Походження назви міста Сортавала, подорож по Карелії

Походження назви міста Сортавала
Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона відносить до цього часу (1617 рік) заснування міста Сортавала. У фінських же джерелах називається пізніша дата (1632-1646 роки). Повідомляється також, що тоді в ньому налічувалося трохи більше 50 жителів. Вирішальним фактором народження міста, безумовно, були вигідні водні шляхи Ладозького озера, розвиток широкої торгівлі.

Тут доречно сказати і про походження назви Сортавала. Є припущення, що в основі назви лежить фінський дієслово sortaa – пригнічувати, гнобити, поневолювати, або – пащу, гинути. Допускається можливість походження цієї назви і від найдавнішого карельського (фінського) особистого імені Sortava.

місто Сортавала Фото www.13aborigen.ru

Він знайшов більше десятка різних пояснень назв міста.
Е. А, Левашов, досліджуючи дипломатичні документи з приводу порушення угоди про російсько-шведської кордоні, виявив чи не перша письмова згадка топоніма Сортавала, що відноситься до 1468 році. Ось воно: «Також не повинно завдавати ніякої шкоди в Сортавале (Sortawala, Sortewala). ». Текст переведений з нижньонімецького мови – державної мови тодішньої Швеції.
Найраніший джерело, реєструючий цей топонім російською мовою, – «Переписна окладная книга Водской пятіни» Новгорода, складена в 1500 році, де читаємо: «В Сердовольском ж цвинтарі волості монастирські. Волость Спаська Валаамського монастиря в Сердоволе ».
Тут, до речі, доречно навести цитати ще одного шведського документа 1642 року мова йде про час заснування міста: «Близько Сортавали (Sordavalla, Sorde-valla) заснувати місто на тій підставі, що туди слід перевести торгівлю південних і північних цвинтарів», «Сер -доволя (Serdovola), яка зазвичай пишеться і називається Сортавала (Sordavalla, Sordevalla), – це маленьке містечко в Кексгольмського лене ». Документи підтверджують старовинне російське назва поселення і паралельне побутування двох мовних варіантів карельського і російського: Сортавала і Сердоволя.

Е. А. Левашов вважає, що Сортавала – слово карельське, споконвічно місцеве, оскільки в XV столітті, коли воно виникло, шведського населення в Північному Приладожье ще не було, і що сталося воно, мабуть, від якихось особливостей рельєфу місцевості , які зараз вже важко встановити; так що значення слова втрачено.
Сердоволя – пристосоване до російській транскрипції Сортавала. Але оскільки воно не мало ніякого сенсу, російські переінакшили його в зрозуміле їм слово «Сердоболь», що в давньоруській мові означало «родич», «племінник», тобто людина, за якого болить серце (його збірна форма «жалісливий -« рідня » , «рідні», «рід»; згадайте існуючу ще і зараз слово «жалісливий»).
Можна припустити, що зміна назви відбулася не в Північному Приладожье, де топонім Сортавала- Сердоволя сприймався як єдиний, хоча і різномовний, а десь далеко, в російському середовищі. Не випадково вперше назва «Сердоболь» зустрічається в царському указі, надісланому з Москви (1620 г.): «. приходив з-за кордону, з Корельского повіту сердобольского цвинтаря селянин Гордюшка Іванов. »
Поняття «Сердоболь» тим більше прижилося в мові, що територія, їм позначається, неодноразово піддавалася нападам шведів, розорялися ними; вона як би ототожнювалася з людиною, за якого болить серце.
Таким чином, на думку Е. А. Левашова, виникає історичний ланцюжок Сортавала – Сердоволя – Сердоболь. Це вже щось протилежне гіпотезі А. Н. Казакова.

Існують також різні легенди і перекази щодо назви Сортавали. У багатьох з них переважають релігійні мотиви. Так, по одному з переказів слід, нібито злі духи, вигнані ченцями з острова Валаам, переселилися на материк в містечко, яке жителі стали називати Сортанвалта (фінське sorta – з російського «чорт», valta – влада). Інша легенда розповідає, що назва народилася з заклинання ченців: «чорт вали!» Або «чорт валяй!»
Одним словом, відомості про дату заснування міста і про походження його назви суперечливі. Подальші дослідження, можливо, дадуть відповідь на ці питання.

Навігація по публікаціям

Схожі статті

§ 8. Середньовічне місто

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: як виникали середньовічні міста; які люди жили в середньовічних містах і чим вони займалися; як міста отримували самоврядування; хто такі «бюргери», «патриціат», «плебс», «майстер», «підмайстер», «учень», «міняйло»; що таке «цех», «гільдія», «Ганза», «лихварство», «вексель», «комуна», «магдебурзьке право».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Чим місто в Стародавньому світі відрізнялося від інших поселень? 2. Як виникали міста в Стародавньому світі? 3. Яким був склад населення міст Стародавнього світу? Чим займалося населення?

1. Виникнення середньовічних міст. Після загибелі Західної Римської імперії життя в її містах занепало.

У X—XI ст. у Західній Європі почалося відродження деяких старих античних і виникнення нових міст. Відновлення міського життя насамперед зумовили економічні процеси, зокрема розвиток сільського господарства. У селян поступово виникав надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. У свою чергу, ремісники вже не встигали займатися сільським господарством, це тільки відволікало їх від основної роботи. Зрештою ремісництво відокремилося від сільського господарства.

Найбільша кількість міст у середньовічній Європі була в Італії (половину населення країни складали жителі міст) і Фландрії (2/3 населення — городяни). Середньовічні міста зазвичай були невеликими — 1—3 тис. жителів. Населення лише декількох міст у Європі досягало 100 тис. осіб (Кордова, Севілья, Париж, Мілан, Венеція, Флоренція). Столиця Візантії — Константинополь — у періоди розквіту налічувала 300—400 тис. осіб.

Для збуту своєї продукції ремісники селилися в безпечних місцях, де збиралися значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, на річкових переправах, під стінами замків тощо. Поступово тут формувалися постійні поселення ремісників. Разом із ними оселялися торговці й представники інших спеціальностей, потрібних городянам.

Обов’язковими складовими середньовічного міста були кам’яні захисні стіни, собор, ринкова площа. Також у містах могли розташовуватися укріплені палаци-фортеці феодалів, монастирі. Плану забудови середньовічного міста, на відміну від античних, як такого не було. Міста розбудовувалися концентричними колами від центру — фортеці або ринкової площі. Вулиці були вузькими, не освітлювалися, тривалий час не мали бруківки й каналізації.

Будинки стояли досить тісно й мали два-три поверхи. Біля будинків розташовувалися сади й городи, у дворі тримали худобу та птицю. За стінами міста жителі мали земельні ділянки й виноградники.

Вулиця середньовічного міста. Сучасний малюнок

• Яку інформацію про вулиці середньовічного міста можна отримати за ілюстрацією?

2. Населення міст. Основну частину городян у німецькомовних містах складали бюргери, в італомовних — пополани, у франкомовних — буржуа. Вони були повноправними жителями міста, займалися торгівлею та ремеслом. Одні виробляли й торгували речами, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи та продаючи багато товарів. Крім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м’ясники, пекарі, тобто ті, що були зайняті у сфері обслуговування.

Сеньйорам і їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті. Вони разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші верстви міського населення називали плебеями (плебс). У різних містах плебеї складали від 20 до 70 % населення.

Як правило, населення міст поповнювалося за рахунок вихідців із сіл, які тікали від своїх сеньйорів. Якщо такий утікач прожив у місті рік та один день, він ставав вільним. У деяких міських документах навіть зазначалося: «Міське повітря робить вільним».

Бюргери (від нім. Burg — фортеця) — вільні повноправні городяни в німецькомовних країнах, у франкомовних — буржуа, в італомовних — пополани.

Патриціат — група сімей, що становила найзаможнішу привілейовану частину населення середньовічних міст Західної Європи, правляча верхівка міста.

Плебеї (плебс) — нижча, найбідніша верства міського населення.

3. Цехи. Майстерня ремісника. Середньовічні міста розвивалися насамперед як центри ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники виготовляли продукцію лише на продаж. Виробництво товарів розташовувалося в майстерні на першому поверсі помешкання ремісника. Усе виготовлялося вручну за допомогою простих знарядь праці одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня була й крамницею, де ремісник продавав вироблені ним речі.

Склад населення середньовічного міста в Європі

Обмежений попит на товари ремісничого виробництва призводив до суперництва між майстрами.

Із часом ремісники почали об’єднуватися в цехи — замкнені організації ремісників однієї спеціальності в межах одного міста, створені з метою усунення суперництва і взаємодопомоги ремісників.

Перші цехи в середньовічній Європі виникли в X ст. в Італії, а у Франції, Англії та Німеччині — в XI—XII ст. Наприкінці XIII ст. в Парижі працювало понад 130 цехів, що об’єднували близько 5 тис. ремісників.

Члени цеху допомагали одне одному опановувати нові способи ремесла, але при цьому охороняли свої секрети від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху були приблизно в однакових умовах. Вводилися правила: скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників мати. Порушників виключали із цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також був суворий контроль за якістю виробів.

Середньовічний ремісник-слюсар за роботою. Середньовічний малюнок. 1451 р.

• 1. Як працював середньовічний ремісник-слюсар? 2. Які знаряддя праці він використовував?

До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову й раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважалися, а отже, не мали привілеїв і права відкривати власну справу. Щоб стати майстром, підмайстер мав досконало оволодіти своєю спеціальністю, пройти випробування та створити виріб, який би засвідчував його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». Нижче підмайстра були учні, яких ще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували роль прислуги. Якщо навчання проходило успішно, учень міг стати підмайстром.

Крім виробництва, цехи організовували життя та побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, разом відзначали свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, люди з каліцтвом. У разі облоги міста члени цеху під власним прапором утворювали окремий бойовий підрозділ, який мав обороняти певну ділянку стіни або вежі.

Із часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Прагнучи позбутися суперництва, цехи обмежували доступ нових членів. Членами цеху могли стати тільки сини або інші близькі родичі майстрів. Із часом цехи почали гальмувати розвиток ремесла.

4. Торгівля. Лихварі та банкіри. Торгівля в басейні Середземного моря ніколи не припинялася навіть після загибелі Західної Римської імперії. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому базувалася європейська торгівля перших століть Середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали морем і річками. Недивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.

Емблема середньовічного ремісничого цеху. Сучасний малюнок

• Висловіть припущення, майстрів якої спеціальності об’єднував цех із такою емблемою.

Для захисту своїх інтересів купці об’єднувалися в гільдії. Згодом утворилися торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.

У Середні віки міжнародну торгівлю в Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями. У Північній Європі в басейні Балтійського й Північного морів торгівлею керував торговельний союз багатих міст, який дістав назву Ганза.

Гільдія (від нім. — корпорація) — у Західній Європі XII—XV ст. організація купців, що захищала інтереси своїх членів, домагалася для них правових і митних пільг.

Ганзейський союз, Ганза (Ганзея) — великий політичний та економічний союз торговельних міст Північно-Західної Європи, що виник у середині XII ст. До нього в цей час належало 130 міст. Проіснував до середини XVII ст. Фактичний центр союзу — місто Любек.

Основні торговельні операції здійснювалися на ярмарках — великих щорічних торгах, у яких брали участь купці з різних країн. На торгах місцевого значення з найближчих містечок і сіл звозили зерно, вино, тканини та інші товари. Сюди приїздили купці закуповувати товари, щоб везти їх далі. У XIII ст. найвідомішими були ярмарки на північному сході Франції.

Наприкінці XIII ст. генуезці відкрили морський шлях на північ Європи через Гібралтар. Це здешевило перевезення товарів і залучило до торгівлі північноєвропейські міста.

Будь-які значні грошові операції були неможливі без системи позичок. Поширилося лихварство. Людей, які позичали гроші за винагороду (під відсотки), називали лихварями.

У Середні віки основна частина платежів здійснювалася готівкою. У грошовому обігу було чимало золотих і срібних монет, які карбували в різних містах Європи та Азії. Тому в середньовічному суспільстві з’явилися міняйли. Крім обміну монет, вони контролювали і їхню якість, оскільки доволі часто траплялися фальшиві (із домішками неблагородних металів) і зіпсовані (вага монети не відповідала встановленій нормі) гроші.

У XIV ст. лихварі та міняйли стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й видавали кредити, тобто позичали гроші під відсотки. Розвинулася нова система розрахунків — векселями. Так, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, йому не було потреби їхати туди з готівкою. Він вносив необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримував вексель, який разом із замовленням відправляли до Венеції, і отримував там товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті. Банки й векселі дали поштовх розвитку торгівлі та промисловості.

Ярмарок. Середньовічна мініатюра

• Яку інформацію про середньовічні ярмарки в Європі надає мініатюра?

5. Міське самоврядування. Міста-комуни. Городянин — людина нового типу. Із виникненням міст з’явилася й система управління ними. Місто очолювала особа, призначена сеньйором, на землі якого розташовувалося місто, або обрана жителями міста. Виникаючи на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані сплачувати податок або відробляти повинності. Ремісники віддавали частину своїх виробів, купці сплачували товаром або грошима, інші працювали на панщині або виконували певну роботу. Жителів міст обтяжувала така залежність, і вони прагнули звільнитися від неї.

Боротьба міст за свободу та привілеї розгорнулася в XI—XIII ст. Для протистояння сеньйорам жителі міста об’єднувалися в союзи — комуни. Через повстання, подарунки королів, які боролися проти сеньйорів, або завдяки викупу міста домагалися права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Міста, які здобули самоврядування, називалися комунами. Перші комуни виникли в містах Північної Італії в XI ст. Поступово комунальний рух поширився всією Європою. Символом самоврядування стала ратуша — будівля, де розташовувався магістрат (орган міського самоврядування).

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при його погашенні.

Міняйло — особа, яка займалася обміном монет однієї держави на монети іншої в Середньовіччі.

Вексель — документ, за яким одна особа доручає іншій у певному місті виплатити третій особі певну (вказану) суму.

Комуна (міська) — самоврядне середньовічне місто, міська республіка.

Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших систем міського самоврядування доби Середньовіччя в Центральній Європі.

Наприкінці XII ст. в Німеччині почали формуватися різні системи міського самоврядування на основі традиційного судочинства й німецького звичаєвого права — нюрнберзьке, віденське, любецьке, магдебурзьке право та інші. Останнє набуло найбільшого поширення в Європі.

Магдебурзьке право на українських землях з’явилося в першій половині XIV ст. в містах Королівства Руського (Галицько-Волинської держави) за короля Данила та його наступників. У Закарпатті, яке перебувало у складі Угорщини, правителі надавали містам нюрнберзьке право.

Розвиток ремесла, торгівлі, банківської справи в середньовічних містах сприяв руйнуванню натурального господарства й розвитку нового — товарного. Жителі міст помітно відрізнялися від сільських не тільки заняттями. Вони були більш енергійними, покладалися переважно на свої сили. Городяни значно більше знали про навколишній світ. Темп їхнього життя був не таким спокійним, як сільський. Вони завжди поспішали, цінували час. Не випадково перший годинник виник саме в місті.

На українських землях від часів Середньовіччя збереглося прислів’я: «Що з возу впало — те пропало!». Вважалося, що товар, який впав із возу на землю, переходить у власність господаря цієї землі.

Запам’ятайте дати

• X—XI ст. — відродження давніх і поява нових міст у Західній Європі

• XI ст. — виникнення перших комун у містах Північної Італії

• Кінець XII ст. — поява магдебурзького права

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• У Х—XI ст. економічні процеси, що відбувалися в середньовічній Європі, обумовили відновлення давніх і появу нових міських центрів.

• Населення середньовічних міст було досить неоднорідним. За рівнем заможності та впливом на справи міста воно поділялося на групи.

• Основою розвитку середньовічних міст були ремесло й торгівля. Ремісники в містах об’єднувалися в цехи, а купці — у гільдії.

• У XI—XIII ст. у Європі набув поширення комунальний рух.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Словесний теніс».

Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в пари. Кожна пара отримує тему (один із пунктів параграфа). Один(-на) учень(-иця) ставить запитання, другий(-а) — відповідає та ставить своє запитання. Перемагає той(-а), хто надасть більше правильних відповідей. Запитання мають передбачати коротку відповідь («Перелічіть причини. », «Назвіть передумови/прояви/характерні ознаки. », «Що таке. », «Кого називали. », «Із яких груп складалося. » тощо).

2. Як виникали міста в середньовічній Європі? 3. Назвіть особливості складу населення середньовічного міста. 4. Охарактеризуйте розвиток ремесла в середньовічному місті. 5. Що відрізняло середньовічну торгівлю від торгівлі за попередніх часів? 6. Яке значення для розвитку середньовічної Європи мала боротьба міст за самоврядування?

7. У назвах багатьох європейських міст наявні однакові частини: «бург» (нім.) — фортеця, «хафен» (нім.) — гавань, «честер» (латин.) — табір, «фурт» (нім.) — брід, «бридж» (англ.) — міст. Деякі міста починаються з додатку Сен-, Сант-, Сан- (святий). Знайдіть такі міста на карті середньовічної Європи. 8. Покажіть на карті основні торговельні шляхи Середньовіччя. 9. Колективне обговорення. Чим середньовічні міста відрізнялися від міст Стародавнього світу?

10. Робота в малих групах. Використовуючи додаткові джерела, опишіть повсякденне життя в міському будинку, майстерні або крамниці (за вибором). 11. Робота в парах. Розв’яжіть історичні задачі: 1) Середньовічне німецьке місто Кельн виникло біля стін стародавнього римського міста. Старе й нове місто в цей час обнесли однією фортечною стіною. Однак історики переконані, що підстав вважати середньовічний Кельн наступником античного міста немає. Чому? 2) Доведіть, що з появою міст у середньовічному третьому стані відбулися суттєві зміни. На думку дослідників, саме городяни стали тим чинником, який руйнував уявлення тогочасних європейців про гармонійне поєднання трьох станів у середньовічному суспільстві. Поясніть, як ви це розумієте.

Практичне заняття за розділом II

Узагальнення за розділом II

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом II

§ 9. Соціально-економічний розвиток українських земель*

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: пояснювати, як відбувалося зростання магнатського володіння на українських землях; визначати основні наслідки розвитку фільваркового господарства; розповідати про розвиток українських міст; аналізувати зміни, які відбулися в цей час у становищі селян і міщан; пояснювати поняття і терміни «латифундія», «товарне виробництво», «загородники», «комірники».

1. Назвіть особливості економічного життя українських земель у першій половині XVI ст. 2. Коли було укладено Люблінську унію? 3. Якими були основні наслідки Люблінської унії для українських земель? 4. Що таке фільварок?

1. Зростання магнатського землеволодіння.

У першій половині XVII ст. на українських землях швидко зростало магнатське землеволодіння. До цього магнатів підштовхувало зростання на західноєвропейських ринках попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. У Галичині розташовувалися маєтності Потоцьких, Собеських, Даниловичів, Одровонжів та інших у формі «ключів» — кількох сіл і містечок, що управлялися як єдиний господарський комплекс. У 1629 р. в Брацлавському воєводстві 80 % усіх селянських і міщанських дворів належало 18 магнатам, у Волинському воєводстві 75 % селянських господарств перебувало в латифундіях магнатів. Саме на Волині розташовувалася «Острожчина» — володіння князів Острозьких. Крім цього, володіння К.-В. Острозького на початку XVII ст. були в Брацлавському, Київському, Руському, Сандомирському, Краківському, Берестейському, Мінському, Новогрудському, Вітебському та Віленському воєводствах. У них налічувалося 620 населених пунктів, серед яких було 38 міст. Проте найбільшими були волинські володіння князя.

* Параграф для поглиблення знань. Розглядається факультативно або за рахунок резервної години програми.

Магнат — у ряді країн Європи (зокрема в Речі Посполитій, Угорщині, на українських і білоруських землях) у ранньомодерну добу — великий землевласник, представник аристократичної верхівки суспільства.

Латифундія — велике приватне земельне володіння.

На Лівобережжі своїми розмірами вирізнялися маєтності Вишневецьких із центром у Лубнах. До «Вишневеччини», як називали її сучасники, наприкінці 30-х рр. XVII ст. входило 39,6 тис. селянських дворів, 56 міст і містечок. Усього у Вишневецьких, що мали також землі на Поліссі, Поділлі, Волині й Галичині, було майже півмільйона «підданих» — посполитих (селян) і міщан.

Великі земельні маєтності в інших місцевостях України мали також родини Збаразьких, Хоткевичів, Корецьких, Ружинських, Замойських та інших.

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, укладення вигідних шлюбів, заселення окраїнних територій, дарувань із боку королів. Права магнатів на володіння землями затверджувалися королівськими грамотами.

2. Поширення фільварків. Розвиток товарного виробництва.

Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спонукало землевласників до перетворення своїх маєтків на фільварки. Урожайність у фільварках, особливо великих, була вищою порівняно із селянськими господарствами. У фільваркових господарствах першої половини XVII ст. вирощували зернові, влаштовували городи, ставили на відгодівлю волів, розводили птицю, займалися рибництвом.

Одночасно з поширенням фільварків розгортався процес освоєння окраїн, унаслідок чого в Україні набагато зросла площа оброблюваних земель. Сільське господарство поширилося на нові місцевості Східного Поділля, південну частину Київщини й Лівобережжя та Слобожанщину. Проте регіоном найбільш розвиненого землеробства залишалися Белзщина, Холмщина, Волинь, Західне Поділля й частково Галичина.

Із появою фільварків був пов’язаний розвиток товарного виробництва, за якого продукція виготовлялася не для власного споживання, а на продаж. Одночасно із цим значні суспільні зміни відбулися в середовищі магнатів і шляхти.

Упродовж першої половини XVII ст. в сільському господарстві українських земель зростало виробництво товарів на продаж. Із фільварків на ринки пани відправляли великі валки з різним зерном і виручали за його продаж значні суми грошей. У багатьох маєтках щорічно для продажу на ринку відгодовували 100—300 волів, в окремих фільварках зустрічалися кінські заводи. Вирощування породистих коней для потреб війська й знаті забезпечувало великі прибутки їхнім власникам.

Свідченням залучення магнатів і шляхти до товарного виробництва було зростання кількості млинів, крупорушок, гуралень, броварень, чинбарень тощо.

Із розповіді польського публіциста С. Старовольського про зміни, які відбувалися в середовищі шляхти в першій половині XVII ст.

За старих часів вважалося обов’язком селянина обробляти землю, а купця — займатися світськими справами. Шляхтич же віддавався рицарській справі й безперервно воював. Тепер у нас нема вояків. зате є корчмарі, гендлярі й посередники. Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків із маєтку до Гданська, бо всі заможні торгують волами, кіньми, вином, медом. рибою. усяким хлібом. Усе, що їх піддані мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують за найнижчими цінами і відправляють до міста. Туди ж вони посилають і свої продукти.

Які зміни відбулися в середовищі шляхти внаслідок розвитку товарного виробництва?

3. Розвиток міст.

У цей період, як і раніше, на українських землях зростали старі міста й містечка та з’являлися нові. Зокрема, упродовж другої половини XVI — першої половини XVII ст. були засновані десятки нових міст і сотні містечок: Конотоп, Фастів, Гадяч, Миргород, Яготин, Умань, Бориспіль тощо. У 40-х рр. XVII ст. найбільшими за кількістю населення були Львів (15—18 тис. осіб), Київ (15 тис. осіб), Меджибіж (12 тис. осіб), Біла Церква (10,7 тис. осіб). Однак типовими були міста з 2—3 тис. жителів. Від міст держава або магнати-власники отримували значні доходи — збори з ремісників і торговців, плата за проїзд через місто, за місце на ринку тощо. Деякі міста давали своїм власникам у 50 разів більше прибутку, ніж села, на місці яких вони виникли.

Косовиця

Жнива. Гравюра XVII ст.

Водяні колеса. Гравюра XVII ст.

Міста, які належали державі (королівські), були адміністративними центрами й управлялися найчастіше на основі магдебурзького права. Проте більшість міст (близько 80 %) становила приватну власність або належала церкві. Так, із 206 міст у Київському воєводстві королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10. Окремі приватні й церковні міста також користувалися магдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Так, С. Конецпольському лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок.

У першій половині XVII ст. в розвитку міського ремесла з’явилися нові явища. У містах почала зростати кількість позацехових майстрів-партачів, насамперед за рахунок вихідців із сіл. У Львові в цей час вони становили понад 40 % усіх ремісників. Цехи намагалися боротися з ними, але найчастіше безуспішно, крім того, партачів підтримували, виходячи з власних інтересів, шляхта й міська влада.

На окремих підприємствах стали впроваджуватися машини, виникав поділ праці й використовувалася наймана праця, тобто розпочався перехід до мануфактурного виробництва. Наприклад, водяні колеса на початку XVII ст. застосовувалися на папірні у Брюховичах під Львовом, а поділ праці між найманими робітниками спостерігався там, де виробляли великі гармати й дзвони,— у майстернях Львова, Черкас, Остра, Білої Церкви.

4. Становище селян і міщан.

Поширення фільварків на українських землях супроводжувалося скороченням селянських наділів, зростанням кількості малоземельних і безземельних селян. Одні з них користувалися половиною наділу, інші — чвертю. Найбіднішою частиною селянства були загородники (городники), що найчастіше мали лише один город (загороду), і комірники, які не мали навіть власного житла, хоча дехто з них тримав худобу.

Одночасно зі скороченням селянського землекористування зростала експлуатація селян. Відбувалося закріпачення селян, пани на власний розсуд визначали їм панщину, повинності й податки, розпоряджалися їхнім майном і навіть життям. Унаслідок цього селянин перетворювався на повністю безправний придаток фільварку, предмет дарування, продажу та купівлі.

Упродовж XVII ст. різко погіршилося економічне, соціальне та правове становище селян у всіх регіонах України. Найважчим воно було в Берестейському, Підляському, Руському, Белзькому, Волинському, західній частині Подільського й на правобережжі Київського воєводств, де панщина селян-кріпаків сягала трьох-шести днів на тиждень. На середину XVII ст. в результаті безперервного закріпачення вільних селян в Україні залишилося дуже мало.

З опису умов життя селян Середнього Подніпров’я в 30—40-х рр. XVII ст. Г. Я. де Бопланом

Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу, повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей і качок перед Великоднем, Трійцею та Різдвом. До того ж мають возити своєму панові задарма дрова та відбувати багато інших робіт. Ще вимагають від них грошових податків. Крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усяких плодів,— а кожні три роки — і третього волика. Проте це ще не найважливіше, оскільки пани мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, але й над їхнім життям; ось яка велика свобода польської шляхти (яка живе неначе в раю, а селяни ніби перебувають у чистилищі).

1. Якою була панщина селян? 2. Які податки й повинності стягувалися із селян? 3. Які факти свідчать про безправне становище селян?

У містах із розвитком ремесла, промислів і торгівлі поглиблювалося соціальне розшарування. Патриціат дедалі більше збагачувався й керував усім міським життям. Він не допускав до участі в управлінні містами середній за майновим становищем прошарок міщан. У свою чергу, міщани прагнули звуження сфери впливу патриціату й розширення своїх прав. Зростала кількість збіднілих цехових майстрів, підмайстрів, учнів і партачів, незадоволених своїм становищем та обмеженнями в правах.

У першій половині XVII ст. значну кількість міського населення становили козаки й жовніри військових залог. Перш за все це стосувалося міст і містечок Подніпров’я та Брацлавщини. Так, у 1616 р. в Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Чигирині, Черкасах, Богуславі, Переяславі було в середньому понад 75 % козацьких дворів.

Строкатим був національний склад жителів міст. Основну частину населення становили українці. Крім них у містах жили поляки, литовці, євреї, росіяни, білоруси, молдавани, угорці, вірмени, греки тощо. Заможні іноземці займалися торгівлею, орендою маєтків і промислів, викупом мит.

Збереглися різноманітні обмеження для жителів міст із православних українців. Зокрема, у 1620 р., за повідомленнями сучасника, у Львові той, «хто дотримується грецької віри і не перейшов в унію, той не може жити в місті, міряти ліктем і квартою, бути прийнятим у цех».

Населення міст зазнавало постійного гноблення. У королівських містах, навіть тих, що мали магдебурзьке право, міщани потерпали від свавілля королівської адміністрації. У приватновласницьких містах жителі були змушені відбувати панщину на полі, чистити ставки, зводити греблі, давати до війська з відповідним спорядженням вибранців, споруджувати, ремонтувати й охороняти замки тощо. Власники міст і містечок часто віддавали їх в оренду й заставу, а фактично — на пограбування й розорення. Багато лиха завдавали магнатські чвари і свавілля шляхетських військ, що супроводжувалося пограбуваннями та насильством.

Висновки. В умовах панування Речі Посполитої на українських землях з’явилися величезні земельні володіння магнатів і шляхти.

У сільському господарстві провідним виробником товарної продукції стали фільварки.

Упродовж першої половини XVII ст. зростала кількість міст та їх населення.

Унаслідок поширення фільварків становище переважної більшості українських селян погіршилося.

Широкі маси міського населення потерпали від свавілля королівської адміністрації або власників міст, а також від національно-релігійних утисків.

Запитання та завдання

1. Що таке латифундія? 2. Назвіть імена магнатів, які мали великі маєтності в Україні. 3. Яке виробництво називається товарним? 4. Яким був відсоток міщан у складі українського населення в 40-х рр. XVII ст.? 5. Яке місто в першій половині XVII ст. було в Україні найбільшим за кількістю населення? 6. Від кого залежала більшість українських міст? 7. Скільки ремісничих спеціальностей існувало в цей період? 8. Хто такі загородники й комірники? 9. У яких регіонах України виникали міста й містечка зі значною кількістю козаків у складі населення?

10. Як відбувалося зростання магнатського землеволодіння на українських землях? 11. Якими були причини й наслідки поширення фільваркових господарств? 12. Охарактеризуйте розвиток українських міст у першій половині XVII ст. 13. Які зміни відбулися в становищі селян і міщан?

14. Складіть у зошиті розгорнутий план за темою «Особливості соціально-економічного розвитку українських земель у першій половині XVII ст.».

15. У чому виявилося загострення суперечностей соціально-економічного розвитку України в першій половині XVII ст.?