Євдокимов Ярослав Олександрович

Я.Євдокимова вирізняє глибоко продуманий відбір репертуару. Артистові властиві природність та безпосередність, елегантність, вроджений артистизм, глибока музикальність, досконалість інтонації, чистота співу, правильне сценічне самопочуття, при якому емоційно забарвлені виконавські наміри підсвідомо викликають необхідні нюанси, роблять спів живим, дієвим. «У його виконавському інтерпретуванні органічно поєднуються народний мелос, фольклорне нюансування, елементи народного гумору, жарту с особливим тембровим забарвленням, відтінком голосу — все це створює гармонію». [3]

Життєпис

Дитинство і юність

Його мати Анастасія Харитонівна Очеретович уже за тиждень після заміжжя, зазнавши політичних репресій, потрапила до Рівненської в’язниці, де й народився співак. [5] «Як багато в ті часи народжувалося дітей у в’язниці і скільки помирало. Врятувати сина від голоду у ті страшні роки їй допомогла співкамерниця Зіна, дружина льотчика, героя війни, яка годувала свою дитину і Ярослава». [6] Батько Олександр Гнатович Євдокимов родом із Пермської області, Красновишерського району, теж був репресований. [4] Мати віддала п’ятимісячного сина своїм батькам, сама ж опинилася на одному з рудників Норильська, заполярного міста. [7]

Зростав у селі Користь [8] Корецького району Рівненської області. Його виховували бабуся Ярина, дідусь Харитон [4] і рідна сестра матері, тітка Ганна, у хаті якої на той час знаходилась сільська бібліотека. [9]

Працювати й співати почав рано. Перші уроки вокалу отримав у дідуся, який сам співав у церковному хорі і залучав до цього Ярослава. [10] Дідусь Харитон був першокласним ковалем, він навчав онука ковальської справи, але не просто так — із народною піснею, яка й означила долю хлопця. У кузні гартувався його дух і, можливо, ставав абсолютним слух, і міцнів баритоновий голос. Так і виростав він, вбираючи всю красу української природи, знаючи святу ціну шматка хліба, захоплюючись пісенною культурою рідного народу, що врешті призвело до усвідомлення національної самобутності митця.

Знову побачив матір у 1955 році, коли вона змогла приїхати до рідного села. [6] Анастасія Харитонівна (реабілітована 24.04.1954 р. [11] , в Україні у 1991 р. [7] [12] ) повернулася до Норильська працювати, забрала сина. Ярослав там закінчив музичну школу. [7] Вступив до музичного училища, клас контрабаса, бо не було вокального відділення. [13] В училищі, у творчій майстерні Рими Федорівни Тараскіної, заслуженої артистки Росії, розпочинав заняття з вокалу. Після служби в армії до училища уже не повернувся. [14]

Незважаючи на вроджений талант, навчався у Корецькому професійному училищі, із жовтня 1964 р. по квітень 1965 р. опановував робітничу спеціальність. [15]

Прийшов час служби в армії (1965–1968). Разом із земляками потрапив на Північний флот, Кольський півострів, місто Североморськ, селище Видяєво. От лише на корабель чи на підводний човен його не взяли, бо був такий негласний наказ: «Дітей репресованих батьків до секретних військових об’єктів не допускати». [16] Рядовий Євдокимов три роки прослужив у будівельному загоні. Був ротним заспівувачем, [17] організатором пісенної творчості серед солдатів. [18]

Після демобілізації повернувся до рідного села та згодом поїхав до Дніпра, [19] де працював на шинному заводі. Випадково почав співати у ресторані. Там же, у Дніпропетровську, одружився з білоруською дівчиною, переїхав на її батьківщину. [20]

Творчий шлях

Незважаючи на те, що народився Ярослав Євдокимов в Україні, становлення його як артиста естради припало на період життя у Білорусі, яку він називає другою Батьківщиною. Саме тут став відомим. [3] [21]

Однією із особливостей творчості є багатонаціональність, оскільки є тісні зв’язки із Україною, Білоруссю, Росією. Культури трьох країн гармонійно поєднуються у його творчості.

Визнання у кожній із цих країн сприяло появі своєрідної алегоричної класифікації, що додавала титул до імені артиста: білоруський соловей, [22] гарний «Фантазер». [23]

Білоруський соловей

Приїхав до Бобруйська, де влаштувався на молочний завод вантажником. Згодом переїхав до Мінська. [24]

Ярослав мріяв співати, але в українського самородка не було спеціальної музичної освіти. Та у Білорусі його творча кар’єра знайшла достойне продовження. У 1975 році пройшов прослуховування у Мінській філармонії, [25] де формувалась концертна програма «Пам’ять», [26] і його, як виняток, залишили. [25] [26] Із 1975 року соліст-вокаліст Мінської філармонії. [27] Розпочалось активне гастрольне життя. Про нього заговорили, як про феноменально обдарованого артиста. [25] Акомпонуючим колективом була група «Карусель». [28]

Я.Євдокимов розумів, що природні здібності — добре, а вокалісту необхідна професійна школа. Вступив до Мінського музичного училища ім. М.Глінки (1979). [1] [29] [30] Спеціальність — вокал, клас заслуженого працівника культури Республіки Білорусь Адама Мурзича. [25] [31] [32] [33]

У Мінській філармонії познайомився із професором Бучелем Володимиром Миколайовичем (1935 р.н.,баритон), [4] [34] одним із найкращих у СРСР спеціалістів із техніки італійського бельканто. Три роки він брав уроки в маестро. [35]

Музичне навчання поєднував із концертною практикою в Ансамблі пісні й танцю Білоруського військового округу (художній керівник Смислов Віктор Іванович, [36] керівник Муранов Лев Борисович [37] ), куди на запрошення керівництва перейшов із філармонії. За три дні вийшов на велику сцену із піснею «Соловьиная роща» (російською мовою). [13] Розпочались гастролі по усій країні — від Білорусі до Далекого Сходу. [36] Робота під керівництвом досвідчених хормейстерів і диригентів була корисною для творчого росту співака (1977–1980). [1] [38]

За скеруванням ансамблю виконавець узяв участь у III Всесоюзному телевізійному конкурсі «З піснею по житті» (1979), [27] що проходив в Останкінській концертній студії. Це був його перший виступ на Центральному телебаченні. Саме у військовій формі уперше з’явився на телеекрані. [39] Пісня («Ростань» (білоруською мовою) І.Скурко, І.Лученок) була надто висока за теситурою, незручна для баритона, тому молодому артистові не вдалося підпорядкувати її своєму голосу й досягти емоційної виразності у виконанні. У лідери не потрапив, був удостоєний звання дипломанта. [40]

У 1980 році молодий артист узяв участь у державному концерті, присвяченому Дню визволення Мінська від фашистських загарбників, [41] на якому присутнім був перший секретар ЦК Компартії Білорусі Петро Машеров. Колишнього партизана Машерова полонила пісня «Поле пам’яті» [42] (Л.Захлєвного, [43] В.Некляєва), яку виконав Ярослав. [44] [45] Зворушення першої людини в республіці було таким сильним, [46] [47] що він розпорядився присвоїти Ярославові Євдокимову почесне звання «Заслужений артист Білоруської РСР». [27]

Цього ж року співак стає солістом Білоруського національного радіо й телебачення (1980–1990 рр.), [1] [40] де зміг серйозно зайнятися поповненням свого репертуару, у чому йому завжди активно допомагав Б. І. Райський, заслужений артист Білорусі, головний диригент симфонічного оркестру Держтелерадіо Білорусі. Молодий співак пройшов добру професійну школу й записав у студії республіканського Будинку радіо майже увесь свій основний пісенний репертуар — понад сімдесят творів білоруських авторів. [48]

Відразу після військового параду 9 травня 1980 року по Центральному телебаченню й першій програмі Всесоюзного радіо у виконанні Ярослава Євдокимова прозвучав, спеціально написаний для нього, цикл пісень «Пам’ять» («Поле пам’яті», «Носіть ордени», «Милосердя», «Пісня Перемоги»), композитор Леонід Захлєвний. [49] Спільна робота композитора й співака принесла заслужений успіх, стала етапною у їх творчості і помітним явищем у музичному мистецтві Білорусі, [50] була номінована у 1984 році на здобуття Державної премії БРСР. [51]

Спеціально для Ярослава Євдокимова, враховуючи його вокальні можливості, Валерій Іванов написав цикл пісень-балад «Будьте обов’язку вірні». [52]

Звістка про талановитого співака долетіла і до Москви. Редактор і ведуча програми «Алло, ми шукаємо таланти» Тетяна Коршилова [53] запросила його до своєї передачі. [54] Ольга Молчанова із Центрального телебачення — у найпопулярніші в ті роки передачі «Ширше коло»(06.11.1988). [55] Ярослав Євдокимов був ведучим цієї передачі. [56] [57] Брав участь у програмі «Заспіваймо, друзі!». [54] Голос артиста часто звучав і в програмах Всесоюзного радіо. [35]

Ярослав закінчує Мінське музичне училище ім. М.Глінки у 1981 році, [29] [30] [58] уже працюючи солістом Держтелерадіо Білорусі.

На Всесоюзному фестивалі «Пісня року-81» дебютував із піснею «Зачарована моя» (Г.Буравкін, І.Лученок). Увійшла до антології пісень про Перемогу у Другій світовій війні «Лист із 45-го» (1983, М.Ясень (Гольдман), І.Лученок). Уперше прозвучала на фестивалі, здобула успіх і стала класичною вокальною спадщиною пісня «Травневий вальс» (1985, М.Ясень (Гольдман), І.Лученок):

«Адна з самых адметных кампазыцыяў на ваенную тэму, напісаная народным артыстам на верш паэта-франтавіка зь Менску, упершыню прагучала ў 1985 годзе на «Песьні году» па Цэнтральным тэлебачаньні і займела ашаламляльны посьпех. Менавіта выкананьне Еўдакімава прызнаецца за кананічнае, хоць за яе браліся і іншыя артысты, у тым ліку Кабзон».

У біографії Ярослава Євдокимова була гастрольна поїздка до Афганістану, у жовтні 1986 року, [37] до радянських воїнів, коли він виконував спеціально написану для цієї поїздки пісню «Снимок в газете» (М.Ясень (М.Гольдман), І.Лученок). [60]

Результатом співпраці артиста із композитором Едуардом Зарицьким є пісні «Палыновая ростань» (Н.Гілевич), «Листок календаря» (Н.Шкор), «Месяц малады» (Г.Буравкін), що увійшли до фільму-концерту «И пока на земле существует любовь» (1987), [61] прем’єра якого відбулася на початку 1987 року на першій програмі Центрального телебачення й викликала великий громадський резонанс. Фільм присвячено творчості Я.Євдокимова. Автор сценарію і режисер Бахтіяр Бахтіяров відзняв на Білоруській студії у порядку експерименту сюжетний телеконцерт, що включав окремі, драматургічно пов’язані між собою пісенні відеокліпи — найкращі номери із репертуару співака, серед яких українська пісня «Віють вітри». [61] Пісня «Набат тишины» (Д.Михлеєв) звучала у документальному фільмі «Захід-83». [62]

За зростання майстерності, високий виконавський рівень, величезну камерно-концертну діяльність Ярославові Євдокимову присвоюють почесне звання «Народний артист Білоруської РСР» (1987). [58]

Платівка «Все збудеться» (1988) — дебют на Всесоюзній студії грамзапису фірми «Мелодія». Однак, ім’я виконавця уже було добре відомим глядачеві, адже творчість Ярослава Євдокимова надійно зайняла місце у серцях мільйонів поціновувачів мелодійних, душевних, ліричних, одухотворених пісень. [3]

Співак гастролював за кордоном — Італія, Греція, Німеччина, Норвегія, Польща, Чехословаччина, Швеція. [63] , [64] Представляв білоруське мистецтво у столиці Ісландії — Рейк’явіку і на Міжнародному фольклорному фестивалі у Парижі, де одна із французьких газет назвала його за прекрасне виконання народних пісень «супербаритоном». [65] У 1986 році відвідав із концертами Голландію. Виконував в основному народні пісні: білоруську «Камар», українську «Гандзя». Успіх співака перевершив усі сподівання, його запросили до Швейцарії і Бельгії. [66]

У Мінськконцерті артист співпрацював зі звукорежисером, автором-виконавцем Олександром Климовим, [67] у 1990—1992 роках акомпонуючим колективом був музичний гурт «Дзвони» (м. Коломия, Україна). [68]

Неодноразово виступав на Міжнаро́дному фестива́лі мисте́цтв «Слов’я́нський база́р» (Вітебськ, Білорусь), був у складі Міжнародного журі Міжнародного конкурсу молодих виконавців естрадної пісні «Вітебськ-1993». [69]

Компакт-диск «Не рви сорочку» (1994) — спільна робота співака з композитором Віталієм Окороковим, який працює з багатьма зірками естради. [70]

У передачі «Про музику від А до Я» (1996), автор і ведучий Володимир Шеліхін, артист заспівав романс «Соловей» П.Чайковського і «Елегію» Жуля Массне. [71]

Ярославові Євдокимову у 1999 році присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бобруйська» [72]

Шлягерами стали пісні, створені у співавторстві із такими відомими композиторами — Едуард Зарицький, Леонід Захлєвний, Євген Глебов, Валерій Іванов, Дмитро Смольський, Ігор Лученок та поетами Геннадій Буравкін, Ніл Гілевич, Володимир Некляєв, Михайло Ясень (Гольдман), Микола Третьяков, Володимир Каризна.

Гарний «Фантазер»

Після розпаду імперії Ярослав Євдокимов зник із телеекранів, бо «мистецтво не можна перетворити у шоу!» [73] Усе-таки із різних стилів, напрямів, впливів артист віднайшов саме те, що допомогло утвердитись у своєму.

Новий період у житті починається у 1996 році. Уже будучи солістом Мосестради, переїжджає до Москви. Для співака тут можливостей набагато більше, ніж у Мінську. [74] У період з 1993 по 2005 рр. працював із колективом у складі: Михайло Пилипчук, Леся Шаповал, Андрій Субботін.

У 1998, 1999 рр. артист — гість Міжнародного фестивалю «Золотий Шлягер» (Могильов, Білорусь). [75] [76] [77]

Співак завжди особливу увагу звертає на тексти пісень. Співробітництво із Анатолієм Поперечним, поезія якого відзначається глибоким психологізмом, і композитором Олександром Морозовим, чиї музичні твори відомі найширшому колу слухачів, створило на російській естраді творчий союз. Підсумком цієї роботи є компакт-диск «Фантазер» (2002).

Узяв участь у благодійному концерті «Здрастуй, друже!», присвяченому пам’яті поета Миколи Третьякова (16.03.2004 р., Мінськ, Білорусь). [78]

Ярослав Євдокимов не зупиняється на досягнутому. У результаті співпраці із такими композиторами, як Борис Ємельянов, В’ячеслав Добринін, Ігор Матета, В’ячеслав Малежик та поетами — Симон Осіашвілі, Лариса Рубальська, Вікторія Ветрова у репертуарі артиста з’являються нові пісні, кожна з яких стає такою ж упізнаваною, як «За Дунаєм». Найкращі зібрано на дисках «Цілую твою долоню» (2002), «Grand collection» (2003), «За білою рікою» (2006).

Популярними стали пісні козаків «Под окном широким», «Скакал казак через долину», «Шел казак», всі російською мовою, у виконанні Ярослава Євдокимова й дуету «Солодка ягода» (Александрова Катерина і Чумакова Ірина), записані на компакт-диск «Українські і козачі пісні» (2008). Найбільша кількість закономірностей, що розповсюджуються на все багатоголосся, виводить, головним чином, саме на традиції козацької пісні. Варто звернути увагу на стиль багатоголосого викладу козацької пісні — поліфонічний народний спів (гетерофонічне голосоведення козацької пісні). Лірична пісня «Вниз по матушке Волге» (рос.мовою) відзначена характерними рисами південного стилю. Виконавцю вдається досягти відповідного регіональній традиції щільного, гучного, тембрового яскравого звучання голосу. Пісню «Ой мороз, мороз!» співають давно, а Ярослав Євдокимов виконує її так, як можуть співати лише козаки, вони проживають пісню.

Стимулом до творчості є його любов до рідної землі, краю. [79] Артист робить вагомий внесок у розвиток культури, зберігає національні традиції, популяризує їх. «Пісня про рушник», «Дивлюсь я на небо», «Ніч яка місячна» у виконанні Ярослава Євдокимова лунають у Росії.

Із 2009 р. Ярослав Євдокимов — громадянин Російської Федерації. [45] Виступає як концертний співак. У 2012 році виконавець записав альбом «Повернення в осінь» , в якому є популярна українська пісня «Два кольори».

Спільно із музикантом свого гурту Артуром Хачатуровим написав вірш «Пісня любові моєї»(2016), який Григорій Шило, художній керівник гурту, й Артур Хачатуров поклали на музику. [80]

Співак багато гастролює. Його сольні концерти незмінно збирають повні зали. «Творчість Я. Євдокимова гуманна у своїй основі. І не лише прекрасний, щедрий голос співака, але й відкритість його серця для добра, щирість, душевність інтонацій — без сумніву, повинні зустріти й зустрічають відповідний відгук». [3]

Український культурний контекст

Попри необхідність спілкуватися зі своїм оточенням іншою мовою, материнську Ярослав Євдокимов свято охороняє й передає наступним поколінням, вона, як вагомий засіб духовно-практичної творчої діяльності, дає змогу зберегти і проявити унікальну неповторну самобутність особистості, бо увійти у вселенську сім’ю можна за наявного матеріального та духовного доробку.

Приналежність співака до українського культурного контексту засвідчують не лише родинні корені, а постійні зв’язки із рідною землею. У березневі дні 1995 року був гостем і членом журі другого фестивалю «Романси Славутича». [81]

У 2000 році брав участь у культурно-мистецькому святі «Чолом тобі, наш древній Корцю!». [82] Завітав у 2009 році до своїх земляків на свято Івана Купала. [83] , [84]

Артист є учасником фестивалю української музики й культури «Українська весна в Санкт-Петербурзі», [85] , [86] який щорічно (з 2006 року) проводять у місті Українська культурна автономія та “Діловий клуб «Україна-Санкт-Петербург». Цей фестиваль пов’язаний із трьома важливими подіями: Днем міста Санкт-Петербурга, Днями слов’янської писемності й роковинами перепоховання Т. Г. Шевченка. Властиві українському мистецтву гуманістичні традиції діалогу культур, утвердження ідеї національної незалежності, розуміння людини як активної творчої особистості — залишаються актуальними в умовах інтеграції України в європейський культурно-освітній простір.

Ярослав Євдокимов — постійний учасник фестивалю народного мистецтва «Зелене купало у літо упало», що проводиться у м. Корці. [87] , [88]

У рідному селі Користі створив музей старожитностей, [89] що є свідченням любові до Батьківщини, до української культури, традиції якої повинні передаватися із покоління до покоління — жити вічно.

Отже, Ярослав Олександрович Євдокимов дає змогу слухачеві органічно долучитися до культури, усунути стереотипи і дати простір гуманістичному розвоєві душі, чим створює можливість для самореалізації особистості в контексті культури.

Участь у фестивалі «Пісня року»

• 1981 рік — «Зачарована моя». [90] Білоруською мовою. Це був дебют Ярослава Євдокимова на фестивалі. Пісня не увійшла до музичних альбомів співака. Композитор — І.Лученок. Автор слів — Г.Буравкін. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• 1983 рік — «Лист із 45-го». [91] Російською мовою. Не увійшла до музичних альбомів співака. Композитор — І.Лученок. Автор слів — М.Ясень. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• 1985 рік — «Травневий вальс». [92] Російською мовою. Також увійшла до фільму-концерту «И пока на Земле существует любовь…». Композитор — І.Лученок. Автор слів — М.Ясень. [Архівовано 14 червня 2015 у Wayback Machine.]
• 1986 рік — «Берег юності». [93] Російською мовою. Композитор — І.Лученок. Автор слів — В.Бут. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.], [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• 1987 рік — «Поки на Землі існує любов…». [94] Російською мовою. Композитор — І.Лученок. Автор слів — Р.Рождественський. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• 1988 рік — «Тиха пристань». [95][96] Російською мовою. Композитор — І.Лученок. Автор слів — Ю.Рибчинський. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• 1989 рік — «Фантазер». [97] Російською мовою. Композитор — О.Морозов. Автор слів — С.Романов. [Архівовано 9 липня 2015 у Wayback Machine.]
• 1990 рік — «За Дунаєм». [98] Російською мовою. Композитор — О.Морозов. Автор слів — А.Поперечний. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.], [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• 1997 рік — «Тільки ніч». Російською мовою. Композитор — І.Матета. Автор слів — В.Степанов. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• 2000 рік — «Добре». [99] Російською мовою. Композитор — В.Окороков. Автор слів — А.Поперечний. [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]

Українська пісня — особлива сторінка творчості

Принципова позиція співака стосовно концертних програм — виконання творів української музики, маніфестація свого національного мистецтва, піднесення його вартості у світі. Ярослав Євдокимов, як особистість, вносить у культуру дещо нове, своє — мовою музики повертає нам, по суті, нас самих, адже глибинно відчути пісню — це дуже важливо для того, щоб справді відчути себе приналежним до певної культури.

Таїну українських народних традицій передала генетична пам’ять Ярослава Євдокимова. Своєрідним стилем виконання і трактування артист намагається донести голос горлиці чи перепілки, що домінують у мелодіях багатьох українських пісень, прагне зберегти «код» життя, переданий нам у музиці предками, а також передати нащадкам усі ті найкращі надбання національної культури, що виплекав упродовж століть народ, бо українська пісня — символ високої культури, духовності.

Народна пісня доступна широким масам людей завдяки простоті поетичної та музичної мови. Заслуговує на увагу народна пісня у виконанні українця Євдокимова Ярослава Олександровича і колективу «Солодка ягода» (Александрова Екатерина и Чумакова Ирина), який надбав до власного репертуару численну кількість українських народних пісень в оригінальних аранжировках та інтерпретаціях. (Студійний альбом «Українські і козачі пісні» 2008). Артисти на перше місце ставлять голос. Вирізняються пісні багатоголосі, «розспівані» на кілька рівнозначних мелодій із самобутністю ладу, художністю й самостійністю горизонтального руху. Виконавці надали творам власної інтерпретації. Мелодії даного альбому: «Ой чорна я си чорна», «Підманула, підвела», «А я чорнява». Любов українців до гострого слова, оптимістичність народного світогляду засвідчено у народних піснях у стилі й характері жартівливому, гумористичному та навіть сатиричному — «Варенички», «Ой червоний бурячок».

«Для душы я спяваю многа народных песень – украінскіх, рускіх. На народных песнях – распяваюся, разаграваю галасавыя звязкі, але ў канцэрты іх уключаю мала. Ды ўсё ж народныя песні трэба спяваць абавязкова, яны – культура нацыі».

Звертання до традицій зовсім не означає нехтування сьогоденням. У репертуарі Ярослава Євдокимова є твори, що мають багато спільних рис із народними піснями — пісні літературного походження. Серед них такі, що здобули визнання як традиційно усталені пісні: «Віють вітри, віють буйні…» (І.Котляревський, муз. народна, обробка М.Лисенка), «Гандзя» («Чи є в світі молодиця», Д.Бонковський), «Дивлюсь я на небо» («Небо», М.Петренко, Л.Александрова), «Черемшина» («Знов зозулі голос чути в лісі», М.Юрійчук, В.Михайлюк), «Ніч яка місячна» («Виклик», М.Старицький, М.Лисенко), «Пісня про рушник» (А.Малишко, П.Майборода), «Ой на горі два дубки» (комп. В. Конощенко), «Два кольори» (Д.Павличко, О.Білаш), «Червона рута» (В.Івасюк), «Україно, мати» (В.Крищенко, Г.Татарченко [101] ).

У кожного в душі є свій образ гармонійної ідеальної України, тому у репертуарі є твори, які найяскравіше презентують виконавський стиль і багатогранність таланту Ярослава Олександровича Євдокимова.

Спільні виступи

Сольний концерт вокаліста — явище неординарне в музичному світі: емоційні та фізичні навантаження при цьому такі великі, що зірки академічного мистецтва віддають перевагу спільним виступам, та Ярослав Євдокимов обрав сольну кар’єру. Академічний вокал Євдокимова відкриває публіці нову грань його таланту: у багатьох випадках важко визначити, що більш абсолютне — композиторський текст чи його вокальне втілення. Виконавський талант артиста дозволяє продемонструвати процес справжньої співтворчості інтерпретатора та композитора.

На формування виконавського рівня артиста вплинула, зокрема, тривала співпраця із певними диригентами. Одна із цілей оркестру в роботі з молодими музикантами — формування високих критеріїв виконавства. Якість звучання оркестру, професійний рівень виконання, ансамблева єдність, майстерність соліста — усі ці чинники створюють уявлення про професіоналізм і стають орієнтирами щодо напрямів розвитку. Ярослав Євдокимов співпрацював із такими колективами: інструментальний ансамбль під керівництвом В.Кофмана; Мінський естрадний оркестр, диригент — М.Фінберг; інструментальний ансамбль під керівництвом А.Архипова; естрадно-симфонічний оркестр Білоруського телебачення і радіо, диригент — Б.Райський. [102] Пісня «Зачарована моя» прозвучала в ефірі під акомпанемент естрадно-симфонічного оркестру Центрального телебачення і Всесоюзного радіо, диригент Юрій Васильович Силантьєв. Пісню «Лист із 45-го» уперше виконав спільно з хором Білоруського радіо та естрадно-симфонічним оркестром Білоруського телебачення і радіо, диригент — Борис Райський. [103] В ефірі вона прозвучала під акомпанемент естрадно-симфонічного оркестру Центрального телебачення і Всесоюзного радіо, диригент — Олександр Михайлов, у виконанні Ярослава Євдокимова й Московського хору молоді і студентів (лауреата Премії Ленінського комсомолу), художній керівник — проф. Борис Тевлін (заслужений діяч мистецтв Російської Федерації, лауреат Премії Ленінського комсомолу). «Травневий вальс» прозвучала в ефірі (1985) під акомпанемент естрадно-симфонічного оркестру, диригент Петухов Олександр на фестивалі «Пісня року» та на концерті радянської пісні й естрадної музики VII Всесоюзного з’їзду композиторів (1986) у супроводі Ленінградського державного концертного оркестру під керівництвом Анатолія Бадхена й ансамблю студії радянської пісні Центрального телебачення і Всесоюзного радіо, художній керівник Вадим Судаков. Необхідну рівновагу встановлено між оркестром і співаком — кожне слово, кожну інтонацію виразно чутно у залі. У поєднанні із великим симфонічним оркестром виступ Ярослава Євдокимова дозволяє розкрити найсміливіші відтінки голосу і об’єм звучання.

Віктор Вуячич і Ярослав Євдокимов — два виняткових артисти-баритони, які завоювали славу і почесті. Дует «Песня о Минске» (російською) [104] — І.Панкевич, В.Оловніков (1984), в силі полум’яного громадянського пафосу, правдиво і цікаво звучить у їх виконанні, утворюючи букет тембрової й інтонаційної бездоганності.

Ярослав Євдокимов співав із ансамблем цимбалістів «Золота струна» (Мінськ). [105]

Результатом співпраці артиста із дуетом «Солодка ягода» (Александрова Катерина і Чумакова Ірина) став компакт-диск «Українські і козачі пісні» (2008). [106] Потужний унісонний спів, примножений тембральними характеристиками усіх виконавців. Простежується виконання різноманітних тризвуків, що надає співові краси, з’являється підголоскова поліфонія, різноманітні витримані звуки, що прикрашає спів і надає характерної звучності. Передано красу, гармонію народних пісень.

Лише академічна база дозволяє у подальшому працювати із будь-яким репертуаром — чи це опера, чи естрадний вокал. Велика сценічна культура, сценічний досвід виконавців особливо відчуваються у ситуативному дуеті Ярослава Євдокимова із Катериною Шавріною — «Ех, на небі далі» (2009). [107] [108] Привертають увагу своєю контрастністю трагічні «напівтони» й ніжні «шовкові» інтонації, драматична схвильованість. Твір прозвучав із оперним розмахом, однак без будь-якої зовнішньої гри «на публіку».

Обізнаність у деталях виконавського мистецтва важлива, однак не є самоціллю, а повинна посилити здатність співака розкрити і точно передати композиторські вимоги до виконання того чи іншого твору. У ситуативному квартеті Я.Євдокимов, «Солодка ягода» і Ф.Царікаті є виконання різноманітних тризвуків та септакордів. Виконавці із притаманним артистизмом демонструють незвичний запальний стиль, виконуючи авторські твори Ф.Царікаті [109] «Нелегко втиматися у сідлі», «Полюбімо цей світ» (2009). Ці пісні також вирізняє романтичний настрій і легка приємна мелодійність.

Мистецька характеристика

Чуття часу, його гармонії обов’язкове. Популярність — теж немало важлива складова, та не головна. «Купання» у славі дає можливість бути вибагливим, прагматичним, серйозним, відповідальним і самокритичним. [110]

Стиль артиста

Ярослав Євдокимов зарекомендував себе як вимогливий і безвідмовний у роботі артист, що володіє неабиякою волею й творчою активністю. Співакові притаманні скромність, інтелігентність, органічна шляхетність, тонкий смак, привабливість, висока музична культура, небуденний артистизм, пристрасність, душевність, щирість.

Громадянська позиція артиста — той світоглядний стрижень, який проявляється найперше у діях, у ставленні до життя, до людей, адже після концерту людина має вийти емоційно наснаженою, піднесеною, аби щось небуденне залишилося в душі надовго. [111]

Добре володіє сценічною майстерністю, сценічною культурою. Стриманий, навіть статичний на сцені, не виказує своїх емоцій, а намагається скупими, але точними засобами передати пісню слухачам. Для кожної пісні знайшов уміле сценічне втілення й емоційний настрій. Майстерність акторського перевтілення — уміння створювати за допомогою пісні цілу музичну картину, закінчений художній образ — одна із характерних особливостей співака. Така сила акторського впливу, якою володіє Я.Євдокимов. Причому досягає він цього суто вокальними засобами, не вдаючись до інших особливих форм подачі пісні, до сценічних ефектів. Найважливішим є і буде — захопити різновікового слухача крізь призму розуміння пісні.

Артист відчуває гостру необхідність у регулярному спілкуванні із глядацьким залом. Безпосередній, невимушений контакт співака із людьми, тонка делікатність, увага і любов до співрозмовника перетворюють його концерти у своєрідні творчі вечори [112] — чи у столицях, чи у маленьких містечках, бо співак розуміє, що мала сцена живе й житиме за законами великої сцени: «Я люблю виступати у невеличких містах. На відміну від столичних сцен, тут можна відчути домашню атмосферу на концерті, утворити єдине ціле із глядацьким залом». [113]

Лірика й мужність завжди, прямо чи ні, окреслюють суть його мистецтва, незалежно від того, до яких жанрів артист звертається — до романсу, професійної чи народної пісні, через яку творчість Майстра вже промовляє серцем і спрямовується у Вічність. [3]

«Ярослав Евдокимов — яркая художественная личность на эстраде. Его не спутаешь ни с кем из других исполнителей. Он неповторим и индивидуален. Вот почему искусство этого певца, отвечающее самым высоким художественным требованиям, располагает к себе многомиллионную зрительскую аудиторию, способно вызвать чувство всеобщей симпатии, волновать и радовать человеческие сердца».

Секрет невичерпної і безмежної любові слухача насправді простий, але доступний лише талановитим людям. Не кожен хороший текст може «зазвучати» так, що сприйматиметься піснею. Відомий такий секрет Ярославу Євдокимову. Заслуга артиста — збереження пісенних традицій, котрі цікаві своїм мелодичним рядом і віршами. Дуже важливо мати голос, та без почуттів немає артиста на сцені. От коли виконавець уперше надасть цьому організмові своєї інтерпретаційної мови, коли подарує йому своє ім’я — тоді народжується пісня.

Голос

Ярослав Єдокимов володіє сильним, проникливим голосом повного діапазону, співає просто й природно. Зумів досягти гнучкості й чистоти звучання голосу в усіх регістрах. Голос підкорює музикальністю, насиченістю й політністю звуку, виразною дикцією, бездоганними інтонуванням, фразуванням, кантиленою.

Його голос — це лірико-драматичний баритон із особливим світлим забарвленням; тембрально нагадує рідкісний тип голосу баритон-мартін (теноровый баритон), але при цьому охоплює понад дві октави (внизу «фа-соль» великої октави, а вгорі — «ля» першої), звучний, яскравий, глибокий, багатий обертонами та, водночас, ніжного тембру. Співакові властиве уміння міксувати тембри, досягаючи при цьому такої незвичної якості. Ярослав Євдокимов співає і бас-баритоном («Молитва»), і ліричним баритоном («Цілую твою долоню») — голос рівний в усьому баритоновому діапазоні.

Микола Кондратюк, педагог-консультант співака, зазначав:

«Голос у Ярослава Євдокимова був поставлений з дитинства». [79]

Особлива риса підходу до навчання вокальному мистецтву В. М. Бучеля — педагога Ярослава Євдокимова — ніжність і рухливість голосу, з одного боку, й водночас потужність і насиченість фарб, з іншого. Авторська методика Володимира Миколайовича розкриває усе багатство тембральних барв природного голосу, спирається на пріоритет бронхів, які по суті утворюють концертний оргáн із мільйонами трубок. Удосконалення голосу будується не на традиційному використанні гортані як джерела звуку, а на свідомому включенні у звукоутворення мембранозної перетинки задньої стінки трахеї і бронхів. Зрозуміло, Ярослав Олександрович має бездоганну вокальну техніку, володіючи першокласною вокальною школою бельканто, прекрасною дикцією, широким диханням, бездоганним філіруванням звуку, блискучими верхніми нотами (у найкращих традиціях італійської школи — мале дихання, мембранно-резонансний спів), гнучко передає емоційні нюанси та відтінки — співчуття, біль, жарт, ласку, сміливість, лукавство.

Вокал Ярослава Євдокимова характеризується:

1. Високим головним, рівним по всьому діапазону, сконцентрованим та округлим звучанням із точно установленою позицією та м’якою, але точною атакою звуку.
2. Співом на добрій дихальній опорі з особливою манерою піано та піанісімо на верхніх нотах.
3. Глибоко осмисленим, емоційним виконанням творів, без напруження м’язів, із чітко виробленою дикцією.

Свого часу артиста за силою голосу порівнювали із неперевершеним Енріко Карузо, [115] експерти пророкували йому кар’єру оперного співака, та Ярослав Олександрович знайшов свій, незвичний підхід: виконує естрадні твори — народну й авторську пісні — на основі техніки академічного вокалу, уникаючи академізму і будь-якої штучності. При цьому іде не від звуку, а від слова. Потужний академічний вокал із відчуттям кожного слова і підкуповує слухачів. Такий стиль виконання, у порівнянні з оперним, потребує більшої деталізації, філігранності та гнучкості нюансування, емоційної гри голосу, проспівування відтінків кожного слова. Ярославові Євдокимову ближче завзятість, хвацькість, розмах душі — у цьому щонайкраще виявилася властивість голосу співака — висловлювати почуття й емоції, гнучко перевтілюватись у різні образи.

Саме емоційна виразність голосу співака є чи не головною характеристикою його виконавської манери. При тому характер цієї емоційної виразності вже закодований у поетичному тексті та музиці виконуваного твору. Виконавець, вільно володіючи усіма можливостями вокалу, лише досконало прочитує словесно-музичний текст пісні, неначе дає їй крила.

Ярослав Олександрович Євдокимов знайшов творчу самостійність, самобутність, притаманну лише йому одному неповторну манеру виконання — і став особистістю у вокальному мистецтві.

Почесні звання

• 17 квітня1980 року — Указом Президії Верховної Ради Білоруської РСР присвоєно почесне звання «Заслужений артист Білоруської РСР» [116]
• 13 липня1987 року — Указом Президії Верховної Ради Білоруської РСР присвоєно почесне звання «Народний артист Білоруської РСР» [116][117]
• 15 лютого2006 року — Указом Президента Російської Федерації присвоєно почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації» [117][118]

Євдокимов Ярослав Олександрович

Євдоки́мов Ярослав Олександрович (нар. 22 листопада 1946) — співак (баритон), заслужений артист Російської Федерації, народний артист Білорусі.

Цитати [ ред. ]

Не повірите, але я до 26 років ніяк не міг знайти себе у житті, — зізнається Ярослав Євдокимов. — Хотів спочатку бути моряком. Однак на заваді стала тодішня існуюча негласна директива — дітей репресованих на кораблі не допускати, а мої батьки майже десять років були висланні, і я виховувався у дідуся та бабці. Отож, після служби на флоті довелося повертатися у рідну Користь у Корецькому районі. Всі мої друзі створили сім’ї, знайшли своє професійне покликання, а я ніяк не міг визначитися. Втім, рано чи пізно кожній людині випадає шанс реалізувати свої мрії. Так сталося, коли, одружившись, я переїхав на батьківщину дружини, до Білорусі. Мені, аматору сцени (бо не мав музичної освіти) запропонували взяти участь у концертній програмі “Пам’ять”. Після цього виступу, в який вклав усю свою душу, на адресу філармонії прийшли тисячі вдячних відгуків, і мене відразу зарахували до “штату”. З тих пір пішло-поїхало. А найбільше мої пісні набули популярності після виконання “Поля пам’яті”. Тоді мене стали запрошувати у відомі на той час телепередачі “С песней по жизни”, “Шире круг”, “Споемте, друзья!”, почали “крутити” пісні на всесоюзному радіо. А “За Дунаем”, “Фантазер”, “Полинушка”, “Маменька”, “Колодец” (хоча остання спершу мені не дуже подобалася) справді стали шлягерами. [1]

Мій дідусь був ковалем. Щоранку я прокидався від стукоту ковальського молота, який віддзенькував у кузні діда. Коли був малим, то думав, що я теж буду ковалем. Адже на прохання діда роздмухував горн з ним. [2]

Ця зустріч (із матір’ю) була тяжкою для мене. Від переляку, що чужа жінка прийшла до хати й настирливо пропонувала цукерки, я побіг у картоплиння, заплутався, впав і плакав, бо не міг повірити, що в мене є мати. Адже діда й бабусю вважав своїми батьками. [2]

Свого ж батька ніколи навіть не бачив. Десь він теж наклав головою у ті страшні роки. [3]

Кажуть, що я на свої роки не виглядаю, тому й зменшую собі їх. Скоро до 18 дійду! Це в мене від мами! [4]

Чомусь усі вважають, що я білорус, бо з того часу, як переїхав із села, минуло вже багато добрих три десятки років. Земляки обурюються: який же ти білорус? І я погоджуюся, бо ніколи себе ані білорусом, ні, тим паче, росіянином не вважав. [3]

Я пишаюсь тим, що я українець. [3]

Так з роками на батьківщину потягнуло, що іноді від ностальгії плакати хочеться. Не повірите, але моя нинішня московська квартира — то справжня українська хата. Колекціоную рушники і вишиванки. Все частіше згадую слова Ніни Матвієнко, яку дуже шаную: «Де твій пупок заритий, туди завжди тебе буде тягнути». І це справді так. [3]

Я вважаю, що Корець, то маленька перлина на Заході України, що з’єднує Західну і Східну країну. [5]

А що тут поганого, — дивується артист, — коли пісні беруться до репертуару. Отже, вони подобаються слухачам. Взяти, наприклад, пісню “Роза красная моя” з репертуару Кіркорова, “Майский вальс” у виконанні Кобзона та багато інших. Хоча, вважаю, що в таких випадках слід проявити бодай якусь моральність — хоча б дозволу попросити. Зрештою, я не скандальна людина, тому закриваю очі на такі речі, у тому числі на піратські диски. Нехай таким творцям Бог суддею буде. [1]

Ви Ярослав Євдокимов?
– Так, це я. Приїхав провідати свою матусю. Адже моє дитинство пройшло в селі Користь Корецького району, там і сьогодні стоїть ще бабусина хата. Правду кажуть: людину тягне туди, де закопана її пуповина. А тепер от поспішаю на московський поїзд і хочу придбати на пам’ять гарну вишиванку. Допоможете вибрати? [6]

У Москві, де зараз живу й працюю, мені не вистачає мами й України. Мене, ніби магнітом тягне, на свою землю. Тому при першій ліпшій нагоді навідуюся на Рівненщину. [6]

Моя квартира у Москві нагадує радше українську хату: вся у вишиванках, рушниках – і все це дає мені натхнення жити і творити (він вибачається за русизми, що майже не проскакують). [6]

Знаєте, в Москві є гурт «Сладкая ягода», разом з яким я виконую українські пісні. Але доводиться добряче попотіти, доки вони заспівають, приміром, «Несе Галя воду» — не виходить у них твердий «н», «с» — та й годі. [6]

На мої концерти приходять багато земляків-українців, де б я не був – чи у Москві, чи на Сахаліні, чи в Самарі, Ростові. Тут проживає чимало моїх співвітчизників і вони радо мене зустрічають. [7]

Аби не втратити найцінніших надбань українського народу, всім політикам варто нарешті об’єднатися: з вогнем, як кажуть, не жартують. [6]

Про Ярослава Євдокимова [ ред. ]

Микола Кондратюк [ ред. ]

(український оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч, професор (з 1979 року), академік Міжнародної педагогічної академії країн СНД (з 2001 року).

Голос у Ярослава Євдокимова був поставлений з дитинства. [3]

Петро Машеров [ ред. ]

((біл. Пётр Міро́навіч Машэ́раў, уроджений Машеро (біл. Машэра); 31 січня (13 лютого) 1918, с. Ширки, Сєнненський повіт, Західна область, РРФСР — 4 жовтня 1980, Мінськ, Білоруська РСР, СРСР) — білоруський радянський партійний діяч.)

Ось це талант! Я його заберу в естраду. Військовим такий голос ні до чого! [8]

Ніл Гілевич [ ред. ]

(біл. Ніл Сымонавіч Гілевіч, англ. Nil Hilevich, 30 вересня 1931, Слобода, БРСР — 29 березня 2016, Мінськ, Білорусь) — білоруський поет, професор Білоруського державного університету, автор понад 80 книжок віршів, публікацій, перекладів, один із засновників Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини)

Це ж треба уміти – вигнати із Білорусі найвидатнішого естрадного співака нашого часу Ярослава Євдокимова! Видатного за красою голосу, за неповторністю тембру, за рівнем майстерності. І хто ж це зробив? Хто постарався? Хто був зацікавлений, щоб Білорусь, білоруських аматорів пісні позбавити такого яскравого, рідкісної талановитості, рідкісної привабливості співака? Хто? Мовчання. Повне мовчання. Ніби й нічого не сталося.Із чиєї ж “ласки”, із чиєї волі, з чийого наказу покидають Білорусь кращі з кращих? Кому на користь-вигоду? Мовчання. Повне мовчання. [9]

Іван Пилипчук [ ред. ]

(благочинний парафій Рівного, магістр релігієзнавства, митрофорний протоієрей)

Моєму братові допомагала настирність, яка межувала часом із впертістю. Я молодший від Ярослава й міг лише поспівчувати йому, дорослому, коли вчителі нашої сільської школи тягли брата до учительської, бо він не хотів обстригати волосся чи нехтував їхні заборони одягатися стильно. У ньому був бунтарський дух, який він ще підлітком проявляв по-своєму. [2]

Про пісню «Фантазер» [ ред. ]

Андрій Куцмус [ ред. ]

Сподобалося моє виконання пісні «Фантазер». Вона стала хітом місяця! Можна сказати, що завдяки Ярославу Євдокимову мене і вибрали (Сміється.) Мені на Новий рік вболівальники подарували афішу з автографом виконавця, який у грудні виступав в Уфі. Це було несподівано і приємно. «Фантазер» стала частиною нашої з Мельником відпустки. Влітку ми вирішили пограти з ним на турнірі з пляжного волейболу, назвали нашу команду «Фантазер». Кожну нашу гру на майданчику супроводжувала ця пісня. Там таке творилося на трибунах! Народ співав! Я підійшов до діджея перший раз, кажу, постав, друже. Він спочатку подивився скептично, а потім побачив, який успіх вона має у глядачів і учасників, і крутив, крутив. Повірте, її багато співали і влітку, і взимку співають. Вона в’їдається, якщо з ранку послухав, і звучить в голові до вечора цілий день. Хороша така, весела пісня. Вона вже стала неофіційним гімном «Уралу». У нас команда «фантазерів». Сміятися не сміються, але багато хто почав мене називати фантазером. Головний тренер в тому числі. [10]

Примітки [ ред. ]

1. ↑ абНовак С. Народний артист Білорусі Євдокимов мріє оселитися на Рівненщині / Сергій Новак // ВІСНИК+К. – 2007. – 21 листопада.
2. ↑ абв Вальчук П. Ярослав Євдокимов – наш земляк. І син репресованої жінки / Поліна Вальчук // Сім днів. – 2007. – 12 жовтня. – С. 3.
3. ↑ абвгд Марчук Л. Ярослав Євдокимов: “Я пишаюсь тим, що я українець”/ Людмила Марчук // Рівне Час. – 2007. – 11 жовтня. – С. 6.
4. ↑ Тубіна С. Мама зірки – співака Ярослава Євдокимова, уродженця Рівного – Анастасія Очеретович. / Світлана Тубіна // Вісті Рівненщини. – 2009. – 23 липня. – С. 1, 13.
5. ↑ Павловський А. І зацвітуть липи Євдокимова: [Про насадження дерев біля районного будинку культури з ініціативи нашого земляка, заслуженого артиста Білорусії Я. Євдокимова] / Андрій Павловський // Вісті Кореччини. — 2009. — 28 березня.- С.3.
6. ↑ абвгд Омелянчук І. Ярослав Євдокимов: “Мені не вистачає мами й України” / І. Омелянчук // Дивосвіт. – 2010. – N3. – С. 33-35.
7. ↑ Андрій Павловський // Вісті Кореччини. — 2009. — 28 березня.- С.3.
8. ↑Мати зірки «Голос України». Газета Верховної Ради України. – 2009. – № 144. – 5 серпня.
9. ↑[1]Гілевіч Н. У віры быцця і дум. Роздумы. Хто зацікаўлны? (10.11.2002) / Ніл Гілевіч // «Верасень». – 2014. – № 1. – С. 173 – 174.
10. ↑[2] Куцмус: тепер нас називають фантазерами. (31.12.2015) / Прес-служба ІФОФВ за матеріалами championat.com.

Література [ ред. ]

• Беларуская энцыклапедыя. Т. 6. — Мн., 1998.
• Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі. Т. 2. — Мн., 1985.
• Encykłapiedyja biełaruskaj papularnaj muzyki. Mińsk: Zmicier Kołas, 2008, s. 368. ISBN 978-985-6783-42-8. (biał.)
• На Рівненщині посвідку на постійне проживання отримала мати Ярослава Євдокимова, Народного артиста Білорусі

Посилання [ ред. ]