§ 1. ЛІЧБА ЧАСУ В ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

З п’ятого класу ви вже знаєте, що, досліджуючи минувшину, вчені-історики раз по раз відповідають на запитання: коли відбувалася та чи інша подія. Визначати точний час певної події, тобто її дату, допомагає хронологія – наука, що вивчає способи обчислення часу. Також ви пам’ятаєте, що відлік років від певної події називають літочисленням (ерою).

В Україні, як і в більшості сучасних країн, користуються літочисленням від умовного року народження (Різдва) Ісуса Христа, життя якого поклало початок одній з найбільших світових релігій – християнству. Це літочислення називається християнським, або нашою ерою. Іноді його також називають новою ерою. Наша ера, або ера від Різдва Христового, зазвичай позначається скорочено – н. е., або від Р. X. Отже, ми живемо в нашій ері, або в ері від Р. X. Про все, що сталося до першого року н. е., кажуть, що це відбулося до нашої ери (скорочено до н. е.), або до Різдва Христового (скорочено до Р. X.).

У літочисленні до н. е. так само користуємося століттями, тисячоліттями. Століття до н. е. – це так само сто років, проте порядок відліку змінюється, тобто роки до н. е. на лінії часу розташовуємо справа наліво, а роки н. е. – зліва направо. Наприклад, наступним за 33 р. до н. е. буде 32 р. до н. е.; 476 р. до н. е. – це перша половина 5 ст. до н. е., а 476 р. н. е. – друга половина 5 ст. н. е. Для подій нашої ери можна не вказувати скорочення «н. е.» на письмі та опускати слова «нашої ери» під час усної відповіді.

Відмінність лічби років до н. е. від н. е. полягає в тому, що початкові роки – це роки з нулями, а кінцеві – роки на 1. Так, друге століття починається в 200-му році, а закінчується в 101-му році. Відповідно перше століття до нашої ери починається в 100-му році й закінчується в 1 році. Отже, початкові роки століть до н. е. – це 1900. 400, 300, 200, а роки 1801. 301, 201, 101 – це останні роки століть.

Звертаємо увагу, що в історичній науці тисячоліття й століття часто позначають римськими цифрами.

Позначення арабськими цифрами

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 15 20

Позначення римськими цифрами

III III IV V VI VII VIII IX X XV XX

Скориставшись таблицею, у якій проілюстровано відповідність років століттям н. е. та до н. е., виконайте завдання: 1. У якому році починається 19 ст.? 2. Назвіть будь-який рік 14 ст. до н. е. 3. До якого століття належить 1792 р. до н. е.? 4. Назвіть, у якому році починається 15 ст. до н. е. 5. Який рік є останнім у 16 ст. до н. е.? 6. Назвіть будь-який рік, що належить до кінця 8 ст. до н. е.

§ 2. Лічба часу в історії стародавнього світу

Вивчати історію без дат неможливо. Тому для істориків важливо не лише дізнатися про саму історичну подію, а й визначити її дату та тривалість. Утім, для того, щоб орієнтуватися в часі (наприклад, визначити рік події), потрібна його точка відліку – ера (із латинської мови – вихідне число).

• Поміркуйте!

Навіщо люди почали вести відлік часу від певної події? Зробіть припущення, до чого призвела б ситуація, якби люди відмовилися використовувати лічбу часу.

Ерою (літочисленням) називається лічба (відлік) років від певної події.

Щоб вести відлік часу, люди домовлялись, який рік вважати першим. Найчастіше народи в давнину вели відлік часу від якоїсь визначної події в їхньому житті. Так, стародавні єгиптяни розпочинали відлік часу від початку володарювання кожного правителя. Давні римляни вели відлік часу від заснування міста Рима. Народи, які сповідують іслам, ведуть літочислення з 622 р., коли пророк Мухаммад (засновник цієї релігії), рятуючись від грізної небезпеки, переселився з Мекки до Медіни. Таким чином, у різних народів відлік часу вівся по-різному. А це було незручно.

2. Що означає «наша ера»?

Близько двох тисяч років тому виникла християнська релігія. Серед багатьох народів поширилась віра в те, що на Землі у вигляді простої людини жив Син Божий – Ісус Христос. Згодом народи, котрі сповідували християнство, стали вести відлік часу від Різдва Христового – моменту, коли народився Ісус Христос. Так почалася християнська ера, яку стали називати нашою ерою. Нині ця ера прийнята майже у всьому світі не лише християнами, а й у тих країнах, де християнська релігія не набула поширення.

Проте люди жили й творили і до Різдва Христового. Усе, що сталося до моменту народження Ісуса Христа, вважається подіями до нашої ери та записується скорочено – до н. е. або до Р. Х. (до Різдва Христового). Наприклад, «345 р. до н. е.». Рік нашої ери, тобто дату події, що відбулася після Різдва Христового, зазвичай вказують без позначення.

3. Що потрібно знати під час лічби років?

Одним з основних вимірників історичного часу є рік. Аби простіше рахувати великі проміжки часу, кожні сто років вважають одним століттям, або віком. Тисячу років (або десять століть) – це тисячоліття.

• Працюймо в парі!

Визначте особливості лічби років в історії Стародавнього світу. Чим вони зумовлені?

Під час написання історичної дати використовують такі скорочення: тисячоліття – тис., століття – ст., рік – р., роки – рр.

Щоб уявити плин історичного часу до нашої ери, намалюємо стрічку часу. Праворуч від дати народження Ісуса Христа – події нашої ери, ліворуч – до нашої ери.

Рік напередодні народження Ісуса Христа називають першим роком до н. е., а перед цим були другий, третій. і так далі роки до н. е. Тобто відлік часу до Різдва Христового іде немовби у зворотному порядку. Наприклад, Друга Пунічна війна розпочалася в 218 р. до н. е., а завершилась у 201 р. до н. е.

Якщо потрібно дізнатися, скільки років відбувалась та чи інша подія, яка сталася до нашої ери, то від початку події віднімаємо рік її завершення. Наприклад, 218 – 201 = 17. Таким чином, Друга Пунічна війна тривала 17 років. Для подій нашої ери все навпаки: від року кінця події віднімають рік її початку.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Під час лічби часу потрібно враховувати, що нульового року в історії немає. Це варто знати тоді, коли, наприклад, підраховуємо вік людини, що народилася до н. е., а померла після її початку. Складаючи суму років, потрібно віднімати один рік. Перший римський імператор народився у 63 р. до н. е., а помер в 14 р. н. е. Отже, він прожив: (63 + 14) – 1 = 76 років.

4. Як визначати століття та тисячоліття?

Історія людства охоплює величезний проміжок часу – від моменту виникнення людини до сьогодення. Тому, вивчаючи історію, вам треба навчитися визначати століття та тисячоліття, коли відбулася подія. У підручниках та історичних працях зазвичай роки позначають арабськими цифрами, а століття та тисячоліття – римськими.

На що варто звернути увагу? Перше століття нашої ери розпочинається 1 січня 1 року й закінчується 31 грудня 100 року. Друге століття починається відповідно 1 січня 101 року. Отже, початкові роки століть це – 101, 201, 301, . 2001, а роки з двома нулями (100, 200, . 1900, 2000) – останні роки століть.

Таким чином: 400 р. до н. е., 399 р. до н. е., 301 р. до н. е. – це четверте століття до нашої ери, а 401 р. до н. е. – це вже п’яте століття до нашої ери.

Тисячоліття – це 1000 років, або десять століть. Перше тисячоліття нашої ери розпочалося першого року і тривало до тисячного (1-1000 рр.). До першого тисячоліття належать століття від першого до десятого (І-Х ст.), до другого – ХІ-ХХ ст. Третє тисячоліття розпочалося у 2001 р.

Як бачимо зі стрічки часу, відлік століть та тисячоліть до нашої ери йде у зворотному порядку: спочатку іде десяте тисячоліття до н. е., потім дев’яте. і, нарешті, перше тисячоліття до н. е. Перше тисячоліття до н. е., своєю чергою, розпочинається з десятого століття до н. е., потім іде дев’яте. і завершується першим століттям до н. е.

Зверніть увагу, що події, які відбувалися в першій половині століть до н. е., відбувалися раніше, ніж ті, які мали місце у другій.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Виконайте завдання на лічбу часу в історії стародавнього світу

Завдання на співвіднесення «рік – століття – тисячоліття»

45 р. до н. е.; 986 р., 1719 р. до н. е.; 1991 р.; 756 р. до н. е.; 2019 р.

1075 р. до н. е., 749 р. до н. е., 41 р. до н. е., 645 р., 1025 р. до н. е., 482 р., 1000 р., 2062 р. до н. е.

Завдання на хронологічну послідовність

10 р., 242 р. до н. е., 1534 р., 1056 р. до н. е., 1945 р., 96 р., 2015 р.

XIX ст., II ст., V ст. до н. е., XXI ст., І ст. до н. е., XX ст., VII ст.

Розв’язування хронологічних задач

• 1. Скільки років минуло від битви при Марафоні, яка відбулася 490 р. до н. е., до сьогодення?
• 2. Скільки років минуло від перенесення столиці Римської імперії в Константинополь, яке відбулося 330 р., до сьогодення?
• 3. Скільки років минуло від повалення останнього царя Риму (510 р. до н. е.) до встановлення диктатури Сулли у Римі (82 р. до н. е.)?
• 4. Скільки років минуло від початку Олімпійських ігор у Стародавній Греції 776 р. до н. е.) до їх заборони римським імператором Феодосієм (393 р.)?
• 5. В 621 р. до н. е. в Афінах були прийняті закони Драконта. Через 27 років були проведені реформи Солона. Обчисліть, у якому році відбулася остання подія.

• Працюймо в парі! Складіть хронологічну задачу. Запишіть у зошит. Обміняйтеся зошитами із сусідом/сусідкою по парті. Розв’яжіть його/її задачу.

ОЦІНІТЬ СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ ПІСЛЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

Продовжіть речення: «Після сьогоднішнього уроку я знаю. вмію. розумію. »

«Мені було цікаво (не цікаво) на уроці, тому що. »

Детальна біографія Тараса Шевченка

Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище як в українській, так і у світовій літературі. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Творчість Шевченка була одним з головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Вплив Шевченка на різні аспекти духовно-національного життя народу відчувається до сьогодні.

Творчість Кобзаря — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка становить велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці (тепер Звенигородського р-ну Черкаської області) в сім’ї селянина-кріпака. Наймитував. Учився грамоти у сільського дяка. З 1829 р. жив у м. Вільні, з 1831 р. — у Петербурзі. 1832 р. відданий у науку до живописця В. Ширяєва. 1838 р. Шевченка викуплено із кріпацтва і того ж року прийнято до Петербурзької академії мистецтв, де він став учнем К. Брюллова. 1840 р. в Петербурзі вийшла його всесвітньо відома збірка поезій «Кобзар». У травні 1843 р. — перша поїздка в Україну. У лютому 1844 р. повернувся в Петербург. Закінчивши 1845 р. Академію мистецтв, Шевченко повернувся в Україну, де займався мистецькою, літературною і науковою діяльністю.

5 квітня 1847 р., після розгрому Кирило-Мефодїївського братства, членом якого був Тарас Шевченко, — арешт і заслання в солдати із забороною писати й малювати. Десятилітнє заслання не зламало Шевченкового духу. В ув’язненні він написав одні з найкращих в українській літературі зразки лірики, поезії на історичні теми, а також повісті російською мовою (переважно на сюжети однойменних поем), створив цикл малярських творів. Після повернення до Петербурга 1858 р. працював над новими поетичними і мистецькими творами. Для недільних шкіл видав підручник «Букварь южнорусскій» (1861 р.). В 1860 р. Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Т. Г. Шевченка вважають основоположником нової української літератури й літературної мови. Нова українська літературна мова почала формуватися у кінці XVIII – на поч. XIX ст. Поштовхом до цього стало пробудження національної самосвідомості української інтелігенції, її потяг до вивчення своїх історичних і фольклорних джерел, увага до народної мови. Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів розвитку української літературної мови завершився у творчості Т. Шевченка.

Твори Т. Шевченка характеризують такі дві найголовніші особливості:

• орієнтація на весь український народ, на весь обшир України;
• прагнення згуртувати народ навколо важливих суспільних ідеалів: антикріпосництва, демократичного ладу, національної самосвідомості.

Творчість Т. Шевченка поділяють на такі періоди:

• 1837-1843 — рання творчість;
• 1843-1847 — період «трьох літ»;
• 1847-1857 — період арешту і заслання;
• 1857-1861 — останні роки життя.

Для творів раннього періоду (1837-1843) характерне осмислення життя свого народу, його сімейно-побутових традицій та етнічних особливостей, усвідомлення стосунків свого народу із сусідніми, заглибленість в історичне минуле, критика сучасних поетові суспільних вад. Частина творів (поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки») присвячена історичній тематиці. До раннього періоду творчості Т. Шевченка належать також поеми «Катерина», «Слепая»; драматичні твори: уривок п’єси «Никита Гайдай» (російською мовою), «Назар Стодоля»; поезії «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Перебендя», «На вічну пам’ять Котляревському», «До Основ’яненка».

Період «трьох літ» (1843-1847) — це період творчої зрілості поета, роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Для нього характерне органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінантною тенденцією стає прагнення об’єктивно відображати дійсність в усій складності її суперечностей. У ці та наступні роки поет пише і реалістичні твори («Сова», «І мертвим, і живим…»), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним («Сон», «Єретик»), і твори суто романтичні (містерія «Великий льох», «Розрита могила»). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас «відкритий», тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв’язував. У цей період письменник замислюється над долею України, над її теперішнім станом та історією. Найвидатнішими творами цього періоду були: «Сліпий» (пізніша назва «Невольник»), «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Наймичка», «Холодний Яр», «Заповіт» та інші.

До періоду арешту й заслання (1847-1857) входить цикл «В казематі», поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Меж скалами, неначе злодій», «Москалева криниця», «Княжна», «Варнак», автобіографічні поезії «Мені тринадцятий минало…», «1 виріс я на чужині…», «І золотої й дорогої…», «Ми в купочці колись росли» та ін. Значення «невільницької» поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене тим, що в роки 1847-1850, коли після розгрому Кирило-Мефо- діївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активно дієвого силою українського літературного процесу. Проте слід врахувати, що Шевченкова поезія періоду арешту і заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в «Кобзарі» 1867 р.

У цей час Т. Шевченко глибоко розробляє пісенний жанр. Спираючись на фольклор, він творить свої, позначені яскравою індивідуальністю і високою художньою майстерністю пісні, які перегукуються з усім розмаїттям фольклорних тем, сюжетів, образів. Ще до заслання Т. Шевченко написав «Давидові псалми», у яких широко використав церковнослов’янізми. У творах періоду солдатчини він знову звертається до цього джерела, вводячи церковнослов’янські елементи у творах, де використовуються біблійні сюжети («Царі»), а також у поезіях, що відображають суспільне життя України.

До періоду творчості останніх років життя (1857—1861) входять триптих «Доля», «Муза», «Слава»; поеми «Неофіти», «Юродивий», «Відьма», «Невільник», «Марія»; поезія «Я не нездужаю, нівроку…» та ін. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860 р. Рада Академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему «Марія», а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення із заслання окремі його поезії з’являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою «Кобзар» вийшла збірка, яка складалася із 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл «Давидові псалми» повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов «Кобзарь Тараса Шевченко в переводе русских поэтов». А 1859 р. у Лейпцигу видано (без участі поета) збірку «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема «Кавказ» і «Заповіт». Видання «Кобзаря» 1860 р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення.