Столипінська аграрна реформа 1906 – мета, суть і результати

Столипінська аграрна реформа мала велике історичне значення для України та Росії.

Її не можна назвати повністю позитивною, але вона була необхідна.

Крім самого державного діяча Петра Аркадійовича Столипіна, це розуміли небагато.

Причини аграрної реформи П. А. Столипіна

Розбіжності між поміщиками і селянами в питанні володіння землею дійшли до точки кипіння. Селяни в прямому сенсі почали воювати за землю. Невдоволення супроводжувалося розгромом поміщицьких садиб. Але з чого все це почалося?

Суть конфлікту полягала в розбіжностях щодо землеволодіння. Селяни вважали, що вся земля спільна. Тому ділити її потрібно на всіх порівну. Якщо в якійсь родині багато дітей, їй дається велика ділянка, якщо мало – ділянка поменше.

До 1905 року селянська громада існувала без будь-яких утисків, підтримувана владою. Але ситуація, що склалася, не подобалася поміщикам. Вони виступали за приватну власність.

Поступово конфлікт став розгоратися, поки не вилився в справжній бунт.

З цього коротко можна охарактеризувати причини, за якими Столипін вирішив провести аграрну реформу:

• Малоземелля. Поступово землі у селян ставало все менше. Чисельність населення при цьому збільшувалася.
• Відсталість села. Общинний лад перешкоджав розвитку.
• Соціальна напруженість. Не в кожному селі селяни зважилися піти проти поміщиків, але напруженість відчувалася скрізь. Так не могло довго тривати.

До завдань перетворень відносилося вирішення ситуації, що склалася.

Мета столипінської аграрної реформи

Головним завданням проведеної реформи стала ліквідація громади і поміщицького землеволодіння. Столипін вважав, що в цьому ключ проблеми, і це вирішить всі інші питання.

Петро Аркадійович Столипін — державний діяч Російської імперії, статс-секретар Його Імператорської Величності, дійсний статський радник, гофмейстер. Гродненський і Саратовський губернатор, міністр внутрішніх справ і голова Ради Міністрів, член Державної ради

Перетворення проводилися, щоб вирішити малоземелля селян і подолати соціальну напруженість. Також Столипін прагнув згладити сформований конфлікт між селянами і поміщиками.

Суть земельної реформи Столипіна

Основною умовою був вихід з громади селян з подальшим закріпленням за ними землі в приватну власність. Оскільки більшість селян не могли собі цього дозволити, вони повинні були звернутися до Селянського банку.

Поміщицькі землі скуповувалися і продавалися в кредит селянам.

Важливо зазначити: центральна ідея не була спрямована на боротьбу з селянською громадою. Суть боротьби полягала в усуненні селянської бідності і безробіття.

Методи ведення реформи

Реформа вводилася через натиск поліції і чиновників. У непростий час розстрілів і шибениць по-іншому було не можна. Право влади втручатися в економічні відносини було затверджено саме Столипіним.

Що стосується селян, допомога їм передбачала надання натуральних речей, необхідних для ведення господарства. Це робилося для того, щоб забезпечити селян роботою.

Початок проведення аграрної реформи

Порядок виходу селян з громади і закріплення за ними землі в приватну власність почався 9 листопада 1906 року після того, як був виданий указ. За іншими джерелами дата видання указу – 22 Листопада.

Першою дією стало надання селянам рівних прав з іншими станами. Пізніше найважливішим заходом стало переселення селян за Урал.

Вихід із громади та створення хуторів та відрубів

Земельні ділянки, які отримували у володіння селяни, повинні були відповідати вимогам раціонального господарювання. На ділі реалізувати цю ідею виявилося не так просто. Тому передбачалося поділ селищ на хутори і відруби.

Це дозволило сформувати прошарок селян, господарство яких максимально можливо відповідало вимогам. Раціональне господарювання було необхідно для усунення відсталості сіл.

Найбільш активно з громади виходили заможні селяни. Бідним це було невигідно, громада захищала їх. При виході вони позбавлялися підтримки, і їм доводилося справлятися самим, що не завжди виходило.

Політика переселення як найважливіший етап реформи

Спочатку вихід селян з громад був утруднений. Столипін намагався акцентувати увагу на якості прав власності та економічних свободах. Але документи про переробку розглядалися Думою занадто довго.

Проблема полягала в тому, що діяльність громад була спрямована на перегородження селянам шляху до самостійності. Закон про зміни в реформі був прийнятий тільки 14 липня 1910 року.

Столипін прагнув вивести селян з густонаселених районів в Сибір і Середню Азію, а також на Далекий Схід і дати їм незалежність.

Завдяки цьому в Сибіру стався величезний стрибок розвитку господарства та економіки. По тваринництву Регіон навіть став обганяти європейську частину Росії.

Підсумки та результати столипінської аграрної політики

Підсумками і наслідків реформи Столипіна не можна дати однозначну оцінку. Вони мали і позитивний і негативний характер. З одного боку Сільське господарство отримало більший розвиток.

З іншого боку на багатьох людях це відбилося погано. Поміщики були незадоволені тим, що Столипін руйнує вікові підвалини. Селяни не хотіли виходити з громади, селитися в хуторах, де їх ніхто не захистить, переселятися невідомо куди.

Можливо, що результатом цього невдоволення став замах на Петра Аркадійовича в серпні 1911. Столипін був смертельно поранений і помер у вересні того ж року.

§ 31 Столипінська аграрна реформа. Суспільно-політичне життя у 1907—1914 рр.

Що відбулося 3 червня 1907 року? Як це вплинуло на хід революції?

Яка подія увійшла в історію під назвою Сорочинська трагедія?

Упродовж уроку визначте, які суспільно-економічні зміни відбулися у Наддніпрянщині у 1907—1914 рр.

1. Аграрна реформа П. Столипіна та її вплив на Україну.

Революція 1905—1907 рр. підштовхнула російський уряд до чергової аграрної реформи. Оскільки ініціатором та організатором реформи був голова Ради Міністрів Петро Столипін, її називають Столипінською. Реформуючи сільське господарство, уряд прагнув підвищити його ефективність, утворити прошарок заможних селян як опору влади на селі та розв’язати проблему аграрного перенаселення.

Розпочали реформу указом від 9 листопада 1906 р. і завершили законами 14 червня 1910 р. та 29 травня 1911 року. Вона надавала кожному селянинові право вийти з общини і закріпити у власність за собою землю, отже, руйнувала селянську общину. Селянин міг отримати з общинних угідь відруб — цільну ділянку землі, що переходила з колективної (общинної) у приватну власність, та утворити хутір — відокремлене сільське поселення із господарством і приналежною до нього землею. Власникам землі було дозволено її вільно продавати та купувати. Натомість ліси, сіножаті тощо залишались у спільному користуванні. Реформа скасовувала викупні платежі. Уряд заохочував переселення селян на малообжиті землі Далекого Сходу, Сибіру, Середньої Азії. Проведенню реформи мав сприяти утворений Селянський банк.

В Україні реформа мала певний успіх, позаяк для українців було звичним прагнення до індивідуального господарювання і приватної власності. Відтак збільшилася чисельність заможних господарств фермерського типу, які використовували передову агрокультуру. Зросли валовий збір зернових і товарність сільського господарства. Однак зберігалося велике поміщицьке землеволодіння, хоча його перерозподіл уряд заохочував шляхом купівлі-продажу за посередництвом Селянського банку. Погана організація процесу переселення призвела до того, що майже половина переселенців з України повернулися назад. Прискорилося розорення малоземельних селян. Зросла соціальна напруга на селі.

1. Знаючи час початку реформи та її мету, сформулюйте причини Столипінської реформи.

2. Які зміни передбачала Столипінська реформа?

3. Якими були позитивні результати та негативні наслідки цієї реформи в Наддніпрянщині?

Дослідник про результати Столипінської реформи. Костянтин Кондратюк (український історик):

«У ході Столипінської реформи практично вся селянська земля на Полтавщині й Правобережній Україні була приватизована. Приватне землеволодіння стало переважаючим на Лівобережжі (Чернігівська губернія) та Півдні (Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії), де охоплювало близько половини усіх господарств. На відруби й хутори в ході реформи відійшло 227 тисяч господарств, що становило 14% від загальної кількості селянських господарств. Реформа не розв’язувала усіх проблем на селі. Посилилася соціальна диференціація, гострішими стали питання, пов’язані з малоземеллям і безземеллям селян».

1. Як історик оцінює результати Столипінської аграрної реформи? Обґрунтовано прийміть або заперечте його позицію.

Українське село. Світлина початку XX ст.

Імперське законодавство. Столипінська аграрна реформа 1906—1911 років

1. Селяни отримували право:

— вільного виходу з общини;

— одержати у приватну власність частину общинних земель (які саме землі слід виділити, вирішували члени общини більшістю голосів);

— після виходу з общини спільно з членами общини користуватися сіножатями, лісовими та іншими угіддями;

— після виходу з общини володіти цільним масивом землі, живучи в селі, або заснувати хутір за селом на своїй землі;

— за бажанням отримати земельні ділянки в малообжитих територіях імперії (Сибір, Далекий Схід, Середня Азія).

2. Скасовано викупні платежі, встановлені після реформи 1861 року.

3. Дозволено вільну купівлю-продаж землі.

4. Створено Селянський банк для кредитування операцій купівлі-продажу землі.

Історія в цифрах

Інтенсивність виходу селян із сільських общин. Правобережжя — 48%, Південь — 42%, Лівобережжя — 16,5%. До 1916 р. в Наддніпрянщині створили 400 тис. хуторів (14%).

1. Порівняйте інформацію діаграми з тривалістю перебування відповідних регіонів під владою Російської імперії.

2. Посилення національного гніту у 1907—1914 рр. «Справа Бейліса».

Поразка революційних сил унаслідок третьочервневого перевороту спричинила посилення урядової реакції. Влада переслідувала учасників усіх антисамодержавних рухів — політичних, національних, культурно-освітніх, соціальних. Уряд прагнув створити таку систему, яка б унеможливила в майбутньому будь-які форми протесту. Тож першочергово розправились із тими, хто брав участь у революційних заворушеннях.

Посилився національний гніт. Уряд домігся припинення навчання українською мовою там, де його здійснювали під час революції 1905—1907 рр., заборонив декламувати українською мовою вірші, співати українських пісень. Змушені були припинити діяльність українські культурно-освітні товариства, частина просвітянських організацій. У 1910 р. був виданий циркуляр П. Столипіна, що забороняв «інородцям», до яких належали усі народи імперії, крім росіян, утворювати організації і товариства. У 1914 р. влада не дозволила відзначати 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

В імперії зріс антисемітизм (негативне ставлення до євреїв). З 1911 до 1913 р. тривала справа Менахема Менделя Бейліса, якого влада бездоказово звинуватила у вбивстві християнського хлопчика з ритуальною метою. На захист М. Бейліса виступила демократична громадськість України і Росії. Під час суду, що відбувався у Києві, присяжні виправдали М. Бейліса, й уряд був змушений його звільнити. Та неправдиві чутки про вбитого хлопчика розпалили в суспільстві ненависть і нетерпимість до єврейського населення.

1. Який період настав після третьочервневого перевороту? В чому це проявилося?

2. Яких антиукраїнських заходів уряд вжив після поразки революції 1905—1907 років?

3. Коли в Києві відбувся судовий процес над М. Бейлісом?

Учасник подій про масштаби антиукраїнських заходів. Олександр Лотоцький (український громадський діяч):

«Почалася боротьба з українством і в першу чергу з українською мовою на всьому приступному фронті. Не дозволяли друкувати українські оповістки, співати пісні не лише на концертах, а й просто на вулиці, у селах, українським кобзарям забороняли співати на ярмарках, школярам не вільно було співати колядок, учителі одбирали у школярів Євангелія українською мовою».

1. Про моральне чи фізичне насилля ідеться в цитаті?

Слобожанський кобзар С. Пасюга. Робота О. Сластіона, 1906 р.

3. Український політичний і національно-культурний рухи в 1907—1914 роках.

У післяреволюційний період, незважаючи на урядові переслідування, український рух продовжував діяти. Осередками його розвитку були «Просвіти», з-поміж яких найвпливовішою залишалася київська, в котрій об’єднали зусилля провідні діячі українського руху. Влада переслідувала просвітян, хоча вони займалися суто культурницькою роботою: читали лекції, створювали бібліотеки, організовували вечори та свята української тематики, відзначення ювілеїв діячів української культури. Уряд закрив київську «Просвіту». Більшість інших «Просвіт» також перестала працювати.

Поразка революції спричинила припинення легальної діяльності українських політичних партій. Частину партійних діячів заарештували, інші змушені були емігрувати. З-поміж них — Дмитро Донцов, Олександр Скоропис-Йолтуховський, Маркіян Меленевський, які, емігрувавши до Львова, продовжили там боротьбу за українську справу. Ті українські громадські діячі, котрі залишилися, 1908 р. утворили Товариство українських поступовців (ТУП) на чолі з Михайлом Грушевським, Євгеном Чикаленком і Сергієм Єфремовим. ТУП мало за мету об’єднати усі політичні й національні сили в українському русі задля вирішення «українського питання» законними методами. ТУП підтримувало ідею перебудови Російської імперії на федеративних засадах, надання Україні автономії, впровадження української мови у школах та в церкві, створення українських кафедр в університетах. Отже, незважаючи на урядову реакцію і напади чорносотенців, український національний рух продовжував розвиватися.

З іншого боку, через значні перепони в національно-культурницькій діяльності частина українських інтелектуалів спрямувала свої сили на розвиток кооперації. Організаторами кооперативного руху в цей час стала земська сільська інтелігенція, а одним із найвідоміших його діячів був літератор, учений, учасник ТУП Василь Доманицький. У 1914 р. у Наддніпрянщині працювало 3054 кооперативи — третина від усіх кооперативів Російської імперії. На кооперативному з’їзді у Києві в 1908 р. була висловлена вимога видавати часописи українською мовою. Утім, це були лише початки поєднання економічних вимог з національними.

1. У чому проявилася урядова реакція після поразки революції 1905—1907 рр.?

2. Що таке ТУП? Яку мету мали члени товариства?

3. Як розвивався в Наддніпрянщині кооперативний рух у післяреволюційний період?

Учасник подій про зростання антиукраїнських настроїв. Євген Чикаленко (український громадський діяч):

«Взагалі вся московська людність ворожо ставилася до відродження української нації, і кожна течія чи партія мотивувала це. (по-своєму). Крайні праві, «чорносотенці», гостро і брудно боролися з українством, виходячи з того, що в Росії повинні бути «один царь, одна вєра і один народ»; ліберали протидіяли делікатніше, але твердо стояли за «єдиную неділимую Росію» і боялися всього того, що загрожує цілости її; а крайні ліві гаряче виступали проти національних рухів «во імя єдинства пролєтаріята».

Примітка. Не боячись поліції, озлоблені загони чорносотенців переслідували і нерідко мордували представників національних рухів народів Російської імперії.

1. Висловіть припущення. Чому чорносотенці не боялися поліції?

Демонстрація чорносотенців. 1907 р.

Дослідник про умови розгортання українського національного руху після третьочервневого перевороту. Ярослав Грицак (український історик):

«Національному рухові українців вдалося зберегтися і розвинутися завдяки тому, що заборони і репресії торкнулися тільки його видимої частини — політичного керівництва та культурно-просвітніх організацій. На відміну від попередніх десятиліть, він зміг діяти через інші, на перший погляд національно нейтральні товариства — земства і кооперативи. Тисячі сільських фельдшерів, агрономів, земських статистів, кооперативних діячів вели щоденну і непомітну мурашину роботу щодо освідомлення селянства».

1. Згадайте, з якою метою створювали земства і кооперативи.

Будинок земського лікаря в Чорнухах на Полтавщині

Активна життєва позиція Михайло Грушевський (1866—1934)

Особистість та громадсько-політичне життя. Під час революції 1905—1907 рр. брав активну участь у створенні часопису української парламентської громади І-ї Державної Думи — «Украинский вестник». Надрукував збірник «Визволення Росії і українське питання». Після революції часто приїздив зі Львова до Києва, де провадив наукову діяльність. Очолив Українське наукове товариство (1907 р.), навколо якого зосереджувалися провідні діячі науки й культури. У 1908 р. був обраний редактором періодичного органу Українського наукового товариства — «Записки Українського наукового товариства в Києві». Того ж року став одним з ініціаторів та керівників Товариства українських поступовців (ТУП). У 1914 р. був заарештований і засланий до Симбірська. Завдяки клопотанням Володимира Вернадського переведений спочатку до Казані, а згодом — до Москви під пильний нагляд поліції із забороною займатися професійною діяльністю.

Результати діяльності. (Сформулюйте самостійно).

1. Зіставте цілі ТУП (с. 215) та цілі уряду П. Столипіна (с. 214). Зробіть висновки.

Активна життєва позиція Дмитро Донцов (1883—1973)

Ім’я (повне). Дмитро Іванович Донцов.

Народження. 30 серпня 1883 р. у м. Мелітополь Херсонської губернії (нині — Запорізької обл.).

Походження. За однією з версій, з роду козацького полковника Федора Донця.

Освіта. Навчався у Мелітопольському реальному училищі, на юридичному факультеті Петербурзького університету, а також у Віденському та Львівському університетах.

Початкові умови формування особистості. Виховував дідусь — «свідомий українець». На становлення світогляду також вплинули твори Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша та ін.

Особистість і українське національне відродження. Студентом, на початку революції 1905—1907 рр. вступив до УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії). Згодом вийшов з партії через розбіжності в поглядах на національний рух. Двічі Д. Донцова брали під варту: в 1905 і 1908 роках. Після звільнення з-під арешту в 1908 р. виїхав до Галичини. Друкувався в часописах «Дзвін», «Наша думка» та ін. Працював журналістом у Відні, Берліні. 1913 р. у Львові виступив на ІІ-му студентському з’їзді з доповіддю на тему: «Сучасне положення нації і наші завдання», де висловив думку про необхідність відокремлення України від Росії та орієнтацію на Австро-Угорщину.

Результати діяльності. (Сформулюйте самостійно).

1. Висловіть припущення. Чому Д. Донцов вважав за краще для України, на той час, орієнтуватися на Австро-Угорську імперію, а не на Російську?

Коли в Україні Наддніпрянщині було введено в дію циркуляр про «інородців», . в Берліні німецький парламент розглядав можливість надання рівного права голосу для жінок під час парламентських виборів (права голосу жінкам на той час не надали).

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 9 листопада 1906—1911 рр. — Столипінська аграрна реформа;

— 1908 р. — утворення Товариства українських поступовців (ТУП);

— 1910 р. — циркуляр Столипіна про заборону діяльності «інородцям»;

— 1911—1913 рр. — «справа Бейліса».

2. Поясніть значення понять: Столипінська аграрна реформа, хутір, відруб, антисемітизм, «справа Бейліса».

3. Підготуйте повідомлення на тему: «Український політичний і національно-культурний рухи в 1907—1914 рр.»

4. На основі схеми підготуйте доповідь «Столипінська аграрна реформа».

5.17. СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА ТА її НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

З метою подолання тяжкого економічного і політичного становища, створення на селі міцної групи заможних господарств, які могли б протистояти революційним рухам, уряд Росії на чолі з Петром Столипіним з 1906 р. розпочинає аграрну реформу.

Починаючи з 1906 р. і по 1910 р. Столипін проводить через Думу кілька законів, що й складали реформу. Головні елементи реформи:

• руйнування селянської общини, в якій Столипін вбачав головне гальмо у розвитку сільського господарства (до сільської общини були закріплені селяни й її контроль тяжів над ними (за законом 1861 р. селянин не міг покинути її, не міг продати землю, оскільки вона належала общині. Не було можливості застосовувати ліпші засоби виробництва, впроваджувати кращі сівозміни тощо);

• дозвіл селянину отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб). Указ 9 листопада 1906 р. (став законом 14 червня 1910 р.) давав права всій сільській громаді переходити на хутори — селянська садиба на земельній ділянці індивідуального володіння (у Росїї це звалося «отрубами»). Тільки угіддя — ліс, сіножать — залишилися у спільному володінні.

Щоб зміцнити своє економічне становище, заможніші вдавалися до послуг новоствореного Селянського банку, брали гроші у борг під заставу своїх земельних ділянок. Коли борг своєчасно не сплачувався, земля переходила у власність банку. Реформа неухильно піклувалася про інтереси поміщиків — цьому сприяв Селянський банк, який постійно збільшував продажні ціни на поміщицькі землі, що робило їх все більш недосяжними для селян. Зубожілим селянам надавалася можливість переселятися в малозаселені райони країни. Біднота становила переважну більшість українських переселенців до малозаселених районів Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Особливо багато їх виїхало з Полтавської і Чернігівської губерній.

Оцінюючи результати реформи, слід відзначити, що вона, безумовно, мала певні позитивні наслідки. Так, на 1913 р. фіксується значний приріст показників по сільському господарству. Найбільший успіх реформи Столипіна мали в Україні (в силу особливостей ментальності українців, їх потягу до індивідуального господарювання). Протягом 1907-1915 рр. на Правобережній Україні вийшло з общини 48 % селян, на Півдні 42 %, на Лівобережній Україні 16,5 % (в Росії — 24 %). Виникло 440 тис. хуторів (14% селянських дворів) до 1916 р. Це сприяло розвитку капіталізму на селі, зростанню товарності господарства, ширшому застосуванню машин і добрив. Лише з 1910 до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин й сягала загалом 22,9 млн. десятин. У 1913 р. Україна досягла найбільшого за всю попередню історію валового збору зернових — 1 млрд. 200 млн. пудів. Частка України в експорті Російської імперії становила понад 25 %, а щодо зернових — понад 40 %.

Переселенська політика Столипіна значною мірою зазнала краху. На нові землі протягом 1906-1912 рр. виїхало з України майже 1 млн. осіб. Але погана організація процесу переселення, неймовірні матеріальні труднощі, незвичні кліматичні умови, дуже висока смертність призвели до того, що лише у 1911 р. повернулося додому майже 69 % переселенців. Стан тих, хто повернувся, був дуже тяжким: землю їх було продано, гроші витрачено — йшли у батраки, поглиблювалося соціальне розшарування, зростали бунтівні настрої та поступово зникала наївна віра у доброго царя.

Отже, аграрна реформа Столипіна не досягла своєї мети: намагаючись створити опору для царату в особі консервативного селянства, Столипін не зміг, не торкаючись поміщицького землеволодіння, забезпечити для своєї реформи економічних умов. Хоча з часу реформи 1861 р. поміщики в Україні продали заможним селянам половину своєї землі, та в їхніх руках на 1914 р. все ще залишалося понад 10 млн. десятин. Гостре малоземелля примушувало бідноту йти у кабалу до поміщиків та куркулів, орендувати землю за відпрацювання. Соціальна напруга розряджалася масовим відпливом із сільського господарства у промисловість дешевої робочої сили. А це сприяло зростанню промислового виробництва.

Столипінська реформа не створила стійких буржуазних відносин в сільському господарстві й не призвела до створення широкого ринку для промисловості. Вона не тільки не зняла протиріччя у селі, а й навіть поглибила їх (соціальна диференціація), що вело до зростання соціальної напруги у суспільстві.

Причини невдачі реформи:

1. Не було ліквідоване поміщицьке землеволодіння;

2. Непослідовність проведення реформ, їх погана організація, у першу чергу на місцях, спротив поміщиків, чиновників і навіть самих селян-традиціоналістів;

3. Недостатність часу — Столипін розраховував на 20-30 років перетворень;

4. Смерть самого Столипіна (1911 р., Київ).

Нові терміни і поняття

Столипін Петро Аркадійович (1862 — 1911) — російський державний діяч. У квітні 1906 р. призначений міністром внутрішніх справ, у липні — прем’єр-міністром. Активно протидіяв революції 1905-1907 рр., був ініціатором розпуску II Державної Думи і зміни положення про вибори до неї на користь заможних верств населення, ініціатором аграрної реформи, а також реформи місцевого самоврядування, запровадження загальної початкової освіти тощо. У 1911 р. під час перебування в Києві був смертельно поранений агентом охранки, колишнім анархістом М. Богровим. Похований біля Трапезної церкви Києво-Печерської лаври.

Отруб — в Росії на початку XX ст. земельна ділянка, що виділена з землі громади (внаслідок столипінської аграрної реформи 1906 р.) в особисту селянську власність (на відміну від хутора — без переносу садиби).

Селянський банк — державний іпотечний банк в Росії, заснований в 1882 р., існував до 1917 р., видавав довгострокові позики селянам для набуття ними земель у приватне володіння. Роль селянського банку особливо зросла в період проведення столипінської аграрної реформи; володіючи великими капіталами й земельними фондами, банк виступав засобом господарської політики, спрямовував ресурси на розширення посівних площ, введення в обіг менш продуктивних ґрунтів тощо.

Середня Азія — у фізико-географічному плані це частина Центральної Азії, що входила до складу Російської імперії. Сюди входили плато Устюрт, Туранська низовина, Тургайське плато, Казахський дрібносопковик і частково гори: Копетдаг, Паміро-алай, Тянь-Шань, Джунгарський Алатау, Саур і Тарбагатай.