Як правильніше вживати, “в” чи “до”?

Як правильно сказати: “піти до банку” чи “піти в банк”? Яке граматичне правило для цього застосовується?

15.6k 8 8 gold badges 69 69 silver badges 130 130 bronze badges
2,181 3 3 gold badges 16 16 silver badges 27 27 bronze badges

4 Answers 4

Інколи виникає питання, який прийменник треба ставити – у (в) чи до: “Я поїхав у Київ” чи “Я поїхав до Києва”, “Вихід у місто” чи “Вихід до міста”?

Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до: «Через кілька днів Ковпак вилетів до Москви» (П. Вершигора); коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у (в): «У Києві на риночку ой пив чумак горілочку» (народна пісня). Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще додатковими поясненнями, тоді після них може стояти замість прийменника до — у (в): «Ми їздили на ярмарок у Косів» (М. Рильський). У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в): «Він ступив у сад» (Є. Гуцало); «Кидається у свою стихію» (О. Гончар); «Закрадається в серце острах» (М. Рильський). Рух до приміщення позначається дієсловами з тим і з другим прийменником: «Уваливсь у хату» (П. Куліш); «Смерть зайшла до хати» (Д. Павличко).

Прямої поради саме для цього випадку тут немає, лише деяки риси того, на чому взагалі може ґрунтуватися вибір. Обидва варіанти є правильними, розрізняючись лише деякими нюансами. Наприклад, чи мається на увазі перебування всередині? За моїм загальним уявленням виходить, що без уточнень, коли ми говоримо про похід до установи, звичніше використовувати «до». «У цирк», «у кіно» — це більш звично з «у».

26.2k 9 9 gold badges 59 59 silver badges 137 137 bronze badges

Я не розумію з чого Ви зробили висновок, що краще «до банку». (1) «у напрямі міста, села, селища» — ні; (2) «дію чи перебування в чомусь» — ні (це взагалі про місцевий відмінок вже); (3) «супроводжується ще додатковими поясненнями» — ні; (4) «рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття» — незрозуміло. Тобто мені особисто Б. А.–Д. тут не допоміг (хоча, може, я його просто не так читаю).

Ви маєте рацію. Він не дає прямої відповіді, як краще в даному випадку. Тому це я невірно підсумував.

Як можна бачити в СУМ, до й в/у мають багато спільного, коли йдеться про просторові відношення. Проте є важливі відмінності:

1. Коли йдеться про пункт призначення, треба використовувати “до”.
2. “В” має значення “всередину”. Тобто “я прийшов до банку” може означати, що я підійшов до дверей банку чи що я зайшов усередину банку. “Я прийшов у банк” точно означає, що я вже всередині банку.

Таким чином, можна використовувати обидва варіанти, але вони матимуть дещо різне забарвлення. “до” використовувати безпечніше, наприклад:

“Я пішов до банку й дорогою зустрів однокласника”: можна лише “до”, бо тут “банк” – пункт призначення руху, в нього не заходили.

“Я пішов у банк і переказав гроші” – можна “у”, бо ви заходили. Проте тут можна й “до”.

7,286 9 9 gold badges 29 29 silver badges 79 79 bronze badges

М. Вакуленко у своїй монографії «Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз» (що її сам автор опублікував під вільною ліцензією) присвячує цій темі розділ 3.2.4 «Особливості вживання українських прийменників „в“ („у“) і „до“ для позначення мети та напрямку руху» (він також викладений на форумі).

Загальна позиція М. Вакуленка

Наводячи численні вжитки прийменників (а також префіксів) «в» та «у» у фразеологізмах, сучасних виразах, поезії та прозі, В. Вакуленко робить висновок, що сучасне вживання прийменника «до» в багатьох випадках є надмірним і штучним:

_{Така велика кількість уживань прийменника «в (у)» на позначення мети руху порівняно з відносно малою кількістю «до» свідчить про закономірність, яка усталилися в українській мові. У цьому довкіллі нововиправлені вирази з прийменником «до» на місці «в (у)» сприймаються як чужі: взяти до рук, покласти до рота (кишені), повернутися до Києва, прибути до аеропорту, приїxати до столиці тощо. Ось кілька прикладів із сучасних засобів масової інформації: делегація прибула до Страсбурга; президент повернувся до Києва; взяв книжку до рук; Єршов… поїхав навчатися до Петербурга в університет; поклав гроші до кишені.}

Він вважає «до» антонімом до «від», а «в» («у») — до «з»:

_{Прийменник «до» означає «наближення» (або «додавання») до чого-небудь або до кого-небудь: підійти до стола, приїхати в гості до друга, наближатися до міста. Антонім цього прийменника — від: відійти від стола, їхати від друга, віддалятися від міста, від Києва до Лубен. Якщо ж ідеться про переміщення всередину (в межі) об’єкта, і увага акцентується саме на цій кінцевій меті руху, то вживається прийменник в (антонім — з): увійти в кімнату (вийти з кімнати), покласти в шухляду (вийняти з шухляди), приїхати в Україну (поїxати з України).}

• погоджується з позицією Ю. Шевельова про дієслівні префікси (семантика яких тісно пов’язана зі значенням відповідних прийменників), що «в (у) має основним значенням показувати рух усередину предмета», а «до показує наближення до предмета».
• але критикує частину формулювань Б. Антоненка-Давидовича:

_{Різниця між цими прийменниками особлива відчутна у виразах, де семантика вимагає вживання як «в (у)», так і «до»: приїхати у Львів до брата, поїхати в Петербург до університету, зайти в клітку до левів. У своїй книжці «Як ми говоримо» Борис Антоненко-Давидович також зупинявся на цьому питанні. І прийшов до подібних нашим висновків: «Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до…». Зауважмо: рух у напрямі, а не прибуття. І далі: «Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще й додатковими поясненнями, то після них може стояти замість прийменника до — у (в)…» А це вже не зовсім вдале формулювання. «Мета руху» — на відміну від вирушання в невизначеному напрямі — однозначно вимагає вживання «у (в)», і не замість «до». А «додаткові пояснення» — то насправді обставини, що підкреслюють необхідність уживання «у (в)» (дуже часто ці обставини потребують для себе прийменника «до», як у виразі «поїхати у Львів до брата»). Саме такі висновки напрошуються після уважного вивчення наведених вище прикладів. І далі: «У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в)…».}

Конкретні настанови М. Вакуленка

М. Вакуленко дає такі настанови щодо «в» («у») і «до»:

• в більшості випадків слід уживати прийменник «в (у)» — особливо якщо відповідне дієслово явно означає прибуття чи переміщення в пункт прямування: приїхати в Америку, вставити у вухо, увійти в будинок, пробратися в кабінет, взяти в долоні, покласти в рот (кишеню), помістити у валізу, прибути в аеропорт, повернутися в Київ, внести в касу, покласти в банк тощо.
• Якщо ж дієслово означає просто рух у якомусь напрямку, то можливе вживання як «до», так і «в (у)»: поїхати до Києва, податися в село до бабусі.
• Якщо ж мовиться тільки про наближення до певних осіб, предметів чи понять, то вживається «до»: прошу до столу, завітайте до нас, заходьте до господи (хати), взяти до уваги тощо.

Він так пояснює використання «до» в деяких виразах:

Вислови на зразок падати додолу, поїзд до Києва, подорож до Ялти тощо позначають рух у певному напрямі, де акцент робиться саме на пересуванні, тобто зміні початкового місцеположення, а не на прибутті в кінцевий пункт призначення.

Прошу до господи, заходьте до хати — означають, крім вищесказаного, ще й «прошу (завітати) до нас», тобто до людей. Повертатися додому (тут прийменник став префіксом) означає «повертатися до батьків, рідних». Прошу до столу — означає, крім того, «прошу (ставати) до трапези» (якби мався на увазі предмет — було б до стола). Брати до уваги — означає скеровувати інформацію в певне русло. Брати до рук — означає брати собі якесь доручення. Тому взяти до рук можна завдання, але не книжку. Складати докупи — означає складати речі ближче одна до іншої. «Скидати в купу» — означає скидати речі в одне місце.

Висновки

За теорією М. Вакуленка, яку, однак, не можна вважати повністю авторитетною і беззаперечною:

• В разі перебування в дорозі можна вживати і «в» («у»), і «до»: «я йду в банк», «я йду до банку». Перше, мабуть, акцентує увагу на меті/пункті призначення, а друге — на фактичному напрямку. «Я йду в центральний супермаркет, зараз рухаюся вулицею, що виходить до старого замку.»
• Якщо Ви вже всередині, то загалом слід вживати «в» («у»): «я прийшов у банк». Проте, мабуть, можна вжити «до», якщо Ви ще не всередині або якщо те, всередині Ви чи ні, немає для Вас значення:
  • «Я йшов на роботу, але випадково прийшов до банку.»
  • «Я багато років працював у банку „Ххх“ і мав дружні стосунки з багатьма колегами. Після виходу на пенсію я все ще часто приходжу до банку [до колег] випити кави зі старими друзями.»

  Примітка: це не стосується слів на позначення установ, що сприймаються в першу чергу не як приміщення, а як частина системи, наприклад, «пошта» — в такому випадку буде відбуватися аналогічний вибір між «на» і «до» (а не між «в» («у») і «до»).

  Місцеве самоврядування в Україні

  Що таке місцеве самоврядування, навіщо взагалі потрібне, якими органами представлене та які має повноваження в Україні, які плюси децентралізації влади? – розповість Prostopravo.

  Путівник за статтею

  Нотаріат в Україні: порядок та правила вчинення нотаріальних дій

  Поняття місцевого самоврядування

  Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст.140 Конституції України).

  Територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

  Історія місцевого самоврядування на українських землях починається, щонайменше, ще у середині XIV сторіччі, коли перші українські міста отримали Магдебурзьке право від галицько-волинських князів. А після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського та королівства Польського ця практика стала поширеною. Щоправда, привілеї були скасовані після входження українських земель до складу імперій: Австро-Угорської та Російської; та відновлені в повній мірі лише за часів незалежності.

  Магдебурзьке право – середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від влади короля чи феодала та створювали органи місцевого самоврядування. Було започатковане привілеями 1188 р., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа – власника міста.

  Таким чином, місцеве самоврядування – це про право населення міста, селища або села самостійно і на власний розсуд вирішувати питання місцевої життя, через створені ними місцеві органи, не підпорядковуючись і не звітуючи перед центральною владою.

  Місцеве самоврядування в Україні здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

  Що таке децентралізація в Україні?

  Децентралізація полягає у переданні більших повноважень та фінансів від органів державної влади до органів місцевого самоврядування.

  В Україні реформа з децентралізації почалася 2014 року і досі триває.

  Основні здобутки:

  1. Фінансова децентралізація. Більше коштів, зібраних на місцях податків, залишаються у розпорядженні територіальної громади.
  2. Об’єднані територіальні громади (ОТГ). Місцеві громади отримали змогу об’єднуватись для консолідації коштів та зусиль і ефективнішого використання коштів місцевих бюджетів.
  3. Запроваджено інститут старост в ОТГ, які представляють інтереси сільських мешканців в раді громади.
  4. Делегування повноважень органам місцевого самоуправління щодо надання адміністративних послуг: реєстрацію місця проживання, видачу паспортних документів, державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб, підприємців, об’єднань громадян, реєстрацію актів цивільного стану, речових прав, вирішення земельних питань тощо.

  Система місцевого самоврядування в Україні

  Система місцевого самоврядування включає:

  • територіальну громаду;
  • сільську, селищну, міську раду;
  • сільського, селищного, міського голову;
  • виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
  • районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
  • органи самоорганізації населення.

  У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

  Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

  До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

  Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п’ять років.

  Закон України «Про місцеве самоврядування» встановлює перелік питань, які належать до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. До них, зокрема, належать:

  • прийняття рішення про недовіру міському голові;
  • призначення місцевого референдуму;
  • затвердження місцевого бюджету;
  • встановлення місцевих податків;
  • затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку;
  • прийняття рішень про реорганізацію та ліквідацію комунальних навчальних закладів;
  • вирішення земельних питань тощо.

  Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

  Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.

  У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

  Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

  Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

  Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

  Сільський, селищний, міський голова:

  1. організує роботу ради та її виконавчого комітету;
  2. підписує рішення ради та її виконавчого комітету;
  3. вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;
  4. скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради;
  5. є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою;
  6. веде особистий прийом громадян;
  7. видає розпорядження у межах своїх повноважень тощо

  Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова зобов’язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними термін.

  При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним – перед відповідною радою.

  Гарантії місцевого самоврядування в Україні

  Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

  Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

  У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування.

  Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

  Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

  На вимогу відповідних органів та посадових осіб місцевого самоврядування керівники розташованих або зареєстрованих на відповідній території підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності зобов’язані прибути на засідання цих органів для подання інформації з питань, віднесених до відання ради та її органів, відповіді на запити депутатів.

  Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

  Дострокове припинення повноважень органів місцевого самоврядування

  Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках:

  1. якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом;
  2. якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені цим Законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання;
  3. передбачених законами України “Про військово-цивільні адміністрації”, “Про правовий режим воєнного стану”;

  За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада України може призначити позачергові вибори сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Питання про призначення Верховною Радою України позачергових виборів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради може порушуватись перед Верховною Радою України сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації.

  Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради за наявності підстав, передбачених пунктом 3, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації.

  Повноваження сільського, селищного, міського голови, вважаються достроково припиненими у разі:

  1. його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;
  2. припинення його громадянства;
  3. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
  4. набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до відповідальності за правопорушення, пов’язане з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяльністю, що пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
  5. набрання законної сили рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
  6. відкликання з посади за народною ініціативою;
  7. визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;
  8. його смерті.

  Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень або у випадках, передбачених законами України “Про військово-цивільні адміністрації”, “Про правовий режим воєнного стану”.

  Особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві

  Відповідно до чинної редакції Закону України «Про столицю України – місто – герой Київ» місцеве самоврядування у столиці України – місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

  При цьому, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

  Система місцевого самоврядування у місті Києві включає:

  • територіальну громаду міста;
  • міського голову;
  • міську раду;
  • виконавчий орган міської ради;
  • районні ради (у разі їх утворення);
  • виконавчі органи районних у місті рад;
  • органи самоорганізації населення.

  Районні ради можуть утворюватися за рішенням територіальної громади міста Києва, прийнятого шляхом проведення місцевого референдуму, або за рішенням Київської міської ради. Рішення територіальної громади міста Києва або Київської міської ради щодо утворення (неутворення) районних рад повинні бути прийняті до дня чергових виборів.

  Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

  У районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними і підконтрольними відповідним радам як виконавчі органи таких рад.

  У разі утворення районної в місті Києві ради на посаду голови районної в місті Києві державної адміністрації Президентом України призначається особа, яка обрана головою районної у місті Києві ради.

  У разі неутворення районної у місті Києві ради голова районної у місті Києві державної адміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України відповідно до Конституції України.

  У зв’язку з забезпеченням здійснення містом Києвом столичних функцій Київський міський голова має такі додаткові повноваження:

  1. бере участь у підготовці проектів законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, відповідних програм, що стосуються міста Києва;
  2. бере участь у вирішенні питань щодо проведення у місті заходів загальнодержавного та міжнародного характеру;
  3. бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу при розгляді питань, що стосуються столиці України – міста Києва;
  4. вносить на розгляд Президента України, Кабінету Міністрів України проекти відповідних нормативно-правових актів та інші пропозиції з питань, що стосуються міста Києва як столиці України;
  5. бере участь у вирішенні питань щодо розміщення у місті Києві державних органів, представництв інших держав та міжнародних організацій, а також у протокольних заходах, що стосуються міста Києва;
  6. вносить до відповідних органів виконавчої влади пропозиції щодо передачі до сфери управління Київської міської ради, передачі або продажу у комунальну власність територіальної громади міста Києва чи районів у місті Києві підприємств, організацій, установ, їх структурних підрозділів та інших об’єктів, що належать до державної або інших форм власності, а також часток (акцій, паїв), що належать державі в акціонерних товариствах, розташованих на території міста Києва, якщо вони мають важливе значення для забезпечення виконання містом Києвом столичних функцій;
  7. дає згоду на призначення та звільнення керівників підприємств та міських органів виконавчої влади подвійного підпорядкування;
  8. погоджує питання щодо створення, перепрофілювання або ліквідації підприємств та організацій загальнодержавного значення, розташованих на території міста Києва;
  9. одержує інформацію щодо діяльності всіх підприємств, установ та організацій на території міста, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, в частині, що стосується життєдіяльності міста Києва, та впливає на виконання містом Києвом столичних функцій.

  У зв’язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, також мають ряд додаткових повноважень, як-от:

  1. придбавати у власність жилі і нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об’єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій;
  2. встановлювати порядок утримання та експлуатації об’єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів;
  3. встановлювати умови і розміри компенсаційних виплат відповідних органів, організацій і громадян, що не входять до складу територіальної громади міста, на покриття витрат, пов’язаних з використанням міської інфраструктури;
  4. здійснювати управління об’єктами державної власності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а також частками (акціями, паями) акціонерних товариств, розташованих у місті Києві, які передаються до сфери управління Київської міської державної адміністрації у встановленому порядку;
  5. виступати гарантом вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів, що надаються підприємствам, майно яких перебуває в комунальній власності або передано до сфери управління Київської міської державної адміністрації;
  6. здійснювати облік і контроль за використанням нежитлового фонду державними органами, підприємствами, установами та організаціями, які засновані на державній власності, розташованими у місті, брати участь у вирішенні питань оренди нежилих приміщень, що належать державним підприємствам, установам та організаціям, в порядку, визначеному Фондом державного майна України;
  7. брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста;
  8. затверджувати проекти будівництва об’єктів розрахунковою кошторисною вартістю понад 5 млн. гривень, реалізація яких на території міста Києва на замовлення міської адміністрації та районних виконавчих органів здійснюватиметься із залученням коштів державного та місцевих бюджетів;
  9. припиняти право користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами у випадках, передбачених чинним законодавством України;
  10. приймати рішення про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та знесення самовільно збудованих будівель та споруд без відшкодування витрат, здійснених за час незаконного користування;
  11. встановлювати, за поданням відповідних центральних органів виконавчої влади, більш високі нормативи екологічної безпеки та плати за забруднення навколишнього природного середовища в місті, враховуючи підвищені вимоги до охорони довкілля столиці;
  12. користуватися у встановленому порядку банками даних центральних органів, використовувати державні, в тому числі урядові, системи зв’язку і комунікації, якщо це необхідно для виконання столичних функцій;
  13. визначати порядок організації та проведення недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру;
  14. координувати діяльність підприємств усіх форм власності щодо енергопостачання споживачів з метою забезпечення надійного функціонування систем життєзабезпечення міста.

  Читайте також:

  • Вибори Президента України
  • Виборча система США. Вибори Президента
  • Виконавча влада в Україні
  • Держава та її 5 основних ознак
  • Державна влада
  • Державний суверенітет
  • Місцеві вибори в Україні
  • Політичні режими: демократичний, авторитарний, тоталітарний та інші
  • Політичні ідеології
  • Судова влада в Україні
  • Форми державного правління
  • Форми державного устрою
  • Що таке політика?