Вільшанка (птах)

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Вільшанка (птах)?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Вільша́нка [1] (Erithacus rubecula) — птах родини мухоловкових. Невеликий лісовий птах — гніздиться у вологих листяних і мішаних лісах із густим підліском, парках, садах, зарослих чагарниками. Гнізда влаштовує на землі. У північних частинах ареалу — перелітний, в інших — осілий. Має мелодійний спів, завдяки якому, а також яскравому забарвленню, відомий широкому загалу. Влітку живиться різноманітними безхребетними, восени та взимку — ягодами. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий птах.

Опис

Морфологічні ознаки

Невеликий птах, розміром приблизно з горобця. Маса тіла 16-22 г, довжина тіла близько 14 см. Дорослий птах зверху оливково-бурий; лоб, вуздечка, щоки, горло і воло яскраво-руді; позаду ока, вниз через бік шиї і вола проходить сіра смуга; груди і черево білуваті; боки тулуба буруваті; махові і стернові пера оливково-бурі; дзьоб чорний; ноги бурі. Молодий птах зверху бурий, з рудуватими плямами; пера горла, вола, грудей і боків тулуба рудувато-вохристі, з темно-бурою верхівковою облямівкою; черево і підхвістя білуваті.

Від малої мухоловки відрізняється наявністю рудого кольору на лобі, вуздечці і щоках, а також однотонним оливково-бурим хвостом. [2]

Звуки

Самці співають рано-вранці. Увечері співають в сутінках. Пісня дуже мелодійна і є однією з найкрасивіших пташиних пісень, виконується в швидкому темпі, частіше в сутінках. Поклик — різке «чік», яке у стурбованого птаха перетворюється на швидке «чік — ік — ік»; наполоханий птах подає високотональне «тсіі». [2]

Поширення

Західна Євразія від Скандинавії і атлантичного узбережжя на схід до Обі і долини Томі. На північ у Скандинавії і у Фінляндії до 69-ї паралелі, в області Уральського хребта, в басейнах Сосьви і Конди, басейні Обі до 63-ї паралелі. На південь до узбережжя Середземного моря, південного узбережжя Малої Азії, Східного Тавра, північно-західного Ірану, Ельбрусу. На схід від Каспійського моря на південь в басейні Уралу до 50-ї паралелі, на схід від Уральського хребта межі поширення не з’ясовані (ймовірно, на південь до 55-ї паралелі). Острови: Британські, Мадейра, Канарські, Азорські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Родос.

Північно-Західна Африка від Марокко на схід до Тунісу, на північ до узбережжя Середземного моря, на південь в Марокко до 30-ї паралелі, в Алжирі і Тунісі до 34-ї паралелі. [3]

Зимує на більшій частині Європи, в Середземномор’ї, у Чорноморсько-Каспійському регіоні, на Близькому Сході.

В Україні гніздиться у лісовій і лісостеповій зонах, а також на значній частині степової зони і в Криму. Під час сезонних міграцій його можна зустріти на всій території України. Зимує переважно на півдні, але зрідка його можна зустріти взимку і в інших районах. [2]

Таксономія та систематика

Вільшанка була одним із багатьох видів, описаних Карлом Ліннеєм у 18 сторіччі в роботі «Система природи», в якому виду було надано наукову назву Motacilla rubecula [4] . Видовий епітет rubecula походить від слова лат. ruber — «червоний» [5] . Рід Erithacus було виділено французьким натуралістом Жоржем Кюв’є в 1880, у результаті вільшанка отримала свою теперішню бінарну назву Erithacus rubecula [6] .

Підвиди

У межах виду виділяють 8-10 підвидів:

• E. r. caucasicus
• E. r. hyrcanus
• E. r. melophilus
• E. r. rubecula
• E. r. superbus
• E. r. tataricus
• E. r. valens
• E. r. witherbyi

Чисельність

Чисельність в Європі оцінена в 43—83 млн пар, в Україні — 1,65—2,0 млн пар [7] . У межах Європи гніздиться 75-94 % світової популяції виду. Загальну чисельність оцінюють в 137—332 млн особин, проте потрібні подальші дослідження для уточнення цих даних. Чисельність виду зростає. [8]

Місця проживання

Населяють різноманітні типи лісів. Досить звичайною вільшанка є у високо стовбурових хвойних лісах, де частіше трапляється в ялинових лісах, а також у мішаних (сосново-ялинових) та листяних (вільшняках). Улюбленим місцем існування птахів є глухі сируваті захаращені ділянки з добре вираженими підростом і підліском, вкриті мохом, старими пеньками. Чистих сосняків, молодих лісів, освітлених листяних лісів уникає. У культурному ландшафті зустрічається нечасто, віддає перевагу лісопаркам, великим затіненим паркам, дуже рідко оселяється в захаращених садах. [9]

Розмноження

Гніздяться окремими парами найчастіше на землі або біля самої землі, в добре захищеному місці: під корінням дерев або в основі кущів, в нішах або пустотах гнилих пеньків, під нахиленим стовбуром дерева, у купі викорчуваних пеньків, рідше під складеними гілками, як виняток в тріщинах чи дуплах дерев на висоті до 2 м, а іноді і в живоплотах. Гніздо чашоподібної форми. Стінки гнізда досить рихлі, зроблені з сухого листя, стебел трави, моху. Мох, за рідкісним винятком, завжди присутній як основний матеріал або домішка. Лоток вистелений м’якими травинками, корінчиками, волосинками або шерстю, рідко з домішкою поодиноких пір’їн. Розміри гнізда: діаметр гнізда 9-12 см, діаметр лотка 6-7 см, глибина лотка 4-5 см. [10]

Самка відкладає 4-6 яєць. Шкаралупа мотова, світло-рожева або білувато-жовта з дрібними густими іржаво-жовтими або червонувато-бурими дрібними плямами, крапками і рисками, які інколи розташовані більш щільно на тупому кінці, утворюючи віночок. Середній розмір яєць в Європі 19,71х14,88 мм. Повні кладки трапляються з кінця квітня — початку травня до третьої декади липня. Впродовж сезону пара часто робить дві кладки. Насиджує їх самиця. Тривалість насиджування кладки 13-14 днів. Пташенята вилуплюються голими й потребують в перші дні обігріву з боку батьків. Годують пташенят обидва дорослих. Молоді птахи залишають гніздо у віці 12-15 днів, але ще 8-10 днів тримаються з батьками, після чого починають вести самостійний спосіб життя. [9]

Міграція

Ступінь прив’язаності вільшанки до території залежить від географічного положення популяції. Птахи, які гніздяться на півночі Європи, є повністю перелітними. На півдні та заході Європи вільшанки є осілими. Для вільшанки характерна так звана ступінчаста міграція: птахи із північних популяцій зимують у більш північних районах, ніж птахи із південних районів. Тому існує подібна дальність переміщень у птахів із різних популяцій. Вільшанка мігрує вночі, вдень роблячи зупинки для відпочинку та годування. У більшості птахів цього виду міграція здійснюється у формі серії перельотів протягом декількох ночей. Після цього настає період відпочинку, який у середньому становить 6 діб як навесні, так і восени. Виявлено, що швидкість міграції вільшанок в Європі на різних ділянках міграційного маршруту варіює від 5 до 152 км/добу. Середня швидкість міграції навесні становить 41 км/добу, восени — 58 км/добу. Міграційна активність має вікові особливості — восени дорослі вільшанки мігрують достовірно на більшу відстань і в більш пізні терміни, ніж молоді птахи. [11]

Живлення

Корм вільшанка шукає на землі. Живиться різноманітними дрібними гусеницями, жуками, метеликами; під опалим торішнім листям знаходить дрібних земляних черв’яків, з зелені кущів скльовує слимаків, попелиць та інших листоїдів-шкідників. На парканах і стінах будинків скльовує павуків і лялечок денних метеликів. Ловить мух, комарів, проте літаючих комах переслідує гірше, ніж бігаючих. Неперетравлені тверді залишки комах вона викидає через рот у вигляді погадок. Наприкінці літа і восени вільшанка починає споживати ягоди — чорницю, черемху, смородину, дерен, крушину та інші. На місцях зимівлі відвідує годівниці, де споживає м’які корми.

Значення в культурі

У деяких країнах (зокрема, у Великій Британії) вільшанка асоціюється з Різдвом Христовим, тому її часто зображують на Різдвяних листівках.

Стародавня британська легенда пояснює яскраво-червоне забарвлення грудей вільшанки наступним чином. Легенда свідчить, що коли Ісус вмирав на хресті, вільшанка, яка мала коричневе оперення, прилетіла до нього і заспівав йому на вухо, щоб утішити його від болю. Кров з його рани забарвила груди вільшанки, згодом усі вільшанки отримали цю позначку крові Христа. [12]

Асоціація з Різдвом Христовим, однак, більш ймовірно виникла через той факт, що листоноші у вікторіанській Британії носили червоні куртки, за що їх називали англ. Robins; зображення вільшанки на різдвяній листівці є емблемою листоноші, який приносив вітальні картки. [13]

Охорона

Вільшанка перебуває під охороною Бернської конвенції.

Вільшанка птах цікаві факти

Навесні над річками, луками, лісами летять птахи, линуть до своєї батьківщини, а восени відлітають у вирій. Великих, ширококрилих птахів люди помічають часто. Не обминає наш погляд і скупчені зграї дрібних пташок – разом вони наче одна велика дуга, стрічка, куля на тлі неба. Малі пташки, що летять поодинці або розрідженими групами, губляться, вони непомітні, розчиняються серед безлічі частин краєвиду, у височині неба. Лише під час перепочинку дрібні птахи стають помітнішими, збираються біля водойм, в чагарниках, на узліссях.

Йдучи лісовою просікою, вздовж краю лісу, парком чи садом, мимоволі помічаєш, як тут і там по гілках перепурхують якісь невеличкі пташки. Шукають поживу. Ось до однієї майже впритул підлітає інша, і починається своєрідна гра “спробуй, наздожени”. Ганяються одна за одною, то злітаючи до вершечка невисокої сосни, то пірнаючи всередину крони сусідньої молодої берізки, метушаться на одному місці, нікуди не летять. Коли підходиш ближче, одна з пташок прудко зникає, а інша лишається на гілці черемхи, що трохи вище зросту людини. Розсіяне сонячне світло відбивається в її карому оці, і птаха, що менша й тендітніша за горобця, наче говорить поглядом: “Я ось така, а хто ти, що підійшов так близько? Познайомитись хочеш?”.

Саме так найчастіше поводиться вільшанка при наближенні людини. А коли й відлітає, то недалечко, в найближчий затінок, під кущ ліщини, барбарису, в сплетіння пагонів-батогів дикої малини. Через пристрасть до вологих затінених місць з негустим трав’яним покривом і розвинутим підліском, де нерідко росте вільха і є малинники, наша знайома отримала свої назви – вільшанка і малинівка, хоча друга частіше вживається в російській мові.

Поширена вільшанка в листяних і мішаних лісах майже всієї Європи, Західного Сибіру, на Кавказі, в Малій Азії і Північно-Західній Африці. На зимівлю відлітає в південні регіони свого поширення. У нашій країні вона не гніздиться тільки в південних районах, проте регулярно в невеликій кількості там зимує. До місць гніздування повертається вже в березні.

Вільшанка – найближча родичка соловейка і дроздів, найкращих солістів наших лісових ландшафтів. Співочі здібності у неї не менші, хоча піснею вона відрізняється від своїх знаменитих родичів. Дуже активно співає в густих сутінках, а інколи і серед ночі при повному місяці. Схильність співати на вечірніх і ранкових зорях стала причиною того, що пташка отримала свою третю досить відому назву – зорянка. Нічна активність взагалі притаманна вільшанкам, їх відносно великі очі як раз і пристосовані до пошуку корму при малому освітленні.

Після прильоту самці вільшанки займають гніздові території і починають інтенсивно співати. Їх пісня мелодійна, дуже різноманітна, в період найактивнішого співу досить тривала, повторюється через короткі проміжки часу, подібна до звуку маленького, але голосного, дзвіночка. Інколи вільшанку так і кличуть – дзіночок. Якщо самці зайняли гніздові ділянки на невеликій відстані один від одного, тоді між ними відбувається своєрідне пісенне змагання. Почувши голос сусіди-суперника, господар ускладнює свою пісню, змінює порядок звукових фраз, робить її тривалішою. У відповідь суперник змінює власну пісню. Такий пісенний двобій може продовжуватись довго, в пісні з’являються скрипучі звуки. А буває, що демонстрацією сольної майстерності суперечка не закінчується. Тоді самці злітаються і починають, настовбурчивши пір’я, показувати один одному руде воло.

Після появи на гніздовій ділянці самки і утворення пари в житті самця спочатку великих змін не відбувається. Він продовжує натхненно співати. Влаш-туванням гнізда займається самка. Найчастіше гніздо моститься на землі між корінням кущів, в трухлих пеньках, під купами хмизу, біля стовбурів повалених дерев. Але трапляється, що гніздо розміщується в дуплах чи напівдуплах на деякій висоті від землі. Воно складене з рослинних решток і всередині вистелене тонкими корінцями, шерстю, мохом та кінським волоссям.

Кладку з 5-6 яєць, яка з’являється в квітні – травні, насиджує тільки самка, протягом двох тижнів. З моменту вилуплення пташенят батьківськими турботами починає перейматися й самець. Разом з самкою він інтенсивно годує своє потомство. Але бувають випадки, коли вільшанки вигодовують одне єдине пташеня, яке до того ж не є їхнім нащадком.

Вільшанка входить до групи видів, у гнізда яких підкидає яйця зозуля, відома своїм гніздовим паразитуванням на дрібних горобиних птахах. І якщо самець вільшанки вчасно не відігнав від гнізда зозулю, а самка не помітила в кладці чужого яйця, тоді їм доводиться піклуватись про зозуленя, яке в дорослому стані втричі більше і вп’ятеро-вшестеро важче, ніж його прийомні батьки.

Поживою дорослим вільшанкам і їхнім пташенятам служать різні хребетні тварини, що знаходяться в підстильці, під опалим листям, в нижній частині кущів, серед негустої трави. Птахи нерідко, подібно дроздам, в пошуках корму перевертають дзьобом рослинні рештки.

Близько двох тижнів пташенята знаходяться в гнізді, а потім залишають його, ще не вміючи літати. Протягом наступних 10 днів дорослі підгодовують малюків і після того починають другий цикл гніздування. Зовсім молоді птахи лише розмірами, обрисами тіла і загальним тоном оперення подібні до своїх батьків. Через строкатість у забарвленні і відсутність рудого кольору на лобі, щоках, горлі та волі пташенята сприймаються як птахи іншого виду. Невдовзі вони починають линяти і до осені стають маловідмінними від дорослих птахів.

Осінній відліт вільшанок спостерігається у жовтні – листопаді, причому мігрують вони майже виключно в нічні години і поодинці. Коли за теплою осінню наступає м’яка зима, то невелика кількість птахів затримується на півночі нашої країни.

Навіть якщо знаєш про можливість натрапити на вільшанку в зимову пору, зустріч з нею завжди трохи дивує і навіть зворушує. Пташина виявляє довіру до людини, не летить світ за очі. Пригостивши її чимось смачним, наприклад личинками борошняного жучка, можна поступово приручити її до себе. Вона може наважитись брати корм з ваших рук.

І хай вільшанка – звичайний птах наших лісів, і її стан не викликає занепокоєння, але Українське товариство охорони птахів обрало її “Птахом 2005 року” через її приємну зовнішність з виразними допитливими оченятами та головне як символ довірливості до людини.

Можливо, саме в цій тендітній пташині природа виражає свою довіру до нас, людей. Не ошукаймо цієї довіри.