15 проток, які названі на честь відомих мандрівників та географів

На карті світу знаходиться чимало об’єктів, які отримали свої назви на честь конкретних особистостей. Серед таких об’єктів є моря, затоки, гори, озера, річки, а також протоки. Ми вирішили здійснити невеличке знайомство саме із протоками, які отримали свої назви на честь мандрівників, географів, або ж меценатів, які сприяли географічним дослідженням, і за свої старання потрапили на географічну карту світу. Пропонуємо Вашій увазі 15 проток, які названі на честь саме таких особистостей.

1. Протока Нерса

Це протока в Північному Льодовитому океані, що розділяє північний захід Гренландії від острова Елсмір, і з’єднує море Баффіна з морем Лінкольна. Має довжину 554 кілометри, а максимальну ширину – 18 кілометрів. Свою назву протока отримала на честь британського морського офіцера і полярного дослідника Джорджа Нерса, який в 1870-х роках досліджував цей район. У 1964 році датським і канадським урядом було остаточно врегульовано найменування протоки.

2. Берінгова протока

Ця протока протікає, сполучаючи між собою Північний Льодовитий і Тихий океани, і яка розділяє Азію (крайня східна континентальна точка – мис Дежньова на російській Чукотці) і Північну Америку (найзахідніша континентальна точка – мис Принца Уельського на американській Алясці). Була відкрита 26 серпня 1728 року норвезьким мореплавцем Вітусом Берінґом, в честь якого і названа. Однак як виявилося, ще за 80 років до нього протоку вже перетнув російський мандрівник Сємьон Дєжньов.

3. Протока Лаперуза

Протока в Тихому океані, між північним краєм острова Хоккайдо (Японія) і південним краєм острова Сахалін (Росія), що з’єднує Японське і Охотське моря. Названа на честь французького мореплавця Жана Франсуа де Лаперуза, який відкрив протоку в 1787 році. Протока має довжину понад 95 кілометрів, а ширину – 40-45 кілометрів.

4. Протока Кука

Це протока, що розділяє Північний і Південний острови Нової Зеландії. Вона сполучає Тасманове море з іншою частиною Тихого океану. Протока названа на честь англійського мореплавця Джеймса Кука, який відкрив її в 1769 році. Довжина протоки 107 кілометрів, ширина в найвужчому місці становить від 22 до 91 кілометра, глибина по судновому ходу від 97 до 1092 метрів.

5. Дейвісова протока

Дейвісова протока розділяє Гренландію і острів Баффінова Земля (канадська провінція Нунавут). Ширина протоки варіюється від 300 до 950 кілометрів, максимальна глибина становить 3660 метрів. Також ця протока сполучає між собою два моря Північно-Льодовитого океану – Баффіна та Лабрадор. Протока названа на честь англійського мореплавця Джона Дейвіса (1550-1605), який в 1580-х роках здійснив кілька плавань в цей регіон і досліджував узбережжя Гренландії і Баффінової Землі. Протока разом з прилеглою частиною суші була відкрита Дейвісом в 1583 році.

6. Бассова протока

З даного переліку це єдина протока яка названа не на честь мореплавця чи дослідника, а на честь лікаря. Протока названа її першовідкривачем Метью Фліндерсом в честь корабельного лікаря Джорджа Басса в 1798 році. Ширина протоки становить 240 км., а середня глибина близько 50 метрів. Протока виникла всього близько 10 000 років тому в зв’язку з підвищенням рівня моря. До цього Тасманія була частиною австралійського континенту. З Бассовою протокою пов’язані події 21 жовтня 1978 року, коли в небі над протокою безслідно зник літак разом з пілотом Фредеріком Валентіч.

7. Протока Дрейка

Це найширша в світі протока, яка з’єднує південні частини Атлантичного і Тихого океанів (в разі виділення Південного океану може повністю або частково відеоситися до нього). На північ від протоки розташована найпівденніша точка південноамериканського материка і всього американського континенту – острова Вогняна Земля – легендарний мис Горн. По великому рахунку протока Дрейка протікає між Південною Америкою та Антарктидою, розділяючи їх. Її ширина становить 820 кілометрів. Названа на честь британського мореплавця Френсіса Дрейка який першим її перетнув в 1578 році.

8. Торресова протока

Це протока, що відокремлює Австралію від острова Нова Гвінея. Протока сполучає Тихий і Індійський океани (відповідно Коралове і Арафурське моря). Ширина в самій вузькій частині – близько 150 км. На південь знаходиться півострів Кейп-Йорк – найпівнічніша частина австралійського штату Квінсленд. На півночі знаходиться Західна провінція Папуа – Нової Гвінеї. Названа на честь іспанського мореплаця Луїса Торреса, який в 1606 році одним із перших проплив нею.

9. Магелланова протока

Ця протока названа на честь португальського мореплавця Фернана Магеллана, який у ході своєї навколосвітньої подорожі став першим європейцем, що провів корабель крізь цю протоку 21 жовтня – 28 листопада 1520 року. Серед моряків, що перетинають Магелланову протоку, існує традиція цілувати ногу патагонця, що сидить внизу пам’ятника Магеллану в місті Пунта-Аренас. Вона протікає між островом Вогняна Земля і Південною Америкою, і тим самим сполучає Атлантичний і Тихий океани.

10. Протока Робсона

Протока в Північному Льодовитому океані, яка розділяє острови Гренландія і Елсмір, та є північною частиною протоки Нерса, про яку вже зазначалося. Довжина протоки становить близько 80 кілометрів, при ширині від 18 до 29 кілометрів. Неподалік від протоки Робсона знаходиться селище Алерт – найпівнічніше поселення в світі з постійним населенням. Протока була названа в ході полярної експедиції 1871 року під керівництвом Чарльза Франсіса Холла. Отримала назву по імені міністра військово-морських сил США Джорджа Максвелла Робсона.

11. Гудзонова протока

Протока в Північному Льодовитому океані, яка протікає між півостровом Унґава (Канада) та островом Баффінова Земля. Разом з тим протока сполучає море Лабрадор з внутрішніми затоками – Гудзоновою і Фокс. Її ширина становить близько 65 кілометрів, а довжина 800 кілометрів. Завдяки своєму стратегічному розташуванню вона відіграє важливе значення для Канади. Вважається що першими, хто перепливали протоку – це вікінги в ХІІ столітті, однак свою сучасну назву протока отримала на честь Генрі Гудзрга, який також плавав протокою.

12. Протока Кабота

Джон Кабот – видатний англійський мореплавець, який ввійшов в історію перш за все як дослідник берегів Північної Америки. Його ім’я також увіковічене на географічній карті у вигляді протоки між островом Ньюфаундленд та Новою Шотландією (Канада). Її ширина становить 120 кілометрів, а довжина близько 70 кілометрів.

13. Протока Жака Картьє

Зовсім непримітна протока отримала свою назву на честь великого французького мореплавця Жака Картьє, який першим серед європейців заплив до річки Святого Лаврентія з боку океану. Протока протікає як раз в тому місці, де широкий естуарій річки Святого Лаврентія виходить в Атлантичний океан (між островом Антикості та півостровом Лабрадор).

14. Протока Лаптєва

Харитон Лаптєв увійшов в історію як дослідник полярних широт Євразії, зокрема півострова Таймир. Саме там і названа на його честь одна з проток, яка відділяє Таймир від одного з островів Ляховського. Протока відноситься до моря Лаптєвих і з’єднує його з Східно-Сибірським морем. Ширина 60 кілометрів, а довжина – 115 кілометрів.

15. Протока Крузернштерна

Протока Крузенштерна – це протока в Тихому океані, відокремлює острів Райкоке від острова Шіашкотан. З’єднує Охотське море з рештою Тихого океану, і є найбільшою протокою Курильської остріаної гряди. Свою назву протока отримала на честь відомого мореплаця Івана Крузернштерна, який разом із українцем Юрієм Лисянським здійснили навколосвітнє плавання, яке стало першим в історії Російської імперії. Доречі на честь Юрія Лисянського теж названа одна із проток біля берегів Аляски (архіпелаг Александра).

10 відомих мандрівників. П’ять найдавніших мандрівників, які змінили світ

Українські мандрівники в 15, 16, 17, 18, 19 століть. Імена першовідкривачів, мореплавців та їх відкриття.

Українські мандрівники в 15, 16, 17, 18, 19 століть. Імена першовідкривачів та їх відкриття.

Українські мореплавці поряд з європейськими є найвідомішими першопрохідцями, що відкрили нові континенти, ділянки гірських хребтів і великих акваторій.

Вони стали першовідкривачами значних географічних об’єктів, зробили перші кроки в освоєнні важкодоступних територій, здійснили навколосвітні подорожі. То хто ж вони — підкорювачі морів, і що саме світ дізнався завдяки їм?

Афанасій Нікітін – найперший український мандрівник

Афанасій Нікітін по праву вважається першим українським мандрівником, якому вдалося відвідати Індію та Персію (1468-1474 роки, за іншими даними 1466-1472). На зворотному шляху він побував у Сомалі, Туреччині, Маскаті. На основі подорожей Афанасій склав записки «Ходіння за три моря», які стали затребуваними та унікальними історичними та літературними посібниками. Ці записи стали першою історії України книгою, виконаної над форматі розповіді про паломництві, а описує політичні, економічні та культурні особливості територій.

Він зміг довести, що навіть як член бідної селянської сім’ї можна стати відомим дослідником і мандрівником. Його ім’ям названо вулиці, набережні в кількох українських містах, теплохід, пасажирський поїзд та авіаборт

Семен Дежнєв, який заснував Анадирський острог

Козачий отаман Семен Дежнєв був арктичним мореплавцем, який став першовідкривачем цілого ряду географічних об’єктів. Де б не служив Семен Іванович, скрізь він прагнув вивчати нове і раніше незвідане. Він навіть зміг перетнути Східно-Скандинавіяське море на саморобному купі, пройшовши шлях від Індигірки до Алазеї.

У 1643 році у складі загону дослідників Семен Іванович відкрив Колиму, де зі своїми сподвижниками заснував місто Середньоколимськ. Через рік Семен Дежнєв продовжив свою експедицію, пройшов уздовж Берінгової протоки (який тоді ще не мав цієї назви) і відкрив найсхіднішу точку материка, названу згодом мисом Дежнєва. Також його ім’я носять острів, острів, бухта, село.

У 1648 році Дежнєв знову вирушив у дорогу. Його судно зазнало аварії у водах, розташованих у південній частині річки Анадир. Діставшись на лижах, моряки вирушили вгору річкою і там залишилися на зимівлю. Згодом це місце з’явилося на географічних картах і отримало назву Анадирський острог. За підсумками експедиції мандрівник зміг зробити докладніші описи, скласти карту тих місць.

Вітус Йонассен Берінг, який організував експедиції на Камчатку

Дві Камчатські експедиції вписали в історію морських відкриттів імена Вітуса Берінга та його сподвижника Олексія Чирікова. Під час першої подорожі мореплавці провели дослідження та змогли доповнити географічний атлас об’єктами, розташованими у Північно-Східній Азії та на Тихоокеанському узбережжі Камчатки.

Відкриття Камчатського та Озерного півостровів, заток Камчатського, Хреста, Карагінського, бухти Проведення, острова Святого Лаврентія – теж заслуга Берінга та Чирікова. У той же час була знайдена і описана ще одна протока, яка згодом стала називатися Берінговою.

Друга експедиція була здійснена ними з метою пошуку шляху до Північної Америки та вивчення Тихоокеанських островів. У цій подорожі Берінг та Чириков заклали Петропавлівський острог. Він отримав свою назву з об’єднаних назв їх кораблів («Святий Петро» та «Святий Павло») і згодом став містом Петропавловсько-Камчатським.

На підході до берегів Америки кораблі однодумців втратили один одного на увазі, позначився сильний туман. «Святий Петро», керований Берінгом, доплив до західного узбережжя Америки, але потрапив у сильний шторм по дорозі назад — корабель був викинутий на острівець. На ньому пройшли останні хвилини життя Вітуса Берінга, а острів згодом став носити його ім’я. Чириков на своєму кораблі теж досяг Америки, але успішно завершив своє плавання, виявивши на зворотному шляху кілька островів Алеутської гряди.

Харитон і Дмитро Лаптєви та їхнє «іменне» море

Двоюрідні брати Харитон та Дмитро Лаптєви були однодумцями та помічниками Вітуса Берінга. Саме він призначив Дмитра командиром корабля «Іркутськ», яке дубль-шлюпкою «Якутськ» керував Харитон. Вони брали участь у Великій Північній експедиції, метою якої було вивчити і точно описати та нанести на карту українські береги океану, від Югорської кулі до Камчатки.

Кожен із братів зробив вагомий внесок у освоєння нових територій. Дмитро став першим мореплавцем, який зробив зйомку берегів від гирла Олени до гирла Колими. Він склав докладні карти цих місць, взявши за основу математичні розрахунки та астрономічні дані.

Харитон та Дмитро Лаптєви

Харитон Лаптєв зі своїми сподвижниками вів дослідження найпівнічнішої ділянки узбережжя Скандинавії. Саме він визначив розміри та обриси величезного півострова Таймир – виконав зйомку його східного узбережжя, зміг виявити точні координати прибережних островів. Експедиція проходила в складних умовах – велика кількість льоду, снігові бурани, цинга, крижаний полон – багато довелося пережити команді Харітона Лаптєва. Але вони продовжували розпочату роботу. У цій експедиції помічник Лаптєва Челюскін відкрив мис, який згодом був названий на його честь.

Відзначаючи великий внесок Лаптєвих у освоєння нових територій, члени Українського географічного товариства вирішили назвати їх ім’ям одне з найбільших морів Арктики. Також на честь Дмитра названо протоку між материком та островом Великий Ляховський, а ім’я Харитона носить західне узбережжя острова Таймир.

Крузенштерн і Лисянський – організатори першого українського навколосвітнього плавання

Іван Крузенштерн і Юрій Лисянський – перші українські мореплавці, що здійснили кругосвітню подорож. Їхня експедиція тривала три роки (почалася в 1803 і завершилася в 1806 році). Вони зі своїми командами вирушили в дорогу на двох кораблях, які мали назви «Надія» та «Нева». Мандрівники пройшли через Атлантичний океан, увійшли до води Тихого океану. По них моряки допливли до Курильських островів, Камчатки та Сахаліну.

Іван КрузенштернЦя подорож дозволила зібрати важливу інформацію. На основі даних, здобутих мореплавцями, було складено докладну карту Тихого океану. Ще одним важливим підсумком першої української навколосвітньої експедиції стали дані, отримані про флору і фауну Курил і Камчатки, місцевих жителів, їх звичаї та культурні традиції.

Під час своєї подорожі моряки пересіли екватор і за морськими традиціями не змогли залишити цю подію без відомого ритуалу — матрос, переодягнений у Нептуна, привітав Крузенштерна і питав, навіщо його судно прибуло туди, де жодного разу не бував український прапор. На що отримав відповідь, що вони тут виключно для слави та розвитку вітчизняної науки.

Василь Головнін – перший мореплавець, якого вдалося визволити з Японського полону

Український мореплавець Василь Головнін керував двома навколосвітніми експедиціями. В 1806 він, будучи в званні лейтенанта, отримав нове призначення і став командиром шлюпа «Діана». Цікаво, що це єдиний історія українського флоту випадок, коли управлінням кораблем довірили лейтенанту.

Керівництво поставило за мету кругосвітню експедицію вивчення північної частини Тихого океану, з особливою увагою на ту його частину, яка знаходиться в межах рідної країни. Шлях «Діани» був не легким. Шлюп пройшов острів Трістан-да-Кунья, минув мис Надії і увійшов у порт, що належав англійцям. Тут корабель було затримано владою. Англійці повідомили Головніна про початок війни між двома країнами. Український корабель не був оголошений взятим у полон, але й покинути бухту команді не дозволялося. Провівши в такому положенні більше року, в середині травня 1809 р. «Діана» на чолі з Головніним спробувала втекти, що морякам успішно вдалося – корабель прибув на Камчатку.

Василь Головін Наступне відповідальне завдання Головнін отримав у 1811 році – він повинен був скласти описи Шантарських та Курильських островів, береги Татарської протоки. Під час своєї подорожі він був звинувачений у недотриманні принципів сакоку та захоплений у полон японцями більш ніж на 2 роки. Визволити команду з полону вдалося лише завдяки добрим стосункам одного з українських морських офіцерів та впливового японського купця, який зміг переконати свій уряд у невинних намірах українців. До цього ніхто в історії з японського полону не повертався.

У 1817-1819 роках Василь Михайлович здійснив ще одну кругосвітню подорож на спеціально побудованому для цього кораблі «Камчатка».

Фаддей Беллінсгаузен та Михайло Лазарєв – першовідкривачі Антарктиди

Капітан другого рангу Фаддей Беллінсгаузен був рішуче налаштований знайти істину щодо існування шостого материка. У 1819 році він вийшов у відкрите море, ретельно підготувавши два шлюпи – “Мирний” і “Схід”. Останнім командував його однодумець Михайло Лазарєв. Перша кругосвітня антарктична експедиція ставила собі й інші завдання. Крім знаходження незаперечних фактів, що підтверджують чи спростовують існування Антарктиди, мандрівники збиралися досліджувати акваторії трьох океанів — Тихого, Атлантичного та Індійського.

Фаддей Беллінсгаузен Результати цієї експедиції перевершили всі очікування. За 751 день, який вона тривала, Беллінсгаузен та Лазарєв змогли зробити кілька значних географічних відкриттів. Безумовно, найважливіша з них — існування Антарктиди, ця історична подія сталася 28 січня 1820 року. Також за час подорожі було знайдено та нанесено на карту близько двох десятків островів, створено замальовки з видами Антарктики, зображення представників антарктичної фауни.

Цікаво, що спроби відкрити Антарктиду робилися не один раз, але жодна з них не увінчалася успіхом. Європейські мореплавці вважали, що або її немає, або вона розташована в місцях, де просто неможливо потрапити по морю. А ось українським мандрівникам вистачило завзяття та цілеспрямованості, тому імена Беллінсгаузена та Лазарєва внесені до списків найбільших мореплавців світу.

Яків Санніков

Яків Санніков (близько 1780, Усть-Янск, Українська імперія – після 1811) – український купець з Якутська, здобувач песця, бивнів мамонта та дослідник Новоскандинавських островів.
Відомий як відкривач острова-примари “Земля Саннікова”, яку він бачив з Новоскандинавських островів. Відкрив і описав острови Столбової (1800) та Фаддеєвський (1805).
У 1808-1810 роках брав участь в експедиції засланця ризького шведа М. М. Геденштрома. В 1810 перетнув острів Новий Скандинавія, в 1811 обійшов острів Фаддеєвський.
Санніков висловив думку про існування північніше Новоскандинавських островів, зокрема від острова Котельного, великої землі, названої «Земля Санникова».

Після 1811 року сліди Якова Саннікова губляться. Невідомі ні подальший рід занять, ні рік смерті. У 1935 році льотчик Граціанський, який проводив польоти в нижній течії річки Лєна, біля Кюсюра виявив надгробну плиту з написом Яків Санніков. На його честь названо протоку, якою сьогодні проходить ділянка Північного морського шляху. Відкритий 1773 року якутським промисловцем Іваном Ляховим. Спочатку протока була названа на честь лікаря експедиції Е.В. Толля В.М. Катіна-Ярцева Ф.А. Матісен. Нинішня назва дана К.А. Воллосовичем з його карті, й у 1935 року затверджено урядом СРСР.

Григорій Шеліхов

Григорій Іванович Шеліхов (Шелехов; 1747, Рильськ – 20 липня 1795, Іркутськ) – український дослідник, мореплавець, промисловець і купець з роду Шелехових, з 1775 займався облаштуванням комерційного торговельного судноплавства між Курильською і Алеутської острівними грядами. У 1783-1786 роках очолював експедицію в Українську Америку, під час якої було засновано перші українські поселення у Північній Америці. Він організував кілька торгово-промислових компаній, зокрема і Камчатці. Григорій Іванович освоював нові землі для Української імперії, був ініціатором українсько-американської компанії. Засновник Північно-Східної компанії.

На його честь була названа затока. Затока Шеліхова (Камчатська область, Україна) розташована між Азіатським узбережжям і основою півострова Камчатка. Належить до акваторії Охотського моря.

Фердінанд Врангель

Врангель показав себе з найкращого боку, і йому, випробуваному в складному навколосвітньому плаванні, доручають очолити експедицію на крайній північний схід Скандинавії, ​​до гирла Яни і Колими, щоб нанести на карту узбережжя Льодовитого океану аж до Берингової протоки, а також перевірити гіпотезу. про існування ще не відкритої землі, що з’єднує Азію з Америкою.
Три роки проводить Врангель у льодах та тундрах зі своїми супутниками, серед яких головним його помічником був Федір Матюшкін – ліцейський товариш А.С. Пушкіна.
У перервах між походами на Північ під керівництвом Врангеля і Матюшкіна було зроблено топографічне зйомка величезного узбережжя, яке охопило 35 градусів за довготою. На території нещодавно білої плями було визначено 115 астрономічних пунктів. Вперше були проведені дослідження впливу клімату на існування та розвиток морських льодів, а в Нижньоколимську була організована перша в цьому краю метеостанція. Завдяки метеорологічним спостереженням цієї станції було встановлено, що у міжріччі Яни та Колими знаходиться «полюс холоду» Північної півкулі.
Фердинанд Врангель докладно описав експедицію та її наукові результати в книзі, яка вперше побачила світ у 1839 році і мала величезний успіх. Уславлений шведський полярник Адольф Ерік Норденшельд назвав її «одним із шедеврів серед творів з Арктики».

Експедиція в Чукотсько-Колимському краї поставила Врангеля в один ряд із найбільшими дослідниками суворої Арктики. Ставши згодом одним із засновників Українського географічного товариства, він продумував проект експедиції до Північного полюса. Він пропонує вирушити до полюса на судні, яке має стати на зимівлю біля північного узбережжя Гренландії, з осені заготувати по дорозі полюсної партії продовольчі склади, а в березні людям вийти точно у напрямку меридіана на десяти нартах із собаками. Цікаво, що план досягнення полюса, складений Робертом Пірі, що вступив на полюс 64 роки, у найменших деталях повторив старий проект Врангеля. Іменем Врангеля названі острів у Північному Льодовитому океані, гора і мис на Алясці. Дізнавшись про продаж українським урядом Аляски в 1867 році, Фердинанд Петрович дуже негативно поставився до цього.

Людина – істота розумна – Homo sapiens, а потяг до відкриттів і невгамовне бажання розвиватися – «витрати» його генетики. Протягом усієї своєї історії люди щось досліджували. Окремою віхою розвитку людства є Епоха Великих географічних відкриттів. Її початок пов’язують із ім’ям третього сина короля Португалії Жоана Першого – Генріха. Енріко ніколи не був мореплавцем, але і не мав славу марнотратником життя. Хоча далі Гібралтара вінценосний син не плавав, але він у 15 столітті (1420) запросив до двору всіх відомих на той час картографів і суднобудівників, наказавши будувати небачені кораблі – каравели. Вітрильне оснащення суден мало дозволити їм плисти проти вітру.

Перші морські експедиції, що складаються виключно з каравел, були послані до західних берегів Африки, на Мадейру та Канарські острови. Ні, перед мореплавцями не стояло завдання відкрити небачені землі. Вони мали поповнити португальську скарбницю золотом, прянощами, слоновою кісткою. Португальські мореплавці методично досліджували північне та західне узбережжя Африки. Наприкінці 15 століття (1484) Дієго Кано дістався екватора і перетнув його.

Маршрути подорожей мореплавців епохи Великих географічних відкриттів

Трохи пізніше (1488) Бартоломео Діасу пощастило досягти Індійського океану із заходу, обійшовши південну частину африканського континенту. Після повернення на нього чекав тріумф. Це перший етап освоєння морського шляху в Індію і початок Епохи Великих географічних відкриттів.

Цікавий факт. Серед матросів, які разом з Діасом здійснювали цю знакову морську подорож, був рідний брат відомого Христофора Колумба – Бартоломео.

Мореплавці епохи географічних відкриттів

Епоха великих географічних відкриттів – 15-17 століття – за цей період “морські вовки” Європи зуміли розповісти людству про невідомі досі землі і прокласти водні шляхи до берегів Африки, відкрити Америку та Австралію, досліджувати Азію та Океанію. Хто вони, мореплавці епохи географічних відкриттів?

Марко Поло – один із перших мандрівників епохи Великих географічних відкриттів

Іспанський конкістадор Васко Нуньєс де Бальбоа. Мав високий титул аделантадо. Саме йому належить честь бути фундатором першого європейського міста в Америці. Саме славний ідальго першим із європейських мореплавців ступив на землю островів Тихого океану. Його супроводжували 190 іспанців та 600 індіанців (приналежність до племен невідома), які виступали носіями.

Бородячи моря та океани у пошуках видобутку, конкістадори «попутно» відкривали нові землі

Португалець Васко да Гама – представник стародавнього дворянського роду, математик та астроном. Доля і воля сильних цього світу зробили його одним з найвідоміших мореплавців епохи великих географічних відкриттів. Йому належить честь бути першовідкривачем морського шляху до Індії. Експедиція тривала два роки (1497-1499), її шлях лежав довкола всього африканського континенту. Строго кажучи, Васко да Гама був просто «призначений» мореплавцем, якому потрібно було знайти морський шлях до Індії. Король Португалії Мануел I зробив усе, щоб експедиція була успішною. Згодом так Гама обіймав дуже почесні посади – губернатора і навіть віце-короля Португальської Індії. Зовсім не дарма він погодився на вельми привабливу пропозицію короля.

Португалець Васко да Гама — мореплавець, що вперше досяг берегів Індії

Генуезець Христофор Колумб – «фаворит» серед мореплавців Епохи великих географічних відкриттів та дуже загадкова особистість: у різних джерелах вказані суперечливі дати його народження та смерті. Імовірно – 1451-1506. На звання батьківщини мореплавця претендують кілька міст Європи. Немає точних даних про походження та про утворення першовідкривача та одного з найвідоміших героїв Епохи великих географічних відкриттів. Однак це не завадило історикам написати сотні наукових праць про його експедицію до Вест-Індії, а біографи створили йому кілька «легенд». Одним словом, суцільні загадки, якими рясніє Епоха великих географічних відкриттів. Ясно одне, саме і цілий ряд островів у Карибському морі.

Вирушивши на трьох каравелах на пошуки Індії, Христофор Колумб «випадково» відкрив Америку, назвавши її Вест-Індією.

Підданий Кастилії та Леона Фернан Магеллан (1480-1521) вважається не лише найзначущішою фігурою Епохи великих географічних відкриттів, але одним із найвідоміших мореплавцем планети. Він здійснив першу кругосвітню подорож (1519-1522), був і його ініціатором, і командиром. Магеллан служив пажом дружини короля – Леонори і був її улюбленцем, тому йому так швидко вдалося дістати кошти на організацію експедиції, яка добряче поповнила королівську скарбницю.

Іспанець Фернан Магеллан першим здійснив кругосвітню подорож, вписавши своє ім’я в історію епохи Великих географічних відкриттів

Експедиція Магеллана не минулося без втрат. Спочатку вона складалася з 256 (280) осіб та 5-ти судів, до будинку дісталася лише одна «Вікторія» та 18 осіб команди. Трохи пізніше прибули ще 18, захоплені португальцями. Магеллан відкрив протоку, яку названо його ім’ям, і першим на планеті перетнув Тихий океан. На його честь названо підводну гору, космічний апарат, вид пінгвінів, кратер на місяці та цілу галактику в космосі.

Флорентійський торговець Амеріго Веспуччі (1454-1512) зайняв як гідне місце серед першовідкривачів Епохи великих географічних відкриттів — його ім’ям названий цілий континент. Як вийшло, що простий купець став мореплавцем та першовідкривачем? Адже він у принципі нічого не відкрив? Згідно з однією з версій вчених, Амеріго просто напросився в експедицію до Алонсо де Охеда (1499). Інша версія свідчить, що він брав участь у подорожі Колумба (1492) до берегів Америки. Чому Амеріго довгий час вважали першовідкривачем Америки? Тільки тому, що Веспуччі першому спало на думку, що невідомі острови – зовсім не Азія, а зовсім новий і невідомий досі материк.

Амеріго Веспуччі першим висловив припущення, що Вест-Індія це зовсім не Індія, а невідомий континент. Тому Америку і назвали на честь нього

Національний герой України і прославлений український першовідкривач – Єрмак Тимофійович (1525-1584) не був мореплавцем. Він не знаходив нових континентів, він відкрив і завоював для України Західний Скандинавія. Він та його козача дружина пройшли дорогою, де сьогодні пролягає Транссиб. Експедиція була створена на прохання купців Строганових та за наказом Івана Грозного. Великий похід розпочався у 1581 році.

Цікавий факт. Саме дар Іоанна Єрмаку – кольчуга, і спричинив його трагічну загибель. Її знайшли в Іртиші через багато років після смерті козачого отамана, сьогодні вона зберігається в Збройовій палаті.

Епоха великих географічних відкриттів – це ще багато імен та пов’язаних із ними таємниць та загадок.

Вік великих географічних відкриттів вже давно завершився, карта світу повністю сформована і рясніє туристичними маршрутами. Любителі традиційного відпочинку насолоджуються. Але є й ті, хто не зупиняється на звіданому і постійно прагне нових вершин. сайт розповідає про сучасників, для яких подорож не відпочинок, а сенс життя, пов’язаний з постійним подолання стихії.

України належить безліч як внутрішніх, і світових гео- і етнографічних відкриттів і досліджень. Свого часу країну прославили багато мандрівників, які освоювали невідомі землі. Через століття їхні подвиги надихають наших співвітчизників на нові звершення — повторити історичний маршрут чи створити свій особливий.

Герої нашого часу ставлять собі цілком реальну мету і наближаються до неї з юних років, або вже після значного трудового шляху. Пристрасть до подорожей породжує проект за проектом, надихаючи людей по всьому світу на особисті подорожі, а наші герої беззавітно діляться своїми успіхами, публікуючи книги, беручи участь у виставках картин і фото, об’єднують однодумців.

Федір Конюхов народився та виріс на березі Азовського моря. Підкорювати морську стихію він починав із батьком на рибальському човні, а потім і самостійно. Спорт, служба в армії та навчання загартували характер і виховали витривалість, винахідливість та відвагу, які виявляться згодом в експедиціях з підкорення найвищих гірських вершин, водних, повітряних та сухопутних подорожах.

У біографії Федора Конюхова є знаковий момент, коли від діда дістається натільний хрест великого підкорювача півночі Георгія Сєдова. Український дослідник залишив його перед останнім походом на Північний полюс, сподіваючись, що Михайло Конюхов вручить хрест тій дитині, яка зможе дістатися Арктики.

Федір зміг досягти заповітної мети тричі: пройшовши маршрутом легендарного Вітуса Берінга та відтворивши умови того періоду; у складі радянсько-канадської трансантарктичної лижної експедиції, а також здійснивши одиночний 72-денний похід до Північного полюса у 1990 році.

Згодом Федір підкорив за 59 днів Південний полюс, брав участь у сухопутних та вело експедиціях, здійснював одиночні морські походи, 6 кругосвітніх плавань; піднявся на 7 вершин світу, а цього року планує, минаючи 33-35 тисяч км через Тасманове море, Тихий океан, Чилі, Аргентину, Атлантичний океан, мис Доброї Надії, Індійський океан, повернутися назад.

Де б не був український мандрівник, його походи пов’язані з науково-дослідною діяльністю та розвитком української науки, а також творчістю. Він є автором 17 книг та 3000 картин.

Успішний український бізнесмен Сергій Частка головною причиною подорожей назвав страх авіаперельотів.

Подолання себе призвело до захоплення, про яке Сергій розповідає в блозі «Сторінка Віртуальних Мандрівників», прагнучи познайомити з унікальністю кожного відвіданого місця, чи то село в український глибинці, чи рибальське село в Танзанії.

Сергій Доля в експедиції Toyota на Крайній Півночі в 2016 році
Експедиція за участю Сергія рухається льодом моря Лаптєвих до порту Тикси, найпівнічнішого населеного пункту Якутії, розташованого далеко за Полярним колом.

Фотозвіти збирають виставкові зали, публікації формуються у дві повноцінні книги, а Частка ставить перед собою нові завдання: бореться зі сміттєзвалищами заради країни, стрімко худне заради здоров’я, відвідує містичний перевал Дятлова. Найпатріотичнішим проектом вважається «Exprussia»: у 2014 році Частка з однодумцями.

Засновник товариства «Академія вільних подорожей» Антон Кротов є автором близько 40 книг про відвідування міст України, Європи, Африки, Азії, Америки, а також особливості безпечного перебування та подорожі автостопом, пошук попутників та пам’яток звичайного життєвого укладу цих місць.

Найважливішим проектом мандрівника є існуючий з 2006 року «Будинок для всіх», який став базою для мандрівників-дослідників у різних країнах.

Владислав Кєтов. Подорож навколо землі, основний етап, 1998 – 2000: Америка. Фото із сайту www.ketov.ru.

Засновник “Етичного екологічного руху” (ЕДЕМ) петербуржець Владислав Кетов глобальними цінностями вважає збереження життя на землі та охорону навколишнього середовища. За це він отримав від організації ООН з проблем навколишнього середовища (UNEP) у 1995 році офіційний статус представника.

Карта першої історії подорожі навколо землі вздовж берегової лінії, здійсненого Владиславом Кетовим. Фото із сайту www.ketov.ru.

Велосипед, як екологічний вид транспорту, і прагнення пройти унікальним маршрутом допомогли реалізуватися на практиці першій історії подорожі навколо землі (вздовж берегової лінії материків) з 14 травня 1991 року по 3 червня 2012 року.

Проїхавши 167 000 км і відвідавши 86 країн, не минувши при цьому зони бойових дій (Югославію, Близький Схід, Західну Сахару, Анголу, Мозамбік, Північно-Східну Африку і Аравійський півострів, Камбоджу, Колумбію), в основному по важкопрохідним місцям. з місцевим населенням, давав прес-конференції та малював на згадку графічні портрети.

Володимир Несін

Володимир завжди захоплювався здоровим способом життя, спортом (самбо) та походами, тому після виходу на пенсію зайнявся пішими подорожами світом босоніж. В даний час пройшло більше 100 країн, використовуючи з гаджетів та приладів лише GPS без картки. У 1999 році отримав паспорт «Громадянина світу» в Австралії та прагне передати досвід молодому поколінню.

Анатолій Хижняк

Спортивні захоплення підштовхнули Анатолія Хижняка до подорожей на самоті. Чотирнадцятирічним юнаком він уже перетнув Кольський півострів, а в 1991 році вирушив до Південної Америки, де пройшов 500 км джунглями Амазонки. Вважається найкращим в Україні знавцем Перу.

Експедиція до Перу з Анатолієм Хижняком

Його називають українським Індіана Джонсом, тому що подорож по Південній Америці почав без будь-яких уявлень про мову, практично без карти, в період справжньої війни між місцевим населенням і мало не загинув після перебування в печері інків.

Леонід Круглов

Нині Леонід Круглов готує документальний проект «Велика північна дорога».

Мандрівник і документаліст Леонід Круглов, ґрунтуючись на нових фактах та дослідженнях, повторив шлях першої української навколосвітньої подорожі І.Ф. Крузенштерна для створення повної реконструкції та документального фільму. За 13 місяців на легендарному барку «Сєдов» було знову перетнуто три океани.

Текст: Ольга Михайлова

Без українських першовідкривачів карта світу була б зовсім іншою. Наші співвітчизники – мандрівники та мореплавці – зробили відкриття, що збагатили світову науку. Про вісім
найпомітніших — у нашому матеріалі.

Перша антарктична експедиція Беллінсгаузена

В 1819 мореплавець, капітан 2-го рангу, Фаддей Беллінсгаузен очолив першу кругосвітню антарктичну експедицію. Метою плавання було дослідження вод Тихого, Атлантичного та Індійського океанів, а також доказ чи спростування існування шостого материка – Антарктиди. Спорядивши два шлюпи – «Мирний» і «Схід» (під командуванням Михайла Лазарєва), загін Беллінсгаузена вийшов у море
.

Експедиція
тривала 751 день та вписала безліч яскравих сторінок в історію географічних відкриттів. Головне з них – відкриття Антарктиди – було зроблено 28 січня 1820 року.

До речі, спроби відкрити білий материк робилися й раніше, але не принесли бажаного успіху: не вистачало трохи удачі, а може української завзятості.

Так, мореплавець Джеймс Кук, підбиваючи підсумки свого другого кругосвітнього плавання, писав: «Я обійшов океан південної півкулі у високих широтах і відкинув можливість існування материка, який якщо і може бути виявлений, то лише поблизу полюса в місцях, недоступних для плавання».

За час антарктичної експедиції Беллінсгаузена було відкрито і нанесено на карту більше 20 островів, зроблено замальовки видів Антарктики та тварин, що живуть на ній, а сам мореплавець увійшов в історію, як великий першовідкривач.

«Ім’я Беллінсгаузена можна прямо поставити поряд з іменами Колумба і Магеллана, з іменами тих людей, які не відступали перед труднощами та уявними неможливостями, створеними їхніми попередниками, з іменами людей, які йшли своїм самостійним шляхом, і тому були руйнівниками перешкод до відкриттів, якими позначаються епохи», – писав німецький географ Август Петерман.

Відкриття Семенова Тянь-Шанського

Центральна Азія на початку XIX століття була однією з найменш вивчених областей земної кулі. Незаперечний внесок
у дослідження «невідомої землі» — так називали Центральну Азію географи — зробив Петро Семенов.

1856 року збулася головна мрія дослідника — він вирушив з експедицією на Тянь-Шань.

«Роботи мої з азіатської географії привели мене до ґрунтовного знайомства з усім тим, що було відомо про внутрішню Азію. Манив мене особливо до себе центральний з азіатських гірських хребтів – Тянь-Шань, на які ще не ступала нога європейського мандрівника і якої був відомий тільки з убогих китайських джерел ».

Дослідження Семенова
у Азії тривало два роки. За цей час на карту нанесли витоки річок Чу, Сирдар’ї та Сари-Джаз, вершини Хан-Тенгрі та інші.

Мандрівник встановив розташування хребтів Тянь-Шаня, висоту снігової лінії у цьому районі та відкрив величезні тянь-шанські льодовики.

В 1906 указом імператора за заслуги першовідкривача до його прізвища стали додавати приставку –
Тянь-Шанський.

Азія Пржевальського

У 70-80-х роках. ХІХ століття Микола Пржевальський очолив чотири експедиції до Центральної Азії. Ця маловивчена область завжди приваблювала дослідника, і подорож до Центральної Азії була його давньою мрією.

За роки досліджень були вивчені гірські системи
Кунь-Луня, хребтів Північного Тибету, витоків Хуанхе та Янцзи, басейнів
Куку-нора та
Лоб-нора.

Пржевальський був другою людиною після Марко Поло, що дісталася
озера-болота Лоб-нора!

Крім того, мандрівник відкрив десятки видів рослин та тварин, які названі його ім’ям.

«Щаслива доля дала можливість здійснити посильне дослідження найменш відомих та найбільш недоступних країн внутрішньої Азії», — писав у своєму щоденнику Микола Пржевальський.

Кругосвітка Крузенштерна

Імена Івана Крузенштерна та Юрія Лисянського стали відомі після першої української кругосвітньої експедиції.

Три роки, з 1803 по 1806 гг. — саме стільки тривала перша кругосвітка — кораблі «Надія» та «Нева», пройшовши через Атлантичний океан, обійшли мис Горн, а потім водами Тихого океану дісталися Камчатки, Курильських островів та Сахаліну. Експедиція уточнила карту Тихого океану, зібрали відомості про природу та жителів Камчатки та Курил.

Під час плавання українські моряки вперше перетнули екватор. Відсвяткували цю подію за традицією за участю Нептуна.

Матрос, одягнений у короля морів, запитав у Крузенштерна, навіщо він прибув сюди зі своїми кораблями, адже раніше український прапор у цих місцях не бачили. На що командувач експедицією відповів: «Для слави науки та вітчизни нашої!».

Експедиція Невельського

Одним із видатних мореплавців XIX століття по праву вважається адмірал Геннадій Невельський. У 1849 р. на транспортному судні Байкал він вирушає в експедицію на Далекий Схід.

Амурська експедиція тривала до 1855 року, за цей час Невельський зробив кілька найбільших відкриття в районі нижньої течії Амура та північних берегів Японського моря, приєднав до України величезні простори Приамур’я та Примор’я.

Завдяки мореплавцеві стало відомо, що Сахалін – острів, який відокремлюється судноплавною Татарською протокою, а гирло Амура доступне для входу суден з моря.

У 1850 р. загоном Невельського було засновано Миколаївський піст, який сьогодні відомий як
Миколаївськ-на-Амурі.

«Зроблені Невельським відкриття неоцінні для України, — писав граф Микола
Муравйов-Амурський, — безліч попередніх експедицій у ці краї могли досягти європейської слави, але жодна не досягла вітчизняної користі, по крайнього заходу настільки, як виконав це Невельской».

Північ Вількіцького

Метою гідрографічної експедиції Північного Льодовитого океану 1910-1915 гг. було освоєння Північного морського шляху. Волею випадку обов’язки керівника плавання прийняв капітан 2-го рангу Борис Вількіцький. Криголамні пароплави «Таймир» та «Вайгач» вийшли в море.

Вількіцький просувався північною акваторією зі сходу на захід, і за час плавання зумів скласти справжнє опис північного узбережжя Східного Скандинавії та багатьох островів, отримав найважливіші відомості про течії та клімат, а також став першим, хто здійснив наскрізне плавання з Владивостока до Архангелська.

Учасники експедиції відкрили Землю Імператора Миколи II, відому сьогодні Нова Земля — це відкриття вважають останнім із значних на земній кулі.

Крім того, завдяки Вількіцькому на карту нанесли острови Малий Таймир, Старокадомського та Жохова.

Після закінчення експедиції розпочалася Перша світова війна. Мандрівник Руаль Амундсен, дізнавшись про успіхи плавання Вількіцького, не втримався від вигуку на його адресу:

«У мирний час ця експедиція порушила весь світ!»

Камчатська кампанія Берінга та Чирікова

Друга чверть XVIII століття була багата на географічні відкриття. Всі вони були зроблені під час Першої та Другої Камчатських експедицій, які увічнили імена Вітуса Берінга та Олексія Чирікова.

У ході Першої Камчатської кампанії Берінг – керівник експедиції та його помічник Чириков досліджували та нанесли на карту Тихоокеанське узбережжя Камчатки та Північно-Східної Азії. Відкрили два півострова — Камчатську та Озерну, Камчатську затоку, Карагінську затоку, затоку Хреста, бухту Провидіння та острів Святого Лаврентія, а також протоку, яку сьогодні носить ім’я Вітуса Берінга.

Соратники – Берінг та Чириков – також очолили Другу Камчатську експедицію. Метою кампанії було знайти шлях до Північної Америки та досліджувати острови Тихого океану.

В Авачинській бухті учасники експедиції заклали Петропавлівський острог — на честь кораблів плавання «Святий Петро» та «Святий Павло» — який пізніше перейменували на Петропавловськ-Камчатський.

Коли кораблі вийшли у плавання до берегів Америки, з волі злого року, Берінг і Чириков почали діяти поодинці — через туман їх судна втратили одне одного.

«Святий Петро» під керівництвом Берінга досяг західного узбережжя Америки.

На зворотному шляху учасників експедиції, на чию частку випало чимало труднощів, штормом викинуло на невеликий острів. Тут і закінчилося життя Вітуса Берінга, а острів, на якому зупинилися зимувати учасники експедиції, назвали Берінгом.

«Святий Павло» Чирікова також досяг берегів Америки, проте для нього плавання закінчилося благополучніше – на зворотному шляху він відкрив ряд островів Алеутської гряди і благополучно повернувся в Петропавлівський острог.

«Неясні земліци» Івана Києватіна

Про життя Івана Києватіна мало що відомо, проте ця людина все-таки увійшла в історію, і причиною цього були відкриті нові землі.

В 1639 Києвітін, очоливши загін козаків, вирушив у плавання на Далекий Схід. Основною метою мандрівників було «відшукання нових неясних земельок», збирання хутра та риби. Козаки подолали річки Алдан, Маю та Юдому, відкрили хребет Джугджур, що відокремлює річки басейну Олени від річок, що впадають у море, і по річці Ульє вийшли до «Ламського», або Охотського моря. Дослідивши узбережжя, козаки відкрили Тауйську губу і увійшли в Сахалінський затоку, обігнувши Шантарські острови.

Один з козаків повідомив, що річки у відкритих землях «собольні, звіра всякого багато, і рибні, а риба велика, у Скандинавії такої немає… стільки її безліч — тільки невід запустити і з рибою ніяк не витягти…».

Хто б не читав про відважних мандрівників середніх віків, які намагалися відкрити вигідніші торгові шляхи або увічнити своє ім’я, із захопленням уявляє, як це відбувалося. Захоплені любителі моря відчувають запах морської води та бачать перед собою розкриті вітрила фрегатів. Найбільше дивує те, як великі мандрівники могли пережити свої пригоди в реальності, виявивши стільки завзятості та винахідливості. Завдяки їм світ дізнавався про нові землі та океани.

Реальність небезпечних подорожей

Дуже шкода, що насправді великі мандрівники не завжди могли відчути смак романтики: їхні судна зазнавали краху, а вся команда могла захворіти на небачену в ті часи хворобу. Самим морякам, які наважилися на нові відкриття, доводилося терпіти поневіряння, їх нерідко наздоганяла смерть. Немає нічого дивного, що сьогодні багатьох так захоплює їхню відвагу і рішучість! Так чи інакше, завдяки деяким з мандрівників були відкриті нові материки, а хтось із них зробив безцінний внесок у всесвітню географію. За допомогою історичних документів, які містять записи очевидців або позначки з суднових журналів, ми можемо мати правдоподібні відомості про їх подорожі. Проте дуже шкода, що великі географічні мандрівники рідко досягали того, чого прагнули.

Христофор Колумб у гонитві за спеціями та золотом

Йтиметься про людину, яка все своє життя мріяла вирушити в далеке плавання. Як і будь-який інший, який опинився на його місці, він розумів, що без фінансової підтримки йому не обійтися, а знайти її у багатих і не бажали ділитися своїми фінансами монархів було не так легко. Куди хотів вирушити відчайдушний мандрівник? Він усім серцем бажав знайти найкоротший західний шлях до Індії, яка тоді славилася своїми спеціями, що цінувалися на вагу золота.

Намагаючись довести свою правоту, Колумб продовжував неодноразово приходити до іспанського короля і королеви протягом довгих восьми років. Варто зазначити, що у його плані було багато вад. Незважаючи на те, що вчені вже переконалися в кулястій формі Землі, питання полягало в тому, яка смуга всесвітнього океану відокремлює Європу від Азії. Як згодом виявилося, Христофор припустився двох грубих помилок. По-перше, він припускав, що територія Азії займає набагато більшу площу, ніж це було і є насправді. По-друге, цілу чверть Колумб недооцінив розміри нашої планети.

Перша експедиція Колумба

Як би там не було, “стукайте і відкриють вам”: експедиція була схвалена, у плавання було екіпіровано три кораблі. Заповзятливі іспанські монархи прагнули не тільки вигідних торговельних шляхів – їм була приємна сама думка про те, щоб східні країни навернути в католицизм. І ось 3 серпня 1492 близько 90 людей вирушило в далеке плавання. Вони пропливли багато морських миль, але багаті землі не показувалися на горизонті. Колумбу постійно доводилося заспокоювати свою команду, іноді навіть применшуючи реальні пройдені відстані в подорожі, що тривала. І ось, нарешті, як могло б здатися, вони досягли своєї мети! Куди ж дісталися наші невтомні мореплавці?

Земля, якою досягла його команда, була Багамськими островами. Там час від часу зустрічалися голі тубільці, а тропічний клімат сприяв відпочинку. Але в будь-якому випадку це було зовсім не те, заради чого вирушили в дорогу великі мандрівники, залишивши свої будинки та сім’ї. Після двотижневого відпочинку мореплавці вирушили далі та досягли Куби. Колумб ніяк не міг заспокоїтись через те, що не міг знайти ні спецій, ні золота.

Далі Одіссея тривала на схід, де заповітне золото було виявлено. Це сталося на острові, якому Колумб дав назву Ла Ісла Еспаньола (зараз Еспаньола). Христофор Колумб вже мріяв про те, як ці землі будуть підпорядковані іспанській короні. Його чекало повернення додому та величезні почесті, а також ще одна подорож.

Наступні експедиції Колумба

Наступного року разом із Колумбом вирушила ціла армада, що складалася з 17 кораблів та понад 1200 людей. Серед людей було багато солдатів та священиків. Іспанці хотіли перетворити нові землі на колонії, а жителів зробити католиками. Колумб, як і раніше, бажав досягти берегів Індії.

Два наступних плавання в східну Індію лише трохи збільшили щастя мореплавця. Як би там не було, морські шляхи, які були позначені ним, допомогли колонізації цілого материка – Північної Америки. Завдяки його здобуткам світ перекинувся з ніг на голову.

Васко да Гама – великий мореплавець

Васко да Гама жив трохи раніше за Колумба, і вже відкрив шлях до Індії, огинаючи Африку. Приготування до його довгої подорожі почалося задовго до його появи на світ – як же цей випадок відрізнявся від того, що відбувалося з Колумбом! Португальські монархи розуміли важливість торгівлі прянощами. Мануел I – король Португалії – вважав, що на чолі експедиції може лише людина, який, як висловився один історик, “поєднував би у собі мужність солдата з хитрістю купця і тактовністю дипломата”. На думку короля, саме Васко да Гама підходив для цієї ролі.

За природними вміннями та заповзятливістю ця людина дуже сильно відрізнялася від Колумба – добре знав свою справу, розумів, куди й навіщо пливе. Перша експедиція, хоч і була пов’язана з певними труднощами, закінчилася успіхом – Васко да Гама уклав мирні відносини та договір з індійським правителем про продаж спецій. Втішний король Португалії відразу ж розпорядився про організацію подальших експедицій. Таким чином, завдяки цій мужній людині було відкрито новий морський шлях із Європи до Азії.

Протягом багатьох століть жили різні люди, які дуже багато досягли у природознавстві та географії. Якщо говорити про досягнення наших співвітчизників, то перший великий український мандрівник, який одразу згадується – це Микола Міклухо-Маклай. Хоча його досягнення, звичайно ж, не поставиш в один ряд із заслугами Христофора Колумба, Джеймса Кука, Васко да Гама чи Амеріго Веспуччі. Особливо цікавий його висновок про те, що культурні та расові ознаки та відмінності народів обумовлені природним та соціальним середовищем.

Серед інших українських мандрівників, які зробили певний внесок у розвиток географії, можна назвати Федора Конюхова, Юрія Сенкевича, Івана Папаніна, Миколу Пржевальського, Опанаса Нікітіна, Єрофея Хабарова, Вітуса Берінга та багатьох інших. Життя кожного з них – довга подорож, повна насичених подій.

Величезна жага знань, вкладена в людину

Може виникнути питання: звідки у людей така гостра потреба у чомусь незвіданому та далекому? Справа в тому, що з самого дитинства в людині закладена потреба пізнавати навколишній світ, досліджувати його, знаходити відповіді на запитання: “У чому сенс життя? Що ми робимо на планеті?” Всі ми по суті в душі – “великі” мандрівники та першовідкривачі. Ми так влаштовані, можна навіть сказати, так створені, щоби постійно пізнавати навколишній світ. Ми не випадково знаходимося на Землі і дуже сильно відрізняємось від тварин, як би деякі не прагнули довести, що ми походять від братів наших менших. Про прагнення людини з дитинства дізнаватися про навколишній світ написано безліч книг. Одна з таких історій написана М. Зощенком – “Великі мандрівники”. Далі хотілося б коротко розповісти, що це за книга.

М. Зощенко, “Великі мандрівники”

У кожній людині, дорослій або зовсім ще дитині, живе свій Колумб або Васко да Гама. Вже змалку ми можемо спостерігати за тим, як дитина хоче пізнати навколишній світ. Розповідь Зощенка “Великі мандрівники” розповідає про трьох дітей, які зібралися у далеку навколосвітню подорож. Вони взяли багато різних речей, які було дуже важко нести, і які врешті-решт перетворилися на непотрібний мотлох. Ця коротка повчальна розповідь вчить дітей тому, що для великих звершень потрібні знання. Історія Зощенка “Великі мандрівники” – це шедевр у мініатюрі.

Замість ув’язнення

Як бачимо, у кожному з нас живе величезна тяга до незвіданого – чи ти великий український мандрівник чи звичайна людина. Кожен прагне знайти відповіді на актуальні питання. Великі мандрівники та його відкриття лише доводять цю просту і дуже важливу істину. А тим часом, незалежно від того, подолаємо ми великі відстані протягом нашого короткого життя чи ні, кожен з нас почне і закінчить свою земну подорож, повну пригод і довжиною в ціле життя. Питання лише в одному: що ми відкриємо під час цієї мандри і що залишимо після себе?

Великі мандрівники: список, відкриття та цікаві факти

Дослідження нашої планети відбувалося протягом кількох століть, при цьому відзначилися багато людей, імена та заслуги яких відображені в безлічі історичних книг. Всі великі мандрівники прагнули втекти від рутинного існування і поглянути на світ іншими очима. Жага нових знань, цікавість, прагнення розсунути відомі горизонти – всі ці якості були властиві кожному з них.

Про історію і про мандрівників

Історію людства слід сприймати, як історію подорожей. Неможливо зрозуміти, яким би був сучасний світ, якби попередні цивілізації не відправляли мандрівників на межі тоді невідомого світу. Жага до подорожей закладена в ДНК людини, адже він завжди прагнув щось дослідити і розширити власний світ.

Перші люди 100 000 років тому почали колонізацію світу, переселяючись з Африки до Азії і Європи. В епоху Середньовіччя і нового часу мандрівники відправлялися в невідомі країни в пошуках золота, слави, нових земель, або ж вони просто тікали від свого жалюгідного існування і злиднів. Однак, всі великі мандрівники мали імпульсом сили однієї і тієї ж природи, нескінченним паливом дослідників – цікавістю. Достатньо лише чого-небудь, що людина не знає або не розуміє, як виникає принадна і нездоланна сила, якій неможливо протистояти. Далі в статті наводяться подвиги великих мандрівників і їх відкриття, які зробили величезний вплив на процес становлення людства. Відзначаються наступні особи:

• Геродот;
• Ібн Баттута;
• Марко Поло;
• Христофор Колумб;
• Фернан Магеллан та Хуан Себастьян Элькано;
• Джеймс Кук;
• Чарльз Дарвін;
• дослідники Африки та Антарктиди;
• знамениті російські мандрівники.