Чому ісландці вірять у ельфів

Коли Йофрідир Акадоттір було дев’ять років, її покарали за те, що потурбувала ельфа. Чи принаймні так їй здається.

“Ми ходили гратися на поле між багатоквартирними будинками в Рейк’явіку, – розповіла мені ісландська співачка і композиторка. – Там був один камінь, більший за інші, що височіли на полі. Ми були переконані, що це ельфійська скеля, а ельфів турбувати не можна. Каменюка була вдвічі більшою за мене, я насилу на неї видерлася. Друзі застерігали мене, казали, що це невдала ідея. А коли я вже насолодилася тріумфом і зістрибнула додолу, то прикусила щоку зсередини, та так сильно, що потекла кров. Заплакавши, я побігла додому і більше ніколи не торкалася тієї каменюки”.

Історія Акадоттір – не якась дивина. Вся Ісландія буквально дихає оповідками про ельфів (маленьких створінь, схожих на людей, тільки з гострими вушками), “прихований народець” (ісландською huldufólk, надприродних людиноподібних істот з іншого виміру) та фей (якщо ви згадали фею Дзіньку, то не схибили). Їх вважають миролюбними істотами, що, співіснуючи з людьми, провадять таку саму повсякденну діяльність: рибалять, вирощують худобу й врожаї, виховують дітей, а також (якщо вірити легендам) час від часу допомагають людям, які без їхнього втручання просто загинули б.

За даними дослідження, яке 2007 року провели в Університеті Ісландії, близько 62% ісландців вірять у те, що ельфи – не чарівні створіння з казок, а існують насправді. Однак ця статистика включає як людей, що вірять в ельфів щиро, так і тих агностиків, які схиляються до варіанту “може, й так”.

До табору тих, хто ладен повірити, але сумнівається, належить житель Рейк’явіка Сігтриггур Балдурсон. Його мати виросла на ісландській фермі, де гралася з невидимими друзями, яких не бачили інші діти. (Цю історію він переповів із невеличким застереженням: то могли бути “вигадані задля розваги друзі”.) Однак задуматися про те, що в його матері справді могли бути друзі серед “хульдуфольку”, його змусила інша історія: одужання його бабусі після двобою з раком у термінальній стадії.

“Якось уночі мама прокинулась і побачила, як у кімнату до бабусі заходять лікарі й починають її лікувати, – згадує він. – Прислухавшись, вона почула розмову між медсестрою та двома лікарями. Один лікар сказав: “На мою думку, вона одужає”. Мамі відлягло від серця, і вона знову заснула. Вранці мама спитала у бабусі, коли та прокинулась: “Ти вночі розмовляла з лікарями?”. “З якими лікарями? – здивувалася бабуся. – Не було ніяких лікарів”. Але річ у тім, що після того вона дивовижним чином одужала”.

Автор фото, Ian Young

Місцеві жителі вірять, що хульдуфольк, або “прихований народець”, – це миролюбні створіння, які займаються тими ж справами, що і люди

Гіпотезу щодо цього має Магнус Скарп’єдінссон. Він керує “Школою ельфів” при Фонді паранормальної Ісландії, де туристам розповідають про ісландських магічних істот. Заплативши за лекцію (хоча це більше схоже відкрите обговорення), туристи можуть поспілкуватися на теми магії та фольклору під млинці та каву в бібліотеці, де вздовж стін виставлено різні предмети, пов’язані з ельфами, зокрема й підсвічені статуї ельфів у людський зріст.

Кидаючи слухачам шоколадні батончики й сиплючи масними жартиками на тему ельфійського сексу, Скарп’єдінссон зізнається: справжнього ельфа чи представника хульдуфольку сам він не зустрічав ніколи. (“В ельфійському світі думають, що я маніяк”, – хихоче він.) Проте він узяв інтерв’ю в 900 чи більше ісландців, які на власні очі бачили цих створінь. З них 75 стверджують, що заприязнилися з ельфом, а 35 – що ельфи запрошували їх додому. У цьому криється щось більше, ніж просто довіра до розповіді друга, брата чи матері. За словами Скарп’єдінссона, Ісландія вирізняється унікальною відкритістю до нетрадиційних ідей, а отже, ельфам тут показуватися безпечно. “Школа ельфів” Скарп’єдінссона – це ігровий підхід до важливої, на його думку, теми. Але він одразу стає серйознішим, коли йдеться про занепад віри в ельфів, який спостерігається в Ісландії.

“Якби в 1700-ті роки не почалася доба Просвітництва, ми б зараз жили в цілковито іншому суспільстві, – повідомив він на нещодавньому занятті, яке відбувалося в п’ятницю по обіді. – Але ціна Просвітництва жахлива. Воно вбило віру. Віра – одна з ланок, на яких тримається цивілізація. Просвітництво вбило не лише віру, а й міф. Та екстрасенсорні здібності. В Ісландії багато хто вірить в ельфів, тому що ми були ізольовані. Сюди Просвітництво дійшло тільки 1941 року, після вторгнення в Ісландію американської армії. Відтоді в нас Просвітництво, і через це зникають ельфи”.

Автор фото, Ian Young

Магнус Скарп’єдінссон, який керує “Школою ельфів” в Рейк’явіку, каже, що 35 людей розповідали йому, що ельфи запрошували їх у гості

Здається, ісландцям, які все-таки досі вірять в ельфів, байдуже до того, що ця віра існує поряд з атеїзмом та традиційною релігією. На своїх заняттях Скарп’єдінссон розповідає історії про ісландських священиків, які хрестили дітей хульдуфольку (за його припущенням, це такий собі продуманий хід для наведення мостів між двома громадами). Також дослідник ельфів роздає слухачам книжечку ісландських чарівних казок, серед яких є й оповідка про Ельфійську церкву Тунгюстапі – про те, як її знайшла людина.

Мати Балдурссона, ревна християнка, ставилася до цього так само, як і він. “Я багато чого не розумію в духовному житті, – пригадує він її слова. – Але вірю, що ми з Ісусом – друзі, тож зі мною не станеться нічого поганого”.

Психотерапевт з ліцензією Пем Шеффер вважає, що віра в щось більше, ніж ти сам, породжує інші позитивні переконання. Якщо ваш світ такий великий, що його населяють ельфи, то чом би не пофантазувати про щось навіть більше?

“Насправді магічне мислення дає людині певні переваги, – пояснює вона. – Навіть якщо ви ніколи не спілкувалися з ельфами чи хульдуфольком, віра в те, що вони десь там є, розвиває ваш погляд на світ, а це веде до гнучкості мислення й розширення кругозору. А ще це корисно тому, що розумово-емоційна гнучкість допомагає людям долати життєві труднощі й загалом мати кращі стосунки з іншими. Фактично віра в існування іншого світу розширює горизонти уявлень про те, яким може бути наш світ”.

Автор фото, Ian Young

За легендою, ельфи та хульдуфольк мешкають у великих валунах, переважно на пляжах і лавових полях

Непросто визначити, скільки ісландців щиро вірять в ельфів чи хульдуфольк. Але безсумнівно, сам факт існування цієї віри певним чином пов’язаний з туристичним ринком країни, який бурхливо розвивається. Фігурки ельфів – популярний сувенір, що не поступається птаху тупику. А діяльність “ясновидців”, охочих показати туристам місця, де водяться ельфи, вже стала підприємницькою.

Однак не думайте, що в повсякденному житті Ісландії все завжди відбувається з дотриманням прав ельфів.

У 2013 році група небайдужих ісландців на чолі з Рагнілдуром Йонсдоттіром протестувала проти будівництва дороги, яку мали прокласти через територію громади хульдуфольку, розташовану на лавовому полі. (За поширеними уявленнями, ельфи й хульдуфольк будують собі домівки у великих валунах, переважно на пляжах і лавових полях. Скарп’єдінссон стверджує, що ці місцини стабільніші в плані переходу між вимірами.) Спорудження дороги призупинили на час, поки уряд шукав рішення, яке задовольнить усі сторони. Проте керівник служби зв’язків з громадськістю Управління доріг та узбережжя Ісландії Петур Маттіассон запевняє, що зміна планів – це хід, продиктований практичністю, а не вірою.

“Одна з протестувальниць наполягала на тому, що там живуть ельфи, – пояснив він суть протесту та прийнятого рішення. – Особливо вона переймалася одним каменем, що лежав якраз на шляху запланованої дороги. Ми розглянули цю ситуацію не тому, що віримо в ельфів, а тому, що ельфи й прихований народець – частина нашої культурної спадщини. Ми переконалися в унікальності цього великого скельного утворення і вирішили, що [дорогу] можна змістити, тож спробуємо це зробити”.

Автор фото, Ian Young

Віра в ельфів розвиває погляд на світ, а це веде до гнучкості мислення й розширення кругозору, каже Пем Шеффер

Безумовно, коли населення країни складає приблизно 340 000 людей, то вірування і цінності сусідів треба обов’язково враховувати, інакше не уникнути сварок. Наприклад, у Хафнарфйордурі, передмісті Рейк’явіка, можна побачити ельфійські каплички (часом зі свічками) та непотривожені лавові камені на подвір’ях будинків, особливо тих, що навколо Парку Хеллісгерді. Ця місцина відома надзвичайною ельфійською активністю. Крім того, тут часто проводять екскурсії люди, що бачать ельфів. Є тут і великий камінь на подвір’ї Фйофкіркян, місцевого храму національної церкви Ісландії, який не прибирали, щоб не наразитися на гнів його мешканців, якщо вони там є. Усе це вкупі з мультяшними вказівниками, які повідомляють про наявність ельфів, нагадує про існування в Ісландії іншого світу, який живе паралельно з тутешнім повсякденням.

Другий режисер майбутнього документального фільму “Iceland: A Story of Belief” (Ісландія: історія віри) Майкл Навроцкі під час зйомок ходив тими самими вулицями. Він розповідає, що з часу його першої поїздки до Ісландії 2016 року рівень сприйняття віри у хульдуфольк не змінився.

“Уявіть, що ви – власник будинку, а на задньому дворі у вас – велике скельне утворення, офіційно визнане ельфійським каменем. А ви б хотіли облаштувати в тому валуні ванну з підігрівом. Ви починаєте розламувати ельфійський камінь, і тут з’являється ваш сусід і питає: “А що це ти робиш з ельфійським каменем”. Це – лише одна з історій, яку режисер почув під час знімання фільму.

“Неприємностей не уникнути. Близько 80-90% ісландців облишать [ту скелю]. Частково тому, що під тією каменюкою справді може хтось жити. А частково – з поваги до культурної спадщини. Я жертвую ванною з підігрівом заради ельфійського каменя”.

Автор фото, Ian Young

Більшість ісландців намагаються не чіпати кам’яні брили, в яких можуть жити ельфи

Але для таких ісландців, як Скарп’єдінссон, котрі щиро вірять в існування ельфів, – це не просто нагода погратися в гру “А раптом. “. Свою віру він описує як можливість за допомогою науки й інтелекту пошукати відповіді на найважливіші життєві питання – і збагнути, що всіх відповідей ніколи не знатиме ніхто.

“Ми гадки не маємо, чому ці створіння переходять з одного виміру в інший, – розводить руками він. – Усе, що ми можемо, – збирати свідчення очевидців. Єдине джерело інформації – розшукати всіх можливих свідків і детально їх розпитати: які вони з себе, ці ельфи? У якому одязі ходять? Що думають про Бога й вічність? Чому вони тут?”.

У цьому місці Скарп’єдінссон перестає бути серйозним, щоби поглузувати з себе самого:

“Мої друзі цікавилися в ельфів: “А чому ви не запрошуєте Магнуса?”

Він сміється, бо відповідь ельфів звучить так: “Ми не можемо. Нам страшно, бо тоді ми вже ніколи його не здихаємося”.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Дорогі ельфи. На Amazon стартував телесеріал за мотивами “Володаря перснів”

Втім, якщо ви нудьгували без нових пригод магів, ельфів, гномів, орків, тролів і драконів, то вам знову є, що дивитися – щоосені найближчі п’ять років.

Важливе застереження: це не нові пригоди Більбо, Фродо та компанії. Дія тут відбувається у всесвіті автора “Володаря перснів” Джона Толкіна, але за кілька тисяч років до того, як Гендальф намалював магічний знак на дверях нори гобіта.

При цьому в оригінальному творі Толкіна ті давні події розказані дуже оглядово, на кількох сторінках – для розуміння контексту, тож автори нового серіалу абсолютно не обмежені у своїй уяві.

Претензія на свою кнопку

Лише за права на телеекранізацію світу Толкіна компанія Amazon заплатила близько 250 млн доларів. Перший сезон коштував компанії близько 450 млн доларів (для порівняння, перший сезон “Гри престолів” коштував 100 млн доларів). Загальна вартість анонсованих п’яти сезонів “Володаря перснів” перевищить 1 млрд доларів.

І коли гігантська корпорація витрачає такі гроші – це не лише тому, що вона хоче спричинити вибух чистої радості у всьому світі. Це заявка на те, що Amazon тепер – не просто гігантський онлайн-продавець.

Автор фото, Prime video

Компанія щонайменше претендує на те, щоби персональна кнопка з її назвою була на пульті кожного проданого у світі телевізора – як зараз у Netflix і YouTube.

Повільні ельфи і гобіти-дівчата

Серіал поки що лише натякає, що дія відбувається у світі Толкіна. Одна з центральних героїнь – юна Галадріель (втім, у Толкіна ельфи влаштовані так, що й за кілька тисяч років її буде складно назвати літньою жінкою). З’являється тут і юний Елронд. Оживають персонажі, які в “Гобіті” та “Володарі перснів” були лише давніми спогадами, – ельфійський король Гіл-Гелад або один з творців прадавніх перснів всевладдя, коваль Келебрімбор.

Власне, дія і відбувається за часів створення стародавніх магічних перснів – зокрема, й того “всесильного для володаря Мордора”, – з яким за тисячі років розбиратимуться вже Більбо та Фродо.

Поки що головною рушійною силою у новому серіалі є ельфи. Люди ще не настільки організовані й впливові. Гобіти ж просто воліють ховатися від інших істот, при цьому зовні їхній побут майже не змінився.

Коло головних героїв після двох епізодів ще лише вимальовується, але від гобітів ними, найімовірніше, будуть дівчатка – Толкін, створюючи свої тексти, навряд чи чув про “гендерний баланс”.

Автор фото, Prime video

У похід проти зла підуть гобіти-дівчата

З візуальної точки зору цей серіал – чиста насолода. З перших кадрів вже знайомі нам з екранізації Пітера Джексона новозеландські пейзажі, спецефекти на найвищому рівні; тролі та орки – такі ж огидні.

З недоліків: перші глядачі скаржаться у соцмережах, що дія розвивається дуже повільно – і це правда. Хтось пише про нудьгу на тлі яскравих спецефектів, але двох епізодів поки що замало, щоб казати, що це дійсно так.

З великих недоліків: це не прорив, хоча за такі гроші можна було б собі його дозволити. “Володар перснів” зроблений за дуже консервативними стандартами. Візуально і змістовно тут поки що немає нічого, чого б ми не бачили у “Грі престолів” чи “Відьмаку” – лише на вищому технічному рівні.

Хіба що ставку тут зробили на недосвідчених шоу-раннерів та акторів, у яких поки що по дві-три помітні ролі у кар’єрі.

І, нарешті, у героїв Толкіна були казкові чарівність і доброта, тому він і став одним з головних письменників XX століття. У величезній екранізації Пітера Джексона ця чарівність збереглася – накладена на спецефекти. Тут нові герої поки що не мають чітких характерів – і від того, наскільки актори й сценаристи розв’яжуть цю проблему, і залежатиме подальший успіх шоу.

Розгублені критики

Критики чекали на телевізійного “Володаря перснів” як на головну подію року – але поки що, здається, розгублені. Британська Guardian наполягає, що таку красу треба показувати на великих екранах. Financial Times у своєму огляді пише про епічні діалоги, але дуже монотонний виклад. Нарешті, Daily Mail (це таблоїд, а вони завжди жорсткі в оцінках) пише, що це “настільки приголомшливо погано, що навіть кумедно”.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Найімовірніше, такі протилежні оцінки з’явилися від нестачі вражень – обидва перші епізоди ніби ставили собі за мету: розповісти якнайменше.

Глядацький рейтинг теж поки що радше обережний. Головні сайти, що його складають, дають “Володарю перснів” 7,4 з 10 (версія сайту IMDb) і лише 38% від максимуму (оцінка глядачів на Rotten tomatoes).

Шість епізодів, що залишилися, виходитимуть на Amazon раз на тиждень – і поки що таке відчуття, що раніше кінця жовтня ми не зрозуміємо, заробила компанія на окрему кнопку в пульті для телевізора чи просто витратила купу грошей – лише тому, що може.

Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.