Художник-іконописець»; ілюстрації мозаїк, фресок; роман Загребельного «Диво», О. Гончара «Собор». Досвід показав, що і в іконах є багато цінного матеріалу…19 серп. 2018 р.
— Насамперед треба розуміти, що ікони — це святині і вишивати їх може не кожен. Люди, які роблять таку святу справу, обов'язково повинні бути віруючими і дотримуватися всіх християнських канонів. Той, хто бажає вишивати чи писати ікони, спочатку має прийти до храму та отримати на це благословення у священика.
Головна задача іконописця – намалювати ікону так, щоб глядач відчував зв'язок із нею, ділиться премудростями іконопису Тарас. «Ікона дивиться у тому куті на вас, ви в іншому куті – вона дивиться на вас. Як це створюється? Іконописець має це знати.
Тоді ікону почали називати мовою оригіналу. Через деякий час існували вже два терміни: «образ» та «ікона». Під іконою розуміли явище, що виникло у Візантійській імперії, під образом же –живописну картину або зображення на релігійну тему, які виникли і поширились у Західній Церкві особливо у епоху ренесансу.
Іко́на́ (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.
Батьки – саме ті, хто зазвичай підносять такий подарунок, але строгих правил з приводу того, хто повинен дарувати, не існує. Тому вінчальні ікони можуть дарувати як хресні батьки, так і свідки або родичі. Ці ікони використовують в церкві під час вінчання, таким чином вони стають свідками шлюбного союзу.
У православній культурі іконі належить значне місце, де вона ніколи не мислилася лише як твір мистецтва. Ікона, перш за все, віронавчальний текст, який покликаний допомогти пізнанню істини.
Про автора