Писемність
Немає потреби говорити про те, яке велике значення в історії людства мав винахід писемності. Неможливо навіть уявити собі, яким чином міг піти розвиток цивілізації, якби на певному етапі свого розвитку люди не навчилися фіксувати за допомогою певних символів потрібну їм інформацію і в такий спосіб передавати і зберігати її. Очевидно, що людське суспільство у такому вигляді, в якому воно існує сьогодні, просто не могло б з’явитися.
Перші форми писемності у вигляді особливим чином накреслених знаків з’явилася близько 4 тисяч років до Р.Х. Та вже задовго до цього існували різні способи передачі і зберігання інформації: з допомогою певним чином складених гілок, стріл, диму багать і тому подібних сигналів. З цих примітивних систем сповіщення пізніше з’явилися складніші способи фіксації інформації. Наприклад, стародавні інки винайшли оригінальну систему „запису“ за допомогою вузликів. Для цього використовувалися шнурки шерсті різного кольору. Їх зв’язували різноманітними вузликами і кріпили на паличку. У такому вигляді „лист“ посилався адресату. Існує думка, що інки за допомогою такого „вузликового письма“ фіксували свої закони, записували хроніки і вірші.
„Вузликове письмо“ відмічене і в інших народів – ним користувалися в стародавньому Китаї і Монголії. Проте власне писемність з’явилася лише після того, як люди для фіксації і передачі інформації винайшли особливі графічні знаки. Найстародавнішим видом письма вважається піктографічне. Піктограма являє собою схематичний малюнок, який безпосередньо зображує речі, події і явища, про які йде мова. Припускається, що піктографія була поширена у різних народів на останній стадії кам’яного віку. Це письмо дуже наочне, і тому йому не треба спеціально вчитися. Воно цілком придатне для передачі невеликих повідомлень і для запису нескладних розповідей. Але коли виникала потреба передати яку-небудь складну абстрактну думку або поняття, відразу відчувалися обмежені можливості піктограми, яка абсолютно не пристосована до запису того, що не піддається малюнчастому зображенню (наприклад, таких понять, як бадьорість, хоробрість, зіркість, хороший сон, небесна блакить тощо). Тому вже на ранній стадії історії письма до піктограм почали входити особливі умовні значки, що позначають певні поняття (наприклад, знак схрещених рук символізував обмін). Такі значки називаються ідеограмами.
Ідеографічне письмо виникло з піктографічного, причому можна цілком виразно уявити собі, як це відбулося: кожен образотворчий знак піктограми почав дедалі більше відособлятися від інших і зв’язуватися з певним словом або поняттям, позначаючи його. Поступово цей процес настільки розвинувся, що примітивні піктограми втратили свою колишню наочність, проте набули чіткості і визначеності. Процес цей зайняв довгий час, мабуть, декілька тисячоліть.
Вищою формою ідеограми стало ієрогліфічне письмо. Вперше воно виникло в Стародавньому Єгипті. Пізніше ієрогліфічна писемність набула поширення на Далекому Сході – в Китаї, Японії і Кореї. За допомогою ідеограм можна було відобразити будь-яку, навіть найскладнішу і абстрактну думку. Однак для не посвячених у таємницю ієрогліфів сенс написаного був абсолютно незрозумілий. Кожен, хто хотів навчитися писати, повинен був запам’ятати декілька тисяч значків. Реально на це йшло декілька років постійних вправ. Тому писати і читати в давнину мало хто вмів. Утім, треба відразу відзначити, що в чистому вигляді ідеографія не існувала ніколи. Наприклад, у Давньому Єгипті разом із значками, що позначали цілі поняття і слова, існували і інші знаки, які позначали склади і навіть окремі звуки.
Потреба в таких знаках очевидна, оскільки не все можна виразити у вигляді зображень (передусім це стосується власних імен). У цих випадках єгиптяни перетворювали слова-ієрогліфи на букви-ієрогліфи, з яких і складалися слова, що підлягали передачі на письмі згідно з їх звучанням. Наприклад, ієрогліф хт – зображення будинку – став двобуквеним ієрогліфом, що позначав звук (хт), ієрогліф мн – зображення шахівниці – став ієрогліфом, що позначає два звуки (мн), і т.д.
Спочатку значення фонетичних ієрогліфів було допоміжним, але з часом їхня роль зростала дедалі більше, і в останні століття існування єгипетської писемності значення фонетичних ієрогліфів стало пануючим. Але до власне фонетичного письма (тобто такого, де кожен знак позначає окремий звук або букву) єгиптяни так і не перейшли. Це важливе вдосконалення було зроблене в письмі інших народів.
Люди далеко не відразу навчилися членувати свою мову на прості елементи – звуки (фонеми). Набагато легше мова ділиться на окремі склади. Тому в 2 тис. до Р.Х. склалося декілька видів письма, в яких кожний знак позначав окремий склад (це письмо називається складовим; класичні приклади його – крітське (мінойське) письмо і письмо майя).
Тільки наприкінці 2 тис. до Р.Х. стародавні фінікійці винайшли буквено-звуковий алфавіт, який став зразком для алфавітів багатьох інших народів. Фінікійський алфавіт складався з 22 приголосних букв, кожна з яких позначала окремий звук. Винаходження цього алфавіту стало для людства великим кроком вперед.
За допомогою нового письма легко було передати графічно будь-яке слово, не вдаючись до ідеограм. Навчитися йому було дуже просто. Мистецтво письма перестало бути привілеєм освічених. Воно стало надбанням усього суспільства або, принаймні, більшої його частини. Це послужило однією з причин швидкого розповсюдження фінікійського алфавіту по всьому світу. Як вважають, чотири п’ятих всіх відомих нині алфавітів виникли з фінікійського. Так, з різновиду фінікійського письма (пунічного) розвинулося лівійське. Безпосередньо від фінікійського виникли староєврейське, арамійське і грецьке письмо. У свою чергу, на основі арамійського письма склалися арабська, набатейська, сірійська, персидська та інші писемності.
Греки внесли у фінікійський алфавіт останнє важливе вдосконалення – вони почали позначати буквами не тільки приголосні, але і голосні звуки. Грецький алфавіт ліг в основу більшості європейських алфавітів: латинського (від якого, в свою чергу, пішли французький, німецький, англійський, італійський, іспанський та інші алфавіти), коптського, вірменського, грузинського і слов’янського (сербського, російського, болгарського тощо).
Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.
© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.
Писемність
Усі системи письма, які використовуються у наш час, мають пряме або непряме коріння в Азії або Північній Африці. Ці два континенти зіграли надзвичайно важливу роль у розвитку писемності.
Зв’язок між використанням письма і розвитком вищої цивілізації викликає полеміку. Деякі вчені розглядають такий розвиток як наслідок писемності, а інші вважають появу письма – наслідком (або невід’ємною частиною) такого розвитку. Подібно системам письма всі цивілізації світу мають пряме або непряме коріння в Азії або Північній Африці.
Проте, в Азії та Африці зустрічається величезна кількість мов, у яких немає системи письма, і культур, в основі яких усна традиція переважає над письмовою. Таким чином, ці континенти надають сприятливе підґрунтя для дослідження контрасту між усними і письмовими культурами.
Що таке писемність?
Писемність, у своїй типовій формі, складається з візуальних знаків на будь-якій поверхні. Безумовно, існує також алфавіт Брайля та інші системи письма для людей з порушеннями зору, в основі яких – скоріше, тактильні знаки, аніж візуальні, але вони не будуть згадуватися в цьому розділі. Навіть написи і гравірування можуть поєднувати в собі візуальні і тактильні елементи, але звичайно вони сприймаються за допомогою зору, а не дотику.
Проте, візуальні знаки не завжди утворюють письмо. Маленька дитина, якій дали кольорові олівці та аркуш паперу, замальовує частини паперу олівцями, але це не є письмом. Візуальні знаки повинні бути репрезентативними (предметно-зображувальними). Для того щоб створювати письмо, вони повинні представляти що-небудь інше.
Втім, репрезентативні візуальні знаки необов’язково формують письмо. Інакше всі твори образотворчого мистецтва, від «Монни Лізи» Леонардо Да Вінчі до «Герніки» Пабло Пікассо вважалися б письмом. Поряд зі своєю репрезентативною природою писемність – зв’язок між візуальними знаками і тим, що вони представляють, є загальноприйнятою. Прийнято вважати, що давньоєврейська літера використовується для репрезентації звуку /r/, літера західноафриканської мови ваї представляє склад /na/, а китайський ієрогліф 人 означає слово, яке вимовляється (у стандартній китайській мові) як rén (у перекладі – «людина»).
Разом з тим, усім нам відомі візуальні знаки, які є репрезентативними за традицією, але однаково не формують письмо. Наприклад, прості символи подібні дорожнім знакам або зображенню чоловіка та/або жінки (і/або інвалідної коляски), що вказують на наявність туалету. До таких же знаків належать комплексні системи позначення – наприклад, нотне письмо. Писемність представляє не просто будь-який об’єкт або ідею. Писемність представляє мову. У цьому змісті писемність завжди має лінгвістичний характер. Незважаючи на часткову автономність, писемність ніколи повністю не відділяється від усного мовлення. Написане завжди можна прочитати вголос, і навіть читаючи про себе, ми користуємося уявним мовленням. Насправді, письмо представляє не лише мову в цілому, а будь-яку конкретну мову зокрема. Мова може запозичити систему письма в іншої мови, але рідко (або навіть ніколи) це відбувається без послідуючих виправлень. На відміну від письма, зображення чоловіка та/або жінки (і/або інвалідної коляски) не передбачає представлення конкретного слова, що позначає «туалет» або «вбиральню», а просто наявність туалету в безпосередній близькості. У такий же спосіб, незважаючи на те, що ноти та інші символи нотного письма можуть мати свої назви в конкретній мові, їх функція полягає не у представленні цих назв, а в позначенні безпосередньо музичних тонів.
Шляхом виключення більш-менш споріднених понять, ми прийшли до наступного визначення писемності:
Писемність – це загальноприйнята система представлення мови за допомогою візуальних знаків.
Про автора