Як грузини воюють за Україну і як їх в полоні судить Росія. Історія захисника Маріуполя

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну російські судові органи та “суди” в окупованих Донецькій та Луганській областях України виносять десятки вироків українським військовим. Тих із них, хто потрапив у російський полон під час бойових дій і у кого немає громадянства України, Росія називає “іноземними найманцями”. Серед них – щонайменше троє громадян Грузії.

Довічне ув’язнення з відбуттям покарання у виправній колонії особливого режиму – такий вирок ухвалив 20 лютого окупаційний “Верховний суд ДНР” 23-річному Мамуці Гацерелії, громадянину Грузії, який захищав у складі українських підрозділів завод “Азовсталь” у Маріуполі.

Про вирок синові 45-річна Далі Чхеїдзе, яка живе в Зугдіді, місті в західній частині Грузії, дізналася з повідомлень у соцмережі.

У російський полон Гацерелія, за інформацією його сім’ї, потрапив 20 травня 2022 року після того, як українські військові за наказом командування вийшли з “Азовсталі”.

З того часу, майже за два роки, їй вдалося поспілкуватися з сином всього двічі. Останній раз він зателефонував за день до винесення вироку. Розмова тривала близько двох хвилин.

“Він мені сказав, що завтра йому винесуть вирок. Сказав, що з ним все добре, з грузинами добре поводяться. Але я чула, що йому звідти диктували. Я знаю російську, і він мені сказав говорити російською, щоб вони зрозуміли, про що ми говорили”, – згадує Чхеїдзе в інтерв’ю ВВС.

На відеокадрах, поширених російським слідчим комітетом, Гацерелія перераховує статті Кримінального кодексу Росії, за якими його звинувачують. На закадрове питання про те, чи кається він у скоєному злочині і визнає провину, коротко відповідає: “Так”.

Генпрокуратура звинуватила Гацерелію за статтями 359 (“Участь найманця у збройному конфлікті”) та 317 (“Зазіхання на життя військовослужбовця”) Кримінального кодексу РФ. У російському відомстві стверджують, що він, перебуваючи в квартирі багатоповерхового будинку, відкрив вогонь по чотирьох російських військовослужбовцях, троє з яких загинули, а одному вдалося вижити.

“З урахуванням позиції державного обвинувача суд засудив Гацарелію до довічного позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії особливого режиму”, – йдеться у повідомленні відомства.

Від звільнених із полону українських військовополонених сім’ї стало відомо, що Гацерелію близько року тому перевели до Ковровського району Володимирської області. У січні цього року – до Таганрогу. Його близьким не відомо, де він зараз.

Гацерелія – один із сотень засуджених українських військовополонених. Багато хто з тих, хто звільнився в результаті обміну військовополоненими між Росією та Україною, розповідають про тортури, знущання і нелюдські умови в російському полоні.

Україна називає винесені військовослужбовцям вироки незаконними. Як каже український омбудсмен Дмитро Лубінець, такі “суди” можна вважати воєнними злочинами, і вони грубо порушують Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими в частині як права на справедливий процес, так і недопущення тортур.

“Мамо, я зробив добру справу”

Мамука Гацерелія виріс у сім’ї вимушених переселенців з Абхазії – регіону, який Тбілісі вважає окупованим Росією, а Москва, на відміну від більшості країн світу, – незалежною державою.

Як і сотні уродженців Грузії, яка пережила війну з Росією в 2008 році, Гацерелія вирушив воювати на боці України невдовзі після початку повномасштабної російської агресії.

До того, як відправитися на війну, він служив за контрактом у збройних силах Грузії.

Мати Мамуки каже, що її син розірвав контракт у Грузії до того, як відправився в Україну, а саме рішення поїхати на війну ухвалив невдовзі після повномасштабного російського вторгнення.

“Пам’ятаю, ми вдома були, і по телевізору показували кадри міста, в якому загинули діти. Не пам’ятаю точно, яке місто це було. Він такий, все приймає дуже близько до серця. Тоді він сказав: “Я повинен туди поїхати, допомогти їм”. Уявіть, у якому ми стані були! Звідки тільки родичі не приїжджали, щоб його відмовити. Його батько навіть погрожував йому накласти на себе руки, якщо він поїде. Але він все одно не змінив своє рішення поїхати”, – згадує вона.

Автор фото, Radio Atinati

Про вирок синові Далі Чхеїдзе (на знімку) дізналася з повідомлень у соціальній мережі

Гацерелія поїхав до України 15 березня. З 31 березня, за словами Чхеїдзе, він уже перебував на “Азовсталі” в Маріуполі. Звідти 12 травня, незадовго до того, як українські військові за наказом командування вийшли з “Азовсталі”, йому вдалося зв’язатися з матір’ю.

“Вони були вже в оточенні, і він знав, що їм доведеться здатися, тому що у них не було ані їжі, ані води, і було багато поранених. Вони були вже під таким обстрілом, що треба було або здатися, або вони там усередині всі загинули. Але у нього була ще надія, що він скоро вибереться. Він мені тоді сказав: “Мамо, коли приїду, спеки мені мій улюблений торт”. Він любить кокосовий торт з ананасами”, – згадує вона в телефонній розмові з ВВС.

По голосу чути, що вона посміхається — єдиний раз за час нашої розмови.

Те, що він був найманцем і поїхав в Україну заради отримання фінансової вигоди, Далі Чхеїдзе категорично заперечує. За її словами, він завжди намагався допомагати іншим, і після того, як він поїхав в Україну, його старший брат навіть узяв банківський кредит і відправив йому гроші, щоб він міг придбати хороше обмундирування.

Захисники “Азовсталі” і що з ними тепер

Маріуполь був оточений російськими військами невдовзі після початку війни. Металургійний комбінат “Азовсталь” став останнім осередком опору у місті. Тут у квітні були заблоковані українські військові, які обороняли місто, а з ними і цивільні мешканці.

У них було мало води, їжі та медикаментів. Проти них кидали танки, важку артилерію та авіацію, але вони відмовлялися здаватися, і опір тривав до 16 травня 2022 року. Після цього військовослужбовці, які тижнями обороняли “Азовсталь”, за наказом командування почали здаватися в полон. Україна називала це операцією з порятунку українських військових, Росія – капітуляцією.

Автор фото, Dmytro ‘Orest’ Kozatskyi / Azov Special Forces Regiment of the Ukrainian National Guard Press Office / AFP

У захисників “Азовсталі” було мало води, їжі та медикаментів, але вони відмовлялися здаватися і продовжували опір

Російське міністерство оборони 20 травня оголосило, що територію заводу “Азовсталь” залишили всі українські солдати і офіцери, які її обороняли.

На підконтрольних Росії територіях України в полоні опинилося близько двох з половиною тисяч військових, які обороняли “Азовсталь”.

Сотні з них пізніше “обміняли” на російських військовополонених. Серед них були й іноземні громадяни, зокрема й засуджені “судом” в окупованому Донецьку до смертної кари громадяни Британії.

Після цього було кілька обмінів військовополоненими між Росією та Україною, один із найбільших з яких відбувся в січні цього року. Тоді Росія та Україна обміняли понад 200 осіб.

За словами Ганни Лобової, однієї із засновників організації “Спільнота родин Оленівки” (Olenivka Families Community), до обмінів, які відновилися 3 січня цього року, у полоні залишалося понад 1900 захисників “Азовсталі”, які вийшли з території заводу за наказом.

Точних даних про те, скільки з них звільнилися в результаті обміну цього року, немає, оскільки доступні лише загальні дані.

Серед тих, хто досі залишається в полоні – і поранені під час вибуху в колонії в Оленівці 29 липня 2022 року, зокрема чоловік Ганни. Саме в цю колонію перевели основну частину захисників “Азовсталі”, які здалися в полон. У результаті того вибуху загинули понад 50 українських військовополонених.

Росія тоді заявила, що збройні сили України обстріляли колонію з реактивних систем залпового вогню HIMARS, а Київ стверджував, що вибух влаштувала Росія, щоб знищити докази тортур і вбивств полонених. У січні минулого року через відсутність гарантій безпеки місію ООН щодо встановлення фактів події розпустили.

Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк у липні минулого року сказав, що точні обставини вибуху залишаються неясними, але відкинув російську версію про те, що вибух спричинило застосування ракети HIMARS.

За його словами, Росія не надала ООН задовільних гарантій безпеки для доступу в колонію і не задовольнила запити Управління з прав людини ООН (УВКПЛ) про доступ на територію України, що перебуває під тимчасовим військовим контролем Росії. Пізніше ООН випустила доповідь, де ще раз розповіла про свою позицію і заперечила російську версію.

В очікуванні обміну

Законодавство України дозволяє приймати іноземних громадян та осіб без громадянства на військову службу за контрактом. Після укладання договору вони, згідно із законом, прирівнюються до категорії військовослужбовців.

Попри це, російська сторона називає їх “іноземними найманцями”. Гацерелія – не виняток, хоча, за повідомленням самого російського відомства, він був стрільцем збройних сил України і уклав контракт із ЗСУ.

За словами юристів, таку інтерпретацію щодо іноземних громадян, які воюють на боці України, російська сторона пропонує навмисно.

Російсько-українська війна – це міжнародний збройний конфлікт, на який поширюються правові норми Женевських конвенцій та додаткових протоколів.

Автор фото, vk/The Prosecutor General’s Office of the Russian Federation

У російський полон 23-річний Гацерелія, за інформацією його родини, потрапив 20 травня 2022 року – після того, як українські військові за наказом командування вийшли з “Азовсталі”

Привілей комбатантів, за міжнародним гуманітарним правом, в тому, що судити їх за сам факт участі в збройному конфлікті не можна.

“Річ у тім, що якщо Російська Федерація скаже, що це комбатанти, і наявний міжнародний збройний конфлікт, то у разі їхнього потрапляння у полон вона має повністю застосувати до них Женевські конвенції. Тобто судити вона їх не може, якщо, звичайно, не йдеться про воєнний злочин”, – каже Давид Джавахішвілі, керівник команди з міжнародного судочинства в “Грузинській асоціації молодих юристів” (GYLA).

Він відзначає, що на практиці обмін відбувався і після винесення “вироків”. Наприклад, громадян Британії обміняли після того, як окупаційний суд виніс їм смертний вирок. У випадку громадян Грузії, які потрапили у російський полон, за його словами, найкращим виходом також був би обмін. Тут особливо важлива роль України, оскільки Грузія – не сторона збройного конфлікту, і в неї немає полонених, яких вона могла б обміняти, каже Джавахішвілі.

За словами аташе з питань оборони в посольстві України в Грузії генерал-майора Сергія Кравчука, для української сторони Гацерелія, як і інші іноземні громадяни, що воюють на боці України – військовослужбовці ЗСУ.

Вони укладають контракт, і на них поширюються ті закони і правила, що й на інших військових. Це стосується як компенсаційних виплат, так і дій щодо їхнього звільнення з полону.

“Посольство України в моїй особі з перших днів, коли Мамука потрапив у полон, займається його звільненням… Він є в списках у нас. Україна все робить для того, щоб його, як і тисячі інших військовополонених, звільнили”, – каже Кравчук.

Він відзначає, що обмін ведеться через треті країни, й можливості вплинути на те, кого обміняють першим, в України немає. Крім того, намагатися обміняти Гацерелію одним з перших, оскільки він давно в полоні, було б, за його словами, ризиковано, оскільки російська сторона принципово не обмінювала військовополонених, на обміні яких в першу чергу наполягала українська сторона, і ті зникали у російських в’язницях.

“Принципова позиція України, що всі визнання, які [українські] військовослужбовці зробили в полоні, нелегітимні та зроблені під тиском”, – каже Кравчук.

За його словами, якщо в ситуації з Гацерелією і може бути щось позитивне, то це те, що суд був на окупованій території України і, ймовірно, перебувати у в’язниці він також буде там.

“Це позитивний фактор, його буде легше звільнити, бо якщо вони відправляють їх у Сибір або ще кудись, їх важко там знайти”, – каже Кравчук.

Крім того, після того, як російська сторона показала його на відеокадрах, українська сторона може вимагати його звільнення.

“Якщо б вони його не показали, вони могли б сказати, що у них такого немає, а тут уже є факт, що він у них”, – каже Кравчук.

Мовчання Тбілісі

Точних даних про те, скільки всього українських військових, зокрема громадян Грузії, сьогодні перебувають у російському полоні, немає, але в Росії кримінальні справи порушені проти сотень іноземних громадян, що воюють в Україні. Багатьох звинувачують заочно.

Серед них і бійці заснованого ще в 2014 році “Грузинського національного легіону”, що воює в Україні. Але, за словами командира і засновника цього формування Мамуки Мамулашвілі, на настрій бійців це не впливає, а випадків потрапляння до російського полону військових з “Грузинського національного легіону” не було.

Самого Мамулашвілі Басманний суд Москви заочно заарештував 28 лютого цього року. Йому російська сторона висунула низку звинувачень, зокрема й у найманстві.

“Якщо нам про це хтось не скаже, ми навіть не дізнаємося. Тож реакція нульова. Я не сказав би, що це колись когось турбувало”, – каже він.

Автор фото, SERGEI SUPINSKY/AFP

За словами Мамуки Мамулашвілі, військові з “Грузинського національного легіону” до російського полону не потрапляли

За словами Мамулашвілі, “Грузинський національний легіон” – найбільше іноземне військове формування в Україні, в якому понад дві тисячі осіб. Переважна більшість – уродженці Грузії.

Грузія пережила російську агресію в серпні 2008 року і вважає грузинські регіони Абхазію та Південну Осетію (Цхінвальський регіон) окупованими Росією. Тому в цій країні багато хто вважає грузинських бійців, які воюють на боці України, героями.

Але грузинська влада від самого початку російського вторгнення в Україну дотримувалася вкрай неоднозначної позиції. З одного боку, вона декларує політичну підтримку Києва, а з іншого – звинувачує представників української влади в спробах втягнути Грузію у війну і уникає різких заяв на адресу Москви.

У листопаді після поширення російськими джерелами кадрів про двох громадян Грузії, які потрапили в російський полон, грузинське МЗС обмежилося короткою заявою, в якій пообіцяло використовувати усі міжнародні механізми, які є в його розпорядженні, для захисту конституційних прав громадян, які потрапили в полон.

Обидва військовополонені, за інформацією, яку ВВС отримала від їхніх близьких, досі залишаються в російському полоні, і про їхнє місцеперебування їм нічого не відомо.

У посольстві України в Грузії кажуть, що так само, як Гацерелію, українська сторона включила їх до списків для обміну.

Врятувати сина

Автор фото, Daro Sulakauri/Getty

На допомогу Україні після повномасштабного російського вторгнення відправились сотні добровольців з Грузії, що пережила війну з Росією в 2008 році

Незадовго до вироку її синові матір зверталась в грузинське МЗС. Їй сказали, що питання Гацерелії розглядають. Після цього з міністерства з нею більше ніхто не зв’язувався.

Вона закликає владу зробити все можливе для порятунку її сина.

“Він там не виживе, бо я бачила на кадрах у телеграмі, коли йому винесли вирок, як він виглядає. Мені не сподобалася його хода, може, його били, хребет пошкодили, і брів у нього не було. Думаю, були тортури там, але під час нашої останньої розмови він все повторював: “Не хвилюйся, не плач, все буде добре””, – каже вона.

За словами юристів, за Конституцією Грузії держава зобов’язана захищати права своїх громадян, незалежно від їхнього місцеперебування. Грузія може використовувати механізм Червоного Хреста і має озвучити питання захищеності своїх громадян у випадках, якщо буде процес якоїсь медіації, каже Джавахішвілі.

“Роль Червоного Хреста в цьому випадку дуже важлива для того, щоб як мінімум була інформація, що ці люди живі і де їх утримують, – каже Джавахішвілі. – Окреме правове питання – це спершу їхнє визнання полоненими, а потім реалізація цілої низки їхніх прав згідно з Третьою Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими”.

У грузинському представництві Міжнародного комітету Червоного Хреста сказали ВВС, що залучені до процесу і перебувають на зв’язку із сім’єю Гацерелії, але повідомити якісь подробиці відмовилися.

З лютого 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, представники МКЧХ відвідали майже 2400 військовополонених з обох сторін. В організації кажуть, що вони продовжують домагатися можливості відвідати всіх військовополонених.

У міністерстві закордонних справ Грузії на два запити ВВС про коментарі з приводу Мамуки Гацерелії на момент публікації матеріалу так і не відповіли.

Також на цю тему

Аліса Тарабарова

Але давайте обговоримо біографію, життя артистки, її кар’єрні досягнення і чим вона займається після народження дитини.

Світлана Тарабарова (хто не в курсі, це справжнє ім’я співачки) народилася 26 липня 1990 року в Херсоні. З юних років дівчина точно знала, чого хоче і намітила план, як досягти бажаного. За гороскопом Аліса – Лев. Це пояснює не тільки її рішучість і цілеспрямованість, але й схильність до такого яскравого стилю.

З 13 років юна Аліса вже почала працювати. Її прийняли в танцювальний колектив “Оазис”, з чого і почалися її перші гастролі. Враховуючи те, що робота в колективі давалася нелегко (репетиції, тривалість яких досягала часом 7 годин, а також виступи до пізньої ночі), Тарабарова відмінно справлялася з навчанням у школі і встигала відвідувати всі відкриті гуртки.

Після закінчення школи Аліса вирушила підкорювати столицю. Вона дуже хотіла вступити в естрадно-циркове училище, хоча мама дівчинки наполягала на іншому. Але рішучістю Аліса не обділена, і вона залишилася при своєму.

У 2008 Аліса зробила крок на нову сходинку свого життя. Тоді вона прийшла на кастинг відомого телешоу “Фабрика зірок – 2”. Тарабарова миттєво справила враження дуже яскравоъ і харизматичної учасниці, тим самим привернувши увагу Наталі Могилевської, яка була в той час музичним продюсером проекту.

На телевізійному шоу дівчина вразила своєю майстерністю, голосом та танцювальними здібностями. Глядачам дуже запам’яталося її виступ з Максом Барських. Аліса Тарабарова й Макс Барських виступили дуетом з піснею “Стомлене сонце”. Обидва учасники проекту так перейнялися постановкою і піснею, що від їх виступи неможливо було відірватися. Макс – зухвалий і норовливий. Аліса – чуттєва і харизматична. Вони доповнювали один одного і перетворили виступ в захоплюючу історію.

По закінченню проекту їх дороги розійшлися. У Макса почалося тимчасове затишшя, а Аліса стала учасницею гурту Real’O. Зараз же і Барських і Тарабарова – два самодостатні сольних виконавця, які досягли великої популярності серед українських слухачів.

Зазначимо, що на “Фабриці зірок – 2” Аліса посіла друге місце.

За час виступів у складі групи Real’O, а це – 3,5 року, Тарабарова та учасниці квартету записали 20 пісень, зняли 8 кліпів і записали один альбом “Сукня”.

Незважаючи на те, що група була популярною, Аліса говорила так: “Я завжди хотіла стояти на сцені сольно і підписуватися під музикою. У групі були інші правила, пісні були не тільки мої, а й авторські. Поступово мені стало не вистачати повітря”.

Зима 2012 року ознаменована як вихід Тарабарової з групи і початок сольної кар’єри.

Все, що відбувається поза сценою, Тарабарова ставила майже на останнє місце, занадто сильно вона була захоплена своєю кар’єрою. Однак, у 2016 році співачка несподівано оголосила про заручини. Ім’я обранця, звичайно ж, названо не було.

Пізніше з’ясувалося, що в чоловіки Аліса взяла продюсера і особистого директора – Олексія Бондаря. До речі, чоловік старше Тарабарової на 14 років. Але вік – не головне. Аліса сказала, що цінує в своєму обранцеві – розум, уважність і галантність.

Через 2 роки Тарабарова порадувала прихильників новиною про поповнення в родині. У пари народився первісток Іван. Незважаючи на те, що Аліса не хотіла афішувати свою вагітність, на шостому місяці вона все ж розповіла про своє становище. Будучи вагітною на дев’ятому місяці, Тарабарова не скасувала свій виступ на концерті “З Днем Народження, Україно!”.

З перших днів материнства Аліса виставляє фото дитини в соціальні мережі і не вірить ні в які забобони. Через два тижні, після появи маленького Івана, Тарабарова вже виступала на сцені.