Гегель виділяє такі загальні принципи діалектики: 1) принцип загального взаємозв'язку і взаємодії; 2) принцип розвитку як саморозвитку; 3) принцип суперечності, або тотожності протилежностей.
У гегелівській діалектиці природи слід підкреслити два моменти: діалектику філософського тлумачення природи; діалектику самої природи. Головними формами природного буття у Гегеля виступають механіка, фізика та органіка.
Діалектика в розумінні й застосуванні Гегеля являє собою як абсолютний метод пізнання, так і іманентну душу самого змісту, предмета розгляду. Тому вся система філософії права є тотожною діалектичному методу в дії.
За основу усіх явищ природи і суспільства Гегель приймав духовне першоначало. Він називав його «світовим духом», «абсолютною ідеєю», «світовим розумом». «Абсолютна ідея» – об'єктивна, ні від кого і ні від чого незалежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що діалектичний метод Гегеля пронизує всі розділи гегелівської системи філософії. Саме діалектичний метод дозволив Гегелю критично переосмислити всі сфери сучасного йому знання і культури.
6) діалектика – це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процесу пізнання істини. Елементи такого погляду на діалектику ми знаходимо вже в античній філософії, у вченні Геракліта, Арістотеля та інших.
Метою діалектичного методу є подолання незгоди за допомогою раціональної дискусії, і, зрештою, відшукати істину . Одним зі шляхів до мети є сократів метод — показати, що гіпотеза веде до протиріччя і тим самим вилучити цю гіпотезу зі списків кандидатів на істину (reductio ad absurdum). …
Про автора