зрозуміти німецьку нерішучість. В німців від часу Другої світової війни є дуже вкорінене почуття історичної провини, а також є колективна відраза від мілітаризму, а під час Холодної війни ще й сильно пустив коріння пацифізм.

Крига скресла?

Проте ситуація змінюється. Нерішучість в питанні поставок зброї Україні, як писали ЗМІ, могла бути однією з причин відставки міністра оборони Німеччини Крістін Ламбрехт, яку щойно замінив Боріс Пісторіус, який заступає на посаду 19 січня – за день до «Рамштайну».

Є певні ознаки, що він може бути більш прихильним ідеї поставок «леопардів» Україні чи принаймні відмашки іншим європейським країнам постачати ці танки з власних запасів.

Треба буде знайти місце танку Леопард в системі використання засобів озброєнь безпосередньо на полі бою

«(Пісторіусу) випаде пояснювати партнерам чи Берлін надасть вироблені Німеччиною бойові танки Leopard Україні чи принаймні дозволить іншим це зробити – це рішення бачиться як ключ до зусиль Києва посунути російські війська», – зазначає агенція Reuters.

За повідомленнями німецької преси, якщо уряд Німеччини найближчим часом ухвалить рішення про постачання Україні танків Leopard-2, то до кінця 2023 року зможе передати від 10 до 15 відремонтованих танків.

Польща оголосила раніше, що може надати Україні взвод танків Леопард, – а це десь 10-15 танків. В Давосі польські представники повідомили, що Варшава готова дати 14 Леопардів Україні.

Прем’єр Польщі Матеуш Моравецький сказав, що Варшава може передати Україні роту танків Леопард-2 і без згоди Берліна, якщо чекатиме погодження надто довго.

Кулеба: вже п’ять країн готові надати Україні танки Leopard

«Німеччина вже не сама»

І хоча Німеччина не хоче бути першою, хто передасть Україні важкі бойові танки, але вона вже і не є першою!

Щойно уряд Британії оголосив, що поставить Україні 14 танків Челленджер – причому чотири танки прямо зараз, швидко.

«Я знаю, що є стурбованість в німецькій політичній владі, що вони не хочуть діяти самостійно. Ну, вони не самі», – сказав глава британського оборонного відомства Бен Воллес 16 січня.

Британський бойовий танк Челленджер (Challenger) під час навчальний стрільб на полігоні в Латвії. Червень 2020 року

Отже на цей момент, цифри такі: Британія – 14 танків, Німеччина – до 15-ти танків, Польща – 14. Усього – понад 40, майже пів сотні танків. Плюс є ще Фінляндія і ще пара-трійка неназваних країн, які вже зараз готові передати Україні німецькі «Леопарди».

Є стурбованість в німецькій владі, що вони не хочуть діяти самостійно. Ну, вони не самі

Відтак нині, за висловом одного європейського політика, будується «танкова коаліція» – пул європейських держав, готових дати українцям танки. Прозвучала від Польщі навіть цифра – мова може йти про 100-120 танків, які можна доволі швидко назбирати по цілій Європі.

Польський президент Анджей Дуда сказав у Давосі на Всесвітньому економічному формі: «Ми сподіваємось, що кілька партнерів, союзників, дадуть танки Україні».

«Ми, ЄС, будемо продовжувати підтримувати українців стільки, скільки потрібно. Нині вони терміново потребують більше зброї і я особисто за постачання танків Україні», – сказав 18 січня голова Європейської ради Шарль Мішель у Брюсселі.

Також говорять і про можливу передачу французьких танків Леклер. Франція була першою країною, яка недавно оголосила про передачу Києву легких колісних танків AMX-10 RC.

Що з американськими танками?

Україна вже тривалий час просить США дати танки Abrams. Припускають, що про це могли говорити цього тижня під час зустріч в Польщі Валерій Залужний та голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі.

Донині американська преса писала, що танки Abrams є дуже важкими (аргумент відпадає після рішення Британії передати Челенджери), а також що «абрамси» потребують тривалої підготовки екіпажів і важкі в технічному обслуговуванні.

Американський танк Абрамс (M1A2 “Abrams”) під час військових маневрів в Грузії. Травень 2016 року

Але оглядач з оборонних питань Олег Катков все ж наполягає, що Леопарди для України підходять краще.

«Чим Leopard кращий за Abrams? Бо питання логістики ніхто не відміняв і воно є основним при передачі Україні такої техніки як танки. Чому Леопарди кращі, бо це – пан-європейський танк. І де його обслуговувати – зрозуміло. Ясно, що польовий ремонт можуть проводити ЗСУ, середній ремонт також проводять українські фахівці в тилу, а от заводський ремонт, який потребує і банальної технічної документації, і навичок, і оснащення, і банального обладнання, – то це можна зробити в Польщі», – каже Катков.

Чим Леопард кращий за Абрамс? Бо питання логістики ніхто не відміняв і воно є основним при передачі Україні такої техніки як танки

«Тобто для України з точки зору логістики і забезпечення, Leopard-2 – він має перевагу перед «Абрамсом», бо заводський ремонт «Абрамсів» можна здійснити лише в США», – додає він.

Але навіть отримавши танки Леопард-2, в українських танкістів та військових стратегів буде чимало роботи попереду.

«Треба буде ще створити систему ремонту й експлуатації, забезпечення. Треба буде знайти місце цьому танку в системі використання засобів озброєнь безпосередньо на полі бою. Треба буде випрацювати найбільш ефективні й оптимальні методи їх застосування. Тому роботи ще багато», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода український військовий експерт Костянтин Машовець.

Відтак, все більше вимальовується консенсус, що якщо все ж Німеччина наразі не готова сама надати Україні танки Леопард з власних запасів (а тут ситуація змінюється) – то вона принаймні повинна дати добро, як країна-виробник, іншим державам, які бажають приєднатись до «танкової коаліції».

Як сказав один чільний американський посадовець, який не побажав, аби його назвали: «М’яч на половині поля Німеччини».

“Котяча зграя”. Як танки Leopard, Abrams і Challenger можуть змінити хід війни України проти Росії

Місяцями ледь не весь західний світ умовляв Берлін дати “зелене світло” на реекспорт танків Leopard 2 Україні. Врешті канцлер Олаф Шольц таки здався. Німеччина не просто дала необхідний дозвіл, але й пообіцяла, що сама передасть Україні 14 “Леопардів” однієї з найновіших модифікацій.

Обережну позицію Берліна, який не поспішав давати Києву важке озброєння, вдалося зламати завдяки створенню так званої “танкової коаліції” з 12 країн. Вони висловили готовність надати свої танки, щойно Німеччина дозволить передачу. А дехто, як Польща, готові були ділитись технікою навіть попри рішення Німеччини.

Такі революційні зсуви в позиції Заходу викликали ейфорію в українському суспільстві. Багато хто почав запитувати, наскільки швидко західні танки дозволять Україні знову перейти в контрнаступ, як ЗСУ “крошитиме” росіян та коли зрештою слід очікувати перемоги.

“Українська правда” розбиралася, чим важливі західні танки для зміни ходу війни, коли ЗСУ зможуть опанувати нову техніку, а також які складнощі можуть виникнути при взятті на озброєння різнотипних закордонних машин.

Скільки танків реально може отримати Україна

Перед оголошенням рішення “танкової коаліції” та одразу потому лунали різні оцінки кількості машин, які може отримати Україна.

За розрахунками українських та європейських медіа Україна має отримати близько 140 одиниць Leopard 2 лише на першому етапі. Однак до таких оцінок варто ставитись обачно.

Наприклад, в Іспанії, яка ще влітку заявляла про готовність передати “Леопарди”, місцеві ЗМІ згадували про 53 машини, які можуть опинитись в Україні. На ділі виявилось, що це загальна кількість машин, які наявні на зберіганні в іспанській армії. Реально ж Мадрид поки може поставити не більше взводу (4 одиниці) танків, оскільки інші перебувають у неналежному стані.

Непроста історія і з нідерландськими “Леопардами”. Амстердам готовий передати Києву 18 машин. Але спершу їх треба викупити у тієї ж Німеччини, у котрої Нідерланди їх орендують.

Такі “але” чи застереження наявні майже у кожної з країн-коаліціантів.

За словами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, Україна розраховує у першій хвилі отримати від Заходу 120-140 сучасних танків західного зразка. Слід зважати, що серед машин, які назвав український дипломат, пролунали не тільки “Леопарди”, а й французькі Leclerc, рішення про передачу яких у Парижі поки навіть не обговорювали.

Сьогодні найбільш реалістичною виглядає цифра у два танкових батальйони сучасних Leopard 2 (за НАТОвським стандартом це 80 машин), вже згадані 31 Abrams і рота (14 машин) британських Challenger 2.

Окрім сучасних західних зразків не припиняється збір по всій Європі танків радянського зразка, які де-не-де ще залишаються на озброєнні чи знаходяться на консервації.

Насамперед згадуються танки Т-72, які за рахунок США та Нідерландів проходять модернізацію на заводі Excalibur Army в Чехії. Загалом, Прага планує модернізувати 90 бойових машин, частина з яких мала надійти в ЗСУ в грудні 2022 року, а решта впродовж 2023-го.

Свої залишки радянської бронетехніки готова передати і Польща. Наразі йдеться про 60 машин, 30 з яких складають танки PT-91 Twardy, які є модернізацією ліцензійного варіанту радянської бойової машини Т-72М1.

Все гучніше лунають також і розмови про готовність Данії, Німеччини та Бельгії передати Києву Leopard 1 старого зразка, які в тому числі можуть бути викуплені у приватних компаній. Зокрема, Німеччина вже схвалила постачання Україні 178 танків Leopard 1 зі своїх запасів.

Leopard 1 практично на 20 років старіший за Leopard 2 і виготовлявся ще для протидії радянським Т-55 та Т-62, тому їхній стан та бойові можливості можуть викликати питання.

Що собою представляють сучасні західні танки

Abrams – основний бойовий танк американської армії, серійне виробництво якого триває з 1980 року. Його вага – понад 62 тонни, має просунуту систему керування вогнем: лазерні далекоміри, прилади нічного бачення, бортовий комп’ютер, який допомагає обирати цілі та наводитись на них.

За перших спроб України домовитись про отримання “Абрамсів” США заявляли, що керувати такою машиною досить непросто. Начебто через свої габарити вона не дуже підходить для роботи в умовах українського бездоріжжя, має газотурбінний двигун, який працює переважно на авіаційному паливі і є не найоптимальнішим варіантом для України.

Натомість у ЗСУ запевняли партнерів, що зможуть упоратись з усіма цими нюансами, аби тільки легендарний танк опинився на озброєнні української армії.

Логіка українських військових більш ніж зрозуміла. Свого часу “Абрамси” створювались як протидія радянським танкам, які наразі стоять на озброєнні в Росії (і в Україні). На полі бою ці танки зустрічались у конфліктах на Близькому Сході, і, як показав досвід, зокрема, війни в Іраку, американці на голову розбивали радянські Т-72 армії Саддама Хусейна.

Leopard 2, так само як і “Абрамси”, стріляє 120-міліметровими снарядами НАТОвського стандарту, тому проблем з постачанням боєприпасів виникнути не повинно.

Німецькі танки дещо легші за американські та, на відміну від “Абрамсів”, мають дизельні двигуни, що полегшить їх використання в Україні.

Найголовніша перевага “німців” у тому, що вони є найбільш розповсюдженою моделлю в арміях європейських країн, на озброєнні яких налічується близько 2,4 тисячі машин цього типу.

Про готовність направити в Україну “Леопарди” вже заявляли Польща, Норвегія, Португалія, Іспанія, Фінляндія, Нідерланди, а Канада навіть встигла відзвітувати про направлення перших бойових машин.

Європейські армії переважно озброєні машинами Leopard 2 версії А4. Попри умовний рівень оснащення 90-х років, вони мають тепловізори, цифрові системи управління вогнем та інші елементи, характерні для сучасних танків.

Німеччина має намір поставити в Україну щонайменше 14 танків сучаснішої версії Leopard 2 A6. На відміну від А4 танк цієї генерації оснащений новою системою управління вогнем, не гідравлічними, а електричними приводами, командирською панорамою, додатковим бронюванням башти.

Крім цього, A6 відрізняється новою гарматою Rh-120 L/55 з подовженим стволом, що збільшує початкову швидкість снарядів та бронепробиття.

Водночас вага машини складає близько 62,5 тонни, що на 7,5 тонни більше за показник A4.

Британський Challenger 2, так само як і його американські та німецькі побратими, має 120-мм гармату L30A1 завдовжки 55 калібрів. Однак на відміну від “Абрамсів” та “Леопардів”, вона не гладкоствольна, а нарізна і використовує неуніфіковані з НАТО боєприпаси роздільного заряджання:

• бронебійно-підкаліберні;
• осколково-фугасні;
• унікальні бронебійно-фугасні снаряди HESH, які можуть ефективно знищувати оборонні укріплення та легкоброньовану техніку противника на відстані до 8 км.

Ще однією важливою відмінністю “британця” є його вага. З додатковими модулями бронювання базові 64 тонни можуть збільшитись до 75 тонн, що робить його найважчим у майбутньому парку ЗСУ.

Загалом, вага, яка пояснюється додатковим обладнанням та підвищеним рівнем захисту, сильно відрізняє західні танки від російської та радянської техніки, яка переважно не перевищує 50 тонн.

Коли приїдуть західні танки

Строки передачі танків є одним із частих запитань, які чують представники оборонних відомств України та країн-партнерів.

На фоні заяв про ймовірний новий великий наступ росіян, який “от-от почнеться” чи вже йде, українці воліли б отримати бойові машини “тут і зараз”, але не все так просто.

Найбільш дискусійним видається постачання американських “Абрамсів”. Проблема в тому, що американські танки будуть надходити в рамках Ініціативи сприяння безпеці в Україні (USAI). Якщо перекладати з бюрократичної на людську мову, це означає, що бойові машини закуповуватимуться у промисловості, а не вилучатимуться безпосередньо з запасів Пентагону.

За даними американського видання “The Washington Post”, реальні строки поставок можуть затягнутись до кінця 2023 року. Американські чиновники погоджуються, що поставки можуть зайняти “багато місяців”, але конкретних строків не називають.

Єдине, на чому наголошують у Білому Домі, що навчання українських військових роботі з “Абрамсами” почнуться протягом найближчих тижнів, а не місяців.

Більш оптимістичні прогнози лунають щодо німецьких “Леопардів 2”. Їх, за словами міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса, варто очікувати в ЗСУ не пізніше березня.

Своєю чергою британський міністр оборони Бен Воллес прогнозує, що Challenger 2 з’являться трохи пізніше – ближче до літа.

Такі строки можуть здатися затягнутими, оскільки Велика Британія була першою, хто заявив про готовність постачати танки, і однією з перших, хто почав навчання українських танкістів.

Утім, за словами Воллеса, такий строк прив’язаний до проведення навчання, яке окрім безпосередньо опанування танків передбачатиме його використання у складі підрозділів.

У 2023 році в Британії пройдуть навчання близько 19 тисяч українських військових. І якщо враховувати, що Лондон планує передати Києву не тільки танки, а й САУ AS-90 та БТРи FV430 Mk3 Bulldog, можна припустити, що вся ця техніка разом із військовими може стати основою окремої механізованої бригади виключно на британській техніці.

Як часто ви собі ставите питання: А як журналісти обирають тему для новини/колонки/статті? Та й взагалі, а як медіа працює? У свою чергу, ми теж часто розмірковуємо, про що ж думають наші читачі, що їх цікавить, що їм буде корисно? Клуб УП може стати тією платформою, де ми разом з вами спробуємо зробити обмін думками постійним, корисним і важливим для нас всіх.

“Танковий зоопарк” та проблеми з логістикою

Повільна швидкість поставок має свої причини. Найперше, все впирається в опанування танків українськими військовими. Причому йдеться не тільки про підготовку екіпажів, а й про навчання груп з обслуговування та ремонту техніки.

Підготовка і перепідготовка екіпажів для роботи на західних зразках може зайняти до двох місяців. Натомість ознайомлення зі специфікою обслуговування і ремонту – справа більш довготривала і може забрати від 3 до 5 місяців.

Ще один фактор, який впливає на строки взяття на озброєння ЗСУ західних танків – наявність логістичних центрів, які б могли оперативно займатись їхнім ремонтом та обслуговуванням.

У випадку незначних поломок, за наявності необхідних деталей, такі роботи можуть проводитись українськими спеціалістами. Однак, якщо йтиметься про більш складні випадки, техніку доведеться відправляти або до країни-виробника, або до країни, де такі логістичні центри вже налагоджені. “Леопарди” і “Абрамси”, наприклад, можна буде обслуговувати у Польщі, а Challenger 2 відправлятимуться до Великої Британії.

Ще один важливий фактор, який впливає на роботу з технікою в ЗСУ – її різноманіття. Через строкатість моделей, модифікацій і варіацій озброєнь, які передають Україні партнери або які “трофеять” у росіян на полі бою, серед військових уже давно ходить термін “зоопарк”. І танків ця обставина теж стосується.

Давайте спробуємо просто перелічити:

• М-55S,
• Т-62 (М),
• Т-64 (Б1М, БВ, “Булат” БМ, “Булат” БМ1, “Булат” БМ2)
• Т-72 (Б, АВ, М, М1R, АМТ, Б3),
• Т-80 (Б, БВ, У, УД, БВМ),
• Т-84 (БМ “Оплот”),
• Т-90 (А, С, М “Прорыв”),
• Leopard 1
• Leopard 2 (A4, A5, A6),
• Abrams M1A2,
• Challenger 2.

Саме так виглядає перелік деяких з трьох десятків моделей і їхніх варіацій, які вже є і ще плануються до взяття на озброєння ЗСУ.

Очі розбігаються? А уявіть, як це все опановувати та ремонтувати і як не розгубитись? І це ще не всі танки, які наразі перебувають на стадії обговорення.

Танкові сили сторін

Щоб зрозуміти, наскільки можуть змінити ситуацію додаткові танкові сили, слід нагадати, з якою кількістю бронетехніки сторони підходили до 24 лютого 2022 року і з чим підходять до нової гарячої фази.

Згідно з даними “The Military Balance”, на початок повномасштабного вторгнення в Україну РФ мала близько 3,5 тисячі бойових танків на озброєнні та близько 16 тисяч одиниць на консервації. Друга цифра видається масштабною, однак вона є точно перебільшеною, враховуючи, в яких умовах складують танки в Росії.

Зберігання бронетехніки – процес доволі трудомісткий і витратний. Наскільки розконсервування є проблематичним, свідчать спроби реанімувати стару західну броню на кшталт Leopard 1. Що вже казати про стару радянську техніку, яка пережила на полігонах під відкритим небом лихі 90-ті в Росії, де розтягували все, що “не так” лежало після розпаду СРСР.

Україна на лютий минулого року могла протиставити Росії тільки 850 танків на озброєнні та близько 1100 на зберіганні.

Втім, будь-яка техніка є ключовим фактором лише за умови її вмілого використання.

За даними Генштабу ЗСУ, росіяни вже втратили 3280 танків, тобто фактично ту саму кількість, з якою вони підійшли до повномасштабного вторгнення.

Оцінки нідерландського проєкту Oryx, який документує втрати в українсько-російській війні, трохи скромніше – 1727 російських танків, з яких понад тисяча не підлягають відновленню. Однак слід робити зноску на те, що нідерландський проєкт рахує виключно ту техніку, яка фіксується на фото чи відео.

Найбільших втрат зазнала “легендарна” Перша танкова армія, котру в Росії визначали як ключову для проведення контрударів у разі війни з НАТО. Більшість її складу, за даними британської розвідки, ЗСУ ліквідували ще навесні минулого року на Сумщині, Київщині, Чернігівщині та Харківщині.

Остаточного удару Перша танкова зазнала під час контрнаступу на Харківщині. Тоді під час хаотичного відступу лише в Ізюмі росіяни покинули понад 200 одиниць техніки.

Загалом же, за статистикою Oryx, ЗСУ вдалося “затрофеїти” понад 500 російських танків. Ця цифра перевищує кількість усіх танків, які поставили в Україну західні партнери, тому не дивно, що такий своєрідний спосіб “демілітаризації” країни-агресора вже встигли наректи “російським лендлізом” для України.

Для порівняння, за даними вже згаданого Oryx, втрати ЗСУ з 24 лютого 2022 року склали близько 450 танків.

Звісно, про повну рівність у силах сторін наразі говорити поки не випадає. Російські заводи все ще мають потужності виробляти, ремонтувати та розконсервовувати танки.

Про яку саме кількість техніки йдеться, наразі говорити складно. За оцінками експертів, з якими розмовляла УП, може йтися про ще близько тисячі-півтори одиниць техніки різних модифікацій на рік. Утім, той факт, що РФ вже забирала танки в Білорусі, є підтвердженням того, що проблема із забезпеченням технікою в російській армії все ж відчутна.

Через брак танків Росія зверталася до Білорусі, щоб отримати партію Т-72

“Ударний кулак” Залужного

Наприкінці грудня 2022-го головнокомандувач Валерій Залужний заявив, що для успішного ведення війни ЗСУ треба 300 танків, 500 гаубиць та 700 бронемашин. Згодом міністр оборони Олексій Резніков уточнив, що ця кількість озброєння потрібна для проведення конкретних операцій, а не загальна цифра, яка необхідна для перемоги.

За оцінками спостерігачів, Україна все ще може розраховувати на близько 400 своїх танків без урахування трофейної російської техніки. Плюс до цього, упродовж року Київ отримав щонайменше кілька сотень танків радянських зразків від Польщі, Чехії, Словенії та Північної Македонії.

Якщо зважати на такі цифри, можна говорити про умовний паритет з росіянами. Але слід враховувати, що сучасна війна геть не схожа на війни минулого. Наразі на фронті практично не спостерігається прямих апокаліптичних танкових баталій на кшталт Курської битви.

Танки використовуються для розсічення ліній оборони ворога та подавлення вогневих сил противника при наступі. Саме тому з них формують так звані “ударні кулаки”, про які ми часто чуємо від військових.

Якщо враховувати уже озвучені обіцянки партнерів, то впродовж року Україна може розраховувати приблизно на 300-500 західних танків як сучасного, так і більш старого типу.

Такою кількістю техніки можна озброїти від 8 до 15 мотопіхотних або механізованих бригад, тобто по суті повноцінно сформувати 1-2 оперативні напрямки дій Збройних сил України. Що і може слугувати тим самим “ударним кулаком”.

Якщо танки почнуть надходити в Україну умовно в березні, то заявлені 300 одиниць будуть доставлені орієнтовно впродовж трьох місяців. Саме з такими строками обумовлені прохання західних партнерів не поспішати з наступом ЗСУ.

Спочатку варто буде провести злагодження взводів, рот, батальйонів, які мають завершитись командно-штабними навчаннями з використанням підрозділів та частин з важкою технікою. РФ пробуватиме до цього часу здійснювати свої масштабні наступальні дії і максимально ослабити найбоєздатніші українські частини.

Тому головним завданням ЗСУ на цьому етапі війни є стримання наступального запалу ворога, щоб перейти до ще одного контрнаступу.

Євген Будерацький, УП