У Запоріжжі показали перший український комбайн 6

Сьогодні, 1929 року на Запорізькому заводі “Комунар” випустили перший український комбайн.

Випуск комбайна був здійснений завдяки праці колективу з 15 молодих інженерів, очолюваних професором Андрієм Василенко – професор, який був українським ученим в галузях сільськогосподарського машинобудування та сільськогосподарської механіки, академіком Академії наук УРСР.

Перший комбайн був причепним. За прототип взяли американський агрегат фірми Caterpillar. Агрегатувався комбайн з тракторами ХТЗ, Сталінець, СТЗ.

Перший український комбайн випустили на Запорізькому заводі “Комунар”. Фото: Вікіпедія
До початку 1930 року завод “Комунар” випустив 10 комбайнів, а до кінця того ж року – 347. До початку війни виготовили 96 тис. машин.

Оскільки всі вони були не пристосовані для вологого збирання хліба, у 1936 році Люберецький завод імені Ухтомського приступив до випуску північного комбайна конструкції радянських винахідників – Скаго-5-А.

Завдяки тому, що було налагоджено власне виробництво комбайнів і вже не потребувався експорт комбайнів США, вже до 1935 року у зернових радгоспах зернозбиральними комбайнами прибиралося 97,1% усіх площ.

Після Другої світової війни провели великі наукові дослідження, що суттєво збагатили теорію зернозбирального комбайна. Зокрема, була детально досліджена роль відбійного бітера і соломотряса в процесі сепарації зерна, що дозволило істотно підвищити ефективність роботи зазначених вузлів. Були проведені дослідження аеродинамічних властивостей грубого вороху, що суттєво покращило ефективність очищення зерна. На підставі зазначених досягнень у 60-ті роки були розроблені проекти високопродуктивних типів комбайнів СК-5 і СК-6.

22 липня 1959-го, почали експлуатацію літак АН-10. Цей радянський середньомагістральний літак створили під керівництвом українського конструктора Олега Антонова. Інженери заводу над розробкою літака почали працювати у 1955-му. Через п’ять місяців радянське керівництво утвердило макет повітряного судна.У 1957-му літак здійснив перший політ і представили широкому загалу.

§ 15—16. Стан промисловості та сільського господарства. Соціальна політика за доби «відлиги»

У середині 1950-х рр. керівництво СРСР перейшло до нового курсу економічної та соціальної політики. Ішлося передусім про пристосування країни до науково-технічної революції (НТР), яка почалася на Заході. Через специфіку радянської системи господарювання досягнення науково-технічного прогресу доводилося примусово запроваджувати у виробництво. Оскільки командна економіка насправді залишалася мертвою, державні структури впроваджували потрібні їм інновації, вдаючись до наказів і директив.

Керівники радянської наддержави прагнули посилити ракетно-ядерний потенціал і військово-промисловий комплекс загалом. Водночас новий курс мав позбавити СРСР рис поліційної держави і забезпечити його населенню бодай мінімальне підвищення рівня та якості життя.

Кардинальна зміна політичного становища України у складі СРСР вплинула і на її економічний розвиток. Доба М. Хрущова ознаменувалася високими темпами капітального будівництва як у галузях, що були традиційними, так і в нових, покликаних до життя науково-технічною революцією.

Що ж до розвитку сільського господарства республіки, то на ньому позначився суперечливий характер аграрної політики М. Хрущова. Якщо в другій половині 1950-х рр. сільське господарство завдяки державним капіталовкладенням швидко розвивалося, то в першій половині 1960-х рр. почало занепадати. Посуха 1963 р. започаткувала появу якісно нової риси в економічному становищі країни – імпортної залежності в зернових культурах, зокрема пшениці.

1. Промислова політика центру в Україні

Упродовж першого повоєнного десятиліття керівництво країни найбільше опікувалося розвитком базових галузей промисловості, якими вважали металургію та пов’язані з нею видобуток вугілля і руд, електроенергетику, машинобудування. Основним споживачем цих галузей був військово-промисловий комплекс. У структурі ВПК основну увагу приділяли розвиткові підприємств і промислово-наукових комплексів, які забезпечували конструкторське розроблення і серійне виготовлення ядерної зброї та способів її доставки.

Гонка озброєнь спричинила істотне прискорення розвитку ВПК у країнах Заходу. Власне, ще в останні роки Другої світової війни завдяки колосальним пільгам та інвестиціям з державного бюджету в цих країнах почали стрімко розвиватися нові галузі хімічної індустрії, приладо- і машинобудування, кольорової металургії. Ці тенденції в розвиткові світової економіки, яким не надавав істотного значення Й. Сталін, привернули пильну увагу його наступників. Вони поставили перед ученими завдання визначити місце, яке посідав Радянський Союз за основними напрямами індустріального розвитку. Фахівці проаналізували півтора десятка основних напрямів технічного прогресу і виявили, що країна відстає в усіх, крім одного-двох. У своїх висновках фахівці оперували невластивим для радянських плановиків та управлінців поняттям науково-технічної революції.

СЛОВНИК

Військово-промисловий комплекс (ВПК) – сукупність підприємств і організацій тієї чи іншої країни, які виготовляють озброєння і військову техніку для потреб збройних сил своєї держави та на експорт.

Розв’язуючи проблему прискорення науково-технічного прогресу, М. Хрущов прийняв кілька принципових рішень, які визначили характер розвитку економіки на весь подальший період існування комуністичної держави.

Йому вдалося змінити пропорції між фондами нагромадження і споживання в національному доході на користь останнього. У сталінські часи фонд споживання в національному доході був невеликий і не міг забезпечити фінансовими ресурсами активну соціальну політику. Одночасно змінилася структура фінансування оборонного потенціалу. Істотне скорочення армії дало змогу вкладати більше коштів у нарощування ракетно-ядерної зброї. Щоб не створювати галузі з нуля, було вирішено закуповувати новітню техніку за кордоном. Керівники НАТО ретельно стежили, щоб технічний рівень радянського ВПК зростав не завдяки імпортованій техніці і технологіям. Здебільшого це вдавалося. Проте за доби М. Хрущова США ще відставали від СРСР у космічній програмі, яка була лакмусовим папірцем для визначення результативності ракетно-ядерної гонки.

У 1961 р. було здійснено другу за повоєнні часи грошову реформу, пов’язану зі зміною масштабу цін. Вона не мала конфіскаційного характеру, як попередня, старі гроші безперешкодно обмінювали на нові відповідно до нового масштабу цін – 10 : 1.

Найбільш резонансною економічною реформою М. Хрущова була децентралізація управління промисловістю. Намагаючись підвищити ефективність виробництва, радянський керманич відмовився від попередньої практики, коли кожне велике підприємство було підпорядковане Москві, де зосереджувалися галузеві центри управління – міністерства. Технічна неможливість передбачити з одного центру нюанси виробничого процесу була цілком очевидною.

Було визнано за потрібне ліквідувати більшість галузевих міністерств і організувати замість них територіальні ради народного господарства – раднаргоспи (РНГ). Незабаром Верховна Рада СРСР ухвалила закон про ліквідацію 10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міністерств. Замість них було створено раднаргоспи, у тому числі 11 – в Україні. У відання українських раднаргоспів перейшло 2,8 тис. підприємств, які виробляли більшість промислової продукції республіки.

Найбільшими в Україні були Київський (5 областей, 8,5 млн осіб населення), Харківський (3 області, 5,6 млн осіб) і Львівський (4 області, 4,1 млн осіб) раднаргоспи. Місцева політична еліта вперше після 1920-х рр. отримала можливість контролювати економічний потенціал, за що була вдячна ініціатору реформи. Істотно підвищився престиж секретарів обкомів в областях, де розташовувалися ради народного господарства. У травні 1960 р. Президія Верховної Ради УРСР створила ще три раднаргоспи, розукрупнивши вже наявні – Кримський,Полтавський і Черкаський (у складі останнього перебували дві області – Черкаська і Кіровоградська).

Реформатори були переконані, що неефективність промисловості, її несприйнятливість до науково-технічного прогресу відійдуть у минуле, якщо централізоване керівництво замінити на територіальне. Утім, побудова управління промисловістю за горизонталлю не змінювала господарського механізму, який залишався командним, директивним, неринковим. Як і раніше, підприємства не могли працювати самостійно, оскільки ринку засобів виробництва не існувало, все розподілялося через Держплан СРСР і держплани союзних республік. Кожен етап технологічного процесу був розписаний у виробничих планах, виконання яких контролювали чиновники. Відмінність від попередньої системи полягала тільки в тому, що профільні чиновники розпорошилися по всій країні, а не сиділи в одному центрі.

Чергова реорганізація управління промисловістю відбулася у вересні 1963 р. Тоді створили Вищу раду народного господарства СРСР (ВРНГ СРСР), яка контролювала діяльність усіх органів управління народним господарством – РНГ СРСР, Держплану СРСР, Держбуду СРСР і комітетів, створених замість ліквідованих міністерств.

У результаті безперервних реорганізацій управління промисловістю і будівництвом стало не менш централізованим, ніж було за міністерської системи, і набагато більш забюрократизованим.

Роздивіться ілюстрації із сатирично-гумористичного журналу «Перець». » 1. Які явища економічного життя УРСР вони унаочнюють? » 2. До кого, на вашу думку, апелювали карикатуристи, адже навряд чи масовий читач «Перцю» міг впливати на тенденції в економічному житті країни. » 3. У чому пропагандистський сенс цих карикатур?

Текст до карикатури: МАШИНА ДЛЯ ЗУСТРІЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ. «Вінницький суперфосфатний завод вивозить свою продукцію на Полтавщину, Сумщину, Харківщину і навіть на Північний Кавказ, а суперфосфат з Костянтинівського хімзаводу (Донбас) завозиться на Вінниччину». «Перець». 1956 р.

2. Індустріальний розвиток України

Уже йшлося про те, що радянська військова промисловість розвивалася здебільшого поза межами України, у глибинних регіонах Росії. Безпосередньо в республіці розміщувалися тільки окремі підприємства. Зокрема, у Дніпропетровську розбудовувався найбільший у світі ракетобудівний комплекс, на якому працювали десятки тисяч науковців, інженерів, робітників.

Провідною для України залишалася кам’яновугільна промисловість. Держава вкладала величезні кошти в нове шахтне будівництво. З другої половини 1950-х рр. почали освоюватися нові вугільні басейни – Львівсько-Волинський і Дніпропетровський буровугільний.

Традиційний для України газо- і нафтовидобуток перемістився із західних областей на Лівобережжя. Високу продуктивність, зокрема, мало Шебелинське газоконденсатне родовище на Харківщині в басейні Сіверського Дінця. Потужним на той період було й Радченківське газове родовище в Полтавській області.

Прискорено розбудовували Криворізький залізорудний басейн. Залізну руду добували у шахтах, а також у кар’єрах, тобто відкритим способом, що виявився найекономнішим. У 1955 р. став до ладу найбільший у Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат. За видобутком залізної руди Україна посідала друге місце у світі після США, а за видобутком марганцевої руди (4,7 млн тонн у 1965 р.) впевнено утримувала перше місце.

У металургійній промисловості були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени, але від 1962 р. будівництво мартенів припинилося.

За десятиліття сукупна потужність електростанцій зросла з 6,5 до 18,9 млн кВт. Було побудовано потужні теплові електростанції – Бурштинську, Ворошиловградську, Добротворську, Зміївську, Миронівську, Придніпровську, Сімферопольську, Слов’янську та ін., а також основні гідростанції Дніпровського каскаду – Кременчуцьку, Дніпродзержинську, Каховську, перші агрегати Київської.

Інтенсивно розбудовувалися лінії електропередач. Зі створенням Західноукраїнської енергосистеми Україна увійшла до об’єднаної енергосистеми «Мир», яка покривала країни РЕВ.

У травні 1958 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущов поставив питання про прискорену хімізацію країни. На розбудову хімічної промисловості України було спрямовано за 1959-1963 рр. в півтора раза більше коштів, ніж за всі попередні роки радянської влади. Це дало змогу побудувати 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Було оновлено за технічним рівнем найбільший у СРСР Лисичанський хімкомбінат, який виробляв мінеральні добрива і напівфабрикати для багатьох підприємств галузі. Швидко розвивався Рубіжанський хімічний комбінат – найбільше в країні підприємство з виробництва барвників для текстильної промисловості, отрутохімікатів та гербіцидів. На Горлівському азотнотуковому заводі став до ладу комплекс цехів полістиролів різноманітного призначення. Було збудовано й уведено в дію чотири особливо великих підприємства – Роздольський гірничохімічний комбінат, Дніпропетровський шинний завод, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон.

Індустріальний розвиток

1955 р.

1965 р.

Сукупний видобуток вугілля