Розстріл полонених вояків УНР у Базарі: 100-річчя злочину більшовиків

Виповнюється 100 років від трагічного завершення Другого зимового походу добровольців армії УНР і злочину, вчиненого більшовиками – розстрілу полонених 22 листопада 1921 року в містечку Базар на Житомирщині.

Постанова про розстріл полонених від 22 листопада 1921 року, подаємо мовою оригіналу – російською:

«Зарублено в бою свыше 400 чел., захвачено 537 чел., в том числе и раненые. В момент боя некоторые из высшего командования, видя безвыходность положения, сами себя расстреливали и взрывали бомбами. Всего перед чрезвычайной комиссией (пятеркой) предстало 443 чел., остальные умерли от ран до прихода комиссии или находились в тяжелом состоянии и оставлены до излечения.

Руководствуясь велением революционной совести, основываясь на всем выше изложенном и дабы предупредить новые подобные преступления, при участии оставшихся на территории соседних с нами государств бандитов всех оттенков и показать всему капиталистическому миру и его наймитам, что власть Советов беспощадно карает всякого покушающегося нарушить ее мирную работу, Чрезвычайная Пятерка постановляет:

1. Лиц, перечисленных в придложенном к сему списке, в числе 359 человек, как злостных, активных бандитов – РАССТРЕЛЯТЬ.

2. Лиц высшего командного состава и гражданского правления, прибывшего со штабом армии Тютюнника в числе 41 чел., направить для дополнительного допроса следственными органами.

3. Бывших красноармейцев, попавших в плен в 20 году и примкнувших к банде с целью вырваться из плена в числе 42 чел. направить в особый отдел К.В.О. для проверки.

Председатель Ч. Ком. Гарькавый.

Члены: Лившиц, Иванов, Иванов, Котовский, Фриновский

м. Базар, 22 ноября 1921 года

Постановление подписали: Командующий Войск Округа Якир, Член Реввоенсовета Окр. Затонский Нач. Штаба Окр. Генштаба Паука»

Це постанова була опублікована у книзі Дмитра Герчанівського «Вигнати окупанта», виданої у Мюнхені 1963 року Крайовою управлю Братства кол. Вояків І-ї Української дивізії УНА в Німеччині.

Під час вшанування Героїв Базару біля центральної споруди меморіалу, що біля села Базар на Житомирщині, 19 листопада 2017 року

Як розгорталися події?

У 1921 році диктатура більшовиків хиталася унаслідок повстань проти запроваджуваних новою владою порядків. Лише на Полтавщині діяло майже 15 тисяч повстанців, на Чернігівщині до 10 тисяч, на Київщині – приблизно 7 тисяч. Більшовики вдалися до репресій та силового придушення опору.

Раднаркомом УРСР видав «Коротку інструкцію по боротьбі з бандитизмом та куркульськими повстаннями». За нею розстріляти могли кожного, кого визнали «бандитом» або того, кого запідозрили у підтримці повстанського руху. Ще тоді більшовики почали практикувати те, що пізніше почали застосовувати нацисти, а саме повне знищення населених пунктів, які не хотіли підтримувати нову владу і переховували повстанців.

Так, в «Історії українського селянства» наведено дані, що «за підтримку повстанців у Васильківському повіті Київщини були знищені та зрівняні з землею села Ковалівка, Триліси, Сидори, Маринці та Дрозди», пише дослідник, краєзнавець і журналіст Віктор Шпак у своїй статті «Герої Базару» в «Урядовому кур’єрі».

Відвідини комендантом корпусу Січових стрільців, полковником Армії УНР Євгеном Коновальцем штабу 11-ї дивізії Січових стрільців (командир Роман Сушко), Шепетівка (тепер Хмельницької області), 1919 рік. Зліва направо сидять: 2-й Михайло Матчак, далі Марко Безручко, Євген Коновалець, Юрій Отмарштейн, Роман Сушко

Інтерновані в польських таборах старшини і вояки Армії УНР не змогли залишатись осторонь і почали набір добровольців у рейдову групи з метою повернутися в Україну, підтримати селянські повстання і спробувати вигнати більшовиків. На жаль, грошей на озброєння і спорядження війська не було.

«Взуття: 35% цілком роззуті (босі), а решта дуже в кепському стані. Одяг: 50% без шинелей. Для лагодження взуття вжито заходи: для босих закуповують постоли (липові)», – рапортував керівник походу генерал-хорунжий Юрко Тютюнник.

Що пише батько доньці перед розстрілом? ЦДВР спільно з Архівом СБУ оцифрував справу Юрія Тютюнника

І головне – бракувало зброї. Так, 525 старшинам і воякам Подільської групи, очолюваної Михайлом Палієм та Сергієм Чорним, дісталось 200 гвинтівок, 3 кулемети і 100 ручних гранат. Зокрема через це та через ряд інших причин, запланований спочатку на кінець травня 1921 року похід в Україну відклали.

У цей час, наляканий розмахом повстань лідер російських більшовиків Ленін оголосив так звану «нову економічну політику НЕП», і зокрема замінив продовольчий податок на кожне село – ненависну «продрозкладку» на фіксований продподаток. Повстання почали згасати.

Лише у жовтні-листопаді 1921 року, з підконтрольних Польщі та Румунії територій групи інтернованих українських вояків змогли вирушити у рейд і зайшли на територію підконтрольної більшовикам України.

Першою виступала Бессарабська група, завданням якої було відвернути увагу червоних від двох основних місць переходу радянсько-польського кордону – на Поділлі неподалік Гусятина і на Волині під Рівним. А Подільська і Волинська групи перейшли кордон відповідно 26 жовтня і 4 листопада 1921 року. Це вже була пора холодних дощів, бездоріжжя і морозів.

Подільській групі вдалося провести рейд і роздобути зброю у ворога. У селі Новий Майдан бійці Подільської групи мало не взяли у полон червоного комдива Григорія Котовського.

Григорій Котовський. Його портрети висіли в усіх школах СРСР, а пошепки люди старшого покоління називали його «бандитом і вбивцею»

Потім Подільська група, переслідувана червоними була вимушена повернутися і перейти кордон. Без особливих втрат 6 грудня 1921 року вони завершили свій 45-денний рейд.

Доля вояків інших груп склалася трагічно.

Загалом, ця відчайдушна спроба українських вояків розгромити більшовицькі війська та підняти загальноукраїнське повстання вийшла невдалою. Фактично це стало остаточною поразкою Української революції 1917–1921 років під час так званих Перших визвольних змагань. В історії ця подія відома під назвою Другого зимового походу чи то Листопадового рейду.

Розстріл у Базарі

Знесилені вояки Волинської групи зупинилися на короткий перепочинок в селі Малі Миньки, тепер село Народицького району Житомирщини. Там їх оточили сили червоних, які переважали чисельно та озброєнням:

• вирватись із кільця пощастило лише невеликому загону із 94 осіб на чолі з Юрком Тютюнником.
• 537 – потрапили в полон;
• до так званого суду дожили 442;
• старшин (41) відправили у Київ для слідства;
• 42 особи зголосилися перейти на службу до більшовиків;
• 359 відмовилися і їх розстріляли 22 листопада 1921 року в містечку Базар на очах місцевих жителів та силоміць зігнаних із довколишніх сіл.​
• розсекречені архіви СБУ додали до списку страчених ще одну людину.

Серед страчених полонених були уродженці Центральної України, «закордонної» на той час Львівщини (6 осіб), Донеччини (7), Запоріжжя (3), Дніпропетровщини (8).

Свідки розповідали, що перед смертю вояки співали гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Їхні тіла були засипані у глибоких ровах, які Котовський примусив викопати місцевих жителів.

Хрест на місці захоронення вояків УНР. Меморіальний комплекс. Базар, Житомирщина. Україна Червень 2019 року

Василь Овсієнко, радянський політв’язень, хронікер дисидентського руху, дослідник Визвольних змагань, написав про спогади Галини Василівни Єсипчук, яка пам’ятає, що базарці намагалися передавати полоненим харчі та одяг, якось допомогти пораненим. Ще вона згадувала, що у Базарі, через два тижні після розстрілу в подруги побачила одного дивом вцілілого українського вояка, який розповідав, що у війську було багато освічених людей. Котовці потім його таки упіймали і розстріляли…

Мітинг-реквієм пам’яті Героїв Базару та жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Базар, Житомирщина, 22 листопада 2014 року

Нацисти вчинили як і більшовики: 721 розстріляний

Після того, як у 1941 році у Базар прийшли нацисти, українські націоналісти-мельниківці організували «тут велелюдне відзначення 20-ї річниці базарської трагедії. Керував ним Олег Кандиба-Ольжич, закатований пізніше в німецькому концтаборі Закзенгаузен».

Тоді знову заспівали гімн і поставили меморіального хреста на місці розстрілу. У цій події взяло участь дуже багато людей. Наступного дня німецька окупаційна адміністрація видала наказ: «Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і таємно знищені як грабіжники».

Нацисти почали арештовувати учасників меморіального заходу у Базарі, розшукуючи їх у Коростені, Радомишлі, Житомирі, Києві. Більшість із арештованих утримували в Радомишльській тюрмі та в Житомирі.

Розстрілювати учасників вшанування пам’яті Героїв Базару нацисти почали у перших числах грудня на Мальованці в Житомирі. Усього, як показали розсекречені архіви радянських спецслужб і документи німецької окупаційної адміністрації, тоді на Житомирщині розстріляли 721 людину.

Про це зокрема розповідається у статті «Невідома війна» про діяльність ОУН на Житомирщині у роки Другої світової війни, опублікованій у чотиритомнику Віктора Шпака «Війна за правду на полі історії», виданому в 2016 році.

Під час вшанування Героїв Базару біля центральної споруди меморіалу, що біля села Базар на Житомирщині, 18 листопада 2006 року

• Офіційне вшанування пам’яті Героїв Базару проводиться із 1991 року, ще рік до того усіх, хто хотів пом’янути пам’ять жертв розстрілу, розганяла міліція.
• Житомирська організація Народного руху України виготовила дубовий хрест і змогла його встановити лише напередодні референдуму 1991 року разом із табличкою, на якій було написано 359 прізвищ розстріляних

Меморіальний комплекс розстріляних більшовиками вояків УНР. Базар, Житомирщина

• У 2000 році на місці з ініціативи об’єднання колишніх українських вояків у Великій Британії, Автокефальної церкви у Великій Британії та Фундація імені Симона Петлюри, на кошти британських українців, був споруджений і відкритий Меморіал пам’яті Героїв Базару з іменами полеглих воїнів.
• Автором проєкту став житомирський архітектор Олександр Борис.
• У жовтні 2002 на території меморіалу були перепоховані з братської могили біля села Звіздаль останки полеглих у бою 46 воїнів Армії УНР, учасників Другого зимового походу.
• Після аварії на ЧАЕС Базар потрапив у зону обов’язкового відселення, тільки протягом останнього десятиліття туди повернулися люди.
• Щороку у листопаді у Базарі проводяться меморіальні заходи в пам’ять розстріляних більшовиками у 1921 році вояків УНР і розстріляних нацистами у 1941 році учасників організованого ОУН мітингу-вшанування Героїв Базару.

Трагедія Бабиного Яру: скільки людей було вбито, кого з українців стратили

В Україні 29 вересня вшановують пам’ять жертв трагедії Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту. Саме цього дня 1941 року нацисти в окупованому Києві влаштували перший масовий розстріл єврейського населення.

Про трагедію Бабиного Яру – читайте на ТСН.ua.

Що означають слова Бабин Яр

Бабин Яр – це урочище (парк) на північно-західній околиці Києва. Географічно верхів’я урочища було біля сучасної вулиці Дорогожицької, а його основне русло (власне – яр), починалося від сучасної вулиці Мельникова у напрямку Куренівки. Там пролягав один з найбільших у Києві ярів завдовжки понад 2,5 км та завглибшки від 5 до 30 м. Дном яру протікав струмок.

Також читайте

Хто такі хасиди і чому вони їдуть до Умані (фото)

Сама назва “Бабин Яр” з’явилася в XV ст. Перша згадка про цю місцевість датована 1401 роком. Саме тоді власниця цієї землі – баба-шинкарка – продала її Домініканському монастирю. Протягом XV-XVII ст. урочище також назвали “Бісовою бабою” та “Шаленою бабою”.

Скільки людей було вбито у Бабиному Яру

Бабин Яр – місце пам`яті та некрополь, де нацисти, за оцінками істориків, розстріляли від 70 до 150 тис. цивільних та військовополонених. Більшість жертв – євреї (близько 65-70 тис.). Майже все єврейське населення Києва було знищене в період від 29 вересня до 11 жовтня 1941 року.

Точна кількість загиблих не відома досі, адже багатьох нацисти просто не враховували. Наймолодшій жертві було всього три дні, а найстаршій – 103 роки. За словами дослідників, через те, що дорослих чоловіків призвали на війну, жертвами розстрілів були переважно жінки, діти, люди похилого віку, хворі.

Серед розстріляних у Бабиному Яру – євреї, роми, військовополонені радянські солдати і підпільники ОУН, комуністи-підпільники, представники різних політичних поглядів, пацієнти психіатричної лікарні, мирні жителі та інші національні чи соціальні групи, яких німецькі окупанти вважали ворогами або ж “просто зайвими”.

Скільки людей врятувалося в Бабиному Яру

З Бабиного Яру вдалося врятувалося лише 29 людям. З цієї кількості 18 осіб урятувалися внаслідок повстання робочих біля печей уночі 29 вересня 1943 року.

Частина врятованих – діти. Вже у дорослому віці в багатьох своїх інтерв’ю вони пригадували, як їх рятували няні, бабусі та батьки ціною власного життя. Протягом багатьох років урятовані з Бабиного Яру приховували своє походження і переховувалися як від нацистів, так і від радянської влади.

Кого із відомих українців стратили у Бабиному Яру

У Бабиному Яру було вбито 621 українського патріота. Так, 1942 року там загинула відома українська поетка Олена Теліга разом із чоловіком Михайлом Телігою. А 18 лютого 1943 року в яру стратили трьох футболістів київського “Динамо”: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка. Усіх трьох німецькі окупанти звинуватили у службі на НКВС СРСР.

“Донесення про події в СРСР” № 164 від 4 лютого 1942 р. свідчить: “У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань. Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух”.

Що сталося у Бабиному Яру 29-30 вересня

Під час окупації Києва нацисти звинуватили євреїв у начебто причетності до мінувань та вибухів на Хрещатику, внаслідок яких загинули багато солдатів та офіцерів Вермахту. Метою цих звинувачень було проведення показової каральної акції задля “вирішення єврейського питання”.

Після звинувачень з боку нацистів 28 вересня 1941 року по Києву були розклеєні листівки із вказівками, що вранці 29 вересня усі євреї міста повиннім із речами прийти на ріг вулиць Мельникова-Доктерівської. Хто цього не зробить, того того погрожували спіймати та розстріляти.

Так, уранці наступного дня в кінці вулиці були встановлені ворота, через які нацисти пропускали євреїв групами по 30-40 осіб. У них відбирали всі документи і цінності, потім примушували роздягатися і йти через проходи в насипі до краю яру.

Для розстрілів було вирито рів завдовжки 2,5 км та завглибшки 50 м. На протилежному боці яру на спеціально обладнаній дерев’яній платформі сидів кулеметник, під чий вогонь поліцаї палицями заганяли розгублених голих людей. Після розстрілів тіла жертв скочувалися на дно яру. Коли рів заповнювався двома-трьома шарами тіл, зверху їх присипали землею.

Постріли приглушували музикою та шумом літака, який кружляв над яром.

Також читайте

Спікер парламенту Канади подав у відставку: все, що відомо про скандал з ветераном СС “Галичина”

Того дня, 29 вересня, німці встигли до 18:00 розстріляти близько 22 тис. людей. Інших загнали на ніч до порожніх гаражів на вулиці Табірній (сучасна Дорогожицька) і вбили наступного дня. Загалом протягом 29-30 вересня в Бабиному Яру загинула 33 771 людина.

Щоби приховати сліди воєнних злочинів, німецькі сапери підірвали схили. Землею зі схилів було засипано тіла вбитих, також нацисти змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Останній етап регулярних розстрілів у Бабиному Яру відбувався у серпні-вересні 1943 року на тлі знищення раніше захоронених там тіл розстріляних. Зрозумівши, що у Києві не втриматися, німці почали ховати сліди своїх злочинів. Цю “роботу” виконували в’язні створеного в Києві Сирецького концтабору: спалювали тіла в яру навпроти.

Президент України Володимир Зеленський вшанував пам’ять жертв Бабиного Яру / Фото: Офіс президента України

Читайте також: