Зміст:
НАСКІЛЬКИ або НА СКІЛЬКИ — як правильно писати?
У даній статті ми поговоримо, як правильно пишеться СКІЛЬКИ, НАСКІЛЬКИ і НА СКІЛЬКИ.
У російській мові дуже багато різних правил і часто у людей виникають питання з приводу написання тих чи інших слів. Сьогодні ми поговоримо про слові «наскільки».
Як правильно писати НАСКІЛЬКИ або НА СКІЛЬКИ?
Слово «наскільки» являє собою прислівник і вживається разом. Якщо ж говорити про роздільному написанні, то воно теж вживається за умови, що займенник буде в падежной формою.
Вибрати злите або роздільне написання можна в залежності від контексту, де вживається слово конкретної частини мови.
Коли НАСКІЛЬКИ пишеться разом?
Слово «наскільки» було утворено від «скільки». Тобто, до нього додана додаткова префікс і суфікс.
— Наскільки мені все це не сподобалося, знав тільки мій друг.
Це складне речення, де використовується союз і до нього задається питання. Мені не сподобалося якою мірою, наскільки.
Обов’язково придивіться, що воно залежить від присудка, яке може бути виражене у вигляді дієслова, прикметника або прислівника.
Таким чином, слово «наскільки» виражає міру і ступінь местоименного прислівники. Наприклад:
— Наскільки чисто стало і на вулиці!
— Наскільки яскраво стало на вулиці після дощу!
— Наскільки це вірно, я не знаю
— Я не впевнена, наскільки корисним буде цей урок
Коли НАСКІЛЬКИ пишеться окремо?
А зараз варто поговорити про іншому контексті:
— На скільки частин розділити квадрат?
— Я не знаю, на скільки частин ми можемо поділити квадрат
У даних реченнях вживається займенник в питальній формі знахідного відмінка. Так, займенник має залежне слово — «частин». У зв’язку з цим займенник з прийменником буде вживатися окремо.
Образ Григорія Многогрішного (за романом Івана Багряного “Тигролови”)
Лиш той життя і волі гідний,
Хто б’ється день у день за них.
Гете “Фауст”
Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного “Тигролови” — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.
На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в’язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.
Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.
“Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув”.
Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в’язнів почуття людської гідності, надії і переконання — “ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи”. Став для них символом “непокірної і гордої молодості”, символом “волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни”.
Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.
Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі “Владивосток—Москва”. “Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем. Уся його Вітчизна ось так — на колесах. розчавлена, розшматована. в корості, в бруді. розпачі! Голодна. Безвихідна. ” І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.
У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя — співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.
Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися. В Україну. “А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну”.
Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.
Про автора