Морська піхота: як вчаться, живуть та воюють “українські командос”

23 травня – День морської піхоти України. Що це за рід військ, чим “морпіхи” відрізняються від звичайних піхотинців та як їх готують – про це BBC News Україна розповів командувач морської піхоти ВМС України, генерал-лейтенантом Юрій Содоль.

“Універсальний воїн”

Морська піхота – рід військ, який проводить морське чи повітряно-морське десантування, а також охороняє берег, зокрема й від ворожого десанту.

Автор фото, Командування морської піхоти України

Ці війська, як і флот, дуже постраждали від російської анексії Криму у 2014 році – частина кримських “морпіхів” присягнули Росії та залишилися на півострові.

Утім, українська морська піхота не зникла.

Зараз по структурі це:

• дві бригади (35-а і 36-а бригади морської піхоти);
• 406-а артилерійська бригада;
• 32-й реактивний артилерійський полк;
• недавно створений окремий батальйон розвідників (140-й окремий розвідувальний батальйон);
• полігон морської піхоти.

Автор фото, Аліна Комарова

Головна особливість морської піхоти, яка відрізняє їх від звичайних піхотинців чи десантників, – прив’язаність до моря, точніше до узбережжя.

“Морська піхота – значно більше, ніж просто рід військ. Якщо говорити коротко, на прикладі рядового бійця, то морський піхотинець – це універсальний воїн”, – каже генерал-лейтенант Юрій Содоль, натякаючи, що морпіхи можуть діяти з моря, повітря і суші.

Автор фото, Командування морської піхоти України

Є серед “морпіхів” і артилеристи

Фактично, це “сухопутні руки” військово-морських сил, до складу яких входить морська піхота.

Також серед задач “морпіхів” – допомога підрозділам інших родів військ у приморських районах.

“Наприклад, зупинка організованого відходу противника, підходу його резервів. Рейди в тилу угруповань противника, створення в його тилу постійної напруги”, – каже командир морської піхоти.

“Також – ведення стабілізаційних операцій, охорона судноплавства (на борту суден) у Чорному та Азовському морях, догляд (з борту корабля) як групи силової підтримки, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, а ще участь у міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки”, – додає Юрій Содоль.

Чорні і синьо-зелені берети

Автор фото, УНІАН

2012 рік, Феодосія. Українські морпіхи у старих беретах

Морська піхота має багато своїх символів.

Серед них були, наприклад, чорні берети як ознака елітності підрозділів (так само як блакитні берети – у десантників).

Ще з радянської армії пішла традиція, що бійці отримували ці берети після особливих випробувань.

У 2017 році волонтери, які займалися заміною радянської символіки у ЗСУ, запропонували змінити колір беретів на синьо-зелений (“морської хвилі”).

Автор фото, Аліна Комарова

“Те, що у нас називають “морською піхотою”, – це фактично спеціалізовані сили, які є не просто стрілками флоту, а і десантниками, і морськими десантниками, і пірнальниками. Це те, що у Європі називається “командос”, – вони мають синьо-зелені берети”, – пояснював BBC News Україна один з апологетів змін Віталій Гайдукевич.

Автор фото, Командування морської піхоти України

Нові берети і беретні знаки української міорської піхоти

Зрештою, колір беретів морпіхів замінили і зараз українські морпіхи носять берети кольору “морської хвилі”.

Свій символізм є і у беретних знаках морської піхоти – на них меч, якір та крила.

Автор фото, Командування морської піхоти України

“Наші знаки символізують те, що ми виконуємо завдання морського та повітряного десанту, а також на суходолі. Тобто є воїнами трьох стихій”, – каже командир морпіхів Юрій Содоль.

Він додає, що змінювати символіку треба було вже давно і процес цей у морській піхоті ще триває.

За його основу взяли символи періоду Української революції 1917-1921 років.

“Так 36-а окрема бригада морської піхоти має ім’я контр-адмірала Михайла Білинського, засновника морської піхоти УНР. У процесі погодження найменування 35-ї окремої бригади морської піхоти, яка буде мати ім’я контр-адмірала Михайла Остроградського”, – розповідає Юрій Содоль.

Михайло Білинський та Михайло Остроградський – командувачі українського флоту часів УНР.

“Події 2014 року продемонстрували, наскільки важливим є символи у війні з російським агресором. Тому сучасні знаки та найменування мають історичне підґрунтя, а їхня суть виходить зі специфіки тих завдань, які ми виконуємо”, – пояснює Юрій Содоль.

Психологічна смуга перешкод

Автор фото, Командування морської піхоти України

Пієтет навколо берету морпіхів пов’язаний з тим, що отримати його можна лише після довгих випробувань.

Починаються вони з первинної підготовки і мінімум пів року служби у “морпіхах”.

Далі кандидати звертаються до своїх безпосередніх командирів про те, щоб скласти “Клятву морського піхотинця”.

Якщо кандидатури схвалюють, то майбутні морпіхи починають готуватися до так званої “психологічної смуги перешкод”.

Спочатку йде вогнева, тактична, тактико-спеціальна і фізична підготовка, вивчення “Кодексу морського піхотинця”.

Автор фото, Командування морської піхоти України

А далі – сама смуга перешкод, яку морські піхотинці тепер проходять на полігоні “Олешківські піски” у Херсонській області (раніше її влаштовували у різних регіонах у різних форматах).

Це – близько 5 км дистанції з різними завданнями: подолання водної перешкоди, евакуація пораненого, стрільба після фізичних навантажень.

Долають її у повному спорядженні і зі зброєю.

Тих, хто пройшов всі випробування, допускають до “Присяги морпіхів”.

Складають її двічі на рік – перед Днем морської піхоти 23 травня і Днем захисника України 14 жовтня.

Школа морпіхів

Автор фото, Командування морської піхоти України

Паралельно зараз у Миколаєві створюють “Школу морського піхотинця”.

“Головна ідея – змінити структуру мислення майбутніх морських піхотинців, навчити їх розуміти ситуацію в складних умовах, приймати швидкі та правильні рішення за допомогою креативності, винахідливості та ініціативи. Тобто спочатку – мізки, а потім – м’язи”, – каже генерал-лейтенант Содоль.

Школа – це 400 навчальних годин з різних дисциплін: топографії, тактики, психології, вогневої підготовки.

Найбільш інтенсивні заняття з фізичної, морської, повітрянодесантної підготовки, розвідувальної підготовки, виживання та протидії саморобним вибуховим засобам.

“На виході ми хочемо, щоб кожен морський піхотинець умів володіти всіма видами стрілецької зброї та міг водити всі види техніки, які є на озброєнні у підрозділах морської піхоти”, – додає командувач морської піхоти.

Також військові, які навчатимуться у школі, там робитимуть свій перший стрибок з парашутом, а у кінці – проходитимуть згадану психологічну смугу.

“Якщо у процесі підготовки хтось не витримає темп та навантаження, то цей військовослужбовець буде переведений до інших підрозділів, але вже не морської піхоти”, – відзначає Юрій Содоль.

“Морпіхи” на війні

Автор фото, УНІАН

Морська піхота у Широкиному

Морські піхотинці воюють з 2014 року.

Спочатку вони посилювали оборону української армії на шляху з Криму.

А у вересні 2014 року з “морпіхів” та інших бійців військово-морських сил ЗСУ, які залишилися вірними українській присязі, сформували ротно-тактичну групу та перекинули її в зону АТО під Маріуполь.

Воювала українська морська піхота у кількох гарячих точках Донбасу – біля Гранітного, Талаківки, Гнутового, Павлополя, брала участь в обороні Маріуполя та боях за Широкине, заходила у Водяне та Чермалик.

Автор фото, Командування морської піхоти України

Тримали майже 100 км фронту від Широкиного до Докучаєвська.

За весь час боїв на Донбасі загинуло близько півсотні українських “морпіхів”.

Один раз “морпіх” – завжди “морпіх”

Автор фото, Командування морської піхоти України

Командувач морської піхоти ВМС України Юрій Содоль

Командувач морської піхоти Юрій Содоль раніше командував 25-ю бригадою. Це інший рід військ – десант або ДШВ, десантно-штурмові війська.

На питання BBC News Україна, як перейшов у морську піхоту, відповідає, що не вагався.

“Коли мене питають про морську піхоту України, завжди пригадую одну фразу. Зараз і не пригадаю, хто її сказав, але звучить вона так: сильний не той хто витримав удар, а той, хто після удару зміг підвестися. Так і українські морпіхи – отримали удар у 2014 році, але змогли піднятися та стати ще сильнішими”, – пояснює він.

Автор фото, Командування морської піхоти України

“Якщо ви вже приєдналися до цієї сім’ї, прийняли цінності морської піхоти, то вже ніколи не будете жити по-іншому, як у нас кажуть: один раз “морпіх”, завжди “морпіх”, – додає командир морських піхотинців.

А також нагадує інший вислів – колишнього командувача Корпусу морської піхоти США Віктора Гарольда Крулака: “Неважливо, де і яка відбувається криза, у наших цивільних лідерів завжди повинна бути одна спільна думка – відправити туди морську піхоту”.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

«Перемагає найхитріший»: українська Морська піхота поступово прориває оборону РФ

ПІД ВЕЛИКОЮ НОВОСІЛКОЮ, Україна. «Ми спланували наступ, увійшли, розгромили дві російські бригади, боротьба тривала, поки вони не підтягнули всі резерви», – розповів командир батальйону 37-ї бригади морської піхоти Анатолій про прорив на фронті на південь від Великої Новосілки, що в Донецькій області України, який відбувся на початку червня.

Просування на 10 кілометрів углиб колишньої російської оборони вздовж річки Мокрі Яли та звільнення семи населених пунктів на цьому шляху стало одним із найвидовищніших епізодів контрнаступу України. Бригади, навчені НАТО, оснащені Заходом, які брали участь у ньому, – 35-а, 36-а, 37-ма та 38-ма – є одними з найпотужніших наступальних сил країни.

Під час штурму батальйон Анатолія використовував швидкісні західні транспортери, такі, як французькі бойові броньовані машини AMX-10 RC та протимінні американські Oshkosh M-ATV. За його словами, вони стріляли на ходу, щоб оглушити російські війська, доки не вдалося розгорнути пішу морську піхоту. Під керівництвом безпілотників, які спостерігали за полем бою, морські піхотинці штурмували окопи противника та вступили в ризикований ближній бій.

«Ти йдеш на лінію ворога з мінами під ногами й вогонь з трьох боків – це неприємне відчуття», – сказав Радіо Свобода Анатолій, спираючись на автомат Калашникова, який він взяв як трофей, згадуючи бій.

Командир батальйону 37-ї бригади морської піхоти Анатолій їде на позицію своїх бійців

Його прізвище та прізвища інших солдатів, які згадуються в цій статті, не розголошуються, відповідно до українських військових правил.

Провівши кілька років на війні й все доросле життя в армії, 34-річний командир сказав, що втратив «юнацький романтизм» і звик до «буденної справи – вбивати ворога».

«Якщо хтось чекає побачити щось на кшталт будьоннівської кавалерійської атаки чи танкового бою радянського зразка, то краще підіть у кіно», – сказав він.

У штабі та в окопах

Розповідаючи, Анатолій зайшов до штабу частини, закопаного глибоко в чорноземі донбаського степу. Впорядкована, простора, прохолодна землянка вміщує невелику групу людей, які визначають дії українських воїнів на цій ділянці фронту.

Під час нещодавнього візиту десятки моніторів показали карти поля бою, масштабовані до рівня, де видно кожне дерево, кущ і межі поля, де українські війська позначені зеленим, а російські – червоним. Обшиті деревом стіни були вкриті роздруківками аерофотознімків, зроблених дроном, і таблицями даних. Солдати, які сиділи біля своїх ноутбуків, робили нотатки в тиші, що зрідка переривалася.

Ми будемо йти вперед, поки я не закурю, лежачи в гамаку на березі Азовського моря

«Усі бойові дії відбуваються в режимі реального часу, – сказав Анатолій, поклавши палець на маленький червоний квадрат, що позначає позицію Росії на карті. – Завтра я їх ліквідую».

Найближча зелена точка на карті – українська позиція, розташована за 194 метри від російських військ. Траншею, відвойовану раніше та щойно поглиблену, зайняло небагато солдатів, у тому числі Юрій, 23 роки, Віктор, 36 років, та Сергій, 42 роки, які всі нещодавно призвані та пройшли навчання.

Жодного дня не було без обстрілів з артилерії, мінометів і реактивних систем залпового вогню, розповів Радіо Свобода Сергій, який перебував на позиції понад три тижні. Напередодні він повісив свою футболку на гілку, щоб вона висохла на сонці – і тепер вона дірява, як швейцарський сир.

Юрій (праворуч) і Віктор тримають окопи менш ніж за 200 метрів від російських позицій

За словами Віктора, який керує протидронною гвинтівкою, кожні пів години над головою пролітає безпілотник противника, виявляючи цілі для артилерії або намагається скинути вибухівку. Іноді чоловіків змушують слухати гімн Росії, який грають солдати по той бік лінії фронту. Вони сміються над цим і жартують, попри втому і нервове хвилювання.

Віктор викурює до двох пачок цигарок на день. Сергій вважає, що війна триватиме «невизначений термін». Юрій вважає, що це «скоро закінчиться нашою перемогою».

Поки що у своїй землянці поставили дерев’яні двері та поставили піч на дровах. «Тихенько облаштовуємося, комбате», – сказав Сергій Анатолію під час відвідування позиції.

Неухильно просуватися вперед

Це може зайняти деякий час: український контрнаступ, який триває вже четвертий місяць і повільно просувається вперед, не очікується, що він закінчиться найближчим часом – незалежно від його результату. Стратегічне просування в бік Азовського моря, спрямоване на розрізання «сухопутного мосту» – смуги окупованої території, що тягнеться від російського кордону до Кримського півострова, – здається, далеко на горизонті.

Наразі українські сили, розгорнуті на південному фронті – більш динамічному, ніж на східному – намагалися прорвати грізну російську оборону, відому як «Лінії Суровікіна», на честь російського генерала, який створив їх минулої зими та весни та був звільнений з посади командувача операції в Україні після заколоту групи найманців ПВК «Вагнер» наприкінці червня.

Маляр розповіла, скільки території вже звільнили ЗСУ на південному напрямку

Анатолій сказав Радіо Свобода, що росіяни навчилися на помилках, які допомогли Україні повернути значну кількість окупованих територій протягом кількох місяців після того, як Москва розпочала своє повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року. Тепер, за його словами, вони збудували надійний та розумний захист і скопіювали деякі українські тактики.

«Є багато тонкощів у тому, як обидві сторони ведуть цю війну, і зрештою переможцем виявляється найспритніший», – сказав він.

З червня українські війська значно просунулися у двох точках: поблизу Великої Новосілки, міста Донецької області неподалік від адмінкордону із Запорізькою областю, та поблизу нещодавно звільненого Роботиного в західній частині Запорізької області.

В обох випадках просування від села до села відбувалося у швидкоплинних сутичках, що відбувалися від однієї лінії дерев до іншої. Між ними розташовані широкі, щільно заміновані поля, які наражають будь-який рухомий об’єкт на вогонь противника на додаток до ризику смертоносного вибуху під ногами.

37-ма бригада морської піхоти оснащена майже виключно технікою та артилерією західного виробництва

Як наслідок, штурмовим операціям передують роботи з розмінування, які часто проводяться вночі, а також тривалі фази артилерійських обстрілів і ракетних ударів, спрямованих на розчищення шляху для зближення.

Ця стратегія, прийнята після перших спроб швидкого прориву оборони за допомогою механізованих і бронетанкових сил, допомогла обмежити втрати в людях і техніці. Але це означає, що прогрес також обмежений: захоплення кілометра території може зайняти тиждень боїв.

За словами Анатолія, бригади морської піхоти достатньо укомплектовані та оснащені для виконання завдань, поставлених командирами, і надалі будуть продовжувати наступальні дії.

«Ми будемо йти вперед, поки я не закурю, лежачи в гамаку на березі Азовського моря», – сказав він.

Більшість військовослужбовців 37-ї окремої бригади морської піхоти були призвані та пройшли навчання впродовж останнього часу

37-ма бригада морської піхоти складається майже виключно з військовозобов’язаних, які проходили навчання не лише в Україні, а й принаймні в одній із кількох країн НАТО: Польщі, Норвегії, Великобританії, Франції та Іспанії. Командири підрозділів перебувають на зв’язку з колегами з НАТО, бригада використовує західну бронетехніку, легкі танки, артилерію та інше озброєння.

У травні Україна сформувала окремі бригади морської піхоти за наказом президента Володимира Зеленського. «Вони є могутньою силою, яка знищує ворога, звільняє українські землі, виконує найскладніші завдання в найскладніших умовах, і цієї сили нам потрібно більше», – сказав тоді він.

«Боротьба триватиме»

Що саме чекає попереду для цих елітних підрозділів, незрозуміло, але це майже напевно передбачає додаткові бойові дії, принаймні протягом кількох тижнів.

Генерал Марк Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США, заявив 10 вересня BBC, що «ймовірно, залишилося близько 30-45 днів для бойових дій, тому українці ще не закінчили». А потім підуть дощі; буде багато багнюки, і в цьому місці буде дуже важко маневрувати, і тоді настане глибока зима».

Голова військової розвідки України генерал-майор Кирило Буданов заявив, що українські сили будуть пристосовуватися до погоди й що «бої так чи інакше триватимуть».

За словами бригадного генерала Олександра Тарнавського, який командує українським угрупованням «Таврія», яке діє на півдні, наступ під Великою Новосілкою, який потенційно міг призвести до просування на окупований порт Маріуполя, був просто відволікаючим. Військові експерти кажуть, що бої в околицях Токмака, що на заході Запорізької області, незабаром зіграють вирішальну роль, оскільки просування українців там відкриє шлях до Мелітополя, іншого окупованого південного міста, яке має вирішальне значення для «сухопутного мосту».

Прогрес в обох напрямках наближає українську артилерію до російських ліній постачання, даючи їй можливість порушити матеріально-технічне забезпечення противника.

Український морський піхотинець 37-ї бригади дивиться крізь люк бойової броньованої машини AMX-10 RC французького виробництва на позиції в Донецькій області, 10 липня 2023 року

«Я не знаю, що буде через місяць-два, і не знаю, що буде завтра», – сказав Радіо Свобода Анатолій і після паузи додав: «Якщо бути точним, я знаю, що буде завтра, але я вам не скажу».

Тижнем пізніше загальнодоступні джерела показали, що довга червона позиція, розташована за 194 метри від траншеї, на якій були Юрій, Віктор і Сергій, була позначена зеленим кольором – утримується Україною, тобто вже не Росією.

Зеленський запевнив, що «вже відомо, де ЗСУ зможуть прорвати російську оборону»

Війська РФ після втрати Кліщіївки і Андріївки проводять «численні контратаки з різних напрямків» – Сирський

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.