Як зареєструвати право власності на земельну ділянку, утворену за рахунок земельного паю

01 січня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від від 10.07.2018 р. № 2498-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Про нововведення розповідає фахівчиня Хмельницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Ольга Глазунова.

Важливим нововведенням є те, що у разі, якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Така земля переходить у комунальну власність територіальної громади.

Слід врахувати, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад», з 31 січня 2018 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли від органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру до органів місцевого самоврядування. У подальшому означені землі передані у комунальну власність та наразі знаходяться у віданні відповідних об’єднаних територіальних громад.

Що стосується власників паїв, які вже мають державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, утворених за рахунок земельних часток (паїв) , слід зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, які виникли після 1 січня 2013 року та підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Отже, якщо особа має державний акт старого зразка (т.з. акт червоного кольору) на право власності на земельну ділянку, утворену за рахунок земельної частки (паю), та у земельної ділянки відсутній кадастровий номер, власнику бажано:

• замовити і розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (виконується на договірній основі суб’єктом господарювання, який має у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників);
• зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі (ДЗК) з присвоєнням їй кадастрового номеру, і отримати Витяг про земельну ділянку з Державного земельного кадастру;
• з метою державної реєстрації прав власності на земельну ділянку звернутися до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса з відповідною заявою, оригіналами документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документом, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав у розмірах встановлених статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
• Станом на 2020 рік адміністративний збір за реєстрацію права власності у строк до п’яти робочих днів становить 210 гривень 20 копійок (не враховуючи комісії за переказ коштів). Після реєстрації права власності на земельну ділянку, отримати на руки Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Якщо особа має державний акт нового зразка (т.з. акт зеленого кольору) на право власності на земельну ділянку, утворену за рахунок земельної частки (паю), та земельній ділянці присвоєний кадастровий номер, внесений до ДЗК, власнику бажано:

• з метою державної реєстрації прав власності на земельну ділянку звернутися до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса з відповідною заявою, оригіналами документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документом, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав у розмірах встановлених статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Після реєстрації права власності на земельну ділянку, власнику необхідно отримати Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Якщо цього не зробити, власник не буде убезпечений від можливих негативних наслідків відсутності даних про власника земельної ділянки у ДЗК та Реєстрі речових прав. На практиці поширені випадки, коли за відсутності відповідних відомостей у реєстрах ця ділянка виділяється іншій особі, що тягне за собою спори з новими господарями стосовно права власності на земельну ділянку. Такі спори часто переходять у конфлікти чи довгі і затратні судові процеси. Отже, щоб запобігти небажаній судовій тяганині, радимо власнику зареєструвати право власності на земельну ділянку і отримати на руки відповідний Витяг з Державного реєстру прав.

Що ж стосується власників невитребуваних паїв , то невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Документами, що посвідчують право на пай відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», є:

Категорія населення

Документ, що посвідчує право на земельну частку (пай)

колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа

сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією

громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай)

посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат про право на земельну частку (пай), укладені та посвідчені до 10 лютого 2001 року (до набрання чинності Законом України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)»)

громадяни – спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом

свідоцтво про право на спадщину

громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї

особи, право яких на земельну частку (пай) встановлено в судовому порядку

рішення суду про визнання права на земельну частку (пай)

Якщо власник має на руках документ, що посвідчує право на земельну частку (пай), з перелічених у таблиці, та земельній ділянці вже присвоєний кадастровий номер (який зазначається у витязі з ДЗК), то власнику потрібно:

• з метою державної реєстрації прав власності на земельну ділянку звернутися до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса з відповідною заявою, оригіналами документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документом, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав у розмірах встановлених статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Після реєстрації права власності на земельну ділянку, власнику необхідно отримати Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Якщо кадастровий номер земельній ділянці не присвоєний, але відомо розташування земельної ділянки згідно зі «Схемою поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)» та протоколом розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), наявне викопіювання плану поділу та ця ділянка досі не зайнята (оформлена) іншими особами, то власнику потрібно:

• замовити і розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (виконується на договірній основі суб’єктом господарювання, який має у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників);
• зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі (ДЗК) з присвоєнням їй кадастрового номеру, і отримати Витяг про земельну ділянку з Державного земельного кадастру;
• з метою державної реєстрації прав власності на земельну ділянку звернутися до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса з відповідною заявою, оригіналами документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документом, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав у розмірах встановлених статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Після реєстрації права власності на земельну ділянку, власнику необхідно отримати Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Якщо у власника є документ, що посвідчує право на земельну частку (пай), але земельна ділянка не виділена в натурі та неможливо визначити її орієнтовне розташування, або ділянка вже зайнята (оформлена у власність) іншими особами, то зареєструвати право власності безпосередньо на такий пай неможливо. Спочатку необхідно виділити дану земельну частку (пай) в натурі (на місцевості).

За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Для цього власнику невитребуваної земельної частки (паю) потрібно:

• подати до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення йому земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та документ, що посвідчує право на земельну частку (пай);
• отримати рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (або судове рішення) щодо виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) та дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі;

Земельна ділянка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) кілька земельних ділянок з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси та пасовища).

Власникам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом.

• розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (виконується на договірній основі суб’єктом господарювання, який має у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників);
• зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі (ДЗК) з присвоєнням їй кадастрового номеру, і отримати Витяг про земельну ділянку з Державного земельного кадастру;
• звернутися до сільської, селищної, міської ради із заявою про затвердження документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення земельної ділянки у власність;
• з метою державної реєстрації прав власності на земельну ділянку звернутися до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса з відповідною заявою, оригіналами документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документом, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав у розмірах встановлених статтею 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Після реєстрації права власності на земельну ділянку, власнику необхідно отримати на руки Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Зміст, форми та суб’єкти права власності на землю

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

• припиняє свою дію норма Перехідних положень Земельного кодексу України щодо автоматичної пролонгації всіх договорів оренди земель сільськогосподарського призначення, які закінчилися в період воєнного стану;
• автоматично пролонгованими на один рік (з дати закінчення строку дії договору) залишаються договори оренди земель сільськогосподарського призначення усіх форм власності, які закінчилися в період дії воєнного стану та до 18 листопада 2022 року (включно).
• на всі договори оренди, у яких строк оренди закінчується з 19 листопада 2022 року більше не поширюється норма про їх автопролонгацію на один рік, отже їх припинення відбувається в загальному порядку;
• відновлюється реєстрація прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка була зупинена через війну і зупинення Державного земельного кадастру;
• відновлюються проведення земельних торгів з передачі у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності;
• закріплюється право розміщення об’єктів виробництва біометану у складі сільськогосподарських комплексів на земельних ділянках сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення;
• скасовується необхідність відшкодування втрат сільськогосподарського призначення у разі зміни цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
• встановлюється, що громадяни та юридичні особи, які одержали право постійного користування земельними ділянками державної та комунальної власності, але відповідно до Земельного кодексу України не можуть бути суб’єктами такого права, можуть викупити такі земельні ділянки із розстроченням платежу або отримати їх в оренду із визначеними умовами таких договорів
• закріплюється на рівні закону право АТ «Укрзалізниця» здійснювати будівництво на земельних ділянках, які перебувають у неї у постійному користуванні, не лише за власні, а й за залучені кошти.

Поняття власності на землю

Статтею 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Конституцією України визначено, що кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Власники земельних ділянок зобов’язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

е) дотримуватися правил добросусідства;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

Зміст права власності на землю

Змістом права власності в розумінні Цивільного кодексу України є право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 78 Земельного кодексу України змістом права власності на землю також визначає право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Форми та суб’єкти права власності на землю

Суб’єктами права власності на землю є:

• громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;
• територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;
• держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.
• іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.
• іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
• прийняття спадщини;
• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю)

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;
• прийняття спадщини;
• виникнення інших підстав, передбачених законом.

Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть:

1) громадяни України;

2) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади;

3) територіальні громади;

Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності.

Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення юридичними особами, створеними і зареєстрованими за законодавством України, учасниками (засновниками) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, які не є громадянами України, може здійснюватися з дня та за умови схвалення такого рішення на референдумі.

Землі комунальної власності

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

• усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
• земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
• земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об’єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об’єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

• передачі їм земель державної власності;
• відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
• прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною;
• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.

Землі державної власності

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом України

Держава набуває права власності на землю у разі:

• відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
• придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• прийняття спадщини;
• передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
• конфіскації земельної ділянки.

Захист права власності на землю

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків.

Власника не може бути позбавлено права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України. У законодавчо встановлених випадках допускається викуп земельної ділянки для суспільних потреб, при цьому відшкодовується її вартість.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати не передбачені законодавчими актами додаткові обов’язки чи обмеження. Натомість ці органи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Див. також

Стаття 84. Право власності на землю держави

1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.

4. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об’єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ж) земельні ділянки, закріплені за державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти;

ж – 1 ) земельні ділянки, закріплені за державними закладами фахової передвищої освіти;

з) земельні ділянки, закріплені за державними закладами вищої освіти;

і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

ї) землі під об’єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у державній власності.

5. Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки;