Людина бачить реальність із запізненням, а мозок заповнює прогалини в часі власним досвідом. Так виникають оптичні й соціальні ілюзії (у всіх різні!) Переказуємо матеріал Vox

Людина бачить реальність із запізненням на 100 мілісекунд. Через це мозок намагається заповнити прогалину в часі та доповнює картину за допомогою досвіду. Здогадки мозку не завжди правильні. Так виникають різноманітні оптичні ілюзії. Однак за схожим принципом люди трактують і інші явища — від політики до кліматичних змін та навіть пандемії коронавірусу. «Бабель» переказує матеріал Vox про те, як виникають різноманітні ілюзії та чому їх сприйняття відрізняється від людини до людини.

Органи чуття отримують інформацію, мозок її переосмислює і створює нову реальність

У 2019 році професор Дартмутського коледжу, нейробіолог Патрік Кавана разом зі своїми колегами Сіруй Лю, Цін Ю та Пітером Це провели дослідження, щоб зʼясувати, як виникають оптичні ілюзії. Науковці вивчали анімовану ілюзію з двома цятками. У ній одна з цяток була статичною, а інша нібито рухалася по діагоналі, хоча насправді просто періодично зсувалася то вгору, то вниз.

У Патріка Кавани та його колег було дві провідні теорії про те, що саме вводить мозок в оману. Перша — оптичні ілюзії народжуються у зоровій корі. Ця частина мозку розташована на потилиці, вона обробляє інформацію, яку отримують органи чуття. Друга теорія стверджувала, що зорова кора насправді сприймає інформацію точно, проте якась інша частина мозку «переосмислює» її і таким чином створює альтернативну реальність.

Якщо зосередити погляд на лівій цятці, може здаватися, ніби обʼєкт справа рухається діагонально.

Дослідники вирішили порівняти, як мозок обробляє оптичні ілюзії та звичайні анімації, і створили ще одне відео. На ньому друга цятка справді рухалася по діагоналі. Вони показали обидві анімації дев’ятьом піддослідним щонайменше десять разів і за допомогою методу нейровізуалізації створили карту мозкової діяльності кожного учасника експерименту.

З’ясувалося, що анімації викликали різну активність у зоровій корі, тобто, вона сприймала відео як неоднакові. Натомість шаблони активності у лобовій частці мозку, яка відповідає за передбачення ситуацій та ухвалення рішень, були схожими. Лобова частка «вважала», що на обох анімаціях можна помітити діагональний рух. А отже — саме у ній створювалася оптична ілюзія.

Люди не можуть обробляти візуальну інформацію миттєво. Те, що ми бачимо, відстає від реальності, тому мозок намагається заповнити прогалини

Те, що ми бачимо, не є дійсністю — зір відстає від реальності приблизно на 100 мілісекунд. Щоб людина сприйняла певну зорову інформацію, спершу світло має потрапити на сітківку ока, згодом — перетворитися на імпульс, що передасть інформацію системі візуальної обробки зображень. А вже звідти сигнал має надійти до лобової частки, де формується сприйняття того, що саме бачить людина.

«Маленький брудний секрет сенсорних систем людини полягає у тому, що вони «запізнюються» і передають інформацію не про те, що відбувається зараз, а про те, що відбувалося 50 мілісекунд тому. У випадку з зором — навіть сто мілісекунд тому», — каже Адам Хантман, нейробіолог з Медичного інституту Говарда Гʼюза. Мозок не може покладатися на цю «неактуальну» інформацію. Якби він це робив, люди не могли б виконувати низку елементарних завдань — наприклад, вчасно відбити м’яч. А також постійно мали б проблеми з координацією та травмувалися.

Натомість мозок намагається передбачити траєкторію руху. Він формує історію про те, у якому напрямку рухається об’єкт, і згодом ця історія стає реальністю, яку бачить людина. Яскравим прикладом цього є ілюзія, відома як «ілюзія спалаху».

Вона зображує червону цятку, яка рухається на чорному тлі вправо, коли раптово поруч з нею з’являється зелена цятка. Це відбувається саме тоді, коли положення обох цяток вирівнюється по вертикалі. Однак з певної причини спостерігачу завжди здається, що зелена цятка з’являється ще до того, як з нею «зрівняється» червона. Адам Хантман наголошує, що те, що ми бачимо — це здебільшого передбачення, а не «пряма трансляція» подій. Інформація, яку отримують органи чуття, лише виправляє помилки мозку.

Мозок створює історії, вони формуються на основі попереднього досвіду

Мозок намагається трактувати й більш складні речі, наприклад, колір об’єктів. Час від часу він помиляється. У 2015 році фото однієї й тієї ж сукні розділило користувачів мережі на два табори. Одні вважали, що сукня є синьо-чорною. Інші люди наполягали на тому, що вона золотисто-біла. Паскалю Воллішу, нейробіологу з університету Нью-Йорка, вдалося це пояснити.

На думку дослідника, люди підсвідомо роблять різні припущення щодо освітлення, за якого зробили фото, і це впливає на сприйняття зображення. Значення має й індивідуальний досвід кожної людини. Волліш опитав 13 тисяч осіб і знайшов закономірність. Те, якого кольору різні користувачі мережі бачили сукню, корелювалося з тим, коли вони засинали та прокидалися.

Люди, які пізно лягають спати і пізніше встають уранці, частіше бачили сукню як синьо-чорну. Натомість ті, хто звикли рано вставати, наполягали на тому, що вона біло-золота. На думку Волліша, це пояснюється тим, що «жайворонки» більше звикли денного світла, і коли бачать світлину сукні, припускають, що її зробили сонячного дня.

Полуниці у центрі зображення можуть здаватися червоними, хоча насправді пікселі, з яких вони складаються, не містять червоного кольору.

Попередній досвід допомагає трактувати й інші ілюзії, наприклад, «трикутник Канізси» . У 2003 році видання Nature Neuroscience опублікувало статтю, у якій йшлося про чоловіка, який втратив зір у трирічному віці і знову отримав здатність бачити лише коли йому було сорок. Коли чоловіку показали подібне до «трикутника Канізси» зображення, він не зміг розпізнати ілюзорну фігуру. Його мозок мав недостатньо візуального досвіду, щоб зробити правильне припущення про те, що саме він бачить.

На основі індивідуальних переконань мозок формує не лише візуальні, а й соціальні ілюзії

Ті ж принципи лежать в основі багатьох хибних переконань. Коли інформація від органів чуття не до кінця зрозуміла, людина бачить те, що хоче бачити. Психолог Емілі Бальцетіс провела експеримент: вона дала піддослідним переглянути відео сутички між поліцейським та цивільним. Бальцетіс з’ясувала, що первинне враження учасників дослідження не завжди є правильним. А якщо змусити їх сконцентруватися або на діях поліцейського, або на діях цивільного, це може змінити їхнє розуміння того, що відбувається на відео.

«Інструкції впливають на те, що бачать очі. І це призводить до іншого розуміння суті сутички», — розповіла Бальцетіс у коментарі Vox.

Людський мозок важко працює, щоб підлаштувати реальність до попереднього досвіду людини. Це трапляється не лише з візуальними явищами, а й з більш складними процесами — наприклад, роздумами про політику, кліматичні зміни та навіть пандемію коронавірусу.

Коли певне зображення, подія або будь-яке інше явище не до кінця зрозуміле, люди «заповнюють пробіли» за допомогою своїх попередніх вражень. А оскільки у кожної людини вони різні, це призводить до неоднозначних трактувань зображень, подій та інших явищ.

Ілюзії лежать навіть в основі соціальних упереджень. Поліцейські можуть переплутати людину, яка виймає гаманець з кишені, з людиною, яка тягнеться за зброєю. Наукові дослідження встановили, що багато людей сприймають темношкірих чоловіків більшими (і, відповідно, більш загрозливими), ніж вони є насправді, а темні відтінки шкіри та певні риси обличчя асоціюються зі злочинністю.

Більше про людський мозок:

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

Лопух справжній

Лопух — рослина з великим, широким листям і м’ясистим стрижневим коренем. Його довжина сягає 60 см. Корінь має сіро-буре забарвлення зовні, серцевина відрізняється блідо-сірим кольором. У перший рік лопух великий утворює розетку листя. На другий рік виростає високе розгалужене стебло. Висота дворічної рослини не перевищує 1,5-2 м. Листя лопуха — почергове, яйцевидне або серцеподібне, росте на черешках. Рослина викидає трубчасті квітки, зібрані в кошики діаметром 30-40 мм. Дозрілі сім’янки мають гачки, які дозволяють їм зчіплюватися з різними поверхнями. Розмір сім’янки — 5-6 мм. Цвітіння лопуха великого припадає на липень-серпень, плоди дозрівають у період з серпня по вересень.

Лопух справжній: Лікувальні властивості, користь, показання, опис, застосування в медицині

Склад

У корені лопуха встановлено високий вміст інуліну — до 45%, а також ситостерину, аскорбінової і кавової кислот, смол, слизу, алкалоїдів, дубильних і гірких речовин, ефірних і жирних олій. У листі рослини також присутні ефірні масла, дубильні речовини і слиз. У плодах лопуха містяться лігнанові глікозиди.

Фармакологічна дія

Корінь лопуха у складі препаратів використовується для регуляції обміну речовин. Лікарські засоби на його основі застосовуються для очищення крові, нормалізації рівня цукру в крові при діабеті. Похідні рослини чинять сечогінну, жовчогінну й потогінну дію на організм. Препарати з лопуха мають здатність стимулювати відновлення та регенерацію тканин.

Зміст

• Загальна інформація
• Хімічний склад
• Заготівля сировини: особливості збору, сушки й зберігання
  1. Корені
  2. Листя
• Лікувальні властивості та застосування
• Лопух і його користь
• Лопух: протипоказання
• Використання в косметології

Лопух великий – загальна інформація

Лопух — дворічна рослина з родини айстрових. У лікувальних цілях використовується як надземна частина, так і його коріння. Входить до складу лікарських та косметичних засобів, численних зборів і БАДів.

Хімічний склад і біологічна дія

Кореневища лопуха, заготовлені в осінній період, мають високу концентрацію інсуліну в складі – до 50%. Коріння рослини весняної заготівлі містять значно меншу кількість інуліну – не вище 17%. У цій частині лопуха виявлено ефірну та жирні олії, флавоноїди, арктиїн, ряд органічних кислот – яблучну, кофеїнову, лимонну, дубильні речовини та слиз.

Заготівля сировини: збирання, сушіння та зберігання

Як лікувальна сировина використовуються всі частини лопуха. Найчастіше заготовляють коріння рослини. Головну цінність представляють соковиті та м’ясисті коріння лопуха першого року вегетації.

Заготівля коренів

Кореневища рослини, яка ще не цвіла, викопують у вересні-жовтні. Заготівлю коренів дворічного лопуха проводять ранньою весною. Після видалення ґрунту та зовнішньої кори зрізують стебло лопуха й промивають сировину. Очищені та підготовлені коріння розрізають на частки по 10-15 см. Сушка сировини проводиться на свіжому повітрі або в провітрюваному приміщенні. Якщо додаткова сушка проводиться в сушильній камері, необхідно підтримувати температуру +45-50℃.

Заготівля листя та плодів

Листя лопуха заготовляють у період його цвітіння. Кошики зрізають і сушать у прохолодному місці, далеко від сонячних променів. Плоди збирають у міру дозрівання та сушать природним способом, у тіні й при наявності вентиляції.

Лікувальні властивості та використання в медицині

Лопух справжній застосовується як зовнішньо, так і внутрішньо. Його використовують у лікуванні широкого спектра захворювань:

• як сечогінний засіб — при хворобах нирок і набряках;
• як жовчогінний засіб — при захворюваннях шлунково-кишкового тракту;
• як жарознижувальний і потогінний засіб — при інфекційних простудних захворюваннях;
• як протидіабетичний засіб — при підвищеному рівні цукру в крові;
• як протизапальний засіб — при шкірних захворюваннях, подагрі, ревматизмі, остеоартрозі.

Відвари з коріння лопуха використовуються в лікуванні порушень обміну речовин — при каменях у нирках і жовчному міхурі, діабеті, суглобовому ревматизмі, подагрі, відкладенні солей. Позитивна дія рослини відзначена при виразці шлунка і дванадцятипалої кишки — для лікування захворювань застосовують відвар з кореня лопуха. Для профілактики молоде листя рослини можна додавати в супи, борщі чи салати.

Плоди лопуха використовуються під час лікування дисфункції шлунково-кишкового тракту — при геморої, запорах. Зовнішньо й всередину лопух великий використовують для усунення грибкових захворювань, вугрів, висипань і нагноєнь, лишаїв, у лікуванні екземи і при шкірній сверблячці. Свіже листя лопуха можна подрібнити й прикладати до гнійних ран, місць, уражених артритом або артрозом. Компреси також можна застосовувати при головних болях і радикуліті.

Лопух і його користь

Речовини, які містяться в лопуху великому, сприяють виведенню токсичних речовин із кровотоку. Застосування лікарських засобів на основі цієї рослини дозволяє поліпшити загальне самопочуття. Коріння та листя лопуха допомагають знизити кількість запальних маркерів при остеоартриті, так як містять антиоксиданти. Протизапальний ефект лопуха дозволяє застосовувати його при лікуванні шкірних хвороб — екзем, псоріазу, акне, а також при відновленні шкіри після опіків.

Високий вміст інсуліну в корені лопуха робить його одним з ефективних протидіабетичних засобів. Речовина покращує вуглеводний і ліпідний обмін, стимулює вироблення організмом інсуліну. В свою чергу, інсулін сприяє швидкому засвоєнню глюкози. Також інсулін виступає ефективним пребіотиком, нормалізує мікрофлору кишечника, тому може використовуватися при дисбактеріозі. За рахунок даної речовини поліпшується робота печінки й знижується рівень холестерину. Інсулін забезпечує краще засвоєння кальцію і зміцнює імунітет. Завдяки прискоренню обміну речовин лікарські засоби на основі кореня лопуха можуть застосовуватися для зниження ваги — після консультації з лікарем.

Лопух: протипоказання

Не рекомендується використовувати лікарські засоби з лопуха довго та у великих обсягах. Від вживання рослини варто утриматися дітям до 14 років, вагітним, жінкам, які планують вагітність, людям, що страждають від зневоднення і тим, хто вживає діуретики або страждає від алергії на ромашку або хризантеми.

Лопух у косметології

Користь рослини помічена при регулярному полосканні волосся відваром із кореня лопуха. Діючі речовини в кореневищі стимулюють ріст волосся, покращують його структуру. З цією метою також використовують похідний засіб із рослини — реп’яхову олію. Для зниження надмірної активності сальних залоз застосовуються компреси на відварі з кореня.

За матеріалами:

1. Гродзінський А. Лікарські рослини: енциклопедичний довідник. — К: Українська енциклопедія, 1992. — 564 с.
2. Кобзар А. Я. Фармакогнозія в медицині. — К: Медицина, 2007. — 544 с.
3. Турова А. Д., Сапожникова Э. Н. Лекарственные растения СССР и их применение. — М.: Медицина, 1984. — 304 с.
4. Ковальов В. М., Павлій О. І., Ісаков Т. І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. — Xарків: Вид-во НФаУ, МТК-книга, 2004. — 704 с.

Інформація надана з ознайомчою метою і не повинна бути використана для самолікування.