Листок рослини: будова, тривалість життя та функції. Реферат

Листки у більшості рослин зелені, найчастіше – пластинчасті, звичайно мають двобічну симетрію. Розміри від кількох мм (ряска) до 10-15 м (у пальм). Мають обмежений ріст.

Листок складається з черешка, листкової пластинки і прилистків (у деяких). За допомогою черешка листкова пластинка прикріплюється до стебла. Гнучкий черешок дозволяє листкові орієнтуватися відносно сонця. У деяких рослин черешків немає, такі листки на відміну від черешкових називаються сидячими.

Та частина сидячого листка, що охоплює стебло і захищає його від ушкоджень, називається піхвою (злакові). Листки багатьох рослин мають особливі вирости, придатки біля основи черешка листка – прилистки. Вони можуть мати вигляд розміщених парами маленьких листочків, плівочок, колючок, лусочок і виконують переважно захисну функцію.

Листкові пластинки різноманітні за формою: лінійні (злаки), овальні (акація), ланцетні (верба), стрілоподібні (стрілолист), округлі (осика), серцевидні (липа).

Форми краю листкової пластинки: цілокраїй, зубчастий, пилчастий, виїмчастий.

Крім того, залежно від розміру і форми розсіченості пластинки розрізняють:

• лопатеві (дуб – розрізи сягають чверті ширини листкової пластинки),
• роздільні (мак – розрізи більші за чверть ширини листкової пластинки),
• розсічені (реп’ях – розрізи досягають середини листкової пластинки).

Залежно від числа листкових пластинок на черешку, листки поділяють на прості і складні. Простий листок складається з черешка та одної листкової пластинки і відпадає під час листопаду повністю. Складний листок має кілька листкових пластинок, розташованих на спільному черешку. Кожну листкову пластинку складного листка, яка під час листопаду може відпадати самостійно, називають листочком.

Серед складних листків розрізняють:

• а) Трійчасті (конюшина, суниці) – три листочки, що власними короткими черешками прикріплюються до спільного черешка;
• б) Пальчасті (каштан) – число листочків перевищує три.
• в) Парноперистоскладні – (акація жовта) – верхівка спільного черешка закінчується парою листочків.
• г) Непарноперистоскладні – (шипшина) – одним листочком.

Розмір і форма листків є спадковою ознакою. Лише в окремих випадках, найчастіше у декоративних садових форм, листкова пластинка може змінювати свою форму і навіть забарвлення.

Жилкування листків

Листкова пластинка має жилки. Вони відходять від черешка листка і розгалужуються в його пластинці. Жилки – судинно-волокнисті пучки, які поєднують листок зі стеблом. Вони складаються з провідних та механічної тканин.

Розташування жилок листкової пластинки має назву жилкування. Функції жилок – провідна (постачання листків водою, мінеральними солями та виведення з них продуктів асиміляції) та механічна (жилки є опорою для листкової паренхіми і захищають листки від розривів).

Розрізняють сітчасте, паралельне та дугове жилкування. Сітчасте жилкування зустрічається найчастіше, воно в основному властиве дводольним рослинам. Жилки на листковій пластинці розміщені у вигляді сильно розгалуженої сіточки.

Паралельне і дугове жилкування найчастіше зустрічається в однодольних рослин. При паралельному жилкуванні жилки розходяться від основи листка дугоподібно (конвалія).

Типи листкорозташування

Листкорозташування – спосіб розміщення листків на пагоні. Листки на пагоні укріплені на стеблових вузлах. Розрізняють такі види: чергове – коли листки розміщені навколо стебла по одному, ніби чергуючись по спіралі (яблуня). Супротивне – коли по кожному стебловому вузлі розміщено по два листки один проти одного (бузок, клен). Мутовчасте або кільчасте – коли на стебловому вузлі розміщено по три і більше листків (вороняче око).

Будь-яке листкорозміщення дозволяє рослинам вловлювати максимальну кількість світла, оскільки кожен листок займає на пагоні своє певне місце і не затінює нижче лежачого.

Під час дихання поглинається кисень та виділяється у довкілля СО2. Найбільш активне дихання спостерігається в тих частинах рослини, які ростуть. На дихання рослин впливає і вміст СО2 в повітрі та похмура чи холодна погода.

Випаровування води – транспірація. Транспірація – це фізіологічний процес віддачі води рослиною. Воду випаровує вся поверхня тіла рослини. Особливо інтенсивно – листки. Розрізняють транспірацію кутикулярну (через поверхню кутикули, яка покриває епідерміс листка) та продихову (випаровування через продихи). Біологічне значення транспірації полягає в тому, що вона є засобом пересування води та різних речовин по рослині, сприяє надходженню СО2 в листок, вуглецевому живленню рослин, захищає листя від перегрівання.

Регуляція випаровування води рослинами здійснюється за допомогою продихів. При високому вмісті води продихи відкриваються і транспірація посилюється, при нестачі води, коли рослини в’януть, продихи замикаються і транспірація утруднюється. Інтенсивність випаровування залежить також від умов росту рослини та її біологічних властивостей. Так, рослини посушливих місцевостей випаровують мало вологи, а рослини вологих місцевостей – значно більше, тіньові рослини випаровують води менше, ніж світлові: багато води рослини випаровують у спеку, значно менше – у хмарну погоду. Розсіяне світло зменшує транспірацію. При посиленні вітру швидкість випаровування зростає.

Крім продихів регулюють інтенсивність випаровування захисними утворами на шкірі є:

• Кутикула.
• Восковий наліт.
• Опушення різними волосками.

У рослин сукулентів (кактуси) листок перетворений на колючки, а його функції виконує стебло.

При утрудненому випаровуванні у рослин спостерігається гутація – виділення через водяні продихи крапель води. Зустрічається в природі ранком, або перед дощем, коли повітря насичене водяною парою.

Тривалість життя листків, листопадні та вічнозелені рослини

Листки більшості квіткових рослин живуть лише протягом кількох теплих місяців року. В однорічних видів вони відмирають разом з іншими надземними частинами. У одних багаторічних дерев’янистих рослин листки можуть повністю опадати в певну пору року, в інших – кожен листок живе кілька років. Отже рослини, листки яких розвиваються протягом одного вегетативного сезону і щорічно з настанням несприятливих умов опадають, називають листопадними.

Листки вічнозелених рослин живуть від 1 до 15 років. Відмирання частини старих і утворення нових листків відбувається постійно, дерево здається вічнозеленим (хвойні, цитрусові).

Біологічним пристосуванням рослин до захисту від випаровування є листопад – масове опадання листків на холодний або жаркий період року.

В помірних зонах дерева скидають листки на зиму, коли корені не можуть подавати воду з мерзлої землі, а мороз висушує рослину. У тропіках листопад спостерігається в сухий період року.

Підготовка до опадання листків:

• Руйнування хлорофілу, інші пігменти (каротин і ксантофіл) зберігаються довше.
• Біля основи черешка листка утворюється відокремлюючий шар.
• Жилки закупорюються продуктами життєдіяльності.
• Листок відривається, а на стеблі залишається листковий рубець.

З опалим листям видаляються непотрібні продукти обміну речовин з рослини.

Крім основних функцій (фотосинтез, випаровування, дихання), листки можуть виконувати й додаткові, у зв’язку з чим спостерігаються їхні видозміни:

• Нагромадження поживних речовин – цибуля, капуста.
• Нагромадження води – алое.
• Захищення від поїдання – колючки барбарису.
• Захист від випаровування – колючки кактуса.
• Закріплення слабких стебел – вусики гороху.
• Ловити і перетравлювати комах – комахоїдні рослини (400 рослин) росичка, непентес).

Листкорозташування є спадковою ознакою, однак при розвитку рослин воно може змінюватися, пристосовуючись до умов освітлення. Буває так, що в нижній частині пагона листки розміщуються супротивно, а у верхній – чергово. Своєрідний спосіб листкорозташування – мозаїчний. (польовий клен). Листя на пагоні має черешки різної довжини і різне скручення, а також різну величину листкової пластинки. При цьому листки найкраще використовують простір і світло.

Внутрішня будова листка

Листок має клітинну будову. Клітини різної форми і будови, розміщені у певному порядку і виконують відповідні функції.

1. Зверху та знизу листок вкритий клітинами покривної тканини (епідерміс). Це – шкірка листка, клітини якої щільно прилягають одна до одної захищаючи внутрішні частини від висихання, механічних ушкоджень. Шкірка переважно одношарова і складається з живих безколірних клітин. Завдяки прозорості клітин сонячні промені легко проникають крізь них у товщу листка. Нерідко клітини шкірки вкриті тонкою жироподібною прозорою плівкою – кутикулою, яка виконує захисну функцію.

У шкірці між безбарвними клітинами містяться клітини, що мають хлоропласти – це продихи. Продих складається з двох замикальних клітин бобоподібної форми з нерівномірно потовщеними стінками і продихової щілини. Продихи регулюють швидкість газообміну та випаровування води листком. Особливістю клітин продихів є те, що вони можуть змінювати свою форму, внаслідок чого регулюють розмір продихової щілини.

Продихи розташовуються звичайно на нижньому боці листка, але бувають і на верхньому, іноді розподілені рівномірно (кукурудза), у водних рослин – лише на верхній поверхні листка. Кількість продихів на 1 мм2 – 100-300 і більше, залежить від виду рослин, умов зростання.

2. Між верхньою і нижньою шкірочками листкової пластинки розташовується м’якоть листка (мезофіл) – це основна тканина. Верхня частина клітин цієї тканини відрізняється своєю будовою від нижньої. Клітини верхнього шару, який називають стовпчастою паренхімою, видовжені і розміщені перпендикулярно до поверхні листка. Нижній шар складається з більш округлих клітин, віддалених одна від одної досить великими міжклітитинниками, цей шар називається губчастою паренхімою. Основна функція стовпчастої тканини – фотосинтез, а губчастої – крім фотосинтезу ще й запасання поживних речовин, транспірація і газообмін.

М’якоть листка пронизана густою сіткою жилок (судинно-волокнистих пучків). До їхнього складу входять ситоподібні трубки, судини та механічні тканини. По ситоподібних трубках з листка до всіх інших органів відтікають органічні речовини, утворені під час фотосинтезу. Судини забезпечують постачання клітин листка водою та мінеральними солями. Волокна надають листкові міцності.

В міру галуження жилок листка спостерігається зменшення судин та ситоподібних трубок. У найдрібніших розгалуженнях жилок зовсім відсутня флоема, спрощується і ксилема – в ній немає трахей, залишається невелика кількість трахеїд.

Функції листка

Основними функціями листка є: фотосинтез, випаровування води (транспірація) і газообмін.

Фотосинтез відбувається у хлоропластах клітин м’якоті на світлі. Суть його полягає в тому, що зелені рослини поглинають сонячну енергію і з СО2 та Н2О створюють складні органічні речовини. В атмосферу при цьому виділяється вільний кисень. Фотосинтез залежить від освітленості, температури довкілля, кількості вуглекислого газу, надходження води.

Дихання – це процеси окислення органічних сполук з вивільненням зв’язаної в них енергії. Ця енергія необхідна росинам для забезпечення процесів життєдіяльності.

БОТАНІКА курс лекцій для здобувачів ступеня вищої освіти «Бакалавр» напряму «Агрономія» – 2016

Поняття про вегетативні органи рослин. Формування і будова. Морфологія проростків рослин. Основні закономірності розміщення органів: метамерія, симетрія, полярність, геотропізм, геліотропізм. Аналогічні та гомологічні органи. Формування кореня в онтогенезі та в процесі еволюції. Функції коренів. Морфологія кореня. Типи коренів. Коренева система. Мікроскопічна будова. Походження і розвиток первинних тканин кореня. Зони кореня. Первинна будова кореня. Виникнення камбію і роль перициклу у вторинному потовщенні кореня. Особливості будови коренеплодів. Метаморфози кореня. Симбіоз коренів з бульбочковими бактеріями. Мікориза, її види і значення в практиці сільського і лісового господарства. Поняття про пагін та його функції. Макроскопічна будова. Типи пагонів за будовою, розміщенням, призначенням. Ріст пагона. Галуження пагонів. Бруньки, їх будова, типи і значення. Кущіння злаків. Закономірності розміщення листків. Біологічні типи пагонів. Метаморфози пагонів. Стебло. Визначення поняття і функції стебла. Макроскопічна будова. Мікроскопічна будова. Первинна будова стебла двосім’ядольних рослин. Вторинна будова стебла. Типи будови стебла двосім’ядольних рослин. Особливості будови стебла голонасінних рослин. Будова стебла односім’ядольних рослин. Використання лубу та деревини. Визначення поняття і функція листка. Походження і розвиток листка. Макроскопічна будова. Морфологія листка, його частин. Типи листків. Листки злаків. Формації листків. Розмір і тривалість життя листків. Жилкування. Мозаїчність. Гетерофілія. Листопад і його біологічне значення. Масова частка листків та листкової поверхні в структурі фітомаси та формуванні врожаю провідних сільськогосподарських культур. Мікроскопічна будова. Структура листків. Особливості будови листків злаків. Будова хвої. Залежність анатомо-морфологічної будови листка від екологічних факторів. Метаморфози листка. Сукулентність листків.

Органи рослин поділяють на вегетативні і генеративні. Тіло складається з вегетативних органів, які виконують основні функції життєдіяльності (корінь, стебло і листок). Стебло з листками (бруньками) – пагін.

Генеративні (репродуктивні) органи – є органами нестатевого розмноження (квітка, суцвіття, плід, насінина).

Для органів характерні закономірності:

– геотропізм і геліотропізм;

Видозмінені (метаморфізовані) органи – органи, в яких під дією навколишнього середовища або в зв’язку з виконанням певної функції відбулася спадково закріплена різка зміна форми.

Метаморфозовані органи гомологічні і аналогічні.

КОРІНЬ – осьовий підземний вегетативний орган спорофіта судинних рослин, який характеризується необмеженим верхівковим ростом, радіальною симетрією, позитивним геотропізмом, здатний до метамерії.

1. Закріплення рослин в ґрунті;

2. Поглинання з ґрунту води і розчинених мінеральних речовин;

3. Первинні перетворення ряду поглинутих речовин і синтез органічних сполук;

4. Місце відкладання запасних органічних речовин (коренеплід моркви);

5. Орган вегетативного розмноження.

За походженням – головний або зародковий, бічні і додаткові корені. Всі метаморфози коренів є додатковими.

Типи кореневих систем:

Стрижнева к.с. – із головного і додаткових коренів (соняшник, петрушка).

Мичкувата к.с. – із додаткових коренів (пшениця, кукурудза).

Мішана к.с. – із головного, бічних та додаткових коренів (помідори, перець, капуста, огірки, гарбузи).

За напрямками росту: горизонтальні; вертикальні; універсальні.

Коренеплід (морква, пертушка)

Коренебульби або шишкоподібні корені (пшінка весняна, жоржини)

Корені причіпки (плющ)

Корені-присоски (гаусторії) (повитиця, омела)

Опорні (ходульні) корені (кукурудза)

Втягуючі корені (тюльпан, нарциси)

Дихальні корені (мангри)

Фотосинтезуючі корені (водяний горіх)

Симбіоз з коренями бобових рослин (бульбочкові бактерії), симбіоз з грибами (мікориза). У багатьох (близько 90%) квіткових рослин корені вступають у симбіоз з грибами, утворюючи мікоризу, або з бактеріями, утворюючи бактеріоризу. Мікроорганізми-симбіонти входять до складу ризосфери — ґрунтового шару завтовшки 2-3 мм, що прилягає до коренів рослин. Скупчення великої кількості грибів і бактерій у ризосфері пов’язане з виділенням коренями речовин, якими живляться ці мікроорганізми.

Анатомічна будова кінчика кореня: кореневий чохлик, який захищає корінь від пошкоджень і не входить до жодної зони кореня; апікальна меристема (апекс або конус наростання);

зона ділення на відстані

зона росту і розтягнення

зона всмоктування або поглинання

зона бічних коренів або зона галуження

Анатомічна будова кореня

Первинна будова кореня – складається із епіблеми, первинної кори (екзо-, мезо-, ендодерма) та центрального циліндра.

Вторинна будова кореня.

У більшості дводольних рослин первинна будова замінюється на вторинну.

Етапи переходу від первинної до вторинної будови:

1) пучковий камбій, клітини якого діляться тангентально → назовні від камбію відкладається вторинна флоема, а всередину вторинна ксилема (її більше). Таким чином, утворюються відкриті колатеральні провідні пучки.

2) міжпучковий камбій, із якого утворюються серцевинні промені (паренхімні клітини), які розміщуються радіально.

3) кільце камбію.

4) вторинна твірна тканина – фелоген.

5) корок. Первинна кора окорковіє і відмирає → Корінь перестає виконувати функцію поглинання речовин із ґрунту, відлущується («линяння кореня»). Корінь виконує лише функцію закріплення рослини.

6) Між вторинною флоемою і ксилемою розміщуються клітини пучкового камбію, які утворюють 4 колатеральні пучки, які розмежовані радіальними променями паренхіми.

Третинна будова кореня характерна для рослин з видозміненими коренями. Починається із появи додаткового камбіального кільця, який утворюється із шару паренхіми, який утворений поділом клітин первинної флоеми і перициклу. Це третинний камбій, який утворює третинні колатеральні провідні пучки. Для буряка характерний полікамбіальний тип будови, для моркви – флоемний, для редьки – ксилемний тип будови кореня.

ПАГІН – комплексний осьовий орган вищих рослин, який забезпечує повітряне живлення, транспорт речовин, вторинний синтез і запасання крохмалю. Складається із стебла, листків і бруньок, вузлів і міжвузль.

Стебло – надземний осьовий орган з негативним геотропізмом, позитивним геліотропізмом, радіальною симетрією, необмеженим верхівковим ростом.

– підсім’ядольне коліно (гіпокотіль) – частина пагона між коренем і сім’ядолями;

– сім’ядолі – зародкові листочки, часто виконують функцію листків до появи справжніх листків;

– надсім’ядольне коліно (епікотиль) – частина пагона між сім’ядолями і справжніми листками;

– примордіальні листки – перші справжні листки;

Функції – місце нагромадження поживних речовин, орган вегетативного розмноження.

Вузол – ділянка стебла, де прикріплені листки.

Пазуха листка з пазушними бруньками.

– За функціями – вегетативні, генеративні або квіткові, мішані.

– За положенням: верхівкові і бічні (пазушні);

– За розміщенням: поодинокі, серіальні, колатеральні;

– За станом: активні або зимуючі, сплячі, вовчки, адвентивні або додаткові.

– За довжиною міжвузль: укорочені (плодушки, розетки), нормальні (слива, ліщина, горох), видовжені (вовчки або водяні пагони).

– За положенням у просторі: – пряморослі, висхідні (спориш, верес, вероніка лікарська), виткі (ліани – хміль, квасоля, актинідія до 300 м), чіпкі (дикий виноград, плющ), повзучі (гарбузи), лежачі (диня), батоги і вуса (суниці).

– Безлисте стебло, яке несе квітку або суцвіття – стрілка (цибуля, первоцвіт), частина стебла з укороченими міжвузлями – прикоренева розетка.

– За формою: округле, циліндричне; виповнене і порожнисте (соломина);

– За поперечним зрізом: чотиригранні (глухокропивні), тригранні (осокові), багатогранні (селерові), плоскі (опунція), сплющені (плавун), крилаті (чина лісова), цистерноподібні (каванелезія).

– За тривалістю вегетації: однорічні (хлібні злаки, горох, льон тощо), дворічні (капуста, морква, буряк, петрушка), багаторічні (тау-сагиз, півники, подорожник, дерева).

За типом галуження пагонів: дихотомічне (плауни, водорості); несправжньо-дихотомічне (бузок, зірочник), моноподіальне (ялина, смерека), симподіальне (яблуня, слива, помідор).

Кореневище (пирій, півники)

Цибулина (цибуля, часник)

Листкорозташування: почергове (спіральне); супротивне; мітовчасте.

Анатомічна будова стебла

Із тканин конусу наростання – первинна покривна тканина епідерміс, первинна кора. Внутрішні клітини корпуса – центральний циліндр. Три блоки тканин виникають із двох блоків – туніки і корпуса.

Первинна будова стебла характерна для односім’ядольних рослин протягом всього життя та для двосім’ядольних і голонасінних рослин на перших етапах розвитку.

Теорія туніки і корпуса Шмідта

Заключення: у стеблі збільшується кількість механічних тканин, провідні пучки колатеральні, високий ступінь паренхімізації.

Будова стебла однодольних рослин

Кукурудза -епідерміс, шар хлорофілоносної паренхіми, яка утворює паренхіму первинної кори, центральний циліндр (перициклічних луб’яних волокон, основна паренхіма), провідні пучки закриті колатеральні, хаотичні, оточені склеренхімним кільцем.

У багатьох злаків (пшениця, овес, ячмінь) стебло пористе – соломина. Склеренхіма має вигляд зубчастого колеса, між якими розташовується хлорофілоносна паренхіма з продиховою порожниною і продихом в епідермісі.

Провідні пучки розміщені двома колами, колатеральні закриті.

Будова стебла двосім’ядольних рослин

Первинна будова стебла триває лише в молодому стані, в стадії першої пари зародкових листків:

Первинна кора (коленхімою, багатошарова паренхіма первинної кори, ендодермою (крохмаленосною піхвою).

Центральний циліндр ( перицикл, шар паренхіми, провідні пучки, розміщені колом).

Провідні пучки відкриті колатерального типу.

Вторинна будова стебла:

епідерміс з кутикулою,

первинна кора із коленхіми, паренхіми кори і ендодерми; центральний циліндр, в периферійній частині якого в паренхімі знаходяться відкриті колатеральні провідні пучки.

Пучковий тип будови стебла (кирказон)

Пучковий тип – прокамбій закладається в конусі наростання у вигляді про камбіальних тяжів, які розміщені правильним колом по периферії центрального циліндра → первинна ксилема, первинна флоема, камбій між ними. Із якого вторинна флоема і в. ксилема.

Перехідний тип будови стебла

Міжпучковий камбій відчленовує не паренхіму серцевинних променів, а флоему назовні і ксилему до центра → ксилемні неповні пучки. В процесі розвитку змикаються із сусідніми, утворюючи суцільні циліндри флоеми, камбію та ксилеми або камбію і вторинної ксилеми.

Безпучковий тип будови стебла

для дерев, кущів, деяких трав’янистих рослин (льон, конопля). Прокамбій закладається у вигляді суцільного циліндра. Прокамбій утворює три суцільні блоки – первинну ксилему, камбій та первинну флоему.

Епідерміс з численними порами

Первинна кора з хлорофілоносною паренхімою. Внутрішній шар – ендодерма (крохмаленосна піхва).

Центральний циліндр, на периферії якого первинні луб’яні волокна, перициклічного і флоемного походження.

ЛИСТОК – бічний плагіотропний вег. орган, обмежений в рості, із основною функцією фотосинтезу, транспірації та дихання. Виник в ході еволюції двома шляхами:

– як виріст зовнішніх тканин конуса наростання стебла (дрібні шиловидні листки у плаунів);

– внаслідок сплющення і зростання осей (теломів, які ще не були диференційовані на вег. органи – великі листки папоротей).

Тривалість життя – один вегетаційний період (однорічні рослини і листопадні деревні рослини), тривалий період (понад 2 роки).

– Нагромадження поживних речовин, води, мін. солей, алкалоїдів, глікозидів, танідів, ефірної олії;

– Вловлювання комах (росички, мухоловки, непентес);

– Для чіпляння (вусики гороху);

– Для захисту (колючки кактусів);

– Виділяють отруйні речовини.

Розвиток в онтогенезі

Частини листка. Черешок, листкова пластинка, прилистки.

Листки бувають: прості і складні.

Прості листки класифікують:

– за характером прикріплення до стебла (черешкові, сидячі, стеблообгортні, пронизані, збігаючі)

– за формою листкової пластинки, (співвідношення між довжиною і шириною та положення найширшої частини пластинки): широкояйцеподібні (тополя чорна), округлі (осика), оберненоширокояйцеподібні (ліщина), яйцеподібні (бузок), овальні (черемха), ланцетні (верба), довгасті (верба біла), обернено ланцетні (королиця біла), лінійні (пирій), голчасті (сосна).

– за формою основи – округла (граб), серцеподібна (липав), клиноподібна (береза), списоподібна (березка польова), стрілоподібна (стрілолист);

– за формою верхівки – тупі (копитняк), гострі (верба), загострені (тополя чорна), гострокінцева з колючкою (осот польовий), виїмчасті (гінкго дволопатеве);

– за формою краю листкової пластинки – цілокраї (бузок), зубчасті (кропива, шовковиця), пильчасті (груша, верба), двоякопильчасті (фіалка), виїмчасті (кульбаба лікарська), звивисті тощо.

– за ступенем почленування листкової пластинки: лопатеві (виїмка по краю пластинки досягають чверті ширини, але не більше третини), роздільні (виїмки по краю пластинки перевищують половину її ширини), розсічені (виїмки доїодять до головної жилки).

– за жилкуванням: дихотомічне (вилчасте) – гінкго дволопатеве; паралельножилкові – злаки, осоки; дугожилкові – конвалія; пальчастожилкові – клен гостролистий; перистожилкові – груша, слива.

Листкорозміщення: чергове або спіральне (яблуні, береза), супротивне (бузок, гвоздика), кільчасте або мутовчасте (підмаренник). Мозаїка листкова – взаємне розміщення листків на рослині, при якому найефективніше засвоюється сонячне світло.

Складні (до загального черешка – рахісу прикріплені кілька окремих простих листочків, що мають свої, інколи непомітні черешки).

Гетерофілія – наявність на одному пагоні морфологічно різних листків (стрілолист). Анізофілія – явище відмінності по формі та розмірах листків одного й того ж вузла на пагоні (плаунки, клени).

– низові недорозвинені та видозмінені, нагромаджують поживні речовини або виконують захисну функцію;

– серединні листки є типовими для даного виду рослин, в яких відбувається фотосинтез;

– верхівкові містяться на верхівці пагона і відрізняються від серединних листків меншим розміром, простішою формою.

Анатомічна будова листків

1. Різнорідномезофільний (гетеротропний) тип (двосім’ядольні рослини).

Складається із тканин: асиміляційної, покривної, провідної і механічної. У деяких видів і видільні тканини.

В листку виділяють епідерміс, мезофіл та провідні пучки.

2. Однорідномезофільний (гомеотипний) тип (однодольні).

Листок рівномірно освітлюється, тому мезофіл однорідний, –

стовпчаста тканина. Листок ізолатеральний.

3. Складчастий тип (голонасінні).

Хвоїнки – голчастий листок хвойних дерев – мають тривалий період життя.

Ксероморфна будова листків голонасінних: товстостінний епідерміс, гіподерма, глибоке залягання продихів, складчастий мезофіл, смоляні ходи, один шар крохмаленосних клітин ендодерми, під нею трансфузійна паренхіма, в яку занурені два провідних пучка.

Колючки, приквітки, покривні луски бруньок, сухі і соковиті луски цибулини; сукуленти, вусики, філодії; сім’ядолі, листки комахоїдних рослин

Биологическая библиотека – материалы для студентов, учителей, учеников и их родителей.

Наш сайт не претендует на авторство размещенных материалов. Мы только конвертируем в удобный формат материалы, которые находятся в открытом доступе и присланные нашими посетителями.

Если вы являетесь обладателем авторского права на любой размещенный у нас материал и намерены удалить его или получить ссылки на место коммерческого размещения материалов, обратитесь для согласования к администратору сайта.

Разрешается копировать материалы с обязательной гипертекстовой ссылкой на сайт, будьте благодарными мы затратили много усилий чтобы привести информацию в удобный вид.

Життєва форма рослин (дерева, чагарники, чагарнички, напівчагарники, напівчагарники, трав’янисті рослини), екологічні групи рослин

ЖИТТЄВА ФОРМА РОСЛИН визначається особливістю будови (вигляд та розмір) надземної частини рослини, що пов’язана із пристосуванням до усіх факторів середовища. Життєва форма також характеризує тривалість життя рослини.

Рослини за життєвими формами: деревні (дерева та чагарники), напівдеревні (напівчагарники та напівчагарнички) та трав’янисті

Життєві форми вищих наземних рослин.

Моло­ді пагони наприкінці першого року життя повністю дерев’яніють.

Стовбур – головний пагін рослини (росте інтенсив­ніше за бічні пагони й розташований більш-менш вертикально).

Деревні рослини з виткими стовбура­ми називають деревовидними ліанами.

У верх­ній частині стовбура дерев формується крона.

Стовбур живе стільки років, як і вся рослина — десятки та навіть сотні ро­ків.

Дуб, липа, ялина, яблуня, смерека.

Наявні кілька стовбу­рів, які поступово змінюють один одного.

Бічні пагони досить близько розташовані до поверхні ґрунту.

Бузок, калина, глід, брусниця, шипшина, ліщина, малина

Наявні кілька стовбу­рів, які поступово змінюють один одного.

Бічні пагони досить близько розташовані до поверхні ґрунту.

Багаторічні рослини розміром до 50 см заввишки.

Бічні пагони досить близько розташовані до поверхні ґрунту.

Верхня частина надземних пагонів трав’яниста і щороку відмирає, а нижня частина здерев’яніла: вона залишається живою і несе бруньки відновлення.

Багаторічні рослини з меншою тривалістю життя (до 8 років).

Полин, шавлія, лаванда, астрагал, солянка деревовидна, ефедра хвощевидна

Бічні пагони досить близько розташовані до поверхні ґрунту.

Верхня частина надземних пагонів трав’яниста і щороку відмирає, а нижня частина здерев’яніла: вона залишається живою і несе бруньки відновлення.

Багаторічні рослини з меншою тривалістю життя (до 8 років). Рос­лини до 20 см заввишки.

Чабрець, багно, журавлина

Стебло здебільшого не дерев’яніє.

Трав’янисті рос­лини бувають однорічними, дворічними та багаторічними.

У багатьох, пере­важно багаторічних, трав’янистих рослин надземні пагони виткі – це трав’янисті ліани (наприклад, хміль та берізка)

Капуста, буряк, картопля, а в природі – півонія, м’ята, мак, ковила, ряска, багато видів папоротей.

У лісах переважають деревні рослини, а на луках чи в степах – трав’янисті.

ЕКОЛОГІЧНІ ГРУПИ РОСЛИН.

Основний екологічний фактор – фактор, вплив якого має переважаючий вплив на рослину.

Екологічна група – група рослин, виділена за відношенням до окремого основного фактора.

Екологічні групи рослин виділяють за їхнім ступенем залежності від одного з основних факторів зовнішнього середовища: рівнів зволоження, освітлення та температури.

Рослини за тривалістю життєвого циклу:

• Однорічні виростають та утворюють насіння за один рік або навіть кілька місяців (огірок, помідор, степові трави, лучні трави, кукурудза, гарбузи, айстри, чорнобривці, матіоли).

• Дворічні рослини в перший рік життя утворюють вегетативні органи та накопичують у своїх підземних (морква, редька, буряк, жоржини) або в надземних (капуста) частинах поживні речовини, а наступного року вони цвітуть і утворюють плоди та насіння.

• Багаторічні рослини квітнуть і плодоносять більше двох років (дерева, чагарники, напівчагарники, суниці, хризантеми, троянди, півонії).

Рослини за відношенням до світла.

ростуть на добре освітлених місцях

листки дрібніші для зменшення випаровування води, блискуча поверхня відбиває сонячні промені, лист­ки мають добре розвинену стовпчасту тканину, часто — багато продихів та товсту кутикулу

сосна, магнолія, ковила, береза, мати-й-мачуха, лисохвіст, соняшник, пшени­ця, подорожник, листя плюща повертається до сонця тощо, водні рослини з листками, що плавають

краще роз­виваються за високої освітленості, але здатні також зростати у затінку

з віком можуть змінювати свої упо­добання (молоді ялини краще ростуть у затінку, а дорослі — за повної освітленості)

конвалія, бузок, ялина, мохи, квасениця, дуб, суниця, липа серцелиста, бузок звичайний

зростають тільки в за­тінених місцях, де світла небагато

мають великі листки, губчаста тканина розвинена, а стовпчаста часто взагалі відсутня.

копитняк, вороняче око, плаун булавоподібний

Рослини за тривалістю освітлення:

• рослини короткого дня, які не цвітуть і не плодоносять, якщо світла частина доби становить понад 12 годин (ранні весняні рослини, кукурудза, соняшник, соя, рис, тобто рослини помірно теплої зони);

• рослини довгого дня, які не цвітуть і не плодоносять, якщо довжина дня становить менш ніж 12 годин (переважно високогірні рослини, сенполія, жито, овес, картопля, ячмінь, льон, тобто рослини помірно прохолодної зони).

Рослини за відношенням до температури:

• теплолюбні потребують порівняно високих температур (кукурудза, огірок, диня, кавун, персик, баклажани, помідори, рослини тропіків та субтропіків);

• холодостійкі зростають за постійної дії помірних низьких температур та здатні витримувати тривалі періоди порівняно низьких температур, тобто здатні переживати температури нижче 0 °С, хоча ростуть лише при температурі вище 0 °С (ячмінь, овес, льон, морква, горох, жито, мешканці тундри та високогір’я);

• морозостійкі часто зазнають дії температури, нижчої ніж 0 °С (сосна сибірська, барбарис, акація, північноамериканська журавлина, падуб та інші рослини помірних і прохолодних зон).

Залежно від місцезростання трав’янисті рослини: водні (очерет, латаття, ряска, елодея канадська) та наземні (пирій, суниці, чистотіл, дуб звичайний, соняшник).

Рослини за відношенням до вологості.

ростуть в умовах підвищеної вологості ґрунту і повітря (на болотах, по берегах річок, у вологих ділянках, під покривом лісу)

стебла та листки часто мають великі міжклітинники для полегшення про­вітрювання тканин.

чистотіл, розрив-трава, очерет, рогіз, калюжниця, багато видів папоротей, вільха, ситник, осоки

зростають у місцях достатнього зволоження, але спро­можні витримувати періодично незначну нестачу вологи

зазвичай листки широкі та м’які, без воскового нальоту, помірно опушені або голі

більшість польових і овочевих культур, хлібні злаки, олійні, кормові, технічні, більшість лучних трав, дуб, фіалки, конвалії

зростають в умовах постійної або сезонної нестачі вологи

рослини мають потовщену кутикулу, як прави­ло, дрібні або згорнуті в трубочку тверді листки, довгі кореневі системи, запасають воду в соковитих м’ясистих стеблах або листках

саксаул, полин сизий, кактус, кавуни, соняшник, люцерна, кукурудза та інші рослини пустель, посушливих степів, піщаних дюн

Відсутні продихи або на верхній поверхні листків, блискуча кутикула

елодея, валіснерія, роголисник, латаття, ряска, водяний горіх, сальвінія, комиш, водяний горіх, стрілолист

Пристосування водних рослин.

• Відсутні продихи в листках рослин, які повністю занурені у воду (елодея, валіснерія, роголисник).

• Листки плавають на поверхні води, зверху вкриті блискучою кутикулою та з продихами, при цьому рослина може бути вільноплаваючою (водяний горіх, ряска, сальвінія).

• Листки плавають на поверхні води, зверху вкриті блискучою кутикулою та з продихами, при цьому рослина може бути або вкоріненою (латаття, рдести).

• Напівзанурені рослини укорінені, мають надводні листки та стебла, які за будовою близькі до листків вологолюбних рослин (комиш, водяний різак).

• У деяких рослин наявні листки усіх трьох типів — занурені, плаваючі та надводні (стрілолист).

Сукуленти – група рослин посушливих районів із соковитими стеблами або листками, у яких вони запасають воду (кактуси, молочаї, очитки, агави, алое).

Екологічні групи рослин за способом живлення: паразити, напівпаразити та симбіотропи.

• Рослини-паразити позбавлені хлорофілу і живляться виключно за раху­нок інших вищих рослин (повитиця проростає стебловими коренями-присосками у провідні пучки стебел трав’янистих рослин, вовчок оселяється на коренях трав, петрів хрест паразитує на коренях ліщи­ни, бука і граба).

• Рослини-напівпаразити зберігають хлорофіл і здатні самостійно фотосинтезувати (омела оселяється на гілках де­рев, через корені-присоски отримують додаткове живлення від сусідніх рослин перестріч, очанка, кравник).

• Рослини-симбіотрофи за відсутністю хлорофілу схожі на рослини-паразити, але живляться вони готовими органічними речовинами, які отри­мують від грибів-симбіонтів (орхідея гніздівка, під’ялинник отримує готові органічні речовини від симбіотичних грибів, які, в свою чергу, беруть їх від коренів ялини, з якими гриб також утворює симбіотичний комплекс).

Значення знання основних екологічних груп рослин та їх життєвих форм : потрібні для правильного догляду за рослинами : їх поливом, вибором місця розташування або посадки, обрізки, пересіву, укриття на зиму, розмноження тощо.