Мінагрополітики: регулювання сфери ГМО в Україні потребує осучаснення з урахуванням європейського досвіду

19 жовтня в Комітеті Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики відбулося обговорення проблеми державного регулювання ринку генетично-модифікованих організмів (ГМО). На круглому столі були присутні: керівництво Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства охорони здоров’я, експерти та фахівці галузей, які є дотичними до вирішення цієї проблеми.

Регулювання ринку ГМО в останні роки набуло гострої необхідності, оскільки чинний Закон України від 2007 року «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» є недосконалим. Зокрема, він не містить механізмів контролю у сфері поводження з ГМО, має велику кількість неузгодженостей та неточностей, а значна частина норм – розмиті.

У підсумку за 15 років існування такого документа в Україні не було зареєстровано жодної ГМО-продукції. Тобто, де-юре ГМО у нас відсутнє: не виробляється, не вирощується і не використовується. А де-факто в останні роки в країні сформувався тіньовий ринок ГМО-продукції, яка перебуває в обігу поза будь-яким контролем. Це порушує інтереси й права споживачів, які не знають, що саме вони споживають. Також це загрожує репутації і статусу нашої держави як великого експортера сільськогосподарської продукції рослинного походження. Україна повинна гарантувати чесні торговельно-економічні відносини.

Перший заступник Міністра агрополітики Тарас Висоцький наголосив: «Ні в кого немає сумніву, що треба встановити чіткі, прозорі, зрозумілі правила гри на цьому ринку. Хотів би зауважити, що новий законопроект, який був презентований народним депутатам на минулому тижні, є урядовим, і тому опрацьовувався усіма причетними центральними органами влади, – не лише Мінагрополітики, а й МОЗу, Міндовкілля, Держпродспоживслужбою, Держекоінспекцією. Ми спеціально зібрали стейкхолдерів із різних сфер: приватних, державних, наукових, законодавчих, – аби ще раз ґрунтовно обговорити всі деталі».

За його словами, у світі є різні моделі регулювання ринку ГМО, але оскільки Україна має мету стати членом Європейського Союзу, то новий законопроект №5839 «Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за обігом генетично модифікованих організмів і генетично модифікованої продукції для забезпечення продовольчої безпеки» був написаний на базі європейської моделі.

«У країнах Європи ситуація з ГМО різна, вони мають право приймати індивідуальні рішення. Наприклад, є країни, в яких заборонено вирощування ГМО, але дозволено його використання. В інших може бути дозволено і перше, і друге, але певних видів. Наша ціль, передовсім, полягає в тому, щоб чітко прописати процедуру, а потім вже приймати політичне рішення – які обмеження чи запобіжники, обов’язки чи заборони встановлювати. Процедура має бути чітко прописана, всі мають розуміти, які діють правила з точки зору випробування, оцінки впливу та загроз, прозорості, простежування», – відзначив перший заступник Міністра агрополітики.

Він додав, що навіть, якщо в Україні буде ухвалено рішення неготовності впровадження ринку ГМО і відтермінування цього процесу, процедуру все одно треба погодити. «Це буде нашою, так би мовити, євроінтеграцією, і це означатиме, що в нас правила адаптовані, процедура відповідає європейській і вона дозволяє оцінити всі ризики», – резюмував Тарас Висоцький.

Заступник Міністра охорони здоров’я, Головний державний санітарний лікар України Ігор Кузін зазначив, що МОЗ всіляко підтримує необхідність оновлення регулювання сфери ГМО. «Розуміємо, що поточні діючі норми є фрагментованими і недієвими та не відповідають законодавству ЄС. Для нас важливо оцінювати рівні ризику та відповідно забезпечувати моніторинг можливого впливу ГМО на здоров’я людей. Ця норма прописана в проекті Закону і саме від МОЗ вона вимагатиме ще цілої низки підзаконних документів», – підкреслив Ігор Кузін.

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою “Розсилка” на [email protected] .

ГМО – КОРИСНІ ЧИ ШКІДЛИВІ: ПОВНА ЗАБОРОНА ЧИ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ?

ГМО – КОРИСНІ ЧИ ШКІДЛИВІ: ПОВНА ЗАБОРОНА ЧИ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ?

5 серпня 2021 року у Верховній раді України був зареєстрований проєкт Закону № 5839 « Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за обігом генетично модифікованих організмів і генетично модифікованої продукції для забезпечення продовольчої безпеки». Цей законопроєкт розроблений з метою системного та комплексного перегляду існуючого державного регулювання в сфері поводження з ГМО , а також здійснення державного контролю за обігом генетично модифікованої продукції ; виконання міжнародних зобов’язань України відповідно до статті 64 Угоди про асоціацію та створення в Україні однакового із ЄС регулювання шляхом імплементації у законодавство України відповідних актів ЄС. Внесення цього проєкту спричинило нову інформаційну хвилю в низці засобів масової інформації, в якій українці намагаються з’ясувати, що ж таке ГМО, для чого їх було створено і чи шкодять вони людському організму, чи, навпаки, приносять користь.

Генетично модифіковані організми (ГМО) — це організми, генотип яких зазнав змін за допомогою методів генної інженерії. Генетична модифікація відрізняється від природного та штучного мутагенезу саме направленою зміною генотипу. Історія ГМО розпочалася в 1970-ті роки, коли сформувалася галузь науки — генетична інженерія. Перші рекомбінантні бактерії було створено у 1973; це була вже існуюча бактерія E.coli, яка експресувала ген Сальмонелли. Вчені-генетики з самого початку усвідомлювали, що потрібно враховувати можливі ризики та етичні проблеми, пов’язані з використанням нової технології. І тому у лютому 1975 року понад 100 вчених зібралися у Каліфорнії на Асиломарській конференції, де був прийнятий мораторій на дослідження в області генної інженерії, поки не будуть оцінені можливі ризики її використання. Після накладання мораторію дослідження все одно продовжувалися, але в значно менших масштабах і з жорсткішим регулюванням. У 1975 році американський біохімік, професор Каліфорнійського університету Герберт Бойєр заснував першу компанію, яка використовувала технологію рекомбінантних ДНК — Genentech, і у 1978 компанія оголосила про створення лінії E. coli, яка виробляє людський білок інсулін .

Всі перші випадки використання ГМО широко обговорювалися у пресі. У 1986 році полеміка розгорнулася навколо застосування створених за допомогою генної інженерії («ice-minus» бактерій). Вихідна бактерія живе на багатьох рослинах, роблячи їх чутливими до заморозків, оскільки білок, який вона виділяє, сприяє утворенню кристалів льоду на рослинах. За допомогою генної інженерії були отримані так звані «Ice-minus» бактерії, у яких видалений ген, що кодує цей білок. Мета полягала у тому, щоб розбризкуючи суспензію цих бактерій на рослини, зробити їх стійкішими до заморозків. Розгорнулася широка полеміка щодо того, наскільки небезпечним є вивільнення ГМО в навколишнє середовище, проте зрештою дозвіл було отримано. Після цього випадку правила стали більш чіткими і зменшилися обмеження на використання ГМО. Лінії ГМО, призначені для комерційного використання, в США у 80-ті роки почали перевірятися такими державними структурами як NIH (Національний інститут здоров’я) та FDA (Управління по контролю за якістю харчових продуктів, медикаментів та косметичних препаратів). Після того, як була доведена безпечність їх застосування, ці лінії організмів отримали допуск на ринок.

Широко застосовуватися комерційне культивування ГМО почало в середині 1990-х. З того часу їх використання зростає з кожним роком. Зараз ГМО використовують в біологічних та медичних дослідженнях, виробництві ліків, генній терапії та у сільському господарстві. За допомогою ГМО вивчаються закономірності розвитку деяких захворювань, процеси старіння та регенерації. Генну інженерію використовують для створення нових сортів рослин, стійких до несприятливих умов середовища, гербіцидів та шкідників або рослин, що мають покращені ростові та смакові якості.

На сьогодні до сільськогосподарських культур, які на 2019 рік за даними офіційних порталів були генетично модифіковані, відносяться 29 культур: люцерна, яблуня, аргентинська та польська канола (ріпак), гвоздика, цикорій, бавовник, мітлиця повзуча, баклажан, евкаліпт, льон, кукурудза, диня, папайя, петунія, слива, тополя, картопля, рис, троянда, соя, гарбуз, цукровий буряк, цукрова тростина, солодкий перець, тютюн, томат, пшениця.

Трансгенні ( transgenic ) – агротехнології, в яких використовуються трансгенні, генетично модифіковані організми, в першу чергу – рослини, за короткий період набули швидкого поширення: 1,7 млн га в 1996 році до
191,7 млн га в 2018 році. Зрозуміло, що будь-яка прогресивна держава не повинна ігнорувати використання досягнень науково-технічного прогресу, що стосується і трансгенних технологій.

Головною умовою розроблення такої технології є створення насіннєвого та посадкового матеріалу трансгенних рослин для сортів та гібридів різних, і, в першу чергу, найбільш поширених сільськогосподарських культур.

Першим і головним визначальним елементом при створенні таких технологій є наявність високо продуктивних та високо адаптованих форм сільськогосподарських культур, отримання яких забезпечує вітчизняна селекційна наука.

Другим визначальним елементом в таких технологіях є створення штучних генетичних конструкцій, які мають у своєму складі спадкові фактори (гени), які в свою чергу, несуть корисні та господарсько-цінні характеристики: стійкість до гербіцидів, вірусних, грибкових та бактеріальних хвороб, витривалість до пошкодження комахами та шкідниками, толерантність до дії несприятливих абіотичних факторів, а також деякі харчові та технологічні переваги при переробці продовольчої сировини.

Третім елементом є процедура перенесення створених генетичних конструкцій до рослинних організмів перспективних генотипів сільськогосподарських культур та офіційна реєстрація даного результату (т.з. подія-event) з подальшим створенням остаточного комерційного матеріалу.

Трансгенні рослини вирощуються у 26 країнах світу. Найбільші площі вирощування генетично модифікованих культур у на 2020 р. займали шість країн – це США (75,0 млн га), Бразилія (50,0 млн га), Аргентина (23,0 млн га), Канада (13,0 млн га), Індія (10,8 млн га) та Китай (2,8 млн га). Решта 27,9 млн га площ посівів трансгенних рослин припадають на 20 інших країн світу. З 1996 по 2018 рр. світові площі, на яких вирощуються ГМ рослини, зросли у 113 разів.

Станом на 2021 р. за оцінками учасників ринку, опублікованими на офіційному сайті Міністерства сільського господарства США, приблизно 50-65 % сої, вирощеної українськими виробниками, є генетично модифікованою, посіви ріпаку – до 12 %, кукурудзи – приблизно 1 %. Найбільшими виробниками ГМО є фірми «Монсанто» (США), «Сингента» (Швейцарія), КВС, Байєр (Німеччина). Значні розробки з отримання ГМО є в Японії, Китаї, особливо з овочевими рослинами.

В Україні, відповідно до діючого Закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” офіційно не зареєстровано жодної трансформаційної ГМ-події і відповідно не зареєстровано жодного сорту рослин чи породи тварин. Тому в сільськогосподарському виробництві України офіційно ГМ-рослини та тварини не використовуються.

У системі Національної академії аграрних наук України працюють 12 наукових установ, які мають лабораторії біотехнології, відповідне обладнання та спеціалістів і можуть організувати і супроводжувати створення, оцінки і використання ГМО. Це: Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення, Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН, Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» та інші. Проте, згідно існуючого законодавства і певних фінансових проблем науково-дослідні роботи з ГМО в наукових установах НААН не проводяться.

Особисто я вважаю, що потужні знання та досвід українських науковців-аграріїв є необхідними для залучення їх до таких науково-дослідних робіт. Основними пропозиціями для розвитку в Україні досліджень з ГМО можуть бути:

· створення законодавчої бази для отримання і використання ГМО в Україні, із визначенням оцінок, допусків, маркування, обмежень застосування та розповсюдження.

· придбання на рівні угоди між державою (виконавчим органом) та компанією генетичних конструкцій та ліцензії на їх використання в Україні, що передбачає створення власних трансгенних рослин на основі досягнень вітчизняної селекції та їх контрольоване державою використання.

· спільне використання на основі угоди між державою (виконавчим органом) та компанією кінцевого продукту (трансгенних рослин) з розподілом загального роялті між компанією, як власника генетичних конструкцій, і представниками державних структур (державних селекційних установ), як власника селекційного матеріалу.

Слід зазначити, що на сьогодні немає точних експериментальних даних, які б чітко вказували шкідливість ГМО. Також не існує даних, які б однозначно підтверджували їх безпечність для людини та екології, особливо при тривалому споживанні та культивації. Це пов’язано з тим, що передбачити та оцінити всі можливі ризики, пов’язані з ГМО, сьогодні практично неможливо, оскільки при вбудовуванні певного гену модифікований організм у різних умовах одразу або через певний період часу може набути цілу низку властивостей, появу та особливості яких заздалегідь передбачити неможливо через недостатню вивченість механізмів функціонування геному. Тому, сьогоднішня полеміка щодо безпечності або шкідливого впливу ГМО будується переважно на більш або менш обґрунтованих гіпотезах, які потребують додаткових досліджень та експериментальних підтверджень. Також офіційних даних про негативну дію ГМО на людину та навколишнє середовище немає. Проте, є ряд думок, що ГМО може мати негативний вплив на людину, тварину, ґрунт, екосистему. Встановити 100% безпеку харчових продуктів науково неможливо. Харчові алергії та токсичність можуть бути пов’язані не лише з ГМО. Це питання насправді складне і достеменно не вивчене, тому потребує більше часу на проведення ґрунтовних науково-дослідних робіт.

Хочемо ми цього чи ні, але сучасний стан справ показує, що ГМО з кожним роком все активніше завойовують продовольчі ринки світу і Україна тут не виняток. З 2012 року в Інституті продовольчих ресурсів НААН проводились моніторингові дослідження щодо вмісту генетично модифікованих організмів у харчових продуктах. Було проаналізовано більше 30 зразків молочної продукції, переважно сирів твердих, плавлених сирів та сирних продуктів, масла та спредів. Наявність сої виявлено у продуктах сирних плавлених, що збігалось з маркуванням продукту. Вміст ГМО виявлено в 1 зразку. При дослідженні зразків ковбаси «Лікарської» та м’ясних напівфабрикатів, наявність сої та ГМО виявлено у заморожених вагових котлетах – 2 зразки. За статистичними даними результатів всеукраїнського дослідження громадської думки «Проблеми ГМО в Україні» найбільший вміст ГМО міститься у ковбасних виробах – до 60 %, у напівфабрикатах – до 33 %, у курячому м’ясі – до 32 %, шоколаді – до 12 %, рослинній олії – до 7 %.

Тож, що нам робити з ГМО? Намагатися забороняти, обмежувати, не допускати на продовольчі ринки чи приймати відповідні законодавчі акти по безпечності поводження та використанню ГМО?

Однозначно, це питання відноситься до категорії, де зважене одноосібне рішення не може прийняти ні фермер, ні бізнесмен, ні політик. Це саме та тема, яку в тісній співпраці мають вивчати вчені, аграрії і уряд, керуючись при цьому лише інтересами населення і держави в цілому. Лише тоді буде прийняте аргументоване, єдино правильне рішення.

Законодавство про реєстрацію та обіг генно-модифікованими рослинами необхідно змінити на краще, спираючись на думку і спільне рішення Президій НАН України і НААН. Враховуючи думку провідних учених НАНУ і НААН треба прийняти заходи врегулювання нормативних документів про маркування в Україні продуктів з умістом генно-модифікованих конструкцій. Витрачаються чималі державні кошти на масове проведення науково не обґрунтованих і нікому не потрібних аналізів. Обладнання і кошти треба спрямувати на розвиток генно-інженерних біотехнологій, яких на сьогодні практично дуже мало.

Враховуючи те, що в Україні основним розробником теорії і практики створення і поліпшення сортів і гібридів сільськогосподарських рослин є саме Національна академія аграрних наук України, необхідно розробити міжвідомчу програму зі створення, використання і контролю розповсюдження генно-модифікованих сільськогосподарських рослин.

Вважати доцільним розробку спільних з іноземними установами програм з надання ГМ конструкцій для використання при створенні вітчизняних сортів важливіших сільськогосподарських культур.

І найголовніше, що потрібно враховувати під час проведення всіх цих заходів, що в будь-якому випадку споживач харчових продуктів повинен мати право вибору. Тому найважливішим моментом на даний час є правильне і відповідальне маркування готової продукції в разі перевищення наявності в ній частки ГМО обсягом 0,1%.

Я впевнений, що при правильному підході керівництва держави та із залученням наукової спільноти, Україна має всі можливості стати основним постачальником екологічної продукції для країн Європи та Азії, спираючись на строгість обмежень при реєстрації ГМО та продукції з них.

Ярослав ГАДЗАЛО, президент Національної академії аграрних наук України, доктор сільськогосподарських наук, академік НААН.

Сюзана Григоренко, виконавча директорка «Насіннєвої асоціації України»

Сфера ГМО в Україні вимагає комплексного реформування. Адже наразі відсутня система контролю за ГМО, а правила поводження із ними формальні. Саме це призвело до формування великих сірих ринків ГМ-продукції. Ми не завжди знаємо, що споживаємо, навіть коли на продуктах є напис “Без ГМО”.

Ще один аспект – попри те, що в Україні триває війна, ми прагнемо розвиватися, щоб інтегруватися в Євросоюз. Для цього нам потрібно привести до ладу і гармонізувати наше законодавство з європейським, включно зі сферою ГМО. Таким кроком є прийнятий законопроєкт №5839.

Навіщо нам потрібен новий закон про ГМО?

23 серпня 2023 року у другому читанні Верховна Рада ухвалила законопроєкт №5839, який має на меті врегулювати відносини у сфері ГМО та встановити чіткі правила і санкції. Він є першим кроком до впорядкування ситуації та націлений на наближення законодавства до Європейського Союзу.

Що по суті? На імплементацію закону дається три роки. За цей час в Україні мають з’явитися дієві інструменти контролю за сферою ГМО. Це будуть вимоги до субʼєкта та оцінки ризиків обʼєктів ГМО та джерел, відкриті досьє, наявність порядку проведення консультацій з громадськістю, післяреєстраційний моніторинг.

Що стосується реєстрації ГМО – цим буде займатися міжвідомча Державна комісія з оцінювання ризику ГМО. Окремо, встановлюються норми для державного нагляду і контролю у закритих і відкритих системах. І як у кожній діяльності з підвищеним рівнем ризиків, з’явиться система штрафів, планові та позапланові перевірки, відкритий перелік суб’єктів, залучених до сфери ГМО, та створення відкритих і доступних реєстрів полів, щоб кожен аграрій знав, де і що вирощується.

У тексті законопроєкту уточнено терміни “генетично модифікований організм”, “генетично модифіковане джерело”, “генетично модифікована продукція”, “ГМ-продукція як харчовий продукт”. Також визначені контроль та правила, якими після розробки підзаконних актів і впровадження реєстрів будуть керуватися користувачі. У них буде змога переглянути, що дозволено використовувати в Україні, які для цього потрібні умови, якими є вимоги та правила до розміщення посівів у дослідженнях та потім у відкритих системах, які ризики врахувати.

Також у новому документі є пропозиції щодо утилізації незаконної продукції та засади про обов’язковість дозволів, що видаватимуться на проведення досліджень у закритих та відкритих системах. Важливо – реєстрація і випробування ГМ-кукурудзи у відкритих системах будуть заборонені.

За три роки мають сформувати систему, яка виявить все нелегальне ГМО і дасть змогу притягнути недобросовісних виробників до відповідальності. Коли буде офіційне рішення про вступ України в ЄС, скасують усі реєстрації сортів ГМО, які відсутні у європейських базах.

Українська влада дослухалася до пропозицій аграрних асоціацій, і у підсумку маємо норми, які заявляють та наближають нас до вступу у ЄС. Новий закон поклав основу подальшій праці над створенням підзаконних актів, структурних змін, інституцій та способів контролю. Саме так має запрацювати система, яка викорінить сірі ринки продукції з ГМО й у перспективі зробить цю сферу прозорою і зрозумілою не тільки виробнику, а й кінцевому споживачу – нам з вами.

Практика регулювання сфери ГМО у світі та ЄС

Найбільше ГМО у світі вирощують у США, Бразилії, Аргентині, Індії, Канаді. Штати є світовим лідером, де офіційно дозволено вміст ГМО у продуктах харчування до 10%. Ба більше, у 2019 році у США дозволили розводити ГМ-рибу. Регулятивні органи цієї країни вважають продукт безпечним, допоки не було надано доказів та інформації про його шкоду. У випадку шкоди всі дозволи скасовують, а збитки компенсують повною мірою.

Майже повністю заборонено вирощування або експорт ГМО у Туреччині, Алжирі, Мадагаскарі, Киргизстані, Бутані, Саудівській Аварії, Еквадорі, Перу, Белізі та Венесуелі. У Китаї часто змінюють правила вирощування ГМО.

Маркування є обов’язковим у 64 країнах світу. Це, зокрема, країни ЄС, Австралія, Японія. Натомість у США та Канаді ГМО не позначається.

У Євросоюзі до цього питання поставилися більш конструктивно. В усіх країнах, крім двох, заборонено вирощування ГМ-рослин. Тільки в Іспанії та Португалії вирощують ГМ-кукурудзу з загальною площею посівів не більше 100 тис. га. Наразі і цей дозвіл можуть скасувати, він перебуває на перегляді.

Натомість імпорт ГМО дозволений для виробництва біопалива і використання як корму для тварин. Однак і він має свої чіткі правила та обмеження. Імпортувати дозволено тільки зареєстровані лінії ГМО. Якщо виявлять, що якась лінія ГМО шкодить здоров’ю чи є біонебезпечною, то її одразу заборонять для імпорту.

У країнах ЄС питанню ГМО надається багато уваги, воно ретельно вивчається, а законодавство аналізується і вдосконалюється. У липні 2023 року Європейська комісія запропонувала переглянути визначення ГМО і відокремити від нього NGT-рослини. Вони розроблені за новою геномною технологією. Їхньою головною відмінністю є те, що схрещування їхніх геномів може відбутися і природнім шляхом або шляхом звичайного розведення. Тому NGT-рослини пропонують звільнити від необхідності маркувати їх як ГМО.