Розповідаємо про те, як кожен та кожна з нас може допомогти захисникам України

Українці — сміливі та прекрасні! Ми спільно воюємо проти ворога, кожен на своєму фронті. Тримаючи тил, ми неабияк підтримуємо наших військових.

Ми зібрали підбірку порад, як допомогти українським військовим під час війни.

1️⃣ Найпростіший спосіб допомогти українській армії — це передати кошти

у благодійні фонди чи перевіреним волонтерам, які займаються закупкою спорядження, зброї, ліків та сухпайків. Ви можете «задонатити» гроші фонду «Повернись живим», передати їх на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України від НБУ чи надіслати медичному батальйону «Госпітальєри».

2️⃣ Слідкуйте за потребами ТРО та ЗСУ на сторінках їх офіційних представників.

Сконтактуйте з ними, аби дізнатися про їх потреби. Перелік штабів ТРО в Україні доступний за цим посиланням. Далі ви можете організувати збір необхідних речей. Об’єднайтесь з небайдужими людьми та розпочніть збір. Частину речей можна отримати з-за кордону — надайте знайомим волонтерам орієнтовний список необхідного та допоможіть з логістикою. Також ви можете готувати їжу для наших військових або виготовляти коктейлі Молотова разом зі своїми сусідами.

3️⃣ Ще один простий, але важливий спосіб допомогти — стати донором крові.

Переконайтесь, що у вас немає протипоказань, запишіться у центр здачі крові та очікуйте дзвінка. Зараз запасів крові вистачає, тому донорів викликають за необхідності. Пам’ятайте, що перед здачею крові потрібно дотримуватись певних рекомендацій.

4️⃣ Шукайте локальні можливості

Щоб знайти контакти організацій, які допомагають захисникам у вашому регіоні чи місті, скористайтеся платформою Паляниця.Інфо. Виберіть потрібну локацію та категорію «Допомога захисникам». Також шукайте можливості на Волонтерській Платформі у розділі «Можливості», долучайтесь до волонтерського чату свого міста та Телеграм-каналу Української Волонтерської Служби.

Надійний тил наближає нас до перемоги. Вірте в ЗСУ та у свої сили.

Більше корисної інформації шукайте у розділі «Допомога під час війни». Також, слідкуйте за нами у Телеграм-каналі, в Інстаграмі Української Волонтерської Служби та на Фейсбук-сторінці.

Долучайтеся до волонтерства у кілька кліків! Це можна зробити в розділі «Можливості», у локальному волонтерському чаті або ж через Телеграм-бот @VolunteersHotlineBot.

Тримаємо волонтерський фронт та впевнено крокуємо разом до перемоги 💙💛

§ 9. Завдання, прийоми і способи дій солдата на полі бою в складі бойової групи (продовження)

Прицільний вогонь і пересування на полі бою. Солдати, потрапивши під прицільний автоматно-кулеметний вогонь, інстинктивно намагаються знайти укриття. Зазвичай такий вогонь супротивник веде з дистанції 200 м. Відповідати на нього з більшої дистанції недоцільно, але, наближаючись до супротивника, треба уважно керувати діями бійців, забезпечуючи наступ підрозділу і не допускаючи невиправданих втрат.

На полі бою є така смуга, де солдат найбільш гостро відчуває почуття страху. Це — смуга ураження нищівним вогнем супротивника, що отримала влучну назву «нічия земля». Після її подолання настає етап вогневого зіткнення в ході бою, коли наступ може успішно розвиватися тільки за умови добре спланованих і ретельно узгоджених дій усіх солдатів підрозділу.

Будь-яка затримка чи бажання скористатися укриттям може призвести до загибелі. Солдати прагнуть «заритися в землю»; зазвичай вони знаходять захист за пеньками, деревами, великим камінням, тобто за будь-яким укриттям, яке є поблизу. Хоча з таких укриттів неможливо вести спостереження, і все ж таки кожен солдат використовує їх, щоб уберегтися від прицільного вогню супротивника.

Створення димової завіси, вогонь мінометів і артилерії, стрільба підствольними гранатометами — усе сприятиме безпечному пересуванню, але найефективніше швидке просування вперед.

Прийоми пересування солдата в складі бойових груп. Пересування в бою у складі «двійки» (іл. 9.1). Солдат, який відкриває вогонь, повинен вигуком («Тримаю!» або «Прикриваю!») чи іншим способом повідомляти про готовність прикрити вогнем напарника.

Іл. 9.1. Пересування бійців у складі «двійки»: а — третій етап: № 2 прикриває, № 1 пересувається; б — Другий етап: № 2 заліг, зробив прицільний постріл або чергу та сповістив № 1 про готовність прикривати його пересування; в — перший етап: № 1 прикриває, № 2 пересувається

Пересування в бою в складі «трійки» (іл. 9.2). «Трійка» розбивається на дві підгрупи — із двох та одного солдата. Вони працюють так само, як у «двійці»: одна група перебігає — інша прикриває. Уперед завжди висувається один солдат, а двоє підтягуються до нього. Це робиться для того, щоб двоє, які біжать попереду одного (того, хто стріляє), не перекривали йому сектор обстрілу.

Іл. 9.2. Пересування бійців у складі «трійки»: а — третій етап: № 2 прикриває вогнем, № 1 і № 3 пересуваються; б — Другий етап: № 2 заліг, зробив прицільний постріл або чергу та сповістив № 1 і № 3 про готовність прикривати їхнє пересування; в — перший етап: № 1 і № 3 прикривають вогнем, № 2 пересувається

Час, витрачений солдатом на переміщення на відкритій ділянці, залежить від щільності й ефективності вогню супротивника. Що щільніший вогонь супротивника, то меншим має бути цей проміжок часу. Що ближче до супротивника, то коротшим (за відстанню) і швидшим (за часом) має бути переміщення.

З практики відомо: якщо відстань до супротивника складає 700-800 м, то довжина одного переміщення може сягати 40-50 кроків (долають приблизно за 30 с), за відстані 400-500 м довжина кожного переміщення не має перевищувати 15-20 кроків. Але коли відстань до супротивника менша або він веде щільний вогонь, тоді відстань переміщення має не перевищувати й п’яти кроків.

Підготовленому солдатові на виконання прицільного пострілу потрібно приблизно 5 с. Тому вважають, що за 3 с короткої перебіжки супротивник не встигне зробити прицільний постріл. Якщо ж супротивник веде прицільний вогонь, то потрібно переміщатися від одного укриття до іншого, змінюючи напрямок переміщення по фронту, не даючи супротивнику вести прицільний вогонь.

Найліпший спосіб переміщення на полі бою — пересування від укриття до укриття. Навіть на рівній місцевості є невеликі піднесення і западини, а під час бою з’являться вирви після вибухів мін та снарядів. Їх можна використовувати як укриття під час пересування. Солдату потрібно перед переходом в атаку подумки пройти шлях, який йому доведеться подолати, щоб наблизитися до супротивника. Тобто прокласти на полі уявну доріжку, намітивши на ній місця зупинок для перепочинку.

Якщо весь шлях так розмітити неможливо, то потрібно спланувати відрізки хоча б для кількох найближчих перебігань. Падати краще не за укриття, а поруч і відтак заповзати за нього або перед початком нового перебігання відповзати від укриття. Ліпше робити і те, й інше. Залишати укриття потрібно іншим шляхом, а не тим, яким укриття було досягнуто. Це потрібно робити, щоб противник не міг визначити, звідки боєць почне рух, а відповідно не міг би заздалегідь навести в це місце свою зброю.

Використання укриття на полі бою та рельєфу поверхні місцевості. Щоб уберегтися від вогневого ураження, а особливо від ворожого снайпера, солдату треба навчитися основам природного маскування — уміло пристосовуватися до місцевості, використовувати її маскувальні властивості.

Найнадійніший засіб — це заритися в землю і стати непомітним, невразливим. Але щоб стати зовсім непомітним, потрібно використовувати природні чи технічні засоби й особливо місцеві підручні матеріали: гілки, дерева, солому, верхній шар ґрунту, дерен, сніг — усе те, що є поблизу від замаскованого об’єкта. Нерівності рельєфу і дрібні складки — видолинки, яри, горби, канави, ями, вирви; місцеві предмети — гаї, чагарники, сади, будівлі, посіви надійно укривають від повітряного і наземного спостереження супротивника. Що більше на місцевості складок, різних предметів, різноманітної рослинності, то строкатіше її тло і тим легше сховатися від спостереження супротивника.

У сучасних умовах масованого застосування супротивником засобів радіоелектронного придушення мереж радіо- та радіорелейного зв’язку значна частина управління бойовою групою або звичайне спілкування між бійцями групи відбувається за допомогою специфічних рухів рук, постановки зброї тощо. Ця форма управління (спілкування) відома як сигнальні жести (іл. 9.3). Подібні сигнали використовують, коли потрібно суворо дотримуватися тиші. Такі жести можна використовувати на значних дистанціях, більшість з них можна розрізнити на відстані до 400 м. Ці сигнали можна зрозуміти навіть у динаміці бою. Також зазначимо, що всі сигнали, за винятком того, який вказує на пункт збору, слід передавати «ланцюгом» членів (групи) негайно. Це треба робити навіть якщо ви точно знаєте, що боєць за вами бачив сигнал.

Іл. 9.3. Способи управління діями бойової групи за допомогою: а — жестів особового складу групи, які позначають певні дії; б — жестів, які позначають сигнальні числа

Особливості дій стрільця в складі бойової групи під час виконання завдань у населеному пункті. Основною умовою ведення загальновійськового бою є ведення бою в населеному пункті. Під час підготовки до бою (дій) і в ході його ведення в особливих умовах командир повинен враховувати фактори, які впливають на дії особового складу, та вживати необхідних додаткових заходів.

Основні принципи бою в населеному пункті мало чим відрізняються від загальних принципів бою. Головна різниця — короткі відстані, на яких триває бій, велика кількість непрострілюваних просторів, величезна кількість різноманітних укриттів, а також зручність обстрілу всього, що є на вулицях. Приблизно 90 % цілей розміщені на відстані до 50 м, і лише 5 % — на відстані, яка перевищує 100 м. Зазвичай середня дальність до цілей супротивника становить приблизно 35 м.

Під час зіткнення з групою противника на близькій дистанції в населеному пункті (іл. 9.4) природною реакцією мають стати такі дії: • негайно відкрити вогонь у бік противника з будь-якої зброї, яка у вас є; • стріляти потрібно якомога частіше й швидше; • одночасно переміщатися назустріч супротивникові й праворуч від нього (ліворуч від стрільця); • при цьому особовий склад групи супротивника змушений буде повертатися для стрільби зліва направо, спрямовуючи зброю в спини один одному, тим самим створюючи чудову групову мішень; • наблизившись до супротивника, на ходу розстрілювати «навскидку» ціль. При цьому стріляйте настильно (так, щоб куля летіла паралельно до поверхні землі на незначній висоті).

Іл. 9.4. Зіткнення з групою противника на близькій дистанції

Рикошет краще, ніж не потрапити зовсім; дійте якомога швидше; у перші секунди не шкодуйте патронів. Поки стріляєте, боковим зором знайдіть собі щілину, де можна буде сховатися і перезарядити зброю; залишайте ініціативу за собою.

Дії під час раптового вогню супротивника. Не можна зупинятися. Треба швидко зорієнтуватися й рухатися від укриття до укриття. Потрібно не давати супротивникові пристрілятися, переміщатися ліворуч, змушуючи супротивника повертатися для стрільби праворуч. «Поставте» противника проти сонця, бігайте та стріляйте, кидайте гранати, не давайте супротивникові стріляти прицільно і навіть підняти голову. Нав’язуйте йому свої умови.

Якщо залишилися беззбройним, від прямого вогню відходьте різко ліворуч від себе, пригнувшись, змійкою до найближчого укриття. Якщо ви раптово потрапили під вогонь супротивника, одразу ж падайте і відповзайте за будь-яке можливе укриття, одночасно готуючись до бою. Краще оцінювати ситуацію та приймати рішення, перебуваючи у відносній безпеці. Досвід свідчить, що не всі це виконують. Одні починають стріляти, залишаючись на місці й слугуючи для супротивника мішенню. Інші падають за укриття, забуваючи зняти з плеча автомат, а потім вовтузяться, намагаючись дістати його з незручного положення і не маючи можливості вести вогонь.

Якщо військовослужбовець, з яким ви пересувалися вулицею та потрапили під раптовий вогонь супротивника, поранений, не намагайтеся надавати йому допомогу негайно, інакше ви ризикуєте загинути або опинитися поруч із ним з іще важчим пораненням. Краще сховайтеся та зорієнтуйтеся в обстановці.

Щоб захиститися від ручної гранати, яка впала поруч, потрібно впасти ниць, головою в бік гранати. Голову (якщо немає шолома) прикрити долонями, рот відкрити, щоб вибухова хвиля не ушкодила барабанні перетинки. Хто перший побачив гранату, подає сигнал-команду: «Граната праворуч (ліворуч, ззаду)!». Якщо вас кілька, не збивайтеся в щільну групу. Не створюйте групової мішені, але маневруйте, підтримуючи та прикриваючи один одного вогнем. Вам доведеться багато стріляти під час руху. У цьому разі намагайтеся натискати на спусковий гачок в одноопорній позі — у момент перенесення ноги. Коли опускаєте ногу на землю, виникають значні коливання тіла, що спричиняє зниження точності стрільби.

Коли ви поєднуєте рух зі стрільбою, потрібно завжди встигати дивитися собі під ноги і ніколи не ступати навмання.

Бойові дії в межах населених пунктів та ближній бій — це найнебезпечніше завдання для піхоти. Супротивник може нападати згори, раптово з’являтися й зникати в міських будівлях. Бій у міських умовах зазвичай швидкоплинний, жорсткий і заплутаний. Щоб забезпечити своєчасне інформування напарників і запобігати випадкам «дружнього» вогню від своїх, необхідна надійна взаємодія на всіх рівнях.

З досвіду ООС. Кілька важливих порад для групи, що діє в умовах населеного пункту: остерігайтеся високих вертикальних будівель, вивчіть ваш сектор спостереження / прикриття й утримуйте його. Перед зачищенням будівлі забезпечте спостереження на 360° (іл. 9.5).

Іл. 9.5. Спостереження на 360°

Розділяйте на сектори небезпечні зони (іл. 9.6). Тримайтеся подалі від стін. Уникайте відкритих місць (іл 9.7).

Іл. 9.6. Поділ секторів на небезпечні зони

Іл. 9.7. Долання відкритого простору під вогневим прикриттям

Остерігайтеся небезпечних рикошетів від куль. Рухайтесь обережно, використовуйте для маскування димові гранати. Кулеметники, розташовані в раціонально вибраних місцях, можуть утримувати під вогнем цілу вулицю (або навіть і більше) і сковувати пересування супротивника. Розподіляйте особовий склад механізованого відділення (мвід) на штурмову групу та групу прикриття. Кількість бійців, задіяних для «зачищення» будівель середніх розмірів, не має перевищувати чотирьох (іл. 9.8).

Іл. 9.8. Зачищення будівель

Для ефективного зачищення будівлі група має розділитися на дві підгрупи: групу прикриття, що перебуває зовні, та штурмову групу, яка перевіряє кожну кімнату в будівлі. Група прикриття зазвичай складається з командира групи й кулеметника, а група зачистки — із двох стрільців. Штурмова група має наперед визначити шлях до входу в будівлю. Використання радіо під час зачищення небажано, тому що можна видати свою позицію потенційному супротивникові. Група прикриття відповідає за: • прикриття будівлі, поки штурмова група висувається до входу та готується зачищати приміщення; • вогневе накриття поверхів, на яких ще немає штурмової групи; • зв’язок зі штурмовою групою для координування прикриття.

Запобігання спробам втечі супротивника з будівель, які зачищаються. Штурмова група відповідає за: • послідовне просування будівлею, кімната за кімнатою, до повної зачистки; • зв’язок з групою прикриття для координування своїх переміщень, щоб група прикриття могла переміщуватися відповідно до обстановки.

Коли потрібно проникнути в кімнату, члени штурмової групи можуть діяти двома способами — «гак» і «хрест».

«Гак» — у цьому маневрі боєць проходить через двері й одразу ж повертає в кут, з боку якого перебував ззовні. Наприклад, якщо боєць був праворуч від дверей, то, зайшовши в кімнату, він одразу ж повертає праворуч.

«Хрест» — у цьому маневрі боєць, пройшовши через дверний отвір, продовжує рух у протилежному напрямку від початкового. Наприклад, якщо боєць був праворуч від дверей, то, зайшовши в кімнату, він перетне кімнату і займе позицію в лівому кутку.

Є два можливі способи, як два бійці можуть закріпитися біля дверей. Один — коли бійці перебувають по одну сторону від дверей. Тоді перший боєць оголошує метод входу («Гак!» або «Хрест!»), проходить дверний отвір, а другий боєць здійснює протилежний маневр. Так краще робити, коли двері відчинені. Якщо метод входу не оголосили, другий боєць просто робить протилежний від першого бійця маневр.

Коли приймають рішення, з якого боку проникати в приміщення, перший боєць може сказати: «Заходимо ліворуч!» або «Заходимо праворуч!» — це бік, на якому треба закріпитися біля дверей. «Заходимо ліворуч!» (іл. 9.9) означає, що штурмова група буде розташовуватися ліворуч від дверей. Два бійці напоготові для проникнення ліворуч.

Іл. 9.9 «Заходимо ліворуч!»

Інший спосіб — це коли два бійці стають по обидва боки від дверного отвору («роздільне проникнення»). Перший боєць указує спосіб проникнення, другий боєць готується повторити цей спосіб проникнення, тільки з іншого боку. Цей метод проникнення краще використовувати, коли двері зачинені — у жодному разі не робіть переміщення перед відчиненими дверима для зайняття вихідної позиції «роздільного проникнення» (іл. 9.10).

Іл. 9.10. Два бійці напоготові для роздільного проникнення

Зачищення кімнати (іл. 9.11). Переконайтеся, що на вашій зброї встановлений режим автоматичної стрільби і споряджений повний магазин. Спочатку киньте світлову або бойову гранату в кімнату, якщо це можливо і всередині не перебувають заручники. Після вибуху гранати група швидко заходить у кімнату. Кожен боєць послідовно заходить і знищує цілі, які виявляє попереду і перед дверним отвором. Після подолання дверного отвору кожен боєць продовжує рух у напрямку, передбаченому раніше («гак» або «хрест»), зачищаючи сектор від центра до кута, до якого він рухається. Бійці мають рухатися кожен у «свій кут» незалежно від зустрічного вогню противника — тільки невпинне просування може відвернути вогонь на вас, з тим щоб інші члени групи могли успішно увійти в кімнату і почати ліквідацію противника. Після зачищення «свого кута» боєць продовжує рух уздовж стіни до наступного віддаленого кута. Після зачищення дальнього кута, боєць просувається в центр кімнати і звідти обстежує протилежний бік кімнати, де перебуває його напарник. Після того як кімната зачищена, бійці доповідають голосно «Чисто!». Якщо ситуація несприятлива для цього, то доповідь задля забезпечення безпеки групи можна не озвучувати. Увесь процес, від початку й до кінця, триває зазвичай кілька секунд.

Іл. 9.11. Зачищення кімнати

Знання методики, як правильно входити в кімнату, може допомогти вам вижити в умовах ближнього бою. Також пам’ятайте, що якщо зовні будівлі є група прикриття, то штурмова група повинна заздалегідь виразно попередити про те, що вона «виходить» з будівлі, для того щоб уникнути випадкового відкриття вогню по своїх.

1. У ролі командира бойової групи, поуправляйте пересуванням солдатів групи на полі бою в складі «двійки», «трійки».

2. Виконайте роль командира бойової групи: покеруйте діями бойової групи за допомогою сигнальних жестів, які позначають: а) певні дії; б) сигнальні числа. 3. Об’єднайтесь у «бойові групи» і змоделюйте зіткнення з групою супротивника на близькій дистанції. 4. Об’єднайтесь у «штурмові групи» і повправляйтесь у пересуванні такими способами: а) «гак»; б) «хрест». 5. Об’єднайтесь у «бойові групи» і повправляйтесь у пересуванні: а) на «полі бою», використовуючи жести; б) під час «зачищення кімнати».

§ 17. ІНДИВІДУАЛЬНІ ДІЇ СОЛДАТА ТА ВЗАЄМОДІЇ У СКЛАДІ ДВІЙОК І ГРУП

Чинні нормативні акти з військових питань не містять норм щодо видів носіння зброї (наприклад, автомата), зазначених у заголовку. У Стройовому статуті ЗСУ знаходимо лише три положення автомата – «на ремінь», «на груди», «за спину».

Види носіння зброї

Як показує практика, статутні види носіння зброї можуть не використовуватись під час безпосередньої участі солдата у воєнних діях. У цих випадках військові пропонують інші види носіння зброї, які дозволяють швидко приготуватись до стрільби й результативно її вести. Ці види носіння автомата в бойових умовах інколи потребують застосування спеціальних (не штатних) ременів, які називають тактичними ременями. На фото містяться зображення, що ілюструють вільне, тактичне та в момент наближення до цілі носіння автомата.

◄ ПЕРЕСУВАННЯ ОДИНОЧНОГО БІЙЦЯ НА ПОЛІ БОЮ ►

Способи пересування солдата на полі бою заздалегідь передбачити практично неможливо. Зазвичай вони визначаються характером місцевості, діями противника і завданням, яке виконує конкретний солдат. Пересування на полі бою під час дій у пішому порядку може здійснюватися прискореним кроком або бігом (у повний зріст чи пригнувшись), перебіжками і переповзанням.

Прискорений крок або біг

Ділянки місцевості, приховані від спостереження противника і такі, що не прострілюються його вогнем, долаються прискореним кроком або бігом. Пересування прискореним кроком у повний зріст застосовується в ході атаки і наступу далеко від противника або на місцевості, де виключено спостереження противником (ліс, високий чагарник, лощина, яр, зворотні схили висот тощо). Пересування прискореним кроком пригнувшись застосовується для прихованого переміщення по місцевості з невисокими укриттями (низький чагарник, висока трава, канава тощо), по траншеях і ходах сполучення. Біг (повільний, швидкісний і в середньому темпі) може застосовуватися під час атаки противника, а також для подолання окремих ділянок місцевості. Швидкісний біг на повний зріст або пригнувшись застосовується при перебіганнях, при вибіганні з укриттів до бойових і транспортних машин.

Перебіжки

Відкриті ділянки місцевості, які обстрілюються противником, долаються перебіжками пригнувшись. Перебіжка починається з положення лежачи за командою (сигналом) командира відділення (старшого бойової групи) або самостійно. Перед початком перебіжки потрібно заздалегідь вибрати позицію (укриття), яка повинна забезпечити захист від вогню противника. Довжина кожної перебіжки в середньому повинна становити 20-40 кроків. Що більше відкрита місцевість, то швидшою і коротшою повинна бути перебіжка. Вона здійснюється стрімко, у напрямку місця зупинки, що міститься на відстані 1-2 м від обраної позиції (укриття). Перед початком перебіжки необхідно уважно оглянути місцевість та оцінити варіанти подальших дій. Досягнувши місця зупинки, потрібно з розгону лягти на землю й перекотитися (переповзти) на обрану позицію та приготуватися для ведення вогню. Зачекавши 5-10 с, потрібно в такому самому порядку перебігти до наступного місця зупинки і так доти, доки не буде досягнуто зазначеного командиром рубежу. Відділення, група або окремі солдати, що залишилися на місці, а також ті солдати, що вже висунулися після перебіжки на вказаний рубіж (зупинку), своїм вогнем підтримують тих солдатів, що перебігають. З однієї вогневої позиції вести вогонь тривалий час не можна, її треба частіше міняти. У ході ведення вогню солдат повинен уміти відшукати нову відповідну позицію (укриття) і за можливості приховано висунутися до неї.

Взвод може здійснювати перебіжки по одному або по відділеннях, а відділення – по одному, по бойових групах або одночасно всім складом.

Переповзання

Переповзання застосовуються для непомітного зближення з противником і прихованого подолання відкритих ділянок місцевості, що перебувають під наглядом або обстрілом противника.

Які перед перебіжкою, перед переповзанням необхідно намітити шлях переміщення і укриті місця для зупинки. В умовах застосування противником «мін-розтяжок» необхідно перед переповзанням застосовувати саперну «кішку» на шнурі, яка з положення лежачи викидається вперед по шляху переповзання та підтягується до себе, приводячи в дію детонатор встановлених мін. Під час застосування «кішки» в зоні ураження міни не повинні перебувати солдати свого підрозділу.

Саперна «кішка» для мін

Переповзання напівкарачки

Переповзання по-пластунськи

Переповзання на боці

Залежно від обстановки, висоти рослинного покриву і наявності укриттів переповзання може здійснюватися по-пластунськи, напівкарачки і на боці.

Переповзання на боці застосовується зазвичай при пересуванні по снігу або на піщаній місцевості, при переповзанні з кулеметами, при підносі боєприпасів, доставці їжі і при винесенні поранених з поля бою.

◄ ВИКОРИСТАННЯ УКРИТТЯ НА ПОЛІ БОЮ ТА РЕЛЬЄФНОСТІ ПОВЕРХНІ ЗЕМЛІ ►

Місцевість відчутно впливає на бойові дії. Вона може як підвищувати, так і зменшувати бойові можливості військ.

Поле бою містить нерівності рельєфу, кущі, рови, ями, дерева, пеньки, споруди тощо. Крім того, на території, де проходять збройні сутички, є воронки від розривів снарядів, мін та бомб. Усі ці об’єкти можуть стати у пригоді бійцю як надійні укриття від ворожого вогню та вигідні позиції для стрільби. Існують перевірені на практиці рекомендації щодо особливостей використання укриттів на полі бою та рельєфу місцевості.

Вище вже зазначалося, що лягати на землю після чергової перебіжки краще не за укриття, а поряд з ним на відстані 1-2 м і потім заповзати за нього. Перед здійсненням чергової перебіжки слід відповзти від укриття. Залишати укриття рекомендується іншим шляхом, ніж той, яким рухався солдат до укриття. Це потрібно для того, щоб ворог не зміг визначити місце появи бійця, а відповідно не мав змоги заздалегідь прицілитись у це місце.

Відповзати краще вправо. Це пояснюється відхиленням куль зброї ворожого стрільця за рахунок деривації (про деривацію згадувалось вище) вправо від нього. Узагалі ж напрямок деривації збігається з напрямком нарізів ствола. Оскільки в більшості сучасних зразків стрілецької зброї нарізи йдуть зліва-угору-направо, деривація кулі також відбувається у правий бік. Лише в японській стрілецькій зброї напрям нарізання ствола і, відповідно, напрям деривації лівий.

Якщо якась ділянка місцевості не має укриттів від ворожих куль, а лише забезпечує укриття від ворожого спостереження або ж противник дуже близько, необхідно після падіння на землю після перебіжки завмерти і не рухати головою, бо це дуже помітно.

Не слід моментально виконувати команду про зупинку в тому місці, де її отримав солдат, якщо воно може його демаскувати. Необхідно зайняти найближче укриття, яке буде зручним для ведення вогню і забезпечить непомітність подальшого переміщення.

Якщо під час перебіжок способом «від укриття до укриття» несподівано солдат потрапляє під ворожий вогонь, не слід будь-що добігти до чергового укриття. Краще відразу впасти на землю і щільно до неї притиснутися.

Не варто користуватися надто очевидними і легкодоступними укриттями. Адже про ці місця може знати ворог і завчасно їх замінувати або ж добре прицілити на них свою зброю. Можуть бути випадки, коли противник сам обладнає такі псевдоукриття, щоб заманити і знищити атакуючих.

Формуємо компетентності

Поміркуйте над ситуацією. Стрілець-правша (прикладає приклад автомата до правого плеча) ховається від ворожих куль за будинком, час від часу відкриваючи вогонь з автомата в бік ворога з-за його рогу. З-за якого рогу будинку вести стрільбу для нього безпечніше?

◄ НАНЕСЕННЯ ГРИМУ ►

Установлено, що з усіх відкритих частин тіла обличчя найчастіше демаскує солдата як удень, так і вночі. Отож виникає потреба в маскуванні його та інших відкритих частин тіла.

Правильно замасковане обличчя важко розгледіти вже на відстані кількох десятків метрів. На практиці для маскування часто використовують грим, який наносять спеціальними фарбами, а за їх відсутності можна користуватися деякими підручними засобами, наприклад вологою глиною та деревним вугіллям. Перед використанням цих засобів рекомендується нанести на обличчя мильний розчин. Перед користуванням фарбами потрібно перевірити шкіру на алергічні реакції. Для цього фарбу наносять на тильний бік кисті та спостерігають за станом шкіри протягом кількох годин. Не повинно виникати свербіння або почервоніння.

Зазвичай, щоб правильно нанести грим, солдати допомагають один одному перед початком операції. Частини тіла, які блищать, – лоб, вилиці, ніс, вуха та підборіддя – фарбують у темні кольори, а затінені ділянки обличчя – навколо очей, під носом і під підборіддям – у світлі відтінки. Крім обличчя, грим наносять і на відкриті частини тіла: задню частину шиї, руки.

Двоколірний грим найчастіше наносять випадковим чином. Долоні рук зазвичай не маскують. Однак, якщо вони використовуються як інструмент передачі певних сигналів, їх також маскують гримом. Двоколірний грим випускають у вигляді двобічного невеликого тубуса, у якому міститься фарба (крем), наприклад, з одного боку коричневого кольору, з другого – зеленого. Таким засобом зручно користуватися і в темноті, почергово відкриваючи кришки з кожного боку. Є також спеціальні коробки (бокси) із дзеркальцем усередині й фарбами трьох кольорів. Спеціалісти радять, як варіант, наносити камуфляж для маскування обличчя влітку в зоні лісостепу в такій послідовності:

1. Розпочинати потрібно з місць навколо очей, але не в безпосередній близькості до них. Потім слід переміститись до скронь, місць, де починає рости волосся на голові, пізніше нанести фарбу під носом і під нижньою губою. Оскільки це затінені місця, слід використовувати світлі фарби (мал. 1).

2. Частину обличчя між носом та щоками слід розфарбовувати симетрично. Далі нанести фарбу на обидві частини підборіддя або поруч із кутиками губ. У центрі лоба слід використовувати помірні кольори, наприклад помірно зелений або зеленувато-жовтий (мал. 2).

3. У безпосередній близькості біля очей, навколо щік і на підборідді слід використовувати чорний колір (мал. 3).

4. За допомогою пальців потрібно розтерти всі розфарбовані місця на обличчі так, щоб один колір плавно переходив в інший (мал. 4).

Термостійка камуфльована стрічка багаторазового використання

Маскування зброї за допомогою «кошлатої» камуфляжної стрічки

Маскування

◄ МАСКУВАННЯ ЗБРОЇ ►

Окрім маскування відкритих частин тіла бійця, використовується маскування зброї. Для цього її фарбують за допомогою аерозольних балончиків. Найчастіше фарбу наносять безпосередньо на місцевості з урахуванням її візуальних особливостей. Після закінчення застосування зброї фарбу змивають мильним розчином або розчинником.

Крім фарбування, для маскування стрілецької зброї також застосовують чохол із тканини або обмотування нерухомих частин зброї камуфльованою тканиною, бинтом, спеціальною термостійкою камуфльованою стрічкою багаторазового використання.

Хороший маскувальний ефект можна отримати від обмотування зброї так званою кошлатою камуфляжною стрічкою, яка повинна бути виготовлена з бавовняно-паперової тканини. Натомість синтетична тканина може розплавитись від гарячого ствола зброї.

◄ ПОНЯТТЯ ПРО ВОГНЕВУ ПОЗИЦІЮ В ОБОРОНІ ►

Оборона здійснюється з метою відбиття наступу переважаючих сил противника, завдання йому максимальних втрат, утримання важливих районів (об’єктів) місцевості та створення сприятливих умов для переходу в наступ. В обороні вогонь є основним засобом ураження і знищення противника. Під час ведення оборонного бою кожен солдат, уміло використовуючи свою зброю, властивості місцевості і загородження, здатний успішно знищити живу силу противника, а також його танки та інші броньовані машини, що наступають. Тому в обороні велику увагу слід приділяти вибору та обладнанню вогневої позиції.

Вогнева позиція — ділянка місцевості, зайнята або підготовлена до зайняття вогневими засобами для ведення вогню. Солдат не має права залишати займану позицію без наказу командира.

Розгляньмо вогневу позицію механізованого відділення. Воно обороняє бойову позицію фронтом до 100 м, на якій обладнуються основні і запасні (тимчасові) позиції для вогневих засобів, що дають змогу разом із сусідніми відділеннями знищувати противника вогнем перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу.

На позиції відділення насамперед розчищають місцевість для поліпшення спостереження і ведення вогню, послідовно викопують одиночні (парні) окопи (окопи для автоматичних гранатометів, протитанкових ракетних комплексів) і окоп для БМП (БТР). На бойовій позиції відділення стрільці, кулеметники і гранатометник розташовуються так, щоб усі підступи до неї перед фронтом і на флангах були під дійсним, особливо фланговим і перехресним, вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядалися і прострілювалися.

Вогнева позиція відділення

В окопах для стрільців, гранатометників, кулеметників обладнують протиосколкові козирки, потім окопи з’єднують між собою траншеєю, яку доводять до повного профілю, а якщо ґрунт нестійкий, стінки її підсилюють і з’єднують суцільною траншеєю з позиціями сусідніх відділень. Для особового складу обладнують перекриту щілину або бліндаж.

В окопі для БМП викопують окоп з протиосколковим козирком для протитанкового ракетного комплексу. Потім копають окоп на запасній (тимчасовій) вогневій позиції для БМП (БТР) і хід сполучення до нього.

На позиції відділення обладнують бліндаж, ніші для боєприпасів і проводять інші роботи, що стосуються його бойового і господарчого вдосконалення з метою забезпечення тривалого перебування особового складу в обороні.

Місце командира відділення, як правило, обладнують на позиції в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю, противником і сигналами командира взводу.

На позиції відділення можуть розташовуватися вогневі засоби старших командирів.

◄ ВИМОГИ ДО ВИБОРУ МІСЦЯ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ВОГНЮ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ ►

Якщо командир не зазначив вогневу позицію, солдат вибирає її самостійно. Вона повинна мати хорошу оглядовість та обстріл у потрібному напрямку, бути зручною для стрільби, укривати вогневий засіб (стрільця) від спостереження противника, виключати наявність у секторі стрільби мертвих просторів і забезпечувати проведення маневру. Обираючи вогневу позицію, широко використовують воронки, канави, насипи, а також різні місцеві предмети (дерева, каміння, пеньки, кущі тощо). Якщо попереду обраної вогневої позиції є висока трава, кущі, купини, що заважають спостереженню і стрільбі, їх слід прибрати або вибрати іншу вогневу позицію.

Перш ніж розпочати обладнання позиції, необхідно швидко вивчити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, які противник може використати для непомітного наближення.

Місце розташування вогневої позиції має відповідати таким основним вимогам:

• забезпечувати хорошу оглядовість та обстріл місцевості попереду фронту на відстані мінімум 400 м, оглядовість і обстріл підступів до сусідніх позицій;

• сприяти маскуванню вогневої позиції, завдяки чому значно зменшується ефективність вогню противника;

• забезпечувати максимально приховане сполучення з тилом і з сусідніми вогневими позиціями;

• сприяти виконанню робіт щодо влаштування і обладнання вогневої позиції.

Під хорошим обстрілом розуміють відсутність мертвих просторів у межах сектора обстрілу. Найкращу оглядовість та обстріл підступів до вогневої позиції забезпечує її розташування на схилі пагорба, зверненого в бік противника. При розташуванні позиції біля підніжжя схилу забезпечується настильність вогню, за якої цілі вражаються на всьому шляху польоту кулі.

Розташування вогневої позиції біля топографічного гребеня висоти зазвичай відкриває оглядовість на великі відстані, але обстріл без мертвих просторів, як правило, можливий лише на короткі дистанції.

З точки зору обстрілу найбільш зручним місцем розташування вогневої позиції вважається бойовий гребінь. Бойовий гребінь – це лінія на передньому (зверненому в бік противника) схилі височини, з якого можливий обстріл до підошви схилу без мертвих просторів.

Забороняється вибирати і займати вогневу позицію на гребнях висот, перед місцевими предметами, на тлі яких буде чітко видно силует стрільця.

◄ ПОСЛІДОВНІСТЬ ОБЛАШТУВАННЯ І МАСКУВАННЯ ОКОПУ ДЛЯ СТРІЛЬБИ ЛЕЖАЧИ ►

Облаштування окопу для стрільби з автомата лежачи проводиться малою піхотною лопатою. Зайнявши місце для стрільби, необхідно покласти автомат праворуч від себе на відстані витягнутої руки так, щоб у будь-який момент його можна було використовувати для ведення вогню по противнику. Повернутися на лівий бік і витягнути рукою лопату із чохла. Обхопити держак двома руками і ударами «на себе» підрізати дерен або верхній ущільнений шар землі, позначивши спереду і з боків межі виїмки. Перехопити лопату і ударами «від себе» зняти дерен, поклавши його спереду або вбік, і приступити до викопування окопу.

Викопуючи окоп, полотно (лоток) лопати слід врізати в землю не прямовисно, а навскіс. Землю викинути спочатку вперед, а потім убік, утворюючи бруствер, який забезпечує захист від куль (пробивальність кулею не затрамбованого ґрунту й піску становить до 70 см). Голову потрібно тримати якомога ближче до землі, не припиняючи спостереження за противником. Досягнувши потрібної глибини в передній частині виїмки окопу, відсунутися назад і продовжити викопувати її до потрібної довжини, щоб можна було вкрити тулуб і ноги.

Бруствер окопу ущільнюють кількома ударами лопатою плазом. Викопаний для стрільби лежачи окоп маскують під навколишню місцевість. Для цього використовують дерен, ґрунт і траву, що оточують окоп, а взимку – сніг. Від повітряного спостереження солдат в окопі маскується травою, гілками або використовує маскувальну сітку.

Одиночний окоп для стрільби з автомата лежачи: 1 – сектор обстрілу; 2 – бруствер (розміри в сантиметрах)

Викопування лопатою окопу в кам’янистому ґрунті утруднене. Тому, обираючи місце для стрільби, щоб полегшити окопування, солдат використовує наявні на місцевості великі камені (валуни) і воронки від снарядів. Глибина окопу в такому ґрунті для стрільби лежачи буде невелика – 10-15 см. Бруствер насипають заввишки 25-30 см, і здебільшого попереду окопу через брак землі. На влаштування бруствера йдуть камені, грудки ґрунту з місця окопу. Бруствер з каменю, щоб не було розльоту кам’яних осколків при попаданні в нього куль, обов’язково присипають зверху шаром землі.

Послідовність викопування одиночного окопу для стрільби з автомата лежачи

При окопуванні в пустельних степах, де огляд і обстріл місцевості не обмежений, солдат може викопати безбрустверний окоп. При влаштуванні такого окопу землю з нього насипають у вигляді бруствера на деякій відстані від місця викопування окопу. Це сприяє хорошому маскуванню окопу і солдата, відволікає від нього вогонь противника, змушуючи останнього стріляти по помилковому брустверу. Узимку більш ніж будь-коли солдат, самоокопуючись, повинен уміло користуватися захисними властивостями місцевості й засобами маскування (білими маскувальними костюмами). Спочатку на місці окопу солдат очищає сніг до самої землі. Потім він насипає перед собою невисокий горбок зі снігу, тобто створює маску, що приховує його від спостереження противника, після чого за допомогою лопати розпушує ґрунт і викопує окоп. Викопану землю солдат негайно маскує шаром чистого снігу.

Після завершення обладнання та маскування окопу лопату слід заховати в чохол.

◄ ВИБІР МІСЦЯ ДЛЯ ВЕДЕННЯ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ►

Спостереження – один зі способів розвідки наземного і повітряного противника. Воно ведеться в усіх видах бойових дій. Для ведення спостереження у відділенні призначається спостерігач із числа солдатів. У нього може бути прилад спостереження, наприклад бінокль чи прилад нічного бачення.

Отримавши наказ від командира відділення, спостерігач усвідомлює: орієнтири та умовні найменування місцевих предметів; сектор (смугу, напрямок, район, об’єкт) спостереження; відомості про противника і свої підрозділи; де вибрати місце для спостереження і як його обладнати та замаскувати; на що звернути особливу увагу; порядок доповіді про результати спостереження і сигнали оповіщення про повітряного противника.

Умовне найменування місцевих предметів застосовується для полегшення орієнтування на місцевості, на якій є багато однотипних предметів. Підбирається умовне найменування відповідно до якої-небудь характерної ознаки даного місцевого предмета, наприклад, поле «Жовте», ліс «Темний», гай «Фігурний», висота «Кругла». Усвідомивши отриману задачу, спостерігач обирає місце для спостереження, якщо воно не було вказане, і займає його. Після цього він визначає відстань до орієнтирів і характерних місцевих предметів у призначеному секторі, не припиняючи спостережень за противником.

Вибір місця для спостереження

Місце для спостереження зазвичай вибирається поблизу командира, щоб мати можливість голосом доповідати про результати спостереження. Воно повинне забезпечувати хороший огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати зручні підходи. Спостерігачеві необхідно розташовуватися так, щоб можна було якнайбільше бачити й чути, водночас залишаючись невидимим для супротивника.

Не рекомендується розташовуватися для спостереження на гребнях висот, вершинах пагорбів і курганів, поблизу місцевих предметів, які окремо розміщені (дерево, кущ, будова, міст, перехрестя доріг тощо). Вони можуть бути орієнтирами ворога і привернути його увагу. Якщо виявиться, що окремий предмет дуже зручний для спостереження, то розміщуватися біля нього краще з тіньового боку. В окопі, воронці або канаві треба розташовуватися так, щоб іззаду були насип, бугор або кущ, на тлі яких голова спостерігача була б непомітна. На малюнку на с. 146 показано правильне і неправильне розташування спостерігача поблизу місцевих предметів.

Основним місцем укриття спостерігача від вогню противника є окоп. Тому треба за першої ж нагоди викопати його й замаскувати. Під час обладнання окопу не можна ні на мить припиняти спостереження за противником і потрібно бути в готовності до негайного відкриття вогню. Для маскування використовують підручні матеріали, які за своєю формою і забарвленням не змінюють загального тла місцевості, прилеглої до місця спостереження.

◄ СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ДАЛЬНОСТІ ДО ОРІЄНТИРІВ ►

Під час спостереження, а також ведення вогню по противнику потрібно вміти визначати відстані до цілі та різних предметів на місцевості (орієнтирів).

Окрім окомірних способів, відстань до місцевого предмета, якщо відомо його розміри, можна визначити за допомогою тисячних. Що таке тисячна?

Тисячна – це одиниця вимірювання кутів, що застосовується в артилерії і являє собою 1/1000 частку радіана.

Уявити кут в одну тисячну можна так. Подумки розділіть точками коло на 6000 рівних частин. Із центра кола проведіть два радіуси до сусідніх точок. Утвориться центральний кут, який опирається на дугу, що дорівнює 1/6000 частині довжини кола. Цей кут називається «тисячна», або «поділка кутоміра». Довжина дуги, на яку спирається тисячна, приблизно дорівнює 1/1000 радіуса кола.

Тисячна (збільшено)

Сітка бінокля: маленька поділка дорівнює 5 тисячним, велика – 10 тисячним

Тисячною зручно користуватися у стрілецькій справі і при спостереженнях за противником.

Можна собі уявити, що стрілець (спостерігач) перебуває в центрі цього кола, R є дальністю стрільби (відстань до предмета спостереження), а довжина дуги є висотою чи шириною предмета або цілі (при малих кутах довжина дуги мало відрізняється від довжини хорди).

Використовуючи поняття тисячної, можна легко переходити від кутових одиниць до лінійних і навпаки. Адже довжина дуги, яка відповідає одній тисячній, на всіх відстанях дорівнює одній тисячній довжини радіуса, який у нашому прикладі дорівнює дальності стрільби (відстані до предмета спостереження).

Наприклад, на дальності стрільби 1000 м куту в одну тисячну відповідає довжина дуги 1 м (1000 м 1000), на дальності стрільби 300 м – дуга 0,3 м (300 м:1000), на дальності стрільби 500 м куту в дві тисячні відповідає дуга 1 м (500:1000 • 2).

Для виведення загальних залежностей уведемо такі позначення:

К – кут, під яким стрільцю (спостерігачу) видно предмет у тисячних;

В – висота (ширина) предмета в метрах;

R – дальність стрільби в метрах (відстань до предмета спостереження).

Тоді, користуючись останнім прикладом, можна записати такі формули:

Формули (1), (2), (3) називаються формулами тисячної і мають широке застосування в стрілецькій практиці, бо дозволяють, як зазначалось, швидко та легко переходити від лінійних до кутових величин і навпаки.

Кутову величину предмета в тисячних можна визначити за допомогою польового бінокля або іншого спеціального приладу спостереження. У полі зору бінокля є кутомірна сітка, яка, своєю чергою, має взаємно перпендикулярні кутомірні шкали. Величина однієї великої поділки шкали відповідає 10 тисячним (0-10), малої – 5 тисячним (0-05) (див. мал. на с. 147). У разі відсутності приладів спостереження кутові величини можна визначити за допомогою підручних предметів (олівця, сірникової коробки, пальців руки тощо). Для цього потрібно запам’ятати їх значення в тисячних. Кутові величини цих предметів при віддаленні їх від ока спостерігача на відстань витягнутої вперед руки (близько 50 см) наведено в таблиці 7.

Таблиця 7

Назва предмета

Розмір у тисячних

Товщина великого пальця руки

Товщина вказівного пальця руки